Унікальний номер справи № 756/14124/24 Головуючий у суді першої інстанції - Шевчук А.В.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/668/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
20 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року по цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У листопаді 2024 року ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» звернулося до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 08 грудня 2023 року між ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено електронний кредитний договір № 1665, за умовами якого, відповідач отримав кредитні кошти в сумі 5 000,00 грн. шляхом переказу на платіжну карту, емітовану в АТ КБ «ТАСКОМБАНК», зі строком дії 365 днів до 07 грудня 2024 року зі сплатою 3,5% від суми кредиту за кожний день користування.
В порушення умов кредитного договору відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань, у зв'язку з чим утворилась заборгованість по тілу кредиту - 5000 грн та по нарахованим та несплаченим відсотках - 55 125,00 грн.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №1665 від 08 грудня 2023 року по нарахованим та несплаченим відсотках за період з 08 грудня 2023 року по 18 жовтня 2024 року у розмірі 55 125, витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» заборгованість за кредитним договором №1665 від 08 грудня 2023 року у сумі 34 925,00 грн, частину сплаченого судового збору у розмірі 1 918,00 грн та частину витрат на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позову, позивач ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позивача в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Також просить стягнути понесені у апеляційному суді витрати на правову допомогу.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заборгованість за відсотками нарахована відповідно до умов Кредитного договору за ставкою 3,5 % на день, що на момент укладення договору відповідало вимогам пункту 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-ІХ.
Звертає увагу на те, що зазначена відсоткова ставка є фіксованою та не змінювалася протягом строку дії договору, а правових підстав для її перерахунку судом не існувало, оскільки зміни до договору не вносилися.
Наголошує на тому, що відповідач був вільним у своєму виборі та належним чином ознайомлений з умовами кредитування через інформаційно-телекомунікаційну систему.
Апелянт вважає безпідставним зменшення судом розміру нарахованих відсотків, посилаючись на принцип свободи договору та обов'язковість його виконання.
Окремо вказує на неправомірність зменшення витрат на професійну правничу допомогу та судового збору.
Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 55 125 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
Встановлено, що 08 грудня 2023 року між ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено електронний кредитний договір № 1665, за умовами якого, відповідач отримав кредитні кошти в сумі 5 000,00 грн шляхом переказу на платіжну карту, емітовану в АТ КБ «ТАСКОМБАНК», зі строком дії 365 днів до 07 грудня 2024 року зі сплатою 3,5% від суми кредиту за кожний день користування.
Зазначений кредитний договір укладено в інформаційно-телекомунікацйній системі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «КЛТ КРЕДИТ», затверджених та розміщених на їх сайті:https://kltcredit.com.ua
ТОВ «КЛТ КРЕДИТ», свої зобов'язання перед відповідачем за Кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 5000,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача.
Факт укладення кредитного договору та фактичного отримання коштів не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву, поданому до суду першої інстанції.
Відповідач погашення оплати за Кредитним договором не здійснював, в результаті чого станом на 18 жовтня 2024 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 60 125,00 грн, яка складається зі заборгованості за тілом кредиту - 5000,00 грн, заборгованості за відсотками - 55 125,00 грн.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що факт укладення кредитного договору в електронній формі та отримання відповідачем коштів у розмірі 5 000 грн є доведеним. Разом з цим, розмір нарахованих позивачем відсотків суперечить вимогам статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, за змістом ст. 1054 ЦК України кредитний договір є оплатним. Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Як видно зі змісту укладеного між сторонами кредитного договору від 08 грудня 2023 року, сторони узгодили строк кредитування (365 днів до 07 грудня 2024 року) та розмір відсотків - 3,5% від суми кредиту за кожний день користування.
Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX був прийнятий 22 листопада 2023 року та набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Згідно з ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1,00 %. Зміни до вказаної статті набули чинності з 24 грудня 2023 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Крім того, положення умов договору мають відповідати засадам цивільного законодавства, зокрема, зазначеним у ст.3 ЦК України.
Разом з тим за ч.3 ст.509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами частин1-3 ст.6 та ст.627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.
Приписи частин 2 та 3 ст.6 та ст. 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
У даному випадку колегія суддів виходить із того, що кредитний договір № 1665 укладено 08 грудня 2023 року, тобто до набрання чинності 24 грудня 2023 року Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, а спірні 50 125 грн становлять не міру цивільно-правової відповідальності, а договірні проценти за користування кредитом, нараховані у межах погодженого сторонами строку кредитування. Відтак положення ст.58 Конституції України, які стосуються зворотної дії закону у випадках пом'якшення або скасування відповідальності особи, не можуть бути підставою для перерахунку погоджених сторонами процентів у цій справі, тим більше що Закон № 3498-IX не містить прямої вказівки на поширення такого регулювання на раніше укладені договори та не передбачає звільнення позичальника від сплати договірних процентів.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача за нарахованими та несплаченими відсотками становить 55 125,00 грн.
Наданий позивачем розрахунок є арифметично правильним, відповідає умовам договору та встановленій у ньому процентній ставці, що не викликає сумнівів у колегії суддів. Відповідач наявність вказаної заборгованості не спростував, доказів повної чи часткової її сплати не надав.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України апеляційним судом здійснюється новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи повне задоволення позовних вимог, витрати позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 7570 грн підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі на підставі частини першої статті 141 ЦПК України.
Крім цього, пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-6 ст.137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як видно із матеріалів справи, ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» понесло витрати на правову допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції та у апеляційному суді.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Про стягнення судових витрат представник позивача заявляв у відзиві на апеляційну скаргу.
На підтвердження розміру понесених ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги суду надано: договір про надання юридичних послуг від 16 вересня 2024 року, укладений між ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» та ФОП Руденком К.В.; довіреність від 17 вересня 2024 року на представництво інтересів товариства та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю адвоката Руденка К.В.; акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 23 вересня 2024 року на суму 10 000 грн.
Крім цього, умовами укладеного між сторонами договору про надання юридичних послуг передбачена узгоджена сторонами вартість складання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції - 15 000 грн.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» на професійну правничу допомогу, доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.
Оцінивши надані позивачем докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд вважає, що заявлені ним до стягнення суми є завищеними, оскільки предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, дана цивільна справа є справою незначної складеності, розглядається судами у порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, зважаючи на клопотання відповідача про зменшення судових витрат, подане до суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» про стягнення судових витрат та вважає за необхідне прийняти постанову, якою стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» судові витрати на правову допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції та у апеляційному суді у загальному розмірі 5000 грн.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» у повному обсязі та часткову компенсацію витрат на правову допомогу.
Керуючись статтями 141, 365, 367, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» (код ЄДРПОУ 40076206) заборгованість за кредитним договором №1665 від 08 грудня 2023 року по нарахованим та несплаченим відсотках за період з 08 грудня 2023 року по 18 жовтня 2024 року у розмірі 55 125 (п'ятдесят п'ять тисяч сто двадцять п'ять) гривень.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» (код ЄДРПОУ 40076206) на відшкодування судових витрат 12 570 (дванадцять тисяч п'ятсот сімдесят) гривень, з яких: 7570 грн - судовий збір, 5000 грн - витрати на правову допомогу.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: В.А. Нежура
Судді: С.М. Верланов
Т.О. Невідома