20 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/5890/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.12.2023 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку на 6 років у відповідності до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зарахувавши до страхового стажу період роботи з 20.07.1987 по 07.05.1995.
В обґрунтування позовних вимог, позивач вказала, що вважаючи, що має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", подавши усі необхідні документи, однак отримала рішення про відмову у призначенні пенсії. Вказана відмова слугувала підставою для звернення позивача із цим позовом до суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області, відповідач -1) подало до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що пенсійний орган діяв на підставі та у межах наданих повноважень.
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області, відповідач -2) подало до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зауважив, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1985, оскільки відсутнє підтвердження зміни прізвища з “ ОСОБА_2 » на “ ОСОБА_3 » та період по догляду за дитиною до 3-х років згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 18.071990, оскільки зазначене прізвище матері в документах значиться “ ОСОБА_2 », а відповідно до паспортним даним НОМЕР_3 “ ОСОБА_3 ». На підстави заяви та наданих документів Головним управління винесено рішення від 11.12.2023 № 063550005481 про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону 796-ХІІ, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж 24 роки (в наявності 15 років 06 місяців ), що передбачений п. 2 ст. 55 Закону № 796-ХІІ.
Положення ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд вказує наступне.
Судом встановлено, що 06.12.2023 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.12.2023 №063550005481 відмовило позивачу у призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 24 роки (в наявності 15 років 06 місяців ), що передбачений п. 2 ст. 55 Закону № 796-ХІІ. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1985, оскільки відсутнє підтвердження зміни прізвища з “ ОСОБА_2 » на “ ОСОБА_3 » та період по догляду за дитиною до 3-х років згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 18.07.1990, оскільки зазначене прізвище матері в документах значиться “ ОСОБА_2 », а відповідно до паспортним даним НОМЕР_3 “ ОСОБА_3 ».
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Частиною першою статті 4 Закону №1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ), який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.
Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Згідно зі статтею 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до частини першої другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом першим ч.2 ст.24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 62 Закону №1788-XII, статті 48 Кодексу законів про працю України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 2.2 глави 2 Інструкції №162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не записуються.
Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції №162 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні чітко відповідати тексту наказу (розпорядженню). Записи проводяться арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, пір'яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.11 глави 2 Інструкції №162).
Отже, обов'язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації.
На сьогодні порядок ведення трудових книжок визначається спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників. Зазначена Інструкція містить такі ж положення щодо внесення записів про трудову діяльність працівника, заповнення яка містить аналогічні положення щодо заповнення трудових книжок, що й попередня Інструкція №162.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм свідчить, що обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Судом встановлено, що рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.12.2023 №063550005481 відмовило позивачу у призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 24 роки (в наявності 15 років 06 місяців ), що передбачений п. 2 ст. 55 Закону № 796-ХІІ. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1985, оскільки відсутнє підтвердження зміни прізвища з “ ОСОБА_2 » на “ ОСОБА_3 » та період по догляду за дитиною до 3-х років згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 18.07.1990, оскільки зазначене прізвище матері в документах значиться “ ОСОБА_2 », а відповідно до паспортним даним НОМЕР_3 “ ОСОБА_3 ».
Відповідно до пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України Міністерства юстиції України. Міністерства соціальною захисту України від 29.07.1993 №58, зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, лата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Такий самий порядок внесення записів про зміну прізвищ, імені, по батькові був передбачений пунктом 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої постановою Госкомпрапі СРСР від 20.07.1974 №162, яка діяла до набрання чинності інструкцією №58.
Як слідує із копії трудової книжки НОМЕР_4 , на першій сторінці попереднє прізвище ОСОБА_3 перекреслено та внесено нове прізвище ОСОБА_2 . На внутрішньому боці обкладинки наявні записи на російській мові: «Прізвище змінено на ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про шлюб НОМЕР_5 від 10.06.1989, вказаний запис завірений печаткою Тюменською поштампу.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України. Міністерства юстиції України. Міністерства соціального захисту України від 29,07.1993 №58 та Інструкції, яка діяла до набрання чиннос ті Інструкцією №58. спосіб завіряти запис про зміну прізвища на внутрішньому боці обкладинки трудової книжки є альтернативним: підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975 17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак, вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань із призначення пенсії за віком та зарахування певних періодів роботи до страхового стажу.
З трудової книжки серія НОМЕР_1 вбачається, що вона місить записи про спірний період роботи з 01.09.1987 по 16.10.1995.
Вказані записи в трудовій книжці викопано без перекресленій виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, які завірені підписами та печатками роботодавця.
Недотримання правил ведення трудової книжки може маги негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Тому неправомірність неврахування пенсійним органом до страхового стажу періоду роботи, які підтверджені записами в трудовій книжці, з підстави відсутності зміни прізвища.
Також період навчання позивача підтверджений записами в трудовій книжці серія НОМЕР_6 , з якого слідує, що запис внесений на підставі диплому серія НОМЕР_7 від 15.07.1987.
Крім того, зміна прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 підтверджена свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_8 від 13.03.1997 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00042048226 від 27.10.2023.
На думку суду, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а тому зазначені в оскарженому рішенні підстави не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача.
У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок.
Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Натомість, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не здійснювало ніяких запитів на підтвердження спірного періоду роботи позивача та не надало доказів, які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.
Таким чином, надані позивачем до органу Пенсійного фонду України документи в їх сукупності та записи в них дозволяють дійти висновку, що трудова книжка серія НОМЕР_9 належить позивачу та підтверджує період навчання та роботи з 01.09.1987 по 16.10.1995.
Суд зазначає, що як і у випадку з записами до трудової книжки, позивач не має жодного стосунку до заповнення та свідоцтва про народження вказані, оскільки документи видавалися компетентними органами та засвідчують конкретні юридичні факти.
Враховуючи викладене у сукупності, суд вважає, що вищезазначені розбіжності в прізвищі позивача не можуть бути підставою неврахування відповідних періодів для обрахунку стажу при обчисленні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства іншими особами, уповноваженими на видачу таких документів.
Виходячи з викладеного, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.12.2023 №063550005481 про відмову у призначенні пенсії з підстав, викладених у ньому, є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання щодо належності та ефективності обраного способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.12.2023 №063550005481 про відмову у призначенні пенсії та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 20.07.1987 по 07.05.1995 та повторно розглянути питання про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж та підстав заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач частково довів правомірність свого рішення, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
З огляду на положення ч. 1 ст. 139 КАС України, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір належить стягнути з відповідача.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_10 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, ЄДРПОУ: 20987385) про визнання відмову неправомірною, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.12.2023 №063550005481 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 20.07.1987 по 07.05.1995 та повторно розглянути питання про призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1211, 20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 20 квітня 2026 року.
Суддя Р.М.Шимонович