20 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/5701/26
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Юрко І.В., Білак С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року по справі №160/5701/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком - особою з інвалідністю I групи;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби на підставі пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- у разі якщо суд дійде висновку про неможливість прямого зобов'язання до звільнення, зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт з урахуванням правової оцінки суду та всіх наявних у справі доказів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просить:
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати позивачу відпустку за сімейними обставинами на період розгляду справи судом для забезпечення можливості здійснення постійного догляду за батьком;
- у разі неможливості застосування зазначеного способу забезпечення позову зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 тимчасово утриматися від направлення позивача для виконання бойових або службових завдань поза межами місця проживання батька на період розгляду справи судом;
- застосувати інший спосіб забезпечення позову, який суд визнає необхідним та достатнім для ефективного захисту прав позивача та забезпечення можливості здійснення постійного догляду за тяжкохворим батьком на період розгляду справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року в адміністративній справі №160/5701/26 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначив, що його батько, ОСОБА_2 , має І групу інвалідності (підгрупа Б) та перебуває у термінальному стані, що підтверджується реєстраційною картою хворого № 0500115: діагноз ЗН печінкового кута ободової кишки (код МКХ-10 С18.3), IV стадія (T4NxMx), IV клінічна група. Більше того, відповідно до Витягу з індивідуальної програми реабілітації (ІПР) від 18.02.2026, у батька офіційно встановлено серйозний/значний ступінь обмеження здатності до самообслуговування (п. 5.1.1) та пересування (п. 5.1.2). Також визначено, що він щоденно потребує специфічного санітарно-гігієнічного догляду за функціонуючою двостовбуровою ілеостомою, що підтверджується встановленою потребою у забезпеченні медичними виробами (п. 5.3.2 Витягу з ІПР та Консультаційний висновок онколога від 06.02.2026). Оцінка у 15 балів за індексом Бартел медично підтверджує його повну залежність від постійного стороннього догляду. Акт обстеження матеріально-побутових умов від 08.01.2026 та Акт перевірки сімейного стану від 19.02.2026 підтверджують об'єктивну відсутність інших осіб, здатних здійснювати такий догляд: Мати (дружина хворого) сама має незадовільний стан здоров'я (церебральний атеросклероз), потребує сторонньої допомоги, а тому фізично не здатна проводити складні маніпуляції зі стомою. Сестра, ОСОБА_3 , проживає в державі Ірландія під тимчасовим захистом (фізично відсутня в Україні). Сестра, ОСОБА_4 , проживає окремо та є багатодітною матір'ю, що позбавляє її можливості здійснювати цілодобовий нагляд за онкохворим. Сестра, ОСОБА_5 , проживає в іншому населеному пункті та офіційно заявила про фізичну неспроможність здійснювати важкий догляд за лежачим хворим через стан власного здоров'я. Таким чином, позивач є єдиною особою, яка може забезпечити батькові життєво необхідне піклування. Невжиття заходів забезпечення позову призведе до того, що людина з IV стадією раку на весь період судового розгляду залишиться без життєво необхідного специфічного медичного догляду. Наслідком стане незворотне погіршення стану (сепсис, інтоксикація) або смерть. За таких обставин будь-яке майбутнє судове рішення повністю втратить свій сенс, оскільки поновлення прав позивача стане фізично неможливим через настання смерті особи, яка потребувала догляду. Прохання тимчасово не направляти пзивача для виконання завдань поза межами місця проживання батька є, на переконання апелянта, абсолютно адекватним заходом, який не вирішує спір по суті, але гарантує недопущення трагічних наслідків. Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України, ця ситуація є винятковим випадком, де умови для забезпечення позову виконуються повною мірою. Оцінюючи баланс інтересів: тимчасове перебування військовослужбовця за місцем розташування частини (без відряджень) не завдає незворотної шкоди Військовій частині НОМЕР_1 . Натомість переміщення позивача та неможливість здійснювати щоденний догляд за батьком з ілеостомою гарантовано завдасть непоправної шкоди його життю, що прямо порушує Конституцію. Суд першої інстанції фактично поставив формальні процедури вище за право на життя особи з інвалідністю.
Військова частина НОМЕР_1 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що предметом оскарження у цій справі є відмова військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком - особою з інвалідністю I групи. Тобто, зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 тимчасово утриматися від направлення позивача для виконання бойових або службових завдань поза межами місця проживання батька на період розгляду справи судом не вплине на можливість захисту прав позивача шляхом зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби на підставі пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Спосіб забезпечення позову, про який просить позивач, не є нерозривно пов'язаним з підставами та предметом адміністративного позову, оскільки ніяк не вплине на можливість прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби у разі набрання законної сили рішенням суду, якщо позов буде задоволено. Військовослужбовцем надано Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця № Б/Н від 19.02.2026 відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_6 має дружину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньок ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які самі не потребують постійного догляду, тобто можуть надавати соціальну послугу ОСОБА_11 у вигляді постійного стороннього догляду. Дружина: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно довідки, виданої сімейним лікарем, потребує регулярного амбулаторного і стаціонарного лікування з приводу церебрального атеросклерозу. При цьому, позивачем не надано документів, що підтверджують необхідність постійного стороннього догляду за ОСОБА_12 . Донька: ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає в державі Ірландія, де їй надано тимчасовий захист, номер тимчасового дозволу: НОМЕР_2 . При цьому, позивачем не надано документів, що підтверджують необхідність постійного стороннього догляду за ОСОБА_14 , а також не можливість її прибуття в Україну для здійснення догляду за батьком або неможливості найняття дочкою особи, яка би здійснювала догляд за її батьком. Донька: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до витягу із реєстру територіальної громади проживає окремо від батьків у іншому селі. У нотаріально засвідченій заяві вона вказала про те, що у зв'язку з окремим проживанням разом зі своєю сім'єю та відсутністю можливості постійного перебування за місцем проживання батька, об'єктивно не має можливості здійснювати за ним постійний догляд. У письмовій заяві зазначила про те, що забезпечення життєдіяльності батька вимагає важких фізичних навантажень: регулярного піднімання ваги його тіла (пересаджування, зміна положення в ліжку, проведення складних гігієнічних процедур). Враховуючи викладене, зазначила, що вона фізично не спроможна здійснювати догляд за батьком. Згідно висновку ЛКК від 13.03.2026 року №108 ОСОБА_15 протипоказані важкі фізичні навантаження. При цьому, у висновку ЛКК не зазначено, що вона потребує постійного стороннього догляду та не може здійснювати догляд за батьком. Донька: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , багатодітна мати, що підтверджується посвідченням за № НОМЕР_3 від 19.11.2010 року. Фактично проживає за іншою адресою, окремо від батьків, надано акт підтвердження фактичного місця проживання. При цьому, позивачем не надано документів, що підтверджують необхідність постійного стороннього догляду за нею. Водночас законодавець передбачає можливість вжиття до дітей, що відмовляються виконувати обов'язки щодо піклування про своїх непрацездатних, немічних батьків заходів впливу у вигляді стягнення коштів на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування їх батькам іншими особами. Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону від 17.01.2019 №2671-VIII визначено, що надавачами соціальних послуг є юридичні та фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці, внесені до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг. Проте, ані висновком ЛКК № 4 від 20.01.2026 року, ані положення Закону від 17.01.2019 №2671-VIII не обмежують коло надавачів послуг, необхідних для догляду за ОСОБА_16 виключно особисто членами його сім'ї. Отже, хибними є доводи апеляційної скарги про те, що заяви сестер позивача про небажання здійснювати догляд за їх батьком у зв'язку із проживанням в іншому населеному пункті звільняє їх від обов'язку піклуватися про батька та створює додатковий тягар для позивача щодо здійснення догляду за своїм батьком. У зв'язку із цим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги позивача.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якому вказано, що у матеріалах справи міститься Витяг з рішення експертної команди №6/26/698/В від 18.02.2026. Відповідач свідомо ігнорує зміст цього документа та вириває норми права з контексту. Посилання відповідача на Постанову №1338, як на причину ігнорування Висновку ЛКК є юридично нікчемним та має ознаки надмірного формалізму. Витяг експертної команди (Пункт 16) прямо підтверджує, що за відсутності очного огляду командою, саме висновок ЛКК є первинним, належним та визначальним доказом потреби у догляді. Фактична неможливість догляду кожною із сестер: 1. Сестра ОСОБА_15 (Медична неможливість): Проживає окремо. Має Висновок ЛКК №108 від 13.03.2026 про пряме обмеження фізичних навантажень та заборону підняття ваги. Догляд за онкохворим батьком із Індексом Бартел 15 балів (повна залежність, лежачий стан) вимагає значної фізичної сили. Примушування жінки з такими протипоказаннями до важкої фізичної праці порушує ст. 3 Конституції України. Відсутність у неї потреби в догляді за нею самою не скасовує факту, що їй заборонено підіймати тяжкохворого. 2. Сестра ОСОБА_13 (оціально-правова та територіальна неможливість): Самостійно виховує двох неповнолітніх дітей. Виїхала за кордон (Ірландія) через воєнний стан і перебуває там під тимчасовим захистом. Вимога відповідача щодо її повернення в країну, де ведуться бойові дії, для здійснення догляду - суперечить базовим правам дитини на безпеку (ст. 150 Сімейного кодексу України) та виключає можливість її фізичної присутності біля батька. 3. Сестра ОСОБА_17 (Багатодітність та соціальне навантаження): Мати 5 дітей (4 з яких неповнолітні), розлучена, виховує дітей самостійно. Відповідно до законодавства, догляд за чотирма неповнолітніми дітьми самотньою матір'ю є повним та вичерпним соціальним навантаженням. Фізично та юридично вона не може залишити дітей без нагляду для здійснення цілодобового догляду за онкохворим в іншому населеному пункті. Відсутність у неї документів про потребу в догляді за нею ніяк не скасовує її пріоритетних обов'язків матері. Посилання на платні послуги є маніпуляцією відповідача. Жодна норма права не зобов'язує позивача делегувати свій конституційний синівський обов'язок третім особам за наявності прямого законного права на звільнення. Позивач просить суд апеляційної інстанції долучити та дослідити нові докази (медичну довідку матері від 18.03.2026, довідку та витяг з медичної карти батька від 18.03.2026 , Висновок ЛКК сестри від 13.03.2026, заяви двох сестер, підписані КЕП, разом із додатками до них, а також нотаріально засвідчену заяву третьої сестри). Неможливість їх подання до суду першої інстанції зумовлена об'єктивними причинами: ці документи були отримані позивачем вже після постановлення оскаржуваної ухвали від 12.03.2026 у зв'язку з динамічним погіршенням стану здоров'я членів сім'ї. Крім того, надання цих доказів є безпосередньою реалізацією права позивача на спростування нових безпідставних тверджень відповідача (щодо здатності родичів здійснювати догляд), які відповідач вперше виклав саме у відзиві на апеляційну скаргу
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, зі змісту заяви про забезпечення позову слідує, що позивач є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , оскаржує протиправність відмови Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком - особою з інвалідністю I групи.
З метою недопущення порушення прав позивача, які гарантовані Конституцією України, звернувся до суду із заявою про забезпечення позову.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем захід забезпечення позову не є співмірним із предметом позову, що не відповідає частині другій статті 151 КАС України. Крім того, судом було враховано, що позивач, подаючи заяву про забезпечення позову та, наводячи можливі негативні наслідки у випадку незадоволення поданої заяви, жодних доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених ст. 150 КАС України, які є обов'язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову, не надав.
Згідно з частиною першою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини другої цієї статті, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
У силу частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
За змістом частини другої цієї статті заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними. Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
Так, предметом спору в адміністративній справі 160/5701/26, є визнання протиправною відмову відповідача у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком - особою з інвалідністю I групи.
Водночас спосіб забезпечення позову, з яким позивач звернувся до суду, а саме:
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати позивачу відпустку за сімейними обставинами на період розгляду справи судом для забезпечення можливості здійснення постійного догляду за батьком;
у разі неможливості застосування зазначеного способу забезпечення позову зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 тимчасово утриматися від направлення позивача для виконання бойових або службових завдань поза межами місця проживання батька на період розгляду справи судом;
застосувати інший спосіб забезпечення позову, який суд визнає необхідним та достатнім для ефективного захисту прав позивача та забезпечення можливості здійснення постійного догляду за тяжкохворим батьком на період розгляду справи, не відповідає та не є співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Крім того, за змістом п.п. 9, 10 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відпустка за сімейними обставинами без збереження грошового забезпечення надається військовослужбовцю у таких випадках:
1) укладення ним шлюбу - тривалістю до 10 календарних днів;
2) тяжкого стану здоров'я або смерті рідних по крові або по шлюбу:
а) дружини (чоловіка), батька (матері), вітчима (мачухи), сина (дочки), пасинка (падчерки), рідного брата (рідної сестри) військовослужбовця, батька (матері) подружжя або особи, на вихованні якої перебував військовослужбовець, - тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад;
б) інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад;
3) пожежі або іншого стихійного лиха, яке спіткало сім'ю військовослужбовця або осіб, зазначених у підпункті 2 цього пункту, - тривалістю до 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад;
4) в інших виняткових випадках, коли присутність військовослужбовця в сім'ї необхідна, за рішенням командира (начальника) військової частини - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад. Така відпустка може надаватися один раз протягом календарного року.
За рішенням командира (начальника) військової частини військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин без збереження грошового забезпечення загальною тривалістю не більш як 15 календарних днів на рік.
Водночас, наданню відпустки передує обов'язкове подання військовослужбовцем відповідного рапорту. За відсутності доказів подання такого рапорту, а також, зважаючи на заявлений позивачем предмет спору, який не відповідає заявленому способу, забезпечити позов шляхом надання позивачу відпустки за сімейними обставинами є незаконним та таким, що суперечить приписам ст. 151 КАС України.
Щодо забезпечення позову шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 тимчасово утриматися від направлення позивача для виконання бойових або службових завдань поза межами місця проживання батька, то вказаний спосіб також не відповідає заявленим позовним вимогам, а також буде фактичним втручання у дискреційні повноваження Військової частини. Більш того, за змістом п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Крім того, суд не наділений повноваженнями діяти «на власний розсуд», він не розробляє заходи забезпечення самостійно без ініціативи сторони. Відповідно до процесуальних норм КАС України, забезпечення позову здійснюється за заявою учасника справи. Саме позивач у заяві про забезпечення позову має вказати, який саме захід забезпечення позову слід застосувати, обґрунтувавши його необхідність. Суд перевіряє відповідність заявленого заходу предмету позову та його обґрунтованість.
Отже, суд обирає заходи забезпечення позову із запропонованих заявником, перевіряючи їх адекватність та відповідність вимогам чинного процесуального законодавства.
З урахуванням доводів апеляційної скарги, заяви про забезпечення позову, аналізу норм чинного законодавства та враховуючи статус заявника, як діючого військовослужбовця, а також дію в України правового режиму «воєнного стану», спосіб забезпечення позову, з яким позивач звернувся до суду, не відповідає заявленому позивачем предмету спору, суперечить приписам Закону №2232-XII та ст. 151 КАС України.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.
З урахуванням приведеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засідання усіх обставин справи в їх сукупності.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року по справі №160/5701/26 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року по справі №160/5701/26 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак