21 квітня 2026 рокуСправа №160/1644/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/1644/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
26.01.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не направлення ОСОБА_1 на військово-лікарську комісію; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 направити позивача на проходження військово-лікарської комісії у встановленому законом порядку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що незважаючи на поданий рапорт, наявність медичних показань та вимоги чинного законодавства, відповідач не забезпечив направлення позивача на військово-лікарську комісію, не видав відповідного направлення, не оформив необхідні документи та не прийняв жодного рішення по суті звернення. Таким чином, відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає в ухиленні від виконання обов?язку щодо організації військово-лікарської експертизи військовослужбовця.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2026 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/1644/26. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
17.12.2025 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що поданий позивачем рапорт не відповідає встановленим вимогам та не підлягає розгляду, оскільки не містить дати та підпису військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , та містить зазначення, що позивач є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 . Вказує, що направлення військовослужбовця на медичний огляд ВЛК відноситься до дискреційних повноважень командира, і виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров'я. Оскільки позивач самостійно залишив заклад охорони здоров'я до завершення лікування, куди був направлений, чим здійснив злочин, самостійно унеможливив отримання рекомендації лікаря та направлення на медичний огляд ВЛК.
20.02.2026 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій підтримана позиція, викладена у позовній заяві.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 року відмовлено в задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду у справі №160/1644/26.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, суд приходить до наступних висновків.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2026 року №10 вважати такими, що вибули у зв?язку із самовільним залишенням частини солдата ОСОБА_1 у зв?язку із неповерненням з Військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що самовільно залишив частину з 09 січня 2026 року.
21.01.2026 року позивач на електронну адресу Військової частини НОМЕР_1 направив рапорт, в якому просив забезпечити проходження військово-лікарської комісії для визначення придатності до військової служби та надати службову характеристику для медичного огляду.
Зазначений рапорт позивачем був підписаний кваліфікованим електронним підписом та зареєстрований відповідачем 22.01.2026 року.
Вважаючи, що Військовою частиною НОМЕР_1 допущено бездіяльність, що полягає у не направленні позивача на проходження військово-лікарської комісії для визначення стану його здоров'я і його придатності до подальшої служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частинами другою, третьою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут).
Пунктом 14 Статуту встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно пункту 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником ().
Пунктом 6.1 глави 6 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, установлено, що направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров'я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, слідчим, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров'я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.
Також направлення військовослужбовців на медичний огляд ВЛК прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище проводиться у випадках, визначених Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за № 438/16454.
Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі Порядок № 531).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 531 з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).
Згідно пункту 2 розділу ІІІ Порядку № 531, командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку
Пунктами 3, 4, 6 розділу ІІІ Порядку № 531 передбачено, що непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства.
За правилами пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.
Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.
У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
В силу пункту 9 розділу ІІІ Порядку № 531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ІV Порядку №531 рапорт в електронній формі створюється та подається за допомогою засобів СЕДО, Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони «Армія+» (включаючи його складові частини) (далі - Державний вебпортал) та інших інформаційно-комунікаційних систем, які введені в експлуатацію в системі Міноборони України.
Рапорт в електронній формі, що містить службову інформацію або інформацію, що становить державну таємницю, подається виключно через інформаційно-комунікаційні системи Міноборони України або Збройних Сил, які призначені для обміну службовою інформацією та в установленому законодавством порядку допущені до обробки інформації з відповідним ступенем обмеження доступу (ступенем секретності).
Судом досліджено рапорт позивача, поданого командиру Військової частини НОМЕР_1 та установлено, що його зареєстровано службою діловодства військової частини 22.01.2026 року (вх. № 4048).
Однак, незважаючи на сплив строку розгляду рапорту, відповідач його не розглянув, що свідчить про протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 .
Щодо покликання у відзиві на позовну заяву на те, що поданий позивачем рапорт не містить дати та підпису, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 6 статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги», кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
Судом досліджено протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису та встановлено, що направлений позивачем на електрону пошту відповідача рапорт, який має назву: «Рапорт на ВЛК», підписаний електронним підписом Калайди В?ячеслава Петровича та містить дату його підписання, 21.01.2026 року о 17:48 годині.
У зв'язку з чим суд зазначає, що зазначений підпис є належним доказом підписання вказаного рапорту саме позивачем.
Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів розгляду зазначеного рапорту відповідачем.
В зв'язку з викладеним суд вважає, що відповідач безпідставно ухилився від розгляду рапорту позивача, чим допустив протиправну бездіяльність саме в частині розгляду рапорту позивача про направлення на військово-лікарську комісію.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.
Беручи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права позивача у даному випадку є визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 21.01.2026 року про направлення на військово-лікарську комісію та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 21.01.2026 року про направлення на військово-лікарську комісію та прийняти відповідне рішення.
Суд звертає увагу, що зобов'язання відповідача розглянути рапорт по суті не означає автоматичного задоволення вимог, викладених у такому рапорті. Прийняття судом відповідного рішення спрямоване виключно на забезпечення належного розгляду поданого звернення, а не на вирішення питання по суті вимог заявника.
Водночас, рапорт за своєю правовою природою є зверненням громадянина. Відповідно до загальних принципів адміністративного права, а також принципу розсудливості та добросовісності діяльності суб'єкта владних повноважень, відповідач зобов'язаний надати належну, обґрунтовану та вмотивовану відповідь за результатами його розгляду.
Отже, обов'язок відповідача полягає саме у розгляді рапорту по суті з дотриманням вимог законодавства та прийнятті відповідного рішення, яке має бути належним чином оформлене та доведене до відома заявника.
Позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача направити позивача на проходження військово-лікарської комісії у встановленому законом порядку задоволенню не підлягають, оскільки заявлені передчасно, оскільки рапорт позивача розглянуто не було, рішення про відмову у направлення на проходження ВЛК не приймалось, а відповідно права позивача у зазначеній частині на момент розгляду справи не порушено.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1331,20 грн., що документально підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 23.01.2026 року.
Отже, судовий збір у розмірі 1331,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 21.01.2026 року про направлення на військово-лікарську комісію.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 21.01.2026 року про направлення його на військово-лікарську комісію та прийняти відповідне рішення.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1331,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська