21 квітня 2026 р.Справа № 552/928/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 12.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Кузіна Ж.В., м. Полтава, повний текст складено 12.02.26 у справі № 552/928/26
за позовом ОСОБА_1
до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського районного суду м. Полтави з адміністративним позовом до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі також - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення № ПНС/ПЛ/2294/209-ПНС/ПЛ/14263/ПАА024682-ПНС/ПЛ/23885/ПАА024682 ПНС/ПЛ/1030/ПАА024682/ПТ/ПС.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2026 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
У позовній заяві позивач звернувся з клопотанням про зупинення дії постанови по справі про адміністративне правопорушення № ПНС/ПЛ/2294/209-ПНС/ПЛ/14263/ПАА024682-ПНС/ПЛ/23885/ПАА024682-ПНС/ПЛ/1030/ПАА024682/ПТ/ПС від 02 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 , тимчасового адміністратора ПрАТ «СК«Салмандра», до адміністративної відповідальності за порушення ст. 188-6 КУпАП до набрання законної сили рішення суду.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2026 року зупинено дію постанови у справі про адміністративне правопорушення № ПНС/ПЛ/2294/209ПНС/ПЛ/14263/ПАА024682ПНС/ПЛ/23885/ПАА024682ПНС/ПЛ/1030/ПАА024682/ПТ/ПС від 02 лютого 2026 року до набрання законної сили рішення суду.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу скасувати, у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для зупинення дії постанови від 02.02.2026 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі, оскільки до клопотання про забезпечення позову позивачем не було додано доказів, з яких би вбачалося, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши докази у справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до незворотних наслідків, а також те, що вжитий вид забезпечення позову має тимчасовий характер та діє до виконання рішення суду.
Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті, визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен ураховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. (ч. 2 ст. 151 КАС України).
Відповідно до ч. 6 ст. 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Водночас заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони Відповідачу здійснювати певні дії.
Колегія суддів ураховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В той же час, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа №705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Для забезпечення позову суд повинен, на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 ч. 2 ст. 150 КАС України.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що у разі задоволення судом позову, поновлення порушених прав позивача буде ускладненим та потребувати додаткових судових і виконавчих процедур, що, на думку позивача, суперечить принципу ефективного судового захисту.
В свою чергу, предметом спору в межах цієї справи є постанова Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № ПНС/ПЛ/2294/209-ПНС/ПЛ/14263/ПАА024682-ПНС/ПЛ/23885/ПАА024682-ПНС/ПЛ/1030/ПАА024682/ПТ/ПС, від 02 лютого 2026 року про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною 1 ст. 12 цього Закону передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Отже, оскаржувана постанова є самостійним виконавчим документом, примусове виконання якого здійснюється у порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 01.06.2022 (справа №380/4273/21) зазначила таке:
« 47. …суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред'явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.
48. Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
49. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
50. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
51. З аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти».
Судом першої інстанції зазначено, що на підставі постанови, що є предметом цього спору, на рахунки ПрАТ «СК «Саламандра» накладено арешти органами виконавчої служби в рамках відкритих виконавчих проваджень.
За висновком суду першої інстанції, оскільки правомірність (неправомірність) прийняття оскаржуваної постанови відповідачем буде встановлена лише судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду цієї справи, стверджувати на теперішній час про це неможливо, тому у разі встановлення протиправності оскаржуваної постанови і задоволення позовних вимог позивачу доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути своє майно (кошти), на яке може бути звернено стягнення у разі примусового виконання цієї постанови.
Проте колегія суддів уважає такі висновки хибними, оскільки позивачем не наведено обставин, які обґрунтовано свідчать про неможливість відновлення прав та інтересів у разі задоволення позову, не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача, та, відповідно, не свідчить про наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову.
Водночас судом першої інстанції не наведено обставин, які впливають на співмірність та необхідність забезпечення позову з метою уникнення негативних наслідків які, в свою чергу, можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача.
Зокрема, при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не досліджений фінансовий стан позивача, та його співвідношення з можливими санкціями та наслідками для здійснення господарської діяльності.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 , як тимчасовим адміністратором ПрАТ «СК«Салмандра», до заяви про забезпечення позову не надано документів, які б містили відомості щодо поточних фінансових показників, розміру наявних грошових коштів, розміщених, у тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо.
Щодо посилання позивача на ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів без вжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову, колегія суддів зауважує, що, безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів і такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 22.09.2022 у справі №160/1609/22, від 29.09.2022 у справі №380/3826/21 та від 19.06.2025 у справі № 260/976/25.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про забезпечення позову.
Суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, не звернув уваги на відсутність доказів на підтвердження обґрунтувань, викладених у заяві про забезпечення позову, неправильно застосував норми процесуального права, що призвело до помилкових висновків про задоволення клопотання.
Доводи апеляційної скарги приймаються колегією суддів у якості належних.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити.
Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 12.02.2026 у справі № 552/928/26 скасувати.
Прийняти постанову, якою в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова