21 квітня 2026 року
м. Київ
справа №240/21376/25
адміністративне провадження №К/990/15467/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Радишевської О.Р., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дубок Сергій Миколайович, на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 яка полягає у не застосуванні пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 в період з 01.10.2022 по 16.01.2025 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної Постанови;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 за період з 01.10.2022 по 16.01.2025 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, Законом України від 09.11.2023 № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024, Законом України від 19.11.2024 № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на 01.01.2025, на відповідні тарифні коефіцієнти, без зміни при проведенні такого перерахунку попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачу запропоновано усунути недоліки позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, шляхом надання клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.09.2025, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2026, у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено та визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду, а позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії повернути позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що перевівшись до нового місця військової служби 16.01.2025, позивач лише у серпні 2025 року подав звернення до відповідача про виплату спірних сум. Водночас, ані під час проходження служби, ані після звільнення з військової служби позивач не вчинив дій, направлених на отримання недоотриманої частини грошового забезпечення. Жодних доводів щодо існування об'єктивних непереборних обставин, які б перешкоджали вчиненню таких дій позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не наводить.
Крім того суди апеляційної інстанції вказав, що звернення позивача до адвоката та очікування відповіді на поданий адвокатом запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в цьому випадку.
Не погодившись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дубок Сергій Миколайович, звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України передбачено, що у касаційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 2 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.
Частиною четвертою статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.01.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина перша статті 233 КЗпП України).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина друга статті 233 КЗпП України)».
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, позивач проходив військову службу та 16.01.2025 був виключений зі списків особового складу військової частини у зв'язку з переведенням до нового місця служби.
Суди встановили, що позивач заперечує факт видачі йому грошового атестата. Водночас судами з'ясовано, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення, що давало йому можливість бути обізнаним про розмір його складових, зокрема посадового окладу та окладу за військовим званням. Також встановлено, що ані в період проходження служби, ані безпосередньо після переведення позивач не вчиняв дій, спрямованих на з'ясування інформації щодо отриманих виплат чи наявності заборгованості. У заяві про поновлення строку звернення до суду позивачем не було зазначено об'єктивних обставин, які б перешкоджали реалізації таких дій.
Окрім того, судами зазначено, що позовну заяву було подано 01.09.2025. При цьому звернення до відповідача щодо виплати спірних сум позивачем відбулось у серпні 2025 року, тобто через сім місяців після переведення до нового місця служби. Суди констатували, що до вказаної дати позивач не вчиняв активних дій щодо з'ясування інформації про нараховане грошове забезпечення та не навів причин, які заважали йому вчинити такі дії раніше.
Водночас, Суд зауваживує, що військовослужбовець після переведення далі по службі, вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період.
Однак таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.
Аналогічний підхід було застосовано Верховним Судом у постанові від 21.01.2026 у справі № 200/8730/24.
Поряд із цим, суд апеляційної інстанції зауважив, що направлення позивачем до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Окрім того, суди зазначили, що позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду своєчасно. Встановлено, що триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Тож суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що позивач не довів, що він не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк.
Водночас необхідно зауважити, що Конституційний Суд України у Рішенні від 11.12.2025 № 1-р/2025 вирішував питання конституційності положень частини першої статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, якими встановлено тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, та з огляду на приписи статті 234 КЗпП України виходив з того, що пов'язування строку звернення працівника до суду лише з актами, якими оформлюють припинення трудових відносин, свідчить про те, що законодавець виходив із логіки «остаточного розрахунку після звільнення», але не врахував специфіки правовідносин, що тривають.
За оцінкою Конституційного Суду України, порушення зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим: кожен день невиплати або затримки виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат означає не завершене правопорушення, а таке, що триває.
Отже, за висновком Конституційного Суду України, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат без урахування того, що трудові відносини тривають (обов'язку роботодавця щодо своєчасної виплати заробітної плати), обмежує право на своєчасне одержання винагороди за працю, що суперечить частині сьомій статті 43 Конституції України.
Конституційний Суд України вважав, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У підсумку, Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Поряд із цим, Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 не містить висновків щодо строку звернення до суду звільненого працівника про виплату всіх сум, що належать такому працівникові при звільненні, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України, норми якої неконституційними не визнавалися.
Водночас, скаржник не визначає, яку саме норму права (частину статті 233 КЗпП України) було неправильно застосовано судами попередніх інстанцій у цій справі № 240/21376/25.
Враховуючи те, що позивач оскаржує ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, після її перегляду в апеляційному порядку, зазначену у частині другій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження можуть бути неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Натомість позивач у касаційній скарзі визначає підставою касаційного оскарження пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 цього Кодексу, разом із тим вказує, що підставою для відкриття провадження у справі є неврахування судами попередніх інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2026 у справі № 420/26951/24, від 26.01.2021 у справі № 520/11178/2020, від 29.09.2022 у справі 500/1912/22, від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, від 28.03.2025 у справі № 400/6758/24 та від 12.12.2025 у справі № 460/7194/24.
На обґрунтування скарги позивач вказує про те, що звернувся до суду в межах тримісячного строку з дня одержання письмового повідомлення про виплачені за час служби суми.
Як вже зазначено раніше, відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України передбачено, що у касаційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Водночас скаржник не обґрунтував неправильність застосування судами обох інстанцій норм процесуального права при поверненні позовної заяви. Доводи скарги зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин та незгоди скаржника із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням про допущені судом першої та апеляційної інстанції порушення конкретних норм процесуального права при його ухваленні, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
На підставі викладеного, керуючись частиною 4 статті 330, статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дубок Сергій Миколайович, на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням про допущені судом першої та апеляційної інстанції порушення конкретних норм процесуального права при його ухваленні, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи;
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
О.Р. Радишевська
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду