14 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 340/7908/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 ( суддя Кармазина Т.М.) в адміністративній справі №340/7908/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Представник позивача звернулась до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київський області від 24.09.2025 року № 111250002552 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.09.2025 р. про призначення пенсії за віком та зарахувати до страхового стажу періоди: навчання згідно з дипломом НОМЕР_1 з 01.09.1979 по 23.06.1983; період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 05.09.1983 по 21.10.1983, з 03.04.1986 по 11.12.1990, з 12.12.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 28.07.1993 на території Республіки Туркменістан;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області сплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , невиплачену суму пенсії з 18.07.2024 року (перше звернення позивача до пенсійного фонду) по момент винесення рішення з урахуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок, доплат, перерахунків, компенсації, передбачених чинним законодавством України згідно статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилалася на те, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Вказує, що 17.09.2025 року позивач втретє звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (надалі - відповідач-1). Заява позивача була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (надалі - відповідач-2). 24.09.2025 року ГУ ПФУ в Київській області було прийнято рішення №111250002552 про відмову у призначені пенсії. Підставою для відмови стало твердження відповідача - 2 про недосягнення ОСОБА_1 необхідного страхового стажу 31 рік, передбаченого частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно із зазначеним рішенням, страховий стаж позивача на момент звернення, за підрахунками відповідача - 2, становить 29 років 3 місяці 5 днів. При цьому, вважає, що відповідачем - 2 безпідставно не було зараховано до страхового стажу період навчання згідно з дипломом НОМЕР_1 з 01.09.1979 по 23.06.1983 та періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 05.09.1983 по 21.10.1983, з 03.04.1986 по 11.12.1990, з 12.12.1990 по 31.12.1991 на території Республіки Туркменістан, з підстави відсутності підтвердження від компетентних органів Республіки Туркменістан про неотримання позивачем пенсійних виплат, відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в України, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 року, за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 16.05.2025; період роботи з 01.01.1992 по 28.07.1993 на території Республіки Туркменістан, з формулюванням, що відсутні будь-які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та Республікою Туркменістан. З вказаним рішенням органу пенсійного фонду позивач не погоджується, вважає його протиправним, таким, що порушує його конституційне право на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київський області від 24.09.2025 року №111250002552 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 17.09.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди: навчання з 01.09.1979 по 23.06.1983 згідно з дипломом НОМЕР_1 ; періоди роботи з 05.09.1983 по 21.10.1983, з 03.04.1986 по 11.12.1990, з 12.12.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 28.07.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. В апеляційній скарзі зазначає, що відсутні підстави для зарахування спірного періоду.
У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звертався до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявами про призначення пенсії від 18.07.2024 та 01.05.2025. Рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 25.07.2024 №111250002552 (а.с.10) та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 08.05.2025 №111250002552 (а.с.12) відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Вказані рішення позивачем не оскаржуються, тому судом оцінка їм на предмет відповідності вимогам законодавства, не надається.
17.09.2025 позивач вкотре звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області із заявою від 17.09.2025 про призначення пенсії за віком.
Заяву позивача розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 17.09.2025 №111250002552. (а.с.15-16) Рішення мотивовано відсутністю необхідного страхового стажу - 31 рік. Вік заявника 61 рік. Страховий стаж заявника становить: 29 років 03 місяці 5 днів.
за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди:
- навчання згідно диплома НОМЕР_1 з 01.09.1979 по 23.06.1983,
- роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 05.09.1983 по 21.10.1983, з 03.04.1986 по 11.12.1990, з 12.12.1990 по 31.12.1991 на території Республіки Туркменістан, оскільки відсутнє підтвердження від органів Республіки Туркменістан про неотримання пенсії відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року, за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 16.05.2025;
- роботи з 01.01.1992 по 28.07.1993 на території Республіки Туркменістан, оскільки відсутні будь-які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та Республікою Туркменістан.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, представник в інтересах позивача звернувся до суду з даним позовом.
Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон 1058-IV).
Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 1 ч.1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частин 1, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом №1058-IV діяв Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ).
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок №637).
Відповідно до ч.3 Постанови №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи.
Як вбачається з трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 містяться записи, зокрема (а.с.20-23): №6 - 05.09.1983 молодого спеціаліста з Небіт-Дагського нафтового технікуму прийнято у відділ буріння на посаду техніка до Небітдагського управління бурових робіт місто Небіт-Даг, наказ №340 від 05.09.1983; №7 - 21.10.1983 звільнений у зв'язку з призовом до Радянської армії, наказ №407 від 25.10.1983; Служба в рядах Радянської армії з 27.10.1983 по 06.12.1985, військовий квиток №8586144; №8 - 03.04.1986 прийнятий помічником бурильника експлуатаційного і розвідувального буріння свердловим на нафту та газ 4 розряду на Небітдагське управління бурових робіт місто Небіт-Даг, наказ №194-п від 13.12.1990; 11.12.1990 звільнений за власним бажанням, наказ №194-п від 13.12.1990; №9 - 12.12.1990 прийнятий на посаду слюсарем-монтажником 4 розряду в СМК «Контракт», наказ №21 від 13.12.1990; № 10 - 25.10.1991 переведений водієм на автомашину в СМК «Контракт», наказ №18 від 23.10.1991; №11 - 28.07.1992 звільнений за власним бажанням, наказ №23 від 29.07.1992; №12 - 10.08.1992 прийнятий каменярем до СНПП агрофірма «Артеміда», наказ №21 від 14.08.1992; №13 - 01.04.1993 переведений слюсарем з обладнання, наказ №15 від 16.04.1993; 14 - 03.05.1997 переведений слюсарем з обладнання в КППМ «Артеміда», наказ №20а-к від 03.05.1997; №15 - 30.11.2006 звільнений по переведенню до ТОВ «Кіровоградський лікеро-горілчаний завод, наказ №94-к від 30.11.2006.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається в тому числі і із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
13 березня 1992 року Україною, Азербайджаном, Російською Федерацією, Білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода від 13 березня 1992 року) визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно зі статтею 6 Угоди від 13 березня 1992 року призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди).
Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі №345/9/17.
Дійсно, постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Однак доводи апелянта у цій частині судова колегія вважає неприйнятними, оскільки вказана постанова набрала чинності 02.12.2022, стаж спірний набутий позивачем до ухвалення відповідного рішення.
При цьому судова колегія зазначає, що за наявності чинних положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Також варто зауважити, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відтак, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
За таких обставин, відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 05.09.1983 по 21.10.1983, з 03.04.1986 по 11.12.1990, з 12.12.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 28.07.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_2 .
За приписами частин 1, 2 статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2025 №562 ( далі - Порядок №562), у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.
У разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.
У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Таким чином, судова колегія звертає увагу, що пунктом 4 Порядку №562 передбачено, що якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР.
Отже, обов'язок щодо отримання інформації про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р., покладається саме на органи Пенсійного фонду України, а не на осіб, які мають право на призначення пенсії.
Відтак, оскільки наразі відсутня можливість здійснення обміну інформацією/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Узбекистані, а тому відповідно до вимог пункту 4 Порядку №562, періоди роботи в республіці Узбекистан підлягають врахуванню з метою обчислення пенсії позивачу.
Таким чином, зважаючи на встановлені у справі обставини, беручи до уваги те, що питання призначення пенсії і розрахунок страхового стажу відноситься до дискреційних повноважень пенсійного органу, то належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київський області від 24.09.2025 року №111250002552 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 17.09.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди: навчання з 01.09.1979 по 23.06.1983 згідно з дипломом НОМЕР_1 ; періоди роботи з 05.09.1983 по 21.10.1983, з 03.04.1986 по 11.12.1990, з 12.12.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 28.07.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позову, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача колегія суддів не вбачає.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 в адміністративній справі №340/7908/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 14 квітня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 16 квітня 2026 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя О.М. Лукманова
суддя Л.А. Божко