Справа №295/16697/25
Категорія 140
2-а/295/267/25
21.04.2026 року м. Житомир
Богунський районний суд міста Житомира в складі головуючого судді Перекупки І.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Ткачука Володимира Васильовича до Управління патрульної поліції в Житомирській області, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
Представник позивачки через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6196089 від 21.11.2025, закрити провадження у справі; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору у розмірі 484,48 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу від 25.11.2025 адміністративну справу передано на розгляд головуючому судді Перекупці І.Г.
Ухвалою суду від 28.11.2025 у справі № 295/16697/25 відкрито спрощено позовне провадження без повідомлення сторін.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд приходить до висновку, що необхідно відмовити в задоволенні позовних вимог.
Судом встановлено, що 21 листопада 2025 року інспектором 1 взводу 3 роти 1 батальйону полк-1 Управління патрульної поліції в Житомирській області старшим лейтенантом поліції Крушинським Дмитром Івановичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6196089 з тих підстав, що 21 листопада 2025 року о 13.24 годині ОСОБА_1 на дорозі М-06 Київ-Чоп 225 км керувала транспортним засобом Renault Grand Scenic д.н.з. НОМЕР_1 зі швидкістю 137 км/год в зоні дії дорожнього знаку 3.29, чим перевищила встановлене обмеження швидкості руху більш ніж на 50 км/год. Швидкість руху вимірювалась приладом Trucam № ТС 008459. Позивач порушила пункт 12.6, 12.9 ПДР України - перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху, в зв'язку з чим, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 1 700 гривень.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 245 КупАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Так, відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють ПДР України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року.
Пунктом 1.1 ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України Про дорожній рух встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
У відповідності до п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» - вказує на заборону руху транспортних засобів зі швидкістю, що перевищує зазначену на знаку. Дія знаку поширюється на всі транспортні засоби (якщо не зазначено додатково) і означає, що водії повинні рухатися зі швидкістю не більшою за встановлене значення.
Згідно з пунктом 12.9 ПДР України, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, визначену дорожніми знаками, зокрема знаком 3.29 «Обмеження максимальної швидкості». На відрізку дороги Київ -Чоп (225 км) встановлено обмеження швидкості 70 км/год, що зобов'язує водіїв рухатися не швидше зазначеного значення.
Частиною четвертою статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно зі статтею 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото - або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
В силу вимог статті 62 Конституції України вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У відповідності до частини першої статті 8 Закону України «Про Національну поліцію», поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно з положенням пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 9 частини першої статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, застосовувати технічні прилади і технічні засоби, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Згідно з частиною першою статті 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати серед іншого такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: фото - і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.
В розумінні статті 72 КУпАП, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновків експертів.
При цьому, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (стаття 73 КАС України). Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 74 КАС України).
Предметом доказування в даній справі є факт перевищення позивачем встановленої швидкості руху. Відповідне порушення встановлюється за допомого зібраних доказів, зокрема показів приладу вимірювання швидкості автотранспортних засобів TruCam. Допустимість чи не допустимість відповідних доказів встановлюється судом під час розгляду справи.
Суд враховує, що Законом України «Про Національну поліцію» надано право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення, але наголошує, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статті 73 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
З долучених представником відповідача до матеріалів справи копій відеофайлів вбачається, а саме роздруківки файлу 1763731463_В4200_1121_132423. jmx від 21 листопада 13:24:22 година прилад TruCam ТС008459 вбачається фіксація швидкості транспортного засобу д.н.з. НОМЕР_1 137 км/год, при встановленій швидкості 70 км/год, місце фіксації АД М-06 Київ-Чоп 225 км.
Також, на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 122 КУПАП, представником відповідача надано матеріали, записані на лазерний вимірювач швидкості LTI 20/20 TruCAM ІІ № ТС008459, якими підтверджено порушення позивачем пункту 12.9 ПДР України та перевищення встановленої законом швидкості руху.
При цьому суд звертає увагу на те, законом не обмежується використання технічних пристроїв для фіксації порушень, у тому числі й лазерних вимірювачів швидкості транспортних засобів TruCam LTI 20-20, виключно у стаціонарному режимі. Суд наголошує на тому, що лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTI 20-20 конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань, а тому вимірювання швидкості руху автомобіля позивача могло здійснюватися з утримування в руках такого пристрою працівником поліції під час вимірювання. При цьому, відсутні підстави вважати, що вимірювання швидкості руху автомобіля позивача вплинуло на результат вимірювання.
Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення Правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam.
Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено експертним висновком від 15 грудня 2023 року, за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.
Згідно з повідомленням ДП «Укрметртестстандарт», лазерний вимірювач TruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань.
Відповідно до Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/34220, чинного до 8 липня 2026 року, вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний TruCAM LTI 20/20 ІІ № ТС008459, за результатами повірки відповідає вимогам технічної документації на вимірювач. Діапазон вимірювань швидкості від 2 км/год до 320 км/год. Максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимах: + 2 км/год в діапазоні від 2 км/год до 200 км/год; + 1 % в діапазоні від 201 км/год до 320 км/год.
Таким чином, прилад TruCam LTI 20/20 ІІ № ТС008459 - є засобом вимірювальної техніки та відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто даний прилад фіксує правопорушення в автоматичному режимі, навіть у випадку тримання посадовою особою (інспектором) його в руках, що спростовує доводи позивача щодо порушення процедури вимірювання швидкості руху транспортного засобу у зв'язку з тим, що вимірювальний прилад не був встановлений стаціонарно.
Суд звертає увагу на те, що лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCAM LTI 20/20 конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань, а тому вимірювання швидкості руху автомобіля, яким керував позивач могло здійснюватися з утримування в руках такого пристрою працівником поліції під час вимірювання. При цьому, відсутні підстави вважати, що вимірювання швидкості руху автомобіля позивача вплинуло на результат вимірювання.
З матеріалів відеофіксації порушення вбачається, що поліцейським вказано про проведення розгляду справи про адміністративне правопорушення, позивачу роз'яснено його права, порядок і строк оплати штрафу та оскарження постанови. Судом встановлено, що позивачу було роз'яснено його права, зокрема право на правову допомогу, та не створено перешкод для його реалізації.
Враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, вина позивача у вчинені адміністративного правопорушення за частиною четвертою статті 122 КУпАП доведена, при цьому позивачем під час розгляду справи не спростовано належними та достатніми доказами обставини викладені в оскаржуваній постанові та факт відсутності у його діях складу правопорушення, крім того представником відповідача надано до суду належні докази того, що прилад TruCAM LTI 20/20 конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань та позивачем не доведено факту збільшення похибки при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимах.
Крім того, позивач не заперечує факт вчинення правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, однак зазначає, що діяла у стані крайньої необхідності.
Дійсно, норми ст. 17 КУпАП, визначають, що особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності, ст.18 цього Кодексу передбачає, що не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
У чинному законодавстві, інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує».
Однією з найважливіших умов правомірності акту крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто, засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Також, стан крайньої необхідності повинен відповідати критеріям своєчасності. Своєчасність заподіяння шкоди полягає в тому, що вона може бути заподіяна лише протягом часу, поки існує стан крайньої необхідності. Якщо ж такий стан ще не виник або, навпаки, уже минув, то заподіяння шкоди в цьому випадку (так звана «передчасна» і «спізніла» крайня необхідність), може тягнути відповідальність на загальних засадах.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Тож, саме посилання особи, стосовно якого здійснюється розгляд справи про адміністративне правопорушення, на існування крайньої необхідності не може беззаперечно свідчити про необхідність застосування положень ст. ст. 17,18 КУпАП, оскільки позивач не надала суду належних та допустимих доказів, що вона дійсно діяла в стані крайньої необхідності.
Суд критично ставиться до поданої позивачем довідки, оскільки вона не містить обов'язкових реквізитів офіційного документа. Зокрема, з її змісту складно чітко встановити установу, яка її видала, відсутні відомості про уповноважену особу, що її підписала, не проставлено печатку. Крім того, довідка не містить належного оформлення, що унеможливлює перевірку її достовірності та походження. За таких обставин суд вважає, що зазначений документ не відповідає вимогам належності та допустимості доказів і не може бути покладений в основу судового рішення.
Відтак, позивачем не надано суду належних, достатніх та достовірних доказів, які б спростували факти викладені в оскаржуваній постанові та факт відсутності в його діях складу правопорушення передбаченого частиною четвертою статті 122 КУпАП.
Зважаючи на те, що суду не надано належних доказів, що спростовують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд вважає, що постанова у справі про адміністративне правопорушення є правомірною та підстави для її скасування відсутні, а тому притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення в межах санкції частини четвертої статті 122 у вигляді штрафу у розмірі 1 700 гривень відповідає вимогами чинного законодавства.
Суд також враховує те, що перевищення швидкості є однією з основних причин дорожньо-транспортних пригод, у тому числі з тяжкими наслідками, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність такого правопорушення. Водночас обов'язок водія дотримуватись Правил дорожнього руху є постійним та не залежить від наявності контролю з боку правоохоронних органів.
Відповідно до вимог частини третьої статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За положеннями статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Суб'єкт владних повноважень має довести правомірність прийнятого ним рішення.
Разом з тим, суд звертає увагу, що у рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Приймаючи рішення, суд враховує, що визначений правовою нормою ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про залишення рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позову без задоволення.
Також відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Згідно зі ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати, а саме судовий збір їй не відшкодовується.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72, 77, 143, 241-246, 286 КАС України, суд
У задоволені адміністративного представника ОСОБА_1 - адвоката Ткачука Володимира Васильовича до Управління патрульної поліції в Житомирській області, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Г. Перекупка