21 квітня 2026 рокуСправа №160/32161/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/32161/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
07.11.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (форми «Ф) №0589356-2410-0462-UA12020030000073022 від 30 квітня 2025 року на суму 33115,11 грн. за 2024 рік.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що належне їй нерухоме майно, а саме будівля складу та господарських споруд (будівля для зберігання зерна), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1554,70 кв.м., не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу положень пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, що вказує на безпідставність прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/32161/25 та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
27.11.2025 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, в якому воно просить в задоволенні позову відмовити та зазначає, що застосування підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ передбачає наявність трьох умов, перша з яких власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, друга об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та третя - об'єкти нерухомості не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Вказує, що згідно заяви про застосування спрощеної системи оподаткування від 07.03.2024 місце провадження господарської діяльності територія України, згідно заяви від 04.04.2025 місце провадження господарської діяльності АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 . Згідно відомостей за формою №20-ОПП від 27.09.2024 про об'єкти оподаткування ФОП ОСОБА_1 використовується нерухоме майно, а саме: склад за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, село Рудка. Також згідно відомостей за формою №20-ОПП від 18.08.2025 про об'єкти оподаткування ФОП ОСОБА_1 використовується нерухоме майно, а саме: склад за адресою: АДРЕСА_1 . Проте у контролюючого органу відсутня інформація про провадження протягом 2024 року ФОП ОСОБА_1 господарської діяльності на складі, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , а позивачем не надано докази того, що протягом 2024 року будівлю складу використовувала за призначенням для зберігання зерна, не надано договори поставки зерна або інші докази.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив та зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області як платник податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем.
Основним видом діяльності за КВЕД 01.11 є Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за інформацією з Державного реєстру речових права на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.05.2025 року № 426101326 ОСОБА_1 є власником будівлі складу та господарчих споруд, загальною площею 1554.7 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , додаткові відомості, код 1271.3: будівля для зберігання зерна.
Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 24.10.2025 року, за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1225684600:01:004:0110, цільове призначення: 01.13 Для іншого сільськогосподарського призначення, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийняте податкове повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки №0589356-2410-0462-UA12020030000073022 від 30.04.2025 року на суму 33115,11 грн.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України.
Згідно з положеннями підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
За змістом підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.
Підпунктом "ж" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин для застосування податкової пільги, передбаченої підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, та звільнення платника податку від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, необхідною була сукупність таких умов:
1) така нежитлова будівля віднесена до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018:2023;
2) власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник;
3) така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.
Такий правовий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23, та в подальшому був підтриманий і в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у справі № 140/28129/23.
Отже, в межах спірних правовідносин слід встановити чи належить нежитлова будівля віднесена до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018:2023, чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні чинного законодавства та встановити факт використання ним спірної нежитлової будівлі як об'єкту сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.
Так, відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Разом з тим, визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року N 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.
Наведені вище поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункті 5.3 статті 5 Податкового кодексу України.
Такі висновки також ґрунтується на висновках Верховного Суду, наведених у згаданій вище постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23.
Вказане свідчить, що в розумінні підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України право на пільгу зі сплати податку в спірний період (2024 рік) мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Таким чином, визначальним для вирішення цієї справи є встановлення обставин належності позивача до категорії сільськогосподарських товаровиробників. При цьому, як вже наголошувалось судом вище, до фізичних осіб - сільськогосподарських товаровиробників, з метою визначення об'єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2024 рік, відносять лише тих осіб, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснюють операції з її постачання тощо.
Тобто, у спірному випадку значення має не тільки вид нерухомості (зокрема, її призначення), а й безпосередньо сама діяльність, якою займається платник податку (а саме чи відноситься він до сільськогосподарських товаровиробників).
У постанові від 11.04.2023 року у справі №380/18104/21 Верховний Суд вказав, що фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу, і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що надані позивачем докази містять належну інформацію щодо предмета доказування, зокрема, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю та наділена сукупністю необхідних умов для застосування податкової пільги щодо оподатковування податком на нерухоме майно.
Суд зазначає, що належна ОСОБА_1 нежитлова будівля віднесена до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018:2023.
Вказана нерухомість в перевіряємий період в оренду, лізинг чи позичку не передавалася, що не оспорюється сторонами.
Таким чином зважаючи на все вищезазначене, суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування пільги передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України на об'єкт нерухомого майна, що належить позивачу, а тому Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформоване податкове повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки №0589356-2410-0462-UA12020030000073022 від 30.04.2025 року на суму 33115,11 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.
У відповідності до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з вимогами статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи докази надані сторонами, суд відзначає, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог, у той час як відповідачем не надано належних доказів на підтвердження законності спірного рішення.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Позивачем заявлено до відшкодування такі витрати у розмірі 12000 грн.
Відповідно до частин 2, 3, 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду надано: ордер на надання правничої допомоги від 07.11.2025 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.10.2021 у справі №160/7922/20 та додаткових постановах від 05.09.2019 у справі №826/841/17, від 18.08.2021 у справі №300/3178/20 та від 08.02.2022 у справі №160/6762/21, від 03.12.2023 у справі № 420/329/21.
Враховуючи вищевикладене, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.
На підтвердження цих обставин, сторона, яка заявляє клопотання про розподіл таких витрат, подає до суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), акт приймання-передачі виконаних робіт, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).
Водночас матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу, зокрема договір про надання правової допомоги; акт прийому-передачі наданих юридичних послуг; розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу; квитанцію про оплату гонорару, тощо.
Відтак, витрати на правничу допомогу понесені позивачем не підлягають відшкодуванню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатила судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією від 07.11.2025 року.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1 211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Керуючись статтями 243, 245-247, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А; ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0589356-2410-0462-UA12020030000073022 від 30.04.2025 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1 211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська