21 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/26871/25
Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Бітова А.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції із позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) в якому просить:
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплате грошового забезпечення за період з 28.11.2024 по 28.05.2025 включно;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 28.11.2024 по 28.05.2025 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправними дій НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року по справі №420/3028/25;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб, яка утримана з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року по справі №420/3028/25.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.11.2024 року по 28.05.2025 року.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 28.11.2024 року по 28.05.2025 року включно у розмірі 156117,78 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) надали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт зазначає, що з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_2 ) від 08.05.2023 № 222-ОС (додаток), на який не посилається позивач, його виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення, оскільки наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.05.2023 № 142-ОС позивача переміщено у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З наведеного наказу вбачається, що позивача було виключено зі списків прикордонного загону у зв'язку з переміщенням у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , а не у зв'язку із звільненням з військової служби у встановленому Законом та Положенням №1153/2008.
Відповідно до п. 293 Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
Розрахунок з військовослужбовцем проводитися військовою частиною на грошовому утриманні якої (останньої) він знаходився.
Отже, розрахунок з військовослужбовцем проводитися військовою частиною на грошовому утриманні якої (останньої) він знаходився, та звідки був звільнений.
Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 25.01.2006 року по 27.11.2024 року ОСОБА_1 проходила службу в органах Держаної прикордонної служби України, у тому числі з 01.12.2005 року по 03.11.2022 року, з 09.05.2023 року по 06.09.2023 року - в НОМЕР_3 прикордонному загоні, з 04.11.2022 року - по 08.05.2023 року - у НОМЕР_1 прикордонному загоні, з 05.09.2024 року по 26.11.2024 року в НОМЕР_4 прикордонному загоні.
Наказом від 27.11.2024 року № 921-ос начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , штаб-сержанта, остання штатна посада - інспектора прикордонної служби 2 категорії перекладача групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) звільнено в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці жінки - у зв'язку з вагітністю) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військової обов'язок і військову службу».
Станом на день звільнення відповідно до наказу від 27.11.2024 року № 921-ос, вислуга років становить: календарна військова 18 років 10 місяця 01 днів, пільгова військова - 09 років 04 місяців 00 днів; всього військова - 28 років 02 місяця 01 дня.
Відповідно до положень цього наказу, позивачка на момент звільнення повинна була отримати: - грошову компенсацію за невикористанні 40 календарних щорічної основної відпустки за 2022 рік та 10 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, 03 дня невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік; - одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 18 повних календарних років служби (223 885, 80 грн).
У період з 04.11.2022 року по 08.05.2023 року - НОМЕР_1 прикордонним загоном нарахування грошового забезпечення здійснювалося у заниженому розмірі, а саме: виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховувалися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018р., замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2022, на 01.01.2023).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року у справі №420/3028/25 адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 04.11.2022 по 08.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за періоди з 04.11.2022 по 08.05.2023, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі №420/4432/24 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 - залишено без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі № 420/3028/25 - залишено без змін.
На виконання вказаного рішення суду у справі № 420/4432/24 15 липня 2025 року військовою частиною НОМЕР_2 виплачено позивачці 54 597, 93 грн.
У відповіді на звернення позивачки відповідач поінформував листом від 21.07.2025 року №10/К-1575-1588-вих про відсутність підстав для виплати середнього заробітку та надано розрахунок виплаченої суми: нараховано 70 971, 34 грн.; утримано військовий збір 5% - 3 548, 57 грн., ПДФО (18%) - 112 774, 84 грн.; нараховано судовий збір - 0 грн., виплачено - 54 647, 93 грн.
Вважаючи, що при виплаті вищевказаної суми у відповідача виник обов'язок виплати середнього грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.11.2024 року по 28.05.2025 року, а також не виплати компенсації податку з доходів фізичних осіб, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України. Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення на підставі ст. 117 КЗпП України.
В свою чергу, суд зазначив, що позовні вимоги позивачки в частині визнання протиправними дій НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року по справі №420/3028/25 та зобов'язання вчинити відповідні дії є такими, що не підлягають задоволенню.
Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За такого правового регулювання, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку судового рішення суду першої інстанції, в тій частині, яка не оскаржена.
В межах даної справи спірним питанням є право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з виплатою грошового забезпечення після виключення позивача зі списків особового складу НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України та всіх видів забезпечення, на виконання рішення суду.
Перевіряючи правомірність та законність дій НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме:
- частиною 1 встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
- частиною 2 передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, так як позивачу станом на останній день проходження військової служби в НОМЕР_4 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України не виплачено усіх сум індексації грошового забезпечення.
В даному випадку, позивач вважає, що він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України, тому звернувся до суду з даним позовом, в якому як на правову підставу посилається на частину 1 статті 116, частину 1 статті 117 КЗпП України.
В свою чергу, суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що за приписами статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату такого середнього заробітку. З урахуванням того, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, допускається поширення норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.
У цьому контексті суд зауважує, що приписи частини 1 статті 47, частини 1 статті 116, частини 1 статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо у вказаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.
Межі дії диспозиції частини 1 статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка вказує на умови, за наявності яких вступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов'язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
З аналізу вищевикладених нормативно-правових актів вбачається, що військовослужбовцю, станом на день виключення зі списку особового складу військової частини, за наслідком звільнення з військової служби, мають бути виплачені усі належні йому кошти, пов'язані з проходженням військової служби.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що згідно наказу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_2 ) від 08.05.2023 № 222-ОС (додаток), на який посилається апелянт, його виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення, оскільки наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.05.2023 № 142-ОС позивача переміщено у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В свою чергу, наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 № 921-ос від 27.11.2024 року позивача виключено із списків особового складу військового комісаріату та всіх видів забезпечення у зв'язку із призначенням на посаду начальника групи автоматизації 91 командно-розвідувального центру.
Тобто, у межах спірних правовідносин позивач не був звільнений з військової служби з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_2 ) та продовжив проходження військової служби в інших органах Держаної прикордонної служби України, з подальшим отримання відповідного грошового забезпечення.
Таким чином, обставини цієї справи свідчать про те, що позивач не звільнявся з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_2 ) і відповідач у цій справі не мав статусу власника або уповноваженого ним органу для проведення розрахунку в день звільнення позивача з військової служби.
Отже, фактичні обставини цієї справи не відповідають гіпотезі частини 1 статті 117 КЗпП України, а відтак ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
З огляду на ці обставини й міркування, колегія суддів погоджується із доводами апелянта про відсутність підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Проте, суд першої інстанції приведені обставини та правове регулювання спірних правовідносин не врахував під час розгляду справи по суті, у зв'язку із чим дійшов до протилежного висновку, з яким колегія суддів не може погодитись.
Аналогічних висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 року по справі № 520/1897/22 та від 03.02.2026 року по справі № 400/5149/24, і такі висновки відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи та є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року в частині задоволення позовних вимог - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.В. Бітов