Справа № 276/286/26
Провадження по справі №2/276/412/26
20 квітня 2026 року селище Хорошів
Хорошівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Збаражський А.М.
за участю секретаря судового засідання Ігнатенко О.М.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -
У лютому 2025 року до Хорошівського районного суду Житомирської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором у загальному розмірі 20580 грн 00 коп. Крім того, позивач просив стягнути із відповідача суму сплаченого судового збору у розмірі 2662 грн 40 коп. та понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн 00 коп.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що 12.08.2021 між ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційної системи товариства було укладено договір №3438615770-107437.
За змістом укладеного договору товариство зобов'язалося на умовах та порядку, визначених у договорах, надати ОСОБА_1 кредит у погодженому розмірі, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредитні кошти, сплатити проценти за їх використання та виконати інші обов'язки, передбачені договорами. Кредитодавець свої зобов'язання за укладеним договором виконав належним чином, надавши у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму кредитних коштів. Натомість ОСОБА_1 своє грошове зобов'язання належним чином не виконав, що призвело до утворення заборгованості за цим договором у загальному розмірі 20580 грн 00 коп.
За результатами укладення договорів №21-12-/21 від 21.12.2021, №10-03/2023/01 від 10.03.2023, №28-08/25 від 28.08.2025 ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за вищезазначеним кредитним договором у загальному розмірі 20580 грн 00 коп.
З урахуванням вищевикладеного, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» просило стягнути з ОСОБА_1 зазначену суму заборгованості та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою судді Хорошівського районного суду від 25.02.2026 року відкрито провадження за даним позовом, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судовий розгляд справи.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, згідно поданої заяви просив проводити розгляд справи без участі представника позивача. Позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, відзив на позов до суду не надав, копія ухвали про відкриття провадження у справі та судова повістка направлялася за зареєстрованим місцем проживання відповідача, яка повернута до суду із зазначенням причин невручення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно з ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, відповідач повідомлявся судом про розгляд справи шляхом направлення повідомлення за зареєстрованим місцем проживання, що згідно ч.8 ст.128 ЦПК України є належним повідомленням особи про розгляд справи.
Крім того, відповідача повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
З огляду на викладене, керуючись положеннями ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд ухвалив проводити заочний розгляд даної справи.
Згідно ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У Постанові КЦС ВС від 16.12.2020 у справі № 561/77/19 зроблено висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).
У відповідності до ч.ч. 1, 3, 4, 6, 8 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У постанові КЦС ВС від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 зроблено висновок, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Судом встановлено, що 12.08.2021 між ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційної системи товариства було укладено договір позики № 3438615770-107437. Договір підписаний ОСОБА_1 з використанням одноразового ідентифікатора електронного підпису «F4Y4PN46».
Укладенню договору передували реєстрація та авторизація ОСОБА_1 в інформаційно-комунікаційній системі товариства, ідентифікація та верифікація товариством особи ОСОБА_1 , узгодження істотних умов договору та вчинення дій щодо його безпосереднього підписання.
Відповідно до п. 2.1 кредитного договору № 3438615770-107437 від 12.08.2021 ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» зобов'язалося надати, а ОСОБА_1 зобов'язався отримати та повернути кредит, а також сплатити плату за користування кредитом у вигляді нарахованих на суму кредиту процентів за фактичний строк користування кредитом у порядку, встановленому цим договором.
Відповідно до розділів 2, 3, п. 9.13 кредитного договору №3438615770-107437 від 12.08.2021 сторонами було погоджено наступні умови кредитування: сума кредиту - 2500 грн 00 коп; строк кредитування - 20 днів з 12.08.2021 по 01.09.2021; цільове призначення кредитних коштів - споживчі потреби; спосіб надання кредиту - шляхом безготівкового переказу на картковий рахунок № НОМЕР_1 ; фіксована процентна ставка - 666 % річних або 1,95% від фактичного залишку заборгованості за кожен день користування кредитом.
Додатками до кредитного договору є графік платежів за договором та паспорт споживчого кредиту, які містять вичерпну інформацію щодо специфікації кредитного продукту, який надається ОСОБА_1 на підставі цього договору, та з якими ОСОБА_1 особисто ознайомився. Зазначені документи містять відомості щодо загальної вартості кредиту та витрат за ним, розміру реальної річної процентної ставки, розміру та порядку обчислення платежів на погашення заборгованості тощо.
Таким чином, 12.08.2021 між ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» та ОСОБА_1 виникло кредитне зобов'язання на вищезазначених умовах.
Зі змісту платіжної квитанції № 328752851442533 від 12.08.2021, листа ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» 92/08 від 04.08.2025 встановлено, що 12.08.2021 ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» здійснило переказ грошових коштів у сумі 2500 грн 00 коп на картковий рахунок № НОМЕР_1 з призначенням платежу «Переказ для позики 3438615770-107437».
Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» належним чином виконало своє зобов'язання за кредитним договором, надавши шляхом переказу на платіжну картку, зазначену у договорі, у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму кредиту.
Зі змісту розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС», вбачається, що ОСОБА_1 своє зобов'язання з повернення кредиту, сплати процентів за його використання не виконав, внаслідок чого допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, судом встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов'язання з повернення заборгованості за кредитним договором.
Зі змісту розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС», судом встановлено, що внаслідок порушення ОСОБА_1 свого зобов'язання за укладеним договором виникла заборгованість у загальному розмірі 3420 грн 00 коп, з яких: 2500 грн 00 коп - заборгованість за тілом кредиту, 920 грн 00 коп - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 року у справі № 219/7527/16-ц).
Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15-ц).
Зважаючи на умови кредитування, що були погоджені сторонами, суд погоджується із вказаним розрахунком заборгованості, вважає такий розрахунок правильним та обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Фактором, у свою чергу, може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Таким чином, договірні відносини факторингу передбачають особливий суб'єктний склад, оскільки сторонами такого договору можуть бути лише чітко визначені актом цивільного законодавства особи: клієнтом за договором факторингу може бути будь-яка фізична та юридична особа, які є суб'єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), а фактором - банк чи інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України).
У Постанові ВС від 18.10.2023 у справі № 905/306/17, а також постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.
Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містять дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
За результатами дослідження договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №21-12/21 від 21.12.2021, укладеного між ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» та ТОВ «Вердикт Капітал», акта прийому-передачі реєстру боржників за договором № 21/12/21 від 21.12.2021, реєстру боржників до договору № 21/12/21 від 21.12.2021 судом встановлено, що право вимоги ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» до ОСОБА_1 , що виникло на підставі кредитного договору №3438615770-107437 від 12.08.2021 у загальному розмірі 3420 грн 00 коп, перейшло до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ».
Зі змісту розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» вбачається, що товариством здійснено нарахування процентів за користування ОСОБА_1 кредитними коштами за період з 02.09.2021 до 10.03.2023 у загальному розмірі 17160 грн 00 коп.
Аналізуючи здійснені товариством нарахування процентів, суд керується висновками ВП ВС, що були викладені у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, згідно з якими право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. У разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Умовами кредитного договору №328752851442533 від 12.08.2021 строк кредитування було погоджено у 20 днів з 12.08.2021 по 01.09.2021. Сторонами договору не передбачено можливості автоматичної пролонгації цього строку, а матеріали позовної заяви не містять доказів того, що сторони домовлялися про продовження цього строку, зокрема, шляхом укладення додаткової угоди.
За таких обставин, право нарахування процентів за правомірне використання кредитних коштів, отриманих на підставі кредитного договору №328752851442533 від 12.08.2021, припинилося 01.09.2021. Після цієї дати у зв'язку з неповерненням ОСОБА_1 кредиту відбулося порушення грошового зобов'язання, а між сторонами цього зобов'язання виникли охоронні відносини, права та інтереси кредитодавця в якому охороняються в інший спосіб, передбачений договором або законом, наприклад, шляхом застосування неустойки, нарахування сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Водночас, матеріали позовної заяви не містять доказів того, що здійснені ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» нарахування є саме процентами за неправомірне використання ОСОБА_1 грошових коштів, а умови укладеного кредитного договору не дають можливості розтлумачити ці проценти як такі.
З урахуванням викладеного суд вважає необґрунтованим збільшення розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 328752851442533 від 12.08.2021 шляхом нарахування, починаючи з02.09.2021, процентів за користування кредитними коштами у загальному розмірі 17160 грн 00 коп.
За результатами дослідження договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10/03/23 від 10.03.2023, укладеного між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», акта зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.03.2023, акта прийому-передачі реєстру боржників за договором № 10/03/23 від 10.03.2023, реєстру боржників до договору № 10/03/23 від 10.03.2023 судом встановлено, що право вимоги ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» до ОСОБА_1 , що виникло на підставі кредитного договору № 328752851442533 від 12.08.2021 у загальному розмірі 20580 грн 00 коп., перейшло до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».
За результатами дослідження договору № 28-08/25 від 28.08.2025, укладеного між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», актів прийому-передачі реєстру боржників до договору № 28-08/25 від 28.08.2025, реєстру боржників до цього договору та витягу з реєстру боржників судом встановлено, що право вимоги ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 за кредитним договором № 328752851442533 від 12.08.2021 у загальному розмірі 20580 грн 00 коп перейшло до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС».
Разом з тим, оскільки судом встановлено необґрунтованість нарахування процентів за користування ОСОБА_1 кредитними коштами за період з 02.09.2021 у загальному розмірі 17160 грн 00 коп., то суд доходить висновку про те, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» отримало від ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 328752851442533 від 12.08.2021 лише у розмірі 3420 грн 00 коп.
Зі змісту розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», встановлено, що з моменту отримання права вимоги товариство не здійснювало жодних нарахувань за кредитним договором.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 328752851442533 від 12.08.2021 підлягають частковому задоволенню, а саме з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 3420 грн 00 коп, з яких: 2500 грн 00 коп - заборгованість за тілом кредиту, 920 грн 00 коп - заборгованість за процентами за користування кредитом.
В решті вимог слід відмовити.
Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов'язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору або отримання права вимоги за цим договором та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов?язань, а на відповідача - обов'язок спростувати розмір існуючої заборгованості.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
З урахуванням вищевикладеного, суд за результатами повного, всебічного дослідження матеріалів позовної заяви, на основі достатньої сукупності належних, допустимих та достовірних доказів доходить висновку, що позивачем доведено факт 1) виникнення кредитних зобов'язань між ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС», ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 , 2) виконання кредитодавцями свого зобов'язання за кредитними договорами, 3) порушення ОСОБА_1 свого зобов'язання за кредитними договорами, 4) отримання права вимоги до ОСОБА_1 за цим кредитними договорами, а також доведено і обґрунтовано виникнення загальної заборгованості лише у розмірі 3420 грн 00 коп.
На підставі викладеного суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
У поданому позові позивач просить стягнути із відповідача на свою корить судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн.
У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, на підтвердження витрат на правову допомогу позивач долучив до матеріалів справи: копію договору № 02-07/2024 від 02 липня 2024 року про надання Адвокатським об'єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» правової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС»; копію прайс-листа Адвокатського об'єднання «ЛІГАЛ АССІСТАНС»; заявку на надання юридичної допомоги №847 від 01.01.2026 року щодо супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на загальну суму послуг 13000,00 гривень; витяг з акту №27 від 30.01.2026 про надання юридичної допомоги від 30.01.2026 року з якого вбачається, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» погодило надання правових послуг АО «Лігал Ассістанс», зокрема щодо відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 13 000,00 гривень.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справах «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, суд враховує, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 06грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, зважаючи на викладене, із відповідача на користь позивача слід стягнути 3 000,00 витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо судових витрат по сплаті судового збору.
Позивач надає суду платіжну інструкцію №0601540006 від 21.01.2026, зі змісту якої вбачається, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» здійснило платіж у розмірі 2662 грн 40 коп. на сплату судового збору за подачу позовної заяви до Хорошівського районного суду Житомирської області.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати у межах сплаченого судового збору підлягають стягненню із відповідача у розмірі 442 грн 22 коп. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» суму заборгованості за кредитним договором №3438615770-107437 від 12.08.2021 загальному розмірі 3420 (три тисячі чотириста двадцять ) гривень 00 копійок.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 442,20 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення судом першої інстанції. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право на оскарження заочного рішення в загальному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку після закінчення строку для подання апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», місце знаходження: код ЄДРПОУ: 42640371; місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521.
Відповідач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя А.М.Збаражський