Єдиний унікальний номер справи № 754/1736/24
Провадження № 22-ц/824/1158/2026
05 березня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 червня 2024 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири,
05 лютого 2024 року позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з вказаним позовом до відповідача.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_2 є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідачка ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_2 .
05.09.2023 мало місце залиття квартири позивачки, яке відбулося внаслідок того, що у квартирі № 50 , яка знаходиться поверхом вище, лопнула гнучка ГВН на кухні під мийкою, а отже саме з вини відповідачки. Згідно із Звіту про незалежну оцінку майнових прав, з метою визначення ринкової вартості, право вимоги відшкодування матеріальних витрат понесених внаслідок залиття квартири становить 77000,00 грн.
Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду, завдану внаслідок залиття квартири, у розмірі 77 000,00 грн, витрати за проведення оцінки вартості збитку у розмірі 6 000,00 грн, витрати на послуги з отримання довідки БТІ в розмірі 678,18 грн та моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 червня 2024 року позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду, завдану внаслідок залиття квартири в розмірі 83 000,00 грн; моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн; витрати за отриманням інформації за отримання довідки БТІ в розмірі 678,18 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
17 червня 2024 року до суду першої інстанції від позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14 410,00 грн.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 серпня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
12 травня 2025 року відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення, посилаючись на те, що вона не була в судовому засіданні у зв'язку з тим, що належним чином не повідомлялася про дату, час та місце розгляду справи. Крім того зазначила, що факти зазначені у рішенні не співпадають з дійсними.
Ухвалою від 14 травня 2025 року заяву про скасування заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаними заочним та додатковим рішеннями суду, відповідач направив апеляційні скарги, а саме 30 травня 2025 року - на додаткове рішення, 11 червня 2025 року - на заочне рішення.
В апеляційних скаргах відповідач зазначив, що оскаржувані рішення вважає незаконними, необґрунтованими та такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.
Апелянт просив апеляційний суд додаткове рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн змінити та визначити розмір витрат, що підлягають стягненню у розмірі 5 000,00 грн.
Оскаржуване заочне рішення відповідач просила скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
25 липня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення - без змін.
У судове засідання, призначене на 05 березня 2026 року, з'явилася позивач.
Інші сторони не з'явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялися, причини неявки не повідомили.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, ОСОБА_2 є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири, який посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козиряк Н.С., та зареєстровано в реєстрі за номером № 5870.
Власницею квартири АДРЕСА_2 , відповідно до Інформаційної довідки про суб'єкта права власності у багатоквартирному будинку, виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації, є відповідачка ОСОБА_1
05.09.2023 відбулось залиття квартири позивачки.
Як встановлено Актом про залиття квартири від 06.09.2023 затвердженого Начальником ЖЕД - 313, залиття квартири АДРЕСА_4 відбулося, оскільки лопнула гнучка підводка ГВП на кухні під мийкою у квартирі № 50 .
Комісійне обстеження квартири № 45 встановлено наступне:
1.У кухні сліди залиття:
- на стінах (плитка) S = 16,0м.2;
- на стелі (фарба) S=8,0м.2;
- на підлозі (плитка) S =8,0м.2;
- намокли розетки;
2.У кімнаті сліди залиття:
- на стінах (шпалери) S = 8,0м.2;
- на стелі (шпалери) S = 1,5м.2;
3.У ванній кімнаті сліди залиття:
- на стелі (фарба) S = 2,5м.2;
4.У туалеті сліди залиття: на стелі:
- (фарба) S = 2,5 м.2.
Згідно із Звіту про незалежну оцінку майнових прав, з метою визначення ринкової вартості, право вимоги відшкодування матеріальних витрат понесених внаслідок залиття квартири за адресою: АДРЕСА_1 , від 27.10.2023, визначено, що ринкова вартість матеріальних збитків становить 77000,00 грн.
Витрати які ОСОБА_2 понесла за виконання Звіту про оцінку вартості матеріального збитку внаслідок залиття становить 6000,00грн, що підтверджується копією Договору № 1430 на проведення незалежної оцінки від 12.10.2023, Актом завдання-прийняття виконаних робіт від 27.10.2023, розрахунками від 27.10.2023 та платіжними інструкціями №0.0.3246389190.1 та 0.0.3274157306.1.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами вини у залитті квартири позивача. Суд виснував, що заявлені позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття, в розмірі 77000,00 грн та витрат на проведення оцінки розмірів матеріального збитку в сумі 6000,00 грн, є обгрунтованими та доведеними, з огляду на що підлягають задоволенню.
Також суд вказав, що враховує характер обставини справи, глибину заподіяної моральної шкоди, характер та обсяг душевних, психічних страждань, яких зазнала позивачка, і вважає достатнім розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн.
Основним доводом апеляційної скарги відповідача є те, що акт від 06.09.2023 року про залиття квартири не відповідає вимогам законодавства України, а отже не може слугувати належним доказом у справі.
З такою позицією апелянта колегія суддів погодитися не може, обставини, якими апелянт ґрунтує свою позицію були належним чином досліджені і оцінені судом першої інстанції.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа № 757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 909/105/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 922/1163/18.
Так, в матеріалах справи міститься наданий позивачем акт від 06.09.2023 року за наслідками залиття квартири АДРЕСА_6 (а.с. 15).
У вказаному акті встановлена чітка причина залиття, а саме, яка поломка призвела до залиття, які саме дії здійснювалися, перелік пошкоджень, обсяг необхідного ремонту, тощо, тобто акт відповідає вимогам, встановленим до складання таких актів, та містить всіх необхідних відомостей.
Апелянт обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги висловлює лише критику наданого позивачем акту, при цьому жодним чином належно не спростовує наданий позивачем доказ та не надає будь-яких контрдоказів на спростування акту. При цьому, певні технічні недоліки документів, наданих позивачем, з точки зору колегії суддів не спростовують тих відомостей, які відображені у акті про залиття.
Таким чином суд першої інстанції правомірно взяв до уваги наданий позивачем акт та зробив на його підставі висновок про обсяг завданої позивачу шкоди.
Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо недоведеності факту смерті іншої співвласниці квартири, яка на переконання апелянта повинна бути залучена у якості співвідповідача по даній справі.
З метою перевірки вказаних обставин апеляційним судом було здійснено запиті до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.
Згідно наданої відповіді від 13.02.2026 року № 102/28/356, вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 , з 26.01.1989 року по 05.10.2000, знята з реєстраційного обліку по смерті.
Дана обставина додатково підтверджує, що задовго до залиття квартири, яке мало місце 05.09.2023, інший співвласник квартири померла, тому обов'язок відшкодування шкоди покладається лише на відповідача.
Користуючись своїми процесуальними правами, позивач подала в суді першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на правничу допомогу.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання.
При цьому, частиною восьмою цієї ж статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до суду першої інстанції позивачем було надано копії наступних документів: Договір про надання правової допомоги № 45/2023 від 25.09.2023; Додаток №1 до Договору про надання правової допомоги від 25.09.2023, в якому визначена назва послуг та їх вартість; Ордер серії АА № 1403688, квитанції №000-01/23 на суму 7850,00грн, №000-02/24 на суму 1900,00грн, №000-03/24 на суму 1900,00грн, №000-04/24 на суму 1900,00грн, №000-05/24 на суму 860,00грн та Акт приймання-передачі наданої правничої допомоги від 07.06.2024 на загальну суму 14410,00 грн.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги на додаткове рішення апелянт вказувала, що суд першої інстанції мав виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, врахувати конкретні обставини справи та фінансовий стан сторін. Фактично апелянт на стадії апеляційного провадження просила про зменшення витрат на правничу допомогу стягнутих додатковим рішенням суду першої інстанції до 5000,00 грн.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Апеляційний суд констатує, що учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду заяви позивача про розподіл судових витрат. Відповідачка не скористалась своїм правом надати клопотання до про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, до суду першої інстанції.
Попри вказане, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції частково задовольнив заяву позивача про стягнення витрат на правову допомогу, та при ухваленні додаткового рішення врахував, як обсяг виконаної адвокатом роботи, так і принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру. Виходячи з конкретних обставин справи, а також враховуючи, що позов задоволено частково, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до розмір 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин, суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення, дійшов до правомірного висновку щодо розміру стягнутої правничої допомоги, з таким висновком погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни основного та додаткового рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 червня 2024 року залишити без змін.
Додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько