21 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 120/210/26
адміністративне провадження № К/990/17407/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі № 120/210/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив визнати бездіяльність протиправною та зобов'язати вчинити дії.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі з підстав того, що за аналогічним позовом ОСОБА_1 вже було відмовлено у відкритті провадження ухвалами суду від 06 жовтня 2025 року (справа № 120/13598/25), від 28 жовтня 2025 року (справа № 120/14910/25), від 03 листопада 2025 року (справа № 120/15059/25) та від 10 листопада 2025 року (справа № 120/15593/25), а частина п'ята статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України містить пряму заборону на повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з позовом з тим самим предметом і підставами та до того самого відповідача, у зв'язку з чим суд застосував пункт 2 частини першої статті 170 КАС України за аналогією закону.
Не погоджуючись з ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі № 120/210/26, ОСОБА_1 раніше вже звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою на зазначені судові рішення, яку ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2026 року було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
17 квітня 2026 року до Верховного Суду надійшла повторно подана касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі № 120/210/26.
Перевіривши повторно подану касаційну скаргу на відповідність вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Згідно з частиною другою статті 328 КАС України, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
За приписами абзацу другого частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Положеннями статті 330 КАС України визначено вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
За приписами пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстави, на яких подається касаційна скарга з визначенням передбачених статтею 328 цього Кодексу підстав.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій та третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень) (абзац 4).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми права чи неправильність її застосування.
Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення, які, на його думку, допущені судом при його ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Перевіряючи доводи поданої повторно касаційної скарги, Верховний Суд встановив, що аргументи заявника зводяться до часткового викладення обставин справи з посиланням на норми КАС України. Водночас у скарзі не наведено аргументів щодо неправомірного застосування судами першої та апеляційної інстанцій пункту 2 частин першої та п'ятої статті 170 КАС України або порушення інших норм процесуального права.
Суд наголошує, що підставами касаційного оскарження можуть бути не будь-які порушення процесуального права, а лише ті, які впливають на правильність вирішення судом процесуального питання або які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Однак подана касаційна скарга не містить обґрунтування того, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Окреслюючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/522/15-а, а також у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2-а-204/12 та від 04 серпня 2020 року у справі № 340/2074/19.
Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення:
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права; безпосередній висновок судів попередніх інстанцій, який такому суперечить; обґрунтування подібності правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник не вказує, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на його думку, наявний у постановах Верховного Суду, а також не обґрунтовує у чому саме полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Так, у справах, на які посилається заявник, висновки суду зроблено за інших фактичних обставин, установлених судами, зокрема у цих справах не надавалась оцінка застосуванню пункту 2 частини першої та частини п'ятої статті 170 КАС України, а також не досліджувались питання порушення інших норм процесуального права.
Отже, скаржником не доведено, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі № 120/210/26 - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяІ.В. Дашутін