Унікальний номер справи № 370/1070/25 Головуючий у суді першої інстанції - Сініцина О.С.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4521/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
09 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуАкціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Макарівського районного суду Київської області від 14 жовтня 2025 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У квітні 2025 року позивач АТ «Акцент-Банк» звернувся до суду із вказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 червня 2023 року відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк» та підписав кредитний договір АВН0СТ155101686651318793 щодо надання кредиту у розмірі 75 000 грн строком на 60 місяців (до 12 червня 2028 року) зі сплатою процентів у розмірі 55 грн щорічно.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі. Однак відповідач своїх зобов'язань за цим договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 18 квітня 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 117 829,23 грн, яка складається з: 73 737,87 грн - залишок заборгованість за кредитом, 44 091,36 грн - залишок заборгованість за процентами.
На підставі викладеного позивач просив стягнути з відповідачка заборгованість за кредитним договором у вказаному розмірі.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 14 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач АТ «Акцент-Банк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Макарівського районного суду Київської області від 14 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
У апеляційній скарзі вказує, що факт укладення між сторонами кредитного договору є доведеним, договір відповідає вимогам закону. Також зазначає, що суд не врахував того, що розмір заборгованості, який просить стягнути банк, повністю підтверджений належними доказами.
Посилається також на те, що вимоги про стягнення боргу не були достроковими.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Встановлено, що 13 червня 2023 року між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 на підставі Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк» та заяви про надання послуг «Швидка готівка» укладений договір № АВН0СТ155101686651318793.
За умовами договору відповідачу наданий кредит у розмірі 75 000 грн строком на 60 місяців (до 13 червня 2028 року включно), з фіксованою процентною ставкою 55% річних на платіжну картку НОМЕР_1 , що підтверджується меморіальним ордером від 13 червня 2023 року № TR.30734524.30308.65455.
Із виписки по рахунку ОСОБА_1 від 18 квітня 2025 року № 20.00.0001221026 вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами.
До матеріалів справи долучений розрахунок заборгованості за договором
№ АВН0СТ155101686651318793 від 13 червня 2023 року, відповідно до якого станом на 18 квітня 2025 року заборгованість відповідача складає 117 829,23 грн, з яких: 73 737,87 грн - залишок заборгованості за кредитом; 44 091,36 грн - залишок заборгованості за процентами.
Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 Цивільного процесуального кодексу України).
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 вказаного закону електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з частиною другою статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
За змістом частин третьої, четвертої, шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі
№ 638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).
За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до положень частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Як видно зі змісту укладеного між сторонами кредитного договору, строк повернення кредиту становить 60 місяців, останній платіж передбачено 12 червня 2028 року.
АТ «Акцент-Банк» 18 квітня 2025 року, тобто, до закінчення строку дії договору, звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі.
При цьому, у матеріалах справи відсутні докази направлення позивачем письмової вимоги до відповідача про дострокове повернення кредитної заборгованості.
Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання кредиту не замінює визначений законом порядок. Право кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов'язання, відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».
Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач направляв вимогу про дострокове повернення кредиту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у позивача не виникло право на дострокове стягнення заборгованості у судовому порядку.
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у з зв'язку із його передчасністю.
Посилання у апеляційній скарзі на доведеність факту укладення сторонами кредитного договору у електронній формі на висновки суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог не впливають, оскільки сам по собі факт укладення кредитного договору ще не свідчить про порушення сторонами умов його виконання, виникнення заборгованості та її розмір.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що вимоги не є передчасними, оскільки, як видно зі змісту позовної заяви, банк просив суд стягнути заборгованість за наданим кредитом у повному обсязі, звернувшись до суду до закінчення строку дії кредитного договору та не направивши позичальнику вимогу про погашення боргу. При цьому, позовних вимог про стягнення боргу у межах прострочених платежів позивач не заявляв.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до його незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 14 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Повний текст складено 20 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома