20 квітня 2026 рокум. Ужгород№ 260/9374/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцовича М.М., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (пров. Андрія Саєнка, буд. 10, м. Фастів, Київська обл., Фастівський р-н, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №072350013083 від 21.05.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
2) визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо розрахунку стажу роботи ОСОБА_1 з 01.07.2004 по 01.08.2006 посада «кладовщик» Товариство з обмеженою відповідальністю «Ітакка» м. Київ, з 01.08.2006 по 06.01.2012 посада «менеджер» Товариство з обмеженою відповідальністю «Ітакка» м. Київ у розмірі 4 роки 10 місяців 26 днів, що визначений Головним управління Пенсійного фонду України у Київській області ОСОБА_1 у довідці ОК-5, яка є додатком до рішення №072350013083 Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 21.05.2025;
3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області врахувати ОСОБА_1 для призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди його роботи за трудовою книжкою колгоспника з 1970 по 1976 посада «строитель» колгосп «Красний путиловец» Вологодська область Росія, з 01.07.1977 по 09.12.1987 посада «робочий» колгосп «Верний путь» Вологодська область Росія, з 01.05.1988 по 27.07.1989 посада «робочий» колгосп «Верний путь» Вологодська область Росія, з 10.10.1994 по 01.12.1999 посада «нічний сторож» Углянське споживче товариство - село Угля Тячівського району Закарпатської області, з 01.07.2004 по 01.08.2006 посада «кладовщик» Товариство з обмеженою відповідальністю «Ітакка» м. Київ, з 01.08.2006 по 06.01.2012 посада «менеджер» Товариство з обмеженою відповідальністю «Ітакка» м. Київ;
4) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області визначити ОСОБА_1 для призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» стаж його роботи за періоди його роботи за трудовою книжкою з 01.07.2004 по 01.08.2006 посада «кладовщик» Товариство з обмеженою відповідальністю «Ітакка» м. Київ, з 01.08.2006 по 06.01.2012 посада «менеджер» Товариство з обмеженою відповідальністю «Ітакка» м. Київ у вірному розмірі 07 років 06 місяців 05 днів - замість 4 роки 10 місяців 26 днів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що має право на призначення пенсії за віком проте відповідач не зарахував до його страхового стажу роботи періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника, оскільки на титульній сторінці трудової книжки від 18.07.1973 відсутнє число і місяць народження, а також відсутня довідка про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі у колгоспі. Крім того відповідачем неправильно здійснено обрахунок страхового стажу позивача за період з 01.07.2004 по 01.08.2006 та з 01.08.2006 по 06.01.2012. Позивач не погоджується з такою позицією відповідача, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав. Судом вжито достатніх заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та надано достатній строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
На підставі цієї норми, суд розцінює неподання відповідачем відзиву, як визнання ним позову.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 14 травня 2025 року звернувся до територіального управління Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 072350013083 від 21.05.2025 року позивачу відмовлено у призначені пенсії, оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу.
Згідно прийнятого рішення встановлено, що вік заявника 70 років, страховий стаж ОСОБА_1 становить 7 років 6 місяців 29 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви:
- періоди роботи за трудовою книжкою колгоспника від 18.07.1973, оскільки на титульній сторінці трудової книжки не зазначена дата та місяць народження, що є порушенням пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58;
- період роботи за трудовою книжкою колгоспника в колгоспі за 1970-1987, 1988-1989, оскільки в записах трудової книжки відсутня інформація про встановлений мінімум та вироблені трудодні.
Для зарахування періоду роботи в колгоспі необхідно надати уточнюючу довідку про встановлений мінімум та вироблені трудодні та довідку про перейменування організації.
Для зарахування періодів роботи за трудовою книжкою необхідно внести зміни до трудової книжки згідно Інструкції про порядок введення трудових книжок працівників, або надати уточнюючі довідки видані на підставі первинних документів та надати довідки про перейменування організації.
Зараховано страховий стаж, відповідно до індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка ОК-5).
Позивач, не погодившись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону №1058-IV).
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058 передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до частини третьої цієї статті у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Однак таке право не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за № 22- 1 (далі - Порядок № 22-1). Наявність же таких сумнівів може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу.
У пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п.2 Порядку).
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку № 637 ).
Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.
Згідно з вимогами частин 1, 2статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Так, відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).
Відповідно до п.п.5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року №310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (надалі по тексту також - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення , відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві.
Єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Як вбачається із матеріалів справи, трудова книжка колгоспника ОСОБА_1 від 18.07.1973 містить записи про трудову участь позивача у колгоспі у періоди з 1970 по 1987 роки, з 1988 по 1989 роки, зокрема кількість відпрацьованих трудоднів за рік. Записи про те, що ОСОБА_1 не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві у трудовій книжці колгоспника від 18.07.1973 відсутні.
На виконання пункту 5 та 6 Порядку ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 роботодавцем (колгоспом) вівся розділ V трудової книжки колгоспника, який називався «трудова участь у громадському господарстві», в якому зазначалися відомості встановлених у колгоспі річних мінімумів трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Враховуючи те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, та трудова книжка позивача від 18.07.1973 містить інформацію про фактично відпрацьований позивачем час в колгоспі за періоди, які є спірними, суд зробив висновок про те, що відповідач безпідставно не врахував до стажу роботи позивача такі періоди.
Поряд з цим, суд зауважує, що записи у розділу V «трудова участь у громадському господарстві» трудової книжки колгоспника позивача від 18.07.1973 зроблено чітко, зрозуміло, послідовно та скріплені печаткою роботодавця.
Слід зауважити й на тому, що за умовами частини 3 статті 44 Закону України № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інші відомості, передбачені законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Тобто, у разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник або архівних установ із відповідними запитами.
За наведених обставин, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права перевірити інформацію, яка зазначена у трудовій книжці колгоспника від 18.07.1973, як того вимагає частина 3 статті 44 Закону №1058-IV.
Щодо тверджень відповідача в оспорюваному рішенні, що не зараховуються до страхового стажу періодів роботи за трудовою книжкою колгоспника від 18.07.1973, оскільки на титульній сторінці трудової книжки не зазначена дата та місяць народження, суд вказує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
При цьому, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу «належного урядування», зокрема, у справі «Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08) - «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу» (пункт 74).
Відтак, не зазначення на титульній сторінці трудової книжки дати та місяця народження особи не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності та позбавлення особи права на пенсійне забезпечення, гарантоване Конституцією України.
Суд вказує, що згідно трудової книжки позивача від 18.07.1973 позивач працював у колгоспі з 1970 року по 1987 року, з 1988 року по 1989 року, а також з 15.10.1994 по 01.12.1999 на посаді нічного сторожа в Углянському споживчому товаристві, з 01.07.2004 року по 31.07.2006 року на посаді комірника в ТОВ «Ітакка», з 01.08.2006 року по 06.01.2012 на посаді менеджера в ТОВ «Ітакка», та отримував допомогу по безробіттю з 12.03.2012 року по 17.12.2012 року.
За наведеного правового регулювання вищевказані періоди роботи позивача згідно трудової книжки від 18.07.1973 повинні бути зараховані до страхового стажу позивача.
Суд також враховує, що відповідачем згідно рішення № 072350013083 від 21.05.2025 року зараховано страховий стаж позивача, відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу, а саме: з 01.07.2004 року по 06.01.2012 року - 4 роки 10 місяців 24 дні.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Разом з тим, суд зазначає, що з трудової книжки позивача від 18.07.1973 встановлено, що позивач з 01.07.2004 року по 31.07.2006 року на посаді комірника в ТОВ «Ітакка», з 01.08.2006 року по 06.01.2012 на посаді менеджера в ТОВ «Ітакка», що в сукупності становить 7 років 6 місяців 6 днів.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Цей правовий висновок підтримано у постанові Верховного Суду від 30.12.2021 у справі №348/1249/17.
Підсумовуючи все вищенаведене та встановлене при розгляді справи, суд вважає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження задля повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися, що в свою чергу відповідачем не здійснено.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку спірному рішенню, яке зумовило звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 072350013083 від 21.05.2025 року не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям до такого роду рішень і чинному законодавству та порушує право позивача на призначення пенсії за віком, тому таке рішення слід визнати протиправним та скасувати, задовольнивши позовні вимоги в цій частині.
При цьому суд вважає необґрунтованою вимогу позивача про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо розрахунку стажу роботи з 01.07.2004 по 01.08.2006, з 01.08.2006 по 06.01.2012 у розмірі 4 роки 10 місяців 26 днів, адже наслідком таких дій відповідача є прийняття спірного рішення за результатами розгляду заяви позивача від 14.05.2025 і саме таке рішення порушує права позивача. Отже, в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Як визначено частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Під час обрання способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З урахуванням встановлених обставин, суд вважає за необхідне з метою належного та ефективного захисту прав позивача зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника від 18.07.1973: з 1970 року по 1987 року, з 1988 року по 1989 року, з 15.10.1994 року по 01.12.1999 року, з 01.07.2004 року по 31.07.2006 року, з 01.08.2006 року по 06.01.2012 року, з 12.03.2012 року по 17.12.2012 року, а також вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14.05.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що позивач ухвалою суду від 24.11.2025 звільнений від сплати судового збору, відтак розподіл судових витрат відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (пров. Андрія Саєнка, буд. 10, м. Фастів, Київська обл., Фастівський р-н, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 072350013083 від 21.05.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника від 18.07.1973: з 1970 року по 1987 року, з 1988 року по 1989 року, з 15.10.1994 року по 01.12.1999 року, з 01.07.2004 року по 31.07.2006 року, з 01.08.2006 року по 06.01.2012 року, з 12.03.2012 року по 17.12.2012 року, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМ.М. Луцович