П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/613/26
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Джабурія О.В,
- Вербицької Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року, прийняте у складі суду судді Ярощука В.Г. в місті Миколаїв, по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення від 25.12.2025 № 143250024222 та зобов'язання вчинити певні дії, -
У січні 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 25.12.2025 № 143250024222 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути по суті заяву позивача від 17.12.2025 про призначення пенсії за віком, врахувавши до страхового стажу періоди роботи з 13.10.1985 по 14.12.1999, з 26.07.1984 по 08.10.1985, з 23.02.1998 по 30.08.2000.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.12.2025 він звернувся до органу Пенсійного фонду України про призначення йому пенсії за віком, за результатами розгляду якої відповідач прийняв рішення про відмову у призначені йому пенсії за віком. До його страхового стажу не були зараховані періоди проходження ним військової служби з 13.10.1985 по 14.12.1999 та роботи з 26.07.1984 по 08.10.1985, з 23.02.1998 по 30.08.2000 на російській території. На переконання позивача, відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода від 13.03.1992) до його страхового стажу підлягають зарахуванню періоди його військової служби та роботи на російській території. Крім цього, зазначення на титульній сторінці його трудової книжки лише року не робить її недійсною.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано протиправним і скасувано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області 25.12.2025 № 143250024222 про відмову у призначенні пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 26.07.1984 по 08.10.1985 та з 15.12.1999 по 30.08.2000 та проходження ним військової служби у період з 13.10.1985 по 14.12.1999 та повторно розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 17.12.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернулося до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції лише частково врахував, що відповідачем правомірно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача згідно із записами трудової книжки з 23.02.1998 по 14.12.1999, оскільки він перетинається з його військовою службою, проте належним чином не проаналізував норми права, на підставі яких до страхового стажу позивача не зараховано: період проходження військової служби з 13.10.1985 по 14.12.1999 відповідно до дублікату військового квитка від 17.12.1999, виданого військоматом російської федерації, оскільки не надані підтвердні документи; період роботи з 26.07.1984 по 08.10.1985 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці зазначена неповна дата видачі трудової книжки (тільки рік); період роботи в російській федерації з 23.02.1998 по 30.08.2000 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутні підтвердні документи. До того ж, апелянт зазначає, що позивачу повідомлялося, що для зарахування до страхового стажу періоду навчання з 26.07.1984 по 08.10.1985 необхідно надати уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи, довідку про реорганізацію, проте будь які документи відсутні в матеріалах електронної пенсійної справи.
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до дубліката військового квитка позивача НОМЕР_2 , виданого 17.12.1999 російським військовим комісаріатом, він у період з 13.10.1985 по 14.12.1999 проходив військову службу на російській території.
Згідно із записами № 1-5 трудової книжки позивача НОМЕР_1 , заповненої в 1984 році, позивач працював відповідно:
з 26.07.1984 по 08.10.1985 електромонтером в Ізюмському приладобудівному заводі імені Дзержинського;
з 23.02.1998 по 30.08.2000 тренером-викладачем у Марковському ДЮСШ.
17.12.2025 позивач подав через вебпортал Пенсійного фонду України заяву про призначення йому пенсії за віком.
У зв'язку з тим, що призначення / перерахунок пенсії здійснюється за екстериторіальним принципом, вищенаведена заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яке 25.12.2025 прийняло рішення № 143250024222 про відмову у призначенні пенсії (далі - Рішення від 25.12.2025).
Вказане рішення про відмову аргументовано тим, що позивач не має право на призначення пенсії, оскільки у нього відсутній необхідний страховий стаж, визначений пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) - 25 років. Страховий стаж позивача становив 17 років 3 місяці 19 днів. До його страхового стажу не зараховано періоди:
з 13.10.1985 по 14.12.1999 проходження військової служби, оскільки період роботи перетинається з роботою в російській федерації, а також не подано підтвердні документи;
з 26.07.1984 по 08.10.1985 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці зазначена неповна дата її видачі (тільки рік);
з 23.02.1998 по 30.08.2000 в російській федерації відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутні підтвердні документи.
Вважаючи Рішення від 25.12.2025 протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року, Законом України «Про пенсійне забезпечення», Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року.
Відповідно до пп. 1.8., 1.9. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року (далі Порядок № 22-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Так, відповідно до приписів статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з абзацом першим пункту 1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV цей Закон набирав чинності з 01.01.2004, а страховий стаж за період до 01.01.2004 обчислюється на підставі документів і в порядку, визначених законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV, тобто Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, на підставі вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що періоди роботи позивача до 31.12.2003 можуть бути зараховані до страхового стажу лише на підставі документів і в порядку, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Пунктами «а» і «в» частини 3 статті 56 Закону 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби. Для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються військові квитки.
Відтак у разі наявності трудової книжки і військового квитка страховий стаж за періоди роботи до 31.12.2003 встановлюється на підставі відповідних записів у них.
Щодо заперечень апелянта стосовно дефектів оформлення титульної сторінки трудової книжки, а саме відсутності повної дати її видачі, колегія суддів зазначає таке.
Так, згідно із приписами статті 62 Закону № 1788-XII, частини першої статті 48 КЗпП України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Колегія суддів звертає увагу на тому, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Разом з цим, суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточність записів не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Верховний Суд у постанові від 29.07.2020 у справі № 341/1132/17 дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у реалізації конституційного права позивача на соціальний захист. До того ж, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.
Тобто, аналізуючи вищезазначене, колегія суддів зауважує, що технічні помилки або формальні неточності, допущені особою, відповідальною за ведення кадрової документації на підприємстві, не є свідченням недостовірності відомостей про періоди трудової діяльності позивача. Обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність повної дати видачі на титульній сторінці трудової книжки є виключно дефектом оформлення документа з вини відповідальної особи роботодавця, що за умови наявності чітких та засвідчених печатками записів про періоди роботи не може бути правовою підставою для позбавлення позивача права на врахування відповідних періодів до його страхового стажу.
Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість врахування стажу, набутого позивачем на території російської федерації, колегія суддів зазначає таке.
Так, статтею 7 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, було визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода від 14.01.1993).
Згідно зі статтею 6 Угоди від 14.01.1993, призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових підставах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою.
04.07.2023 Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 № 639 «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» було припинено дію Угоди від 14.01.1993.
Водночас, колегія суддів наголошує, що згідно зі статтею 13 Угоди від 14.01.1993, дія Угоди щодо цього учасника припиняється зі спливом 6-ти місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-членів Співдружності, які виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і у випадку її виходу з Угоди держави-члена, на території якого вони проживають.
До того ж, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з пунктом «b» частини першої статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, складену 23.05.1969, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до цієї Конвенції не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
Враховуючи, що спірні періоди роботи та проходження військової служби позивача були набуті під час дії зазначених міжнародних договорів та задовго до їх денонсації, право особи на врахування цих періодів до страхового стажу є об'єктом захисту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на мирне володіння майном).
Крім того, колегія суддів зазначає, що за загальним правилом, неможливість державного органу здійснити перевірку відомостей, зазначених у документах позивача, у зв'язку з обставинами, що не залежать від самої особи, не може бути підставою для відмови у реалізації права на соціальний захист. Оскільки позивачем надано оригінали (копії) трудової книжки та військового квитка, які є основними документами, що підтверджують стаж згідно з Порядком № 637, тягар доведення недостовірності цих відомостей покладається саме на органи Пенсійного фонду України.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що так як дублікат військового квитка позивача НОМЕР_2 був виданий російським військовим комісаріатом 17.12.1999, а запис про його роботу на російській території з 23.02.1998 по 30.08.2000 був зроблений 30.08.2000, тобто до 01.01.2023, відповідач протиправно відмовився зарахувати відповідні періоди роботи та проходження військової служби до страхового стажу позивача, а тому рішення відповідача від 25.12.2025 №143250024222 є протиправним.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції було порушено норми матеріального права. Суд правильно та повно з'ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку, відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення від 25.12.2025 № 143250024222 та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: Н.В. Вербицька