24 березня 2026 року м.Дніпросправа № 160/34260/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі № 160/34260/24 (суддя Єфанова О.В., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач) про відмову у призначенні пенсії від 15.11.2024 №046150009130;
- визнати протиправним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо неврахування до загального трудового стажу періоду навчання у Криворіжському авіаційному технічному училищі цивільної авіації відповідно до диплому серії НОМЕР_1 за спеціальністю «технічна експлуатація радіообладнання літаків» з 1978 року по 1981рік; а також період роботи з 01.01.1992 по 28.05.1998 роки, з 01.01.2004 по 13.03.2016 рік;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до загального стажу роботи періоду навчання у Криворіжському авіаційному технічному училищі цивільної авіації відповідно до диплому серії НОМЕР_1 за спеціальністю «технічна експлуатація радіообладнання літаків» з 1978 року по 1981 рік; а також період роботи з 01.01.1992 по 28.05.1998 роки, з 01.01.2004 по 13.03.2016 рік, а також здійснити перерахунок, нарахування та виплату пенсії з врахуванням цього стажу з дати призначення пенсії (07.06.2022 року).
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач безпідставно відмовив в зарахуванні періоду його навчання з 1978 року по 1981 рік та періоди роботи з 01.01.1992 по 28.05.1998 роки, з 01.01.2004 по 13.03.2016 рік до страхового стажу, у зв'язку з чим дійшов протиправного висновку про відсутність підстав для призначення пенсії за віком.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.11.2024 року №046150009130 Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до загального стажу роботи ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 по 28.05.1998 роки, з 01.01.2004 по 13.03.2016 рік;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.11.2024 р. з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог судом відмовлено.
Із рішенням суду не погодився відповідач, ним була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, відповідач просить рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначено, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу. За результатами розгляду документів до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи;
за довідкою від 16.03.2016 № 15 з 01.01.2004 по 13.03.2016, оскільки вказаний період відсутній в індивідуальних відомостях про застраховану особу (дов. ОК - 5);
за трудовою книжкою з 01.01.1992 по 28.05.1998 в Республіці Казахстан, оскільки відповідно до статті 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» законодавство про пенсійне забезпечення складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення з 19.06.2023, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи набуті на території колишнього СРСР до 01.01.1992.
Позивач своїм правом на подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що 07.06.2022 позивач звернувся із заявою до територіального органу ПФУ про призначення пенсії за віком.
Рішенням від 10.06.2022 № 046150009130 позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
12.11.2024 позивач звернувся із заявою до територіального органу ПФУ про призначення пенсії за віком.
Заяву від 12.11.2024 за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та прийнято рішення від 15.11.2024 № 046150009130 яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії. В рішенні зазначено:
«Страховий стаж особи становить 14 років 09 місяців 29 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи;
за довідкою від 16.03.2016 № 15 з 01.01.2004 по 13.03.2016, оскільки вказаний період відсутній в індивідуальних відомостях про застраховану особу (дов. ОК - 5);
за трудовою книжкою з 01.01.1992 по 28.05.1998 в Республіці Казахстан, оскільки відповідно до статті 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» законодавство про пенсійне забезпечення складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення з 19.06.2023 року, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи набуті на території колишнього СРСР до 01.01.1992.
Відмовити в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу.»
Не погоджуючись з відмовою в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявних підстав для часткового задоволення позовних вимог та вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо зарахування до загального стажу роботи періоди роботи з 01.01.1992 по 28.05.1998 в Республіці Казахстан, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 наявна інформація про працю позивача в Республіці Казахстан з 01.01.1992 по 28.05.1998.
Під час розгляду заяви позивача відповідачем не було встановлено будь-яких недоліків оформлення записів про роботу позивача, записи у трудовій книжці виконані належними посадовими особами, засвідчені підписом начальника відділу кадрів та скріплені печатками. При цьому, позивачу було відмовлено у зарахуванні до загального страхового стажу період роботи в Республіці Казахстан з 01.01.1992 по 28.05.1998 відповідно до трудової книжки, оскільки з 19.06.2023 припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Щодо припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, колегія зазначає наступне.
При визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону №1058-IV, вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація.
Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Статтею 7 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Російської Федерації або на підприємстві зареєстрованому на території Російської Федерації після 13.03.1992 року, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в рф. Тобто, існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
При цьому, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328) передбачено вихід України з цієї Угоди, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України з 19.06.2023 року.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 Україна як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відтак, період роботи позивача з 01.01.1992 по 28.05.1998 має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Щодо періоду роботи позивача з 01.01.2004 по 13.03.2016.
Спірний період не зарахований відповідачем до загального трудового стажу позивача, оскільки вказаний період відсутній в індивідуальних відомостях про застраховану особу (дов. ОК -5).
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Страховий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, а страховий стаж, набутий після 01 січня 2004 року, підтверджується довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а сформулював висновок про те, що «формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист».
Система персоніфікованого обліку була введена в дію 01 січня 2004 року на виконання Указу Президента України від 4 травня 1998 року № 401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування згідно постанов Кабінету Міністрів України № 1854 від 12 грудня 2002 року та № 303 від 12 березня 2003 року.
Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку визначено, що подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1), за періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Додаток 4 до Положення це форма ОК-5, а додаток 3 до Положення це форма ОК-2.
Згідно пункту 2 Положення Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до ч. 6 ст. 20 Закону № 1058-IV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно зі статтею 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно ст. 106 Закону № 1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.
Несвоєчасне виконання роботодавцем обов'язку по своєчасній сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України фактично позбавило позивача соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування пенсійним органом до страхового стажу особи при призначенні пенсії періоду його роботи, відносно яких відсутні відомості про сплату страхових внесків.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 1 листопада 2018 року у справі №199/1852/15-а, від 30 липня 2019 року у справі № 373/2265/16-а.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що період роботи з 01.01.2004 по 13.03.2016 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржене позивачем рішення є протиправним та підлягало скасуванню.
Колегія суддів також погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту порушених прав позивача шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.11.2024 з урахуванням висновків суду.
В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду позивачем не оскаржується, тому колегія суддів не перевіряє обґрунтованість рішення в цій частині.
Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
З урахуванням результату апеляційного перегляду підстави для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції, відсутні.
Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі № 160/34260/24 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак