20 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 520/25213/25
адміністративне провадження № К/990/55699/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 520/25213/25
за позовом ОСОБА_1
до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,
третя особа - Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут",
про визнання протиправним та скасування розпорядження,
за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Ральченка І.М., Подобайло З.Г., Катунова В.В.) від 26 листопада 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор, відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження НКРЕКП від 22 липня 2025 року № 116-р «Про усунення порушень ПрАТ "Харківенергозбут"» в частині положень щодо зобов'язання Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» (далі - ПрАТ «Харківенергозбут») у термін до 01 вересня 2025 року ініціювати розірвання з ним договорів про постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги та договорів про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом, які є додатками до зазначених договорів про постачання.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що НКРЕКП ініціювала розірвання укладених ним з ПрАТ «Харківенергозбут» договорів про постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги від 07 листопада 2019 року № 180000092194, № 180000092197, № 180000092198, № 180000092199 та договорів про купівлю-продаж електроенергії за «зеленим» тарифом від 07 листопада 2019 року як додатків до вказаних договорів, не будучи їх стороною, що, на його думку, є порушення принципу належного урядування та недотриманням вимог, встановлених Законом України від 22 вересня 2016 року № 1540-VIII «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг» (далі - Закон № 1540-VIII), Закону України від 20 лютого 2003 року № 555-IV «Про альтернативні джерела енергії» шляхом втручання у цивільно-правові відносини.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 29 вересня 2025 року відкрив провадження у справі, а ухвалою від 23 жовтня 2025 року - закрив провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
4. Суд першої інстанції виходив з того, що спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 фактично стосуються розірвання договорів про постачання електричної енергії; між позивачем та відповідачем не виникло публічно-правових відносин, а оскаржуване розпорядження породило такі відносини лише між НКРЕКП та ПрАТ «Харківенергозбут».
5. Позивач оскаржив ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі в апеляційному порядку.
6. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 листопада 2025 року скасував ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року, передав справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
7. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що спір у цій справі виник не з приводу виконання чи тлумачення цивільно-правових зобов'язань, а у зв'язку з реалізацією відповідачем владних управлінських функцій; оскаржуване розпорядження НКРЕКП є індивідуальним актом Регулятора у сфері енергетики, яке містить обов'язкову для ліцензіата (ПрАТ «Харківенергозбут») вимогу ініціювати розірвання укладених із позивачем договорів, а отже, справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
8. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, НКРЕКП подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року та залишити в силі ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року.
9. На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, а також не врахував правову позицію щодо застосування зазначеної норми процесуального права, сформульовану у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 826/4957/18.
Прийняте 22 липня 2025 року на засіданні НКРЕКП у межах повноважень розпорядження № 116-р є заходом реагування на порушення ПрАТ «Харківенергозбут» Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, затверджених постановою НКРЕКП від 27 грудня 2017 року № 1469.
Скаржник вважає, що позовні вимоги фактично стосуються розірвання цивільно-правових договорів про постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги та договорів про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом, укладених між ПрАТ «Харківенергозбут» та ОСОБА_1 , тому суд першої інстанції обґрунтовано визначив, що спір належить до цивільної юрисдикції.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
10. 30 грудня 2025 року НКРЕКП подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
11. Верховний Суд ухвалою від 15 січня 2026 року відкрив касаційне провадження.
12. ОСОБА_1 та ПрАТ «Харківенергозбут» отримали 15 січня 2026 року копії ухвали про відкриття касаційного провадження, проте не скористалися правом подати відзиви на касаційну скаргу.
13. Верховний Суд ухвалою від 17 квітня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 20 квітня 2026 року.
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
14. Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги, а також ураховуючи межі касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
15. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
16. Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
17. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
18. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
19. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими з огляду на таке.
20. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).
22. Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 вказав, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
23. Тобто акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення публічно-владної управлінської функції, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частини другої статті 55 Конституції України.
24. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
25. Юрисдикція розгляду справ нерозривно пов'язана з процесуальним правом, оскільки саме процесуальні норми визначають підвідомчість справ різним судам та розмежування юрисдикції між різними видами судочинства (цивільне, господарське, адміністративне, кримінальне).
26. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
27. За визначеннями, наведеними у статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
28. Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
29. Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).
30. Частина перша статті 5 КАС України закріплює право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
31. Велика Палата Верховного Суду у пункті 5.8 постанови від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 вказала, що до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (або більше) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у публічних правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
32. Поняття «публічно», вжите у пункті 2 частини першої статті 4 КАС України, означає, що такі функції суб'єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин.
Управлінські функції - це основні напрями діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта (пункт 19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18).
33. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17).
34. Для визначення предметної юрисдикції адміністративних судів Верховний Суд виходить зі змісту та природи спірних відносин: яке право чи інтерес підлягає захисту; чи пов'язаний спір зі здійсненням суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій; чи є спір наслідком застосування або незастосування адміністративної процедури.
35. Водночас приватноправові відносини ґрунтуються на юридичній рівності та майновій самостійності учасників, а предметом спору виступає майновий чи немайновий особистий інтерес суб'єкта. Спір набуває приватноправового характеру, коли він зумовлений порушенням приватного права, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, яке підлягає захисту способами, передбаченими законодавством для сфери приватноправових відносин.
36. Сама по собі участь суб'єкта владних повноважень у правовідносинах або формальне оскарження прийнятого ним акта не є самостійною підставою для віднесення спору до публічно-правових. Для визначення юрисдикції ключове значення має фактичний зміст спірних правовідносин, характер порушеного права, а також правові наслідки, на досягнення яких спрямовані позовні вимоги.
37. Отже, до виключної компетенції адміністративних судів належать розгляд адміністративних справ, які стосуються публічно-правових відносин між особами та суб'єктами владних повноважень (органами державної влади чи місцевого самоврядування), що включає оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких суб'єктів, які впливають на права та інтереси осіб, і забезпечує ефективний контроль за законністю адміністративних процедур.
38. Вирішуючи питання предметної юрисдикції у спорах щодо оскарження індивідуальних актів суб'єктів владних повноважень, суд має враховувати не лише формальні ознаки спірних правовідносин, а й конституційну місію адміністративного суду як спеціалізованого суду, покликаного забезпечити ефективний судовий контроль за діяльністю публічної адміністрації.
39. Відповідно до частини другої статті 55 та частини п'ятої статті 125 Конституції України саме адміністративні суди діють для захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Тому якщо особа оскаржує індивідуальний акт суб'єкта владних повноважень, прийнятий у межах реалізації владних управлінських функцій, визначальним є насамперед характер предмета судового контролю, а саме перевірка законності такого акта, а не лише те, що його виконання може спричинити наслідки у сфері приватноправових відносин.
40. Інший підхід призводив би до зміщення предмета розгляду з перевірки законності владного рішення на оцінку лише похідних цивільно-правових наслідків його виконання, що не відповідало б завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту особи від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
41. Такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. У рішенні у справі Kress v. France (заява № 39594/98, пункт 69) Європейський суд з прав людини зазначив, що саме створення та існування адміністративних судів може вважатися одним із найпомітніших досягнень держави, заснованої на верховенстві права, зокрема тому, що юрисдикція цих судів розглядати акти адміністративних органів не була визнана без боротьби.
42. З огляду на це у разі, коли предметом спору є перевірка законності індивідуального акта органу публічної влади, який безпосередньо впливає на права чи законні інтереси особи, така особа не може бути позбавлена доступу саме до адміністративного суду лише з тієї підстави, що реалізація цього акта опосередковується діями іншого суб'єкта у сфері приватноправових відносин.
43. Частиною першою статті 1 Закону № 1540-VIII визначено, що НКРЕКП є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
44. Згідно з пунктом 11 частини першої статті 17 Закону № 1540-VIII Регулятор контролює додержання ліцензіатами законодавства у відповідній сфері регулювання і ліцензійних умов провадження господарської діяльності та вживає заходів до запобігання порушенням ліцензійних умов.
45. Пунктом 12 частини першої цієї ж статті передбачено, що НКРЕКП розглядає справи про порушення ліцензійних умов і за результатами розгляду приймає рішення про застосування санкцій у випадках, передбачених законом.
46. Відповідно до пунктів 1 та 5 частини четвертої статті 19 Закону № 1540-VIII під час здійснення державного контролю Регулятор має право вимагати від суб'єкта, щодо якого здійснюється перевірка, усунення виявлених порушень вимог цього Закону та законів, що регулюють діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, та/або ліцензійних умов, а також приймати обов'язкові до виконання суб'єктом господарювання, щодо якого здійснюється перевірка, рішення про усунення виявлених порушень.
47. Згідно з частиною дев'ятою статті 14 Закону № 1540-VIII рішення Регулятора є обов'язковими до виконання суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.
48. Частина п'ята статті 14 Закону № 1540-VIII передбачає, що рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями.
49. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 оскаржує розпорядження НКРЕКП від 22 липня 2025 року № 116-р «Про усунення порушень ПрАТ "Харківенергозбут"», прийняте у формі, прямо передбаченій законом для реагування на виявлені порушення ліцензійних умов.
50. НКРЕКП приймає такий індивідуальний акт на підставі пунктів 11, 12 частини першої статті 17, пунктів 1 та 5 частини четвертої статті 19 Закону № 1540-VIII, у межах реалізації контрольних повноважень щодо дотримання ліцензіатом (ПрАТ «Харківенергозбут») ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
51. Частиною третьою статті 5 Закону № 1540-VIII передбачено, що рішення Регулятора можуть бути оскаржені в судовому порядку. При цьому цей Закон не обмежує коло осіб, які мають право на таке оскарження, виключно адресатом рішення (ліцензіатом).
52. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону № 2073-IX адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків окремої особи (осіб).
53. Розпорядження НКРЕКП від 22 липня 2025 року № 116-р «Про усунення порушень ПрАТ "Харківенергозбут"» є адміністративним актом у розумінні Закону № 2073-IX, прийнятим НКРЕКП як адміністративним органом при вирішенні конкретної справи про усунення порушень ліцензійних умов ПрАТ «Харківенергозбут», який може безпосередньо впливати на права та/або обов'язки конкретних осіб.
54. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 27 Закону № 2073-IX учасником адміністративного провадження є, зокрема, заінтересована особа - особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт.
55. Оскаржуване розпорядження НКРЕКП містить обов'язкову для ПрАТ «Харківенергозбут» вимогу ініціювати розірвання укладених з ОСОБА_1 договорів про постачання електричної енергії та договорів про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом, чим безпосередньо та негативно може вплинути на його права та законні інтереси.
56. Право заінтересованої особи на оскарження адміністративного акта прямо передбачене статтею 78 Закону № 2073-IX, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на адміністративне оскарження має особа, яка вважає, що прийнятим адміністративним актом чи його виконанням порушено або може бути порушено її право, свобода чи законний інтерес. Тобто Закон № 2073-IX не обмежує це право виключно адресатом адміністративного акта.
57. Також абзац другий частини першої статті 80 Закону № 2073-IX прямо встановлює, що особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає адміністративний акт, але яка не була учасником адміністративного провадження, має право подати скаргу на такий адміністративний акт.
58. Тобто перелік осіб, права яких зачіпаються адміністративним актом, може бути ширшим за коло учасників адміністративного провадження, і Закон № 2073-IX гарантує таким особам право на оскарження.
59. Водночас статтею 18 Закону № 2073-IX гарантується право особи на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону та/або в судовому порядку. Фактично це є реалізацією конституційної гарантії, закріпленої в статті 55 Конституції України.
60. Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив із того, що спір стосується розірвання цивільно-правових договорів і тому належить до цивільної юрисдикції.
61. Суд апеляційної інстанції встановив, що предметом позову ОСОБА_1 є визнання протиправним та скасування саме розпорядження НКРЕКП як індивідуального акта суб'єкта владних повноважень, а не вирішення спору щодо виконання чи тлумачення умов цивільно-правових договорів.
62. Те, що наслідком виконання оскаржуваного розпорядження може бути розірвання цивільно-правових договорів, не змінює публічно-правового характеру самого спору, оскільки позивач оскаржує адміністративний акт, а не договірні зобов'язання.
63. При цьому формальна наявність приватноправових наслідків виконання такого адміністративного акта не може визначати юрисдикцію спору, якщо його сутність полягає у перевірці законності втручання суб'єкта владних повноважень у сферу прав та законних інтересів особи.
64. Розпорядження від 22 липня 2025 року № 116-р прийнято НКРЕКП як суб'єктом владних повноважень у порядку здійснення контрольних (наглядових) функцій за дотриманням ліцензіатом ліцензійних умов, є обов'язковим до виконання ПрАТ «Харківенергозбут», що відповідає ознакам публічно-правового характеру спору.
65. Закриття провадження у справі з посиланням на те, що між позивачем ( ОСОБА_1 ) та відповідачем (НКРЕКП) не виникло публічно-правових відносин, є помилковим, оскільки для визначення юрисдикції спору визначальним є не наявність прямих правовідносин між позивачем та відповідачем, а характер оскаржуваного рішення та його вплив на права позивача.
66. Розпорядження НКРЕКП, яким ліцензіат зобов'язується ініціювати розірвання договорів із ОСОБА_1 безпосередньо зачіпає його права та законні інтереси, і дає право на судовий захист в порядку адміністративного судочинства.
67. Відмова ОСОБА_1 у доступі до адміністративного суду з підстав того, що він не є адресатом розпорядження НКРЕКП, фактично позбавляє його ефективного засобу правового захисту від адміністративного акта, що суперечить принципу гарантування ефективних засобів правового захисту, закріпленому в статті 18 Закону № 2073-IX, а також статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
68. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір у цій справі за своєю правовою природою є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
69. Покликання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 826/4957/18 є нерелевантним, оскільки у зазначеній справі Суд вирішував питання розмежування юрисдикції у спорі, предметом якого було оскарження рішень та дій суб'єктів владних повноважень, пов'язаних із державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, і Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що такий спір має приватноправовий характер, оскільки управлінські дії суб'єкта владних повноважень були спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав особи щодо конкретного нерухомого майна.
70. У справі, що розглядається, розпорядження НКРЕКП від 22 липня 2025 року № 116-р є заходом реагування на порушення публічно-правових вимог ліцензійного законодавства, оскаржується як адміністративний акт, прийнятий у межах реалізації контрольних повноважень за дотриманням ліцензіатом ліцензійних умов на підставі статей 14, 17, 19 Закону № 1540-VIII.
71. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 826/4957/18 формувала висновки за іншого правового регулювання - до набрання чинності 15 грудня 2023 року Закону № 2073-IX, який вперше на законодавчому рівні визначив поняття адміністративного акта (пункт 3 частини першої статті 2), закріпив статус заінтересованої особи як учасника адміністративного провадження (пункт 2 частини першої статті 27), а також прямо передбачив право такої особи на оскарження адміністративного акта незалежно від того, чи була вона учасником адміністративного провадження (абзац другий частини першої статті 80).
Тому сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 826/4957/18 висновки без урахування зазначеного правового регулювання не можуть бути безумовно застосовані до правовідносин, що виникли після набрання чинності Законом № 2073-IX.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
72. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
73. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі та передаючи справу для продовження розгляду, правильно застосував частину третю статті 312 та частину першу статті 320 КАС України.
74. За таких обставин Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги НКРЕКП та залишає постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, залишити без задоволення.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у справі № 520/25213/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач: Я.О. Берназюк
Судді: В.М. Кравчук
В.М. Шарапа