П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/40007/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Джабурія О.В.,
- Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року, прийняте у складі суду судді Катаєвої Е.В. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
У грудні 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просила суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2022, 2023, 2024 роки з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 з 17.10.2025 року перерахунок та виплату пенсії за віком з урахуванням раніше виплачених сум, відповідно до ст.40 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2022, 2023, 2024 роки.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачені страхові внески та який враховано для обчислення пенсії, за 2022-2024 роки. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 17.10.2025 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком із застосуванням заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за три роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком, а саме 2022-2024 роки, з урахуванням вже виплачених сум пенсії.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та винести нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що у позивача відсутнє право на перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону №1058 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року в якому здійснено перерахунок такої пенсії, оскільки показник середньої заробітної плати залишається незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії. Крім того апелянт зазначає, що повноваження пенсійного органу в питаннях призначення (перерахунку) пенсії є дискреційними.
Представник позивача надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.11.2017 року призначена пенсія за вислугу років, що не заперечується сторонами.
За заявою їй 04.09.2025 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки.
17.10.2025 року представник позивачки звернувся до відповідача із заявою, у якій просив перерахувати позивачці пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2022-2024 роки, за результатом розгляду якої листом ГУ ПФУ від 17.11.2025 №35452-33406/K-02/8-1500/25 відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки вона з 28.11.2017 отримувала пенсію за вислугу років, то при розрахунку пенсії за віком врахований показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки, проіндексованій відповідно до частини 2 статті 42 Закону.
Позивачка, вважаючи протиправними дії відповідача із застосування невигідного показника заробітної плати, звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що пенсійний орган, відмовляючи позивачці у перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачені страхові внески та який враховано для обчислення пенсії, за 2022-2024 роки, діяв протиправно.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до преамбули Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
У статті 9 Закону №1058-ІV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 16.06.2020 (справа №127/7522/17) Верховний Суд зазначив, що за змістом частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Таким чином, лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Також зазначені висновки Верховного Суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, який у постанові від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а (№21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.
Зазначена правова позиція Верховного Суду України була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17.
У справі, яка розглядається, судом встановлено, що позивачу з 28.11.2017 року було призначено пенсію за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII), а пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV призначено вперше 03.02.2023 року, а відтак доводи апелянта про те, що в цьому випадку мало місце призначення одного й того ж самого виду пенсії, є помилковими, оскільки в цьому випадку мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.
При цьому колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 лютого 2024 року (справа №500/1216/23), які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить висновку про наявність у позивача права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2022 - 2024 роки, у зв'язку із чим доводи апелянта не ґрунтуються на правильному правозастосуванні.
Щодо доводів апелянта про дискреційність його повноважень під час призначення пенсії, колегія суддів зазначає, що дискреційними повноваженнями є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
У спірних у цій справі правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій, а саме застосувати показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, а отже відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: Н.В. Вербицька