21 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 160/36557/25
адміністративне провадження № К/990/9421/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №160/36557/25
за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «С-ЕНЕРДЖИ 1868» про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року (суддя Турлакова Н.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року (головуючий суддя Юрко І.В., судді: Білак С.В., Ясенова Т.І.),
Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (далі також - позивач, контролюючий орган) звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «С-ЕНЕРДЖИ 1868» (далі також - відповідач, Товариство), в якому просило надати дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок коштів, отриманих від продажу майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з відсутністю документа про сплату судового збору. При цьому суд першої інстанції відхилив посилання позивача на пункт 27 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" як на підставу звільнення від сплати судового збору.
Суд першої інстанції вказав, що зазначена норма містить вказівку на звільнення податкового органу від сплати судового збору лише за подання позову про стягнення сум податкового боргу, а не будь-яких інших позовних заяв, які прямо чи опосередковано пов'язані зі стягненням сум узгоджених грошових зобов'язань платників податків.
Отже, на думку місцевого суду, поняття "погашення податкового боргу" є ширшим від поняття "стягнення сум податкового боргу", тоді як закон звільняє позивача від сплати судового збору виключно при зверненні до суду з позовом про стягнення сум податкового боргу, а тому у цьому випадку судовий збір сплачується на загальних підставах.
На виконання вимог зазначеної ухвали позивач подав заяву, в якій просив відкрити провадження у справі, наполягаючи на тому, що звільнений від сплати судового збору, посилаючись додатково на практику Верховного Суду.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 05 січня 2026 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року, повернув позовну заяву з огляду на невиконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Контролюючий орган, не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, контролюючий орган зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність у контролюючого органу пільги зі сплати судового збору, неправильно витлумачили положення пункту 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у взаємозв'язку з нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) та безпідставно ототожнили спосіб погашення податкового боргу з предметом судового розгляду. На думку скаржника, звернення до суду з вимогою про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, є формою реалізації повноважень щодо погашення податкового боргу і не змінює правової природи спірних правовідносин, предметом яких залишається саме стягнення узгодженого та несплаченого грошового зобов'язання. У зв'язку з цим позивач вважає, що у спірних правовідносинах наявні підстави для застосування пункту 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а повернення позовної заяви з мотивів несплати судового збору є безпідставним.
Верховний Суд ухвалою від 17 березня 2026 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач правом подання письмового відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Право на звернення до суду реалізується, серед іншого, у спосіб подання в установленому порядку позовної заяви, форма та зміст якої визначається процесуальним законом.
Умовою прийнятності позовної заяви до розгляду, згідно з положеннями статті 171 КАС України, є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статтях 160, 161 КАС України.
Зокрема, відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частиною восьмою статті 160 КАС України, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
Приписами частини першої статті 169 КАС України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовною заявою, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області не надало документа про сплату судового збору, оскільки вважало, що звільнене від його сплати на підставі положень пункту 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Проте суди попередніх інстанцій зазначили про необхідність сплати судового збору, оскільки норма, на яку посилається позивач, не розповсюджується на предмет поданої позовної заяви.
Частина перша статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначає коло осіб, звільнених від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо приватизації державного і комунального майна, яке перебуває у податковій заставі, та забезпечення адміністрування погашення податкового боргу» від 03 листопада 2022 року № 2719-IX, який набрав чинності 25 листопада 2022 року, частину першу статті 5 Закону №3674-VI, доповнено пунктом 27 такого змісту: "27) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи - в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до пояснювальної записки до проєкту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо приватизації державного і комунального майна, яке перебуває у податковій заставі, та забезпечення адміністрування погашення податкового боргу», серед іншого, цей законопроєкт розроблений з метою економії та оптимізації бюджетних коштів на сплату контролюючими органами судового збору у питаннях, пов'язаних зі стягненням сум узгоджених грошових зобов'язань платників податків.
Статтею 95 ПК України передбачено заходи, які контролюючий орган здійснює з метою погашення податкового боргу платника податків, одним із яких є звернення до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
Отже, відповідно до внесених змін податковий орган звільняється від сплати судового збору у питаннях, пов'язаних зі стягненням сум узгоджених грошових зобов'язань платників податків.
Колегія суддів Верховного Суду визнає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що в силу статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач не звільнений від сплати судового збору та повинен був сплатити судовий збір на загальних підставах.
Позивач як територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, в силу пункту 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору у цій справі, оскільки предметом її розгляду є стягнення податкового боргу. Позивач під час розгляду цієї справи в усіх судових інстанціях звільняється від сплати судового збору незалежно від виду заяви, скарги (позовна заява, апеляційна скарга, касаційна скарга тощо), а також виду оскаржуваного судового рішення (ухвала, постанова, рішення).
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08 травня 2025 року у справі №320/3566/24.
Суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та безпідставно поклали на податковий орган обов'язок зі сплати судового збору та передчасно дійшли висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки у цій справі порушення норм процесуального права допущено судом першої та апеляційної інстанції, справа підлягає направленню до місцевого суду для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнити.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі №160/36557/25 скасувати, а справу направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Гончарова І.Я.Олендер