21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/2360/25 пров. № А/857/28550/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Заверухи О. Б., Матковської З. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року в справі № 260/2360/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Пенсійний фонд України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Дору Ю.Ю.,
час ухвалення рішення - 29 травня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач) про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для проведення реєстрації права власності.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області у формуванні подання про повернення ОСОБА_1 з бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 27067,00 грн, сплаченого відповідно до квитанції до платіжної інструкції № 0062910055 від 10.05.2024 року.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що з 26.09.2020 держава конкретизувала законодавство, яке регламентувало підстави та процедуру звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Зокрема, держава чітко визначила коло осіб які у розумінні Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" вважаються такими що придбавають житло вперше (до придбання житла особа не набувала права власності на інше житло в будь-який із перелічених способів: не приватизувала державний житловий фонд, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя); перелік документів котрі особа повинна зібрати та надати для підтвердження того, що вона вперше придбаває житло.
Відтак, з 26 вересня 2020 року фізична особа звільняється від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема, якщо подає нотаріусу заяву про те, що вона не має та не набула права власності на житло, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність зареєстрованого права власності на житло, а також дані невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 10 травня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 представником продавця, яка діє від імені ОСОБА_3 , було укладено Договір купівлі-продажу квартири (надалі- Договір), посвідчений приватним нотаріусом Асаулюк Андрій Валерійович Ужгородського районного нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 780. Відповідно до Договору позивач придбав квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №414358295 від 20.02.2025, власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 (а.с.11).
Поряд з цим, при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири від 10.05.2024 позивачем, сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 % від вартості її частки об'єкту нерухомого майна в сумі 27067,00 грн., що підтверджується квитанцією № 0062910055 від 10.05.2024 року.
Вказані обставини учасниками справи не заперечуються.
24.02.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою щодо повернення помилково сплаченого збору.
Відповідач листом №0700-0504-8/14989 від 13.03.2025 повідомив позивача про відсутність підстав для повернення коштів від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Вважаючи такі дії відповідача щодо відмови у поверненні збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" N 400/97-ВР від 26.06.97 (далі - Закон N 400/97).
Законом України від 15.07.99 N 967-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", що набрав чинності 19.08.99, статтю 1 Закону N 400/97, яка визначає перелік платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, доповнено пунктом 9 такого змісту:
" 9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення першої групи основних фондів згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Таким чином, відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону N 400/97 платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є в тому числі фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, - за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. В статті 2 Закону N 400/97 зазначено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Аналогічні за змістом норми передбачені пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.98 N 1740 (далі - Порядок N 1740).
Згідно з пунктом 15-3 Порядку N 1740 нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.
Пунктом 18 Порядку N 1740 визначено, що облік сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій ведеться відповідно до законодавства. Повернення помилково або надміру сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій здійснюється у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, щодо повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до частини сьомої статті 45 Бюджетного кодексу України перелік податків і зборів та інших доходів бюджету згідно з бюджетною класифікацією в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а також загальні вимоги щодо обліку доходів бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 N 106 затверджені деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, в тому числі затверджено перелік кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Відповідно до цього переліку контроль за справлянням надходжень за кодом бюджетної класифікації 24140500 закріплено за органами Пенсійного фонду України.
Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції придбання нерухомого майна сплачується платника податку на бюджетні рахунки місцевих органів Державної казначейської служби України за місцезнаходженням майна за кодом бюджетної класифікації 24140500.
Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за N 157/6445 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно" передбачалось, що до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом України про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна, бюро технічної інвентаризації повинні були здійснювати реєстрацію прав власності на нерухоме майно. У Прикінцевих положеннях Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 N 1952-IV Кабінет Міністрів України зобов'язувався забезпечити здійснення поетапного введення в дію Державного реєстру прав з передачею в установленому порядку інформації бюро технічної інвентаризації щодо об'єктів нерухомості місцевим органам державної реєстрації прав у міру їх готовності до виконання зазначених повноважень.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" 01.07.2004 N 1952-IV (у редакції Закону України від 26.11.2015 N 834-VIII, з наступними змінами та доповненнями чинними на час виникнення спірних правовідносин) державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій (частина перша). Відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом (частина п'ята).
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів встановлена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів. Цей Порядок розроблений на виконання статей 43,45,78 та 112 Бюджетного кодексу України та затверджений наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 N 787 (далі - Порядок N 787).
Відповідно до пункту 5 глави I Порядку N 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно здодатком 1до цього Порядку.
Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Згідно з пунктом 10 Порядку N 787 заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подається до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету. Платник подає до відповідного органу Казначейства заяву та подання, дати складання яких не перевищують 30 календарних днів, з урахуванням норм частини другої статті 255 Цивільного кодексу України.
23.09.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову N 866 "Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій", яка набрала чинності 26.09.2020 (далі - Постанова N 866). Відповідно до якої, серед іншого, доповнив Порядок N 1740, а саме:
Пункт 15-2 підпунктами "в" і "г", відповідно до яких збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо: "в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року); г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.".
Пункт 15-3 абзацом такого змісту: "Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах "в" і "г" пункту 15-2цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування".
З наведених вище нормативних положень Закону N 400/97-ВР та Порядку N 1740 вбачається, що з 19.08.99 фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Об'єктом оподаткування цим збором є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу, а ставка збору становить один відсоток від вартості майна.
Законодавець встановив виняток з цього правила для громадян, які придбавають житло вперше, виключивши їх з переліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Суд зауважує, що від часу набрання цією нормою чинності в 1999 році механізм її реалізації громадянами, які придбавають житло вперше, не функціонує.
13.12.99 Міністерство юстиції України та Пенсійний Фонд України з метою встановлення єдиної нотаріальної практики з питань застосування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 15 липня 1999 року N 967-XIV (967-14) листом N 34-1712/1851 повідомили таке: "Слід також мати на увазі, що відповідно до Закону від сплати збору звільняються громадяни, які придбавають житло і перебувають у черзі на отримання житла або придбавають житло вперше.
Для документального підтвердження пільг громадян щодо звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування нотаріусом може бути прийнята довідка органу, який здійснює поліпшення житлових умов, що свідчить про перебування громадянина-покупця у черзі на поліпшення житлових умов.
Поряд з цим на сьогоднішній день в Україні не існує єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та, відповідно, органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставини первинного придбання житла. У зв'язку з цим, Пенсійний фонд України звернувся до Конституційного Суду України за офіційним тлумаченням норми пункту 9 статті 1 згаданого Закону в частині встановлення механізму звільнення громадян, що вперше придбавають житло, від сплати збору.
Враховуючи наведене, вважаємо що тимчасово до вирішення зазначеного питання Конституційним Судом України нотаріус може прийняти в якості документа, що підтверджує вказану пільгу, довідку органу Пенсійного фонду України".
Голова правління Пенсійного фонду України в 1999 році звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26 червня 1997 року N 400/97-ВР в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 15 липня 1999 року N 967-XIV, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Необхідність в офіційному тлумаченні Голова правління Пенсійного фонду України обґрунтовував невизначеністю змісту зазначеного терміна, що "практично унеможливлює застосування пільг, встановлених цим Законом, призводить до чисельних скарг громадян, які купують житло, знижує ефективність справляння збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна та призводить до поглиблення критичної ситуації з виплатою пенсій".
Конституційний Суд України ухвалою від 23.03.2000 відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за поданням Голови правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування". Конституційний Суд України вказав, що порушене у поданні питання виходить за межі його компетенції та може бути вирішено лише шляхом внесення відповідної зміни до закону, оскільки суб'єкт подання фактично просив визнати шляхом офіційного тлумачення, що пільга щодо звільнення від збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у разі придбання житла вперше встановлена тільки для "малозабезпечених громадян та молодих сімей, які за рахунок власних коштів знімають з держави тягар соціальних витрат та забезпечення цих категорій громадян житлом"
Аналогічна правова позиція вже висловлена Верховного Суду за наслідками розгляду аналогічних правовідносин, зокрема, у постановах: від 30.01.2018 року (справа N 819/1498/17), від 31.01.2018 року (справа N 819/1667/17), від 03.07.2018 року (справа N 819/33/17), від 31.10.2018 року (справа N 819/595/17), від 01.11.2018 року (справа N 819/1353/17), які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення даного спору.
Повертаючись до оцінки наданих суду доказів, колегія суддів зазначає, що істотною обставиною, що входить в предмет доказування у цьому спорі, є встановлення чи спростування факту придбання позивачем житла вперше.
Так, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо повернення позивачу сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна в розмірі 27067,00 грн, мотивуючи заяву тим, що квартира згідно з договором купівлі-продажу від 10 травня 2024 року є його першим об'єктом нерухомого майна.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, відомості щодо придбання позивачем іншого нерухомого (житлового) майна, крім квартири, про яку зазначено вище, відсутні.
Відповідно до довідки Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради від 26.03.2025 №179 встановлено, що ОСОБА_1 участі в приватизації державного житлового фонду, який знаходиться в комунальній власності м.Ужгорода з використанням житлових чеків не приймав.
Відповідно до довідки Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради від 26.03.2025 №165 встановлено, що ОСОБА_1 на квартирному обліку при міськвиконкомі не перебуває.
Поряд з цим колегія суддів звертає увагу на те, що до 01.07.2004 державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в Україні здійснювалася комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації. Рішення про реєстрацію права власності приймалося в паперовій формі посадовою особою БТІ за місцем знаходження нерухомого майна, на правовстановлюючих документах проставлявся відповідний штамп. Рішення про реєстрацію права власності разом із матеріалами технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна зберігалося в архіві БТІ. Кожну область України обслуговувало кілька таких підприємств.
З 01.04.2004 у зв'язку із набранням чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" в Україні створено Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень - єдину державну інформаційну систему, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, суб'єктів речових прав тощо. Прикінцеві положення цього Закону в тому числі: - зобов'язували Кабінет Міністрів України забезпечити здійснення поетапного введення в дію Державного реєстру прав з передачею в установленому порядку інформації бюро технічної інвентаризації щодо об'єктів нерухомості місцевим органам державної реєстрації прав у міру їх готовності до виконання зазначених повноважень; - залишали за комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації повноваження реєструвати об'єкти нерухомості - до створення єдиної системи органів реєстрації прав.
З 01.01.2013 в Україні запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдину державну інформаційну систему, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав. З цієї дати функції з державної реєстрації прав на нерухоме майно почала виконувати новостворена Державна реєстраційна служба. Державний реєстр прав містить відомості про всі права на нерухоме майно, що зареєстровані в Україні після його утворення, а також відомості з Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Підсумовуючи вказане, суд дійшов висновку, що Державний реєстр прав не містить відомостей про права на нерухоме майно, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав, якщо реєстраційні дії щодо такого майна вчинялися до запровадження Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень. В контексті спірних правовідносин має значення період з 19.08.99 до 01.07.2004 (щонайменше), оскільки інформація з Державного реєстру прав з об'єктивних причин не містить відомостей про правочини щодо придбання нерухомого майна за цей період.
Отже, наданий позивачем доказ не може достовірно підтвердити факт придбання ним житла вперше в контексті пункту 9 частини першої статті 1 Закону N 400/97, оскільки не містить інформації за період з 19.08.99 до щонайменше 01.07.2004.
Колегія суддів зауважує, що цей висновок щодо оцінки наданого позивачем доказу жодним чином не свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
Суд нагадує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обставини, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, суд встановив та вважає такі очевидними.
Тому суд повинен оцінити доводи відповідача на підтвердження обставин, якими обґрунтовується правомірність оскаржуваного рішення територіального органу ПФУ про відмову позитивно вирішити питання про повернення позивачу коштів.
Оцінюючи доводи відповідача про те, що органи ПФ України не володіють інформацією щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно, а тому не мають можливості встановити факт придбання житла фізичними особами вперше, суд керується наступним.
В контексті практичної реалізації пункту 9 частини першої статті 1 Закону N 400/97 суд констатує, що в Україні дійсно відсутній дієвий механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала житло в період з 19.08.99 до як мінімум 01.07.2004. Певний прогрес в цьому питанні з'явився після 01.07.2004, коли почав функціонувати та поступово наповнюватися Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень. Єдиним способом перевірки факту придбання особою житла за цей період може бути перевірка архівів всіх БТІ на території України (яких є більше ста, частина з яких - на тимчасово окупованій території), що здійснювали реєстраційні дії щодо права власності на нерухоме майно. Суд констатує, що з метою перевірки твердження заявника силами територіального органу ПФУ виконати таке завдання неможливо, а Держава не забезпечила переведення відомостей паперових архівів БТІ в форму електронних баз даних, а це зробило б завдання пошуку такої інформації цілком реальним та швидким. Тому достовірною є інформація з цього питання лише за період починаючи з 01.01.2013 - відколи всі реєстраційні дії всіх державних реєстраторів в межах України вносяться до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, ані особа, ані територіальні органи Пенсійного фонду України не мають механізмів достовірно встановити/підтвердити факт придбання житла конкретною особою вперше за період з 19.08.99 до 01.01.2013.
З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що територіальний орган ПФ України фактично не здатен реалізувати свої контрольні функції та перевірити твердження заявника про те, що він не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції придбання нерухомого майна. При цьому відповідач, суб'єкт владних повноважень, покладає наслідки такої ситуації на особу.
Суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.07.2018 у справі N 819/33/17 та в постанові від 30.09.2019 у справі N 819/1727/16: "За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу. Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами".
Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у цьому конкретному випадку особа, якій відмовили у поверненні збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що позивач в період з 19.08.99 до 17.10.2023 придбав/набув інше житло.
Доводи відповідача про відсутність відповідного правового механізму перевірки інформації щодо факту придбання нерухомості вперше в цьому контексті не заслуговують на увагу, оскільки саме держава повинна була створити такий механізм, а не перекладати тягар його відсутності на особу, яка не є платником збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування.
З урахуванням наведеного та враховуючи, що позивач звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, як такий, що придбаває житло вперше, суд апеляційної інстанції погоджується з правильним висновком суду попередньої інстанції про те, що помилково сплачений позивачем збір на обов'язкове державне пенсійне страхування під час укладання договору купівлі-продажу квартири підлягає поверненню, відтак порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 27067,00 грн, сплаченого відповідно до квитанції № 0062910055 від 10.05.2024.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року в справі № 260/2360/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. Б. Заверуха
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 21 квітня 2026 року.