21 квітня 2026 р. Справа № 597/1708/25
Заліщицький районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Тренич А.Г.
за участю секретаря судового засідання Богдана В.М.,
представника відповідача Тарнавська Л.Я. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Заліщики в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «Споживчий центр» звернулось до Заліщицького районного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач вказує, що у відповідності до умов договору (оферти) №13.04.2025-100000378 від 13.04.2025 року надав відповідачу кредит у розмірі 4000,00 грн., строком на 140 днів. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов'язана з наданням Кредиту - 20% від суми кредиту та дорівнює 800,00 грн. Неустойка: 40,00 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за договором виконано в повному обсязі. Проте, відповідач не виконав свої зобов'язання за вказаним договором, у зв'язку з чим станом на 05.12.2025 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 12400,00 грн., з яких: 4000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5600,00 грн. - заборгованість за процентами, 800,00 грн. - комісія, пов'язана з наданням кредиту; 2000,00 грн. - неустойка.
Враховуючи наведене, позивач просить позовні вимоги задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за договором №13.04.2025-100000378 від 13.04.2025 року в розмірі 12400,00 грн. та судові витрати в розмірі 2422,40 грн.
Ухвалою судді Заліщицького районного суду Тернопільської області від 12.01.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. №1780), в якому позовні вимоги заперечує повністю. Стверджує, що лист iPay №352-2111 від 21.11.2025, наданий позивачем, не є належним доказом про видачу відповідачу кредитних коштів, оскільки не відображає, що номер рахунку належить отримувачу, його прізвища, імені та по батькові, РНОКПП особи. Тому не можливо з'ясувати кому були перераховані кошти. Вважає, що позивач не довів факту надання йому спірної суми кредиту. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що позивачем не надано виписки по рахунку чи інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором зобов'язання з погашення заборгованості. Також, зауважує про відсутність доказів верифікації банківської картки, на яку, начебто, здійснювалося перерахування коштів за договором і первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували переказ коштів ОСОБА_1 за кредитним договором №13.04.2025-100000378 від 13.04.2025 року. Щодо наданої позивачем Карткм субконто, то така не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, тобто не є належним доказом існування боргу. Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Споживчий центр» посилається на те, що між сторонами у даній справі укладено кредитний договір №13.04.2025-100000378 від 13.04.2025 у електронній формі та документи, що складають кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомлені на номер, вказаний відповідачем, як фінансовий. Натомість, позивачем не надано суду доказів ідентифікації особи відповідача під час укладення кредитного договору. Тому, достатніх і достовірних доказів укладення кредитного договору не надано. Просить повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач у відповіді на відзив (вх.№1914) зазначив, що особа, яка вимагає визнання правочину недійсним, повинна довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на таку особу. Відтак, за повної відсутності будь-яких доказів з боку відповідача, його заперечення проти позовних вимог мають виключно декларативний характер та не спрямовані на спростування конкретних фактичних обставин, доведених позивачем належними і допустимими доказами. Такі заперечення не відповідають вимогам статті 81 ЦПК України щодо обов'язку сторони довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх заперечень, а відтак не є достатніми в силу закону. Натомість позиція позивача, що підтверджена поданими доказами, є більш аргументованою та вірогідною на відміну від позиції відповідача, оскільки останній не скористався наданими йому рівними процесуальними можливостями для їх спростування; поставивши під сумнів їх належність, допустимість чи достовірність не подав альтернативних доказів для підтвердження своєї позиції. Таким чином, заперечуючи щодо отримання кредитних коштів, відповідач не подав виписки по рахунках або клопотання про витребування таких доказів з метою спростування доказів, наданих позивачем. Крім того, одночасне заперечення відповідачем факту укладення кредитного договору та надання кредитних коштів, з одного боку, і заперечення умов цього ж договору щодо процентів, комісій та неустойки з іншого, свідчить про наявність суперечливої процесуальної поведінки. Такі доводи відповідача не можуть бути визнані судом послідовними та добросовісними, а відтак підлягають оцінці з урахуванням доктрини естопелю та мають бути відхилені як такі, що ґрунтуються на зловживанні процесуальними правами та не підлягають судовому захисту. Просить позовні вимоги задовольнити та здійснювати розгляд справи без участі представника позивача.
Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив (вх. №2051), в якому вважає аргументи позивача, наведені у відповіді на відзив, необґрунтованими та такими, що не спростовують позицію відповідача. Просить повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 13.04.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №13.04.2025-100000378 шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору, що є невід'ємною частиною договору, які підписані відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е793. Тобто, відповідач ознайомлений та згідний з умовами договору та зобов'язався здійснювати повернення суми кредиту, нарахованих процентів та ознайомлений із загальною вартістю кредиту та тарифами банку.
Відповідно до п.2.2 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на веб-сайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на веб-сайті кредитодавця; заявка сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
Згідно з п. 3.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), за цим договором кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти, комісію.
Відповідно до п.4.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4323-34ХХ-ХХХХ-0792.
Відповідно до п.п. 1-4 заявки, позичальнику надається кредит у розмірі 4000,00 грн. строком на 140 днів з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту 30.08.2025 року.
Згідно з п.5 заявки, продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування та строку виплати кредиту передбачена. Позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та строку виплати кредиту, установлених договором, на підставі поданого до кредитодавця звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Кредитодавець також інформує Позичальника про зміну строку повернення Кредиту шляхом відправлення повідомлення в особистий кабінет Позичальника на вебсайті Кредитодавця, який є створеним на момент укладення даного кредитного договору або створюється Позичальнику при укладенні ним даного договору, та є обраним за згодою з Позичальником каналом для комунікації, для відправлення повідомлень про зміну строку повернення Кредиту та строку виплати кредиту. Ініціювання споживачем продовження (лонгації, пролонгації) строку кредитування відбувається без змін умов попередньо укладеного договору в бік погіршення для споживача.
Відповідно до п.6 заявки, процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Пунктом 7 заявки передбачено, що комісія, пов'язана з наданням кредиту становить 20% від суми кредиту та дорівнює 800,00 грн.
В пункті 12 заявки визначено графік платежів.
Відповідно до п.15 заявки, неустойка 40,00 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
13.04.2025 року відповідач ОСОБА_1 акцептував пропозицію про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) №13.04.2025-100000378 від 13.04.2025 року, з якою попередньо уважно ознайомився, про що свідчить його електронний підпис НОМЕР_1 , проставлений у відповіді позичальника про прийняття пропозиції кредитного договору (кредитної лінії) №13.04.2025-100000378 від 13.04.2025 року.
ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачу кредит, в розмірі 4000,00 грн., перерахувавши кошти в безготівковій формі на картковий рахунок НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua 709861514, призначення платежу: Видача за договором кредиту №13.04.2025-100000387, що стверджується довідкою №352-2111 від 21.11.2025 року наданою ТОВ «Універсальні платіжні рішення».
Позивач у позовній заяві зазначає, що станом на день подання позовної заяви у відповідача утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 12400,00 грн.
Як видно з наданої позивачем довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №13.04.2025-100000378 від 13.04.20245 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 12400,00 грн., з яких: 4000,00 грн. - основний борг; 5600,00 грн. - проценти; 830,00 грн. - комісія за надання; 200,00 грн. - неустойка. Проценти по кредиту нараховані за період з 13.04.2025 по 30.08.2025.
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, вважає, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В силу положень ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно з ч.2 ст.1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Вищенаведене свідчить про належне укладення кредитного договору, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З матеріалів справи встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №13.04.2025-100000378 від 13.04.2025 року, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 4000,00 грн. шляхом перерахування кредитних коштів на його банківську картку.
Відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконав умов договору, допустив виникнення заборгованості та у встановлений строк коштів не повернув.
Таким чином, позивач на праві кредитора вправі вимагати повернення суми кредиту та процентів за його користування від позичальника за договором про надання кредиту за №13.04.2025-100000378 від 13.04.2025 року.
Оскільки доказів належного виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за вищевказаним кредитним договором матеріали справи не містять, а сума заборгованості відповідача підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості, яка надана суду та відповідачем не спростована, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №13.04.2025-100000378 від 13.04.2025 року в сумі 9600,00 грн., з яких: 4000,00 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 5600,00 грн. - заборгованості за процентами, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідач не надав суду будь-яких належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження іншої суми заборгованості або ж її відсутності.
Щодо позовної вимоги про стягнення із відповідача комісії за надання кредиту в розмірі 800,00 грн., то ця вимога задоволенню не підлягає і в цій частині в позові слід відмовити, з огляду на таке.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).
Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов'язаних із цим обмежень для банку.
На виконання вимог, зокрема, п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит).
Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Отже, банк має надати споживачу за визначеною формою детальний розпис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою у договорі комісією за обслуговування, за кожним платіжним періодом.
ТОВ «Споживчий центр» відповідно до умов кредитного договору здійснено нарахування комісії у розмірі 800,00 грн.
Однак, розмір комісії за надання кредиту, який визначено в кредитному договорі, встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації щодо обслуговування кредитної заборгованості.
Водночас з тексту позовної заяви взагалі не випливає зміст вказаної послуги та обґрунтованість встановлення плати за її надання відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, за змістом загальних норм права об'єктом зобов'язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі № 363/1834/17 (пункт 27).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (ч.1 ст.1054 ЦК України).
Отже, суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 28).
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 31.25).
Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов'язаних із інформуванням позичальника, не передбачено.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Таким чином банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31).
Згідно з ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Враховуючи вищевикладене, умови договору щодо сплати комісії в розмірі 800,00 грн. за надання кредиту, є нікчемними, тому вимога щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за комісією в сумі 800,00 грн. задоволенню не підлягає.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 2000,00 грн., то така теж задоволенню не підлягає і в цій частині в позові слід відмовити, з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
В частині 1 статті 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Оскільки Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан, який неодноразово Указами Президента України продовжувався і діє до цього часу, суд вважає, що позичальник підлягає звільненню від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за прострочення виконання зобов'язання з повернення грошових коштів, починаючи у зв'язку із веденням режиму воєнного стану на всій території України.
Отже обставинна, що неустойка, яка передбачена кредитним договором, нарахована у період дії в Україні воєнного стану, вона підлягає списанню кредитодавцем та підстави для її стягнення за рішенням суду відсутні.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, те, що фактично отримані та використані відповідачем ОСОБА_1 кредитні кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованості за кредитним договором №13.04.2025-100000378 від 13.04.2025 року в розмірі 9600,00 грн., з яких: 4000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 5600,00 грн. - заборгованість за відсотками. Вказана сума відповідачем не спростована.
Суд відхиляє доводи відповідача щодо не укладення кредитного договору, його не підписання та не отримання кредитних коштів, враховуючи наступне.
Як встановлено вище, 13 квітня 2025 року між сторонами укладено кредитний договір (оферти) (кредитної лінії) №13.04.2025-100000378, шляхом прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) (кредитної лінії), яка розміщена на сайті кредитора та підписанням заявки після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитором, а також підписанням відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), які сформовані на сайті кредитора та підписані позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду) Е793, отриманого позичальником в sms-повідомленні на номер телефону НОМЕР_3 , вказаний при його ідентифікації на сайті, що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.
Відповідачем під час укладення кредитного договору № 13.04.2025 -100000378 пройдено ідентифікацію шляхом використання системи Bank ID Національного банку. При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, а саме прізвище, ім'я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, фінансовий номера телефону, зареєстроване місце проживання, а також серію, номер паспорта, коли і ким виданий.
Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом системи BankID Національного банку України. Отже, від центрального вузла системи BankID Національного банку України та банку-ідентифікатора АТ «Акцент-Банк» (унікальний ідентифікатор sidBi: 4086е027-1614-4b9d-b0eb-b4fb7915c612) були отримані дані, які однозначно ідентифікують відповідача.
Заперечуючи про належність проведення ідентифікації відповідач не спростував, це відповідними засобами доказування.
При цьому, доказів про те, що персональні дані відповідача, зокрема, РНОКПП, дані паспорта громадянина України, місце проживання, номер мобільного телефону, банківський рахунок були використані ТОВ «Споживчий центр» для укладення кредитного договору від його імені, ОСОБА_1 до суду не надано. До правоохоронних органів з відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався як і не оскаржував правомірність (дійсність) укладеного договору, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаного правочину.
Таким чином, оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи Товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та ОСОБА_1 підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи Товариства, такий договір не був би укладений.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
Відтак посилання відповідача на те, що матеріали справи не містять доказів укладення кредитного договору та його підписання є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спростовуються наведеним судом обставинами та дослідженими доказами, яким суд надав відповідну правову оцінку.
Суд також відхиляє як безпідставні доводи відповідача про відсутність належних та допустимих доказів перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів на виконання умов кредитного договору від 13 квітня 2025 року.
Так, відповідно до п. 4.1. договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4323-34ХХ-ХХХХ-0792 та саме такий номер картки для зарахування коштів зазначено позичальником у спірному кредитному договорі.
Також, заявка споживача ОСОБА_1 від 13 квітня 2025 року, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) містять реквізити належного позичальнику електронного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним та наступними договорами 4323-34ХХ-ХХХХ-0792.
Крім того, згідно з п. 11.4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) позичальник підтверджує, що вказаний ним для перерахування коштів платіжний засіб/поточний рахунок належить виключно йому на законних підставах, право на його використання не зупинене, не припинене, не обмежене іншим чином, платіжний засіб не є втраченим, безперешкодно використовується виключно позичальником.
Також суд встановив, що на підтвердження виконання кредитором своїх зобов'язань за вказаним договором позивач надав інформаційну довідку ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 21.11.2025 року, з якої вбачається успішне перерахування грошових коштів в сумі 4000,00 грн., на картковий рахунок НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua 709861514, призначення платежу: Видача за договором кредиту №13.04.2025-100000387.
Отже, ТОВ «Споживчий центр» виконало взяті на себе зобов'язання у повному обсязі за кредитним договором № 13.04.2025-100000378 від 13.04.2025, зокрема, відповідачу було надано кредитні кошти на умовах, передбачених договором.
Крім того, з наявних в матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитним договором №13.04.2025-100000378 від 13.04.2025, вбачається надання кредитних коштів клієнту, отримання таких коштів клієнтом, а також нарахування процентів.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на його картковий рахунок.
Тому у суду відсутні підстави для сумніву, що ОСОБА_1 не було перераховано визначену умовами договору позику, що підтверджується вищенаведеними доказами та не спростовано відповідачем, який будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов'язку по наданню коштів протягом дії договору не заявляв.
Окрім цього, ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, та, відповідно, не може надати первинні банківські документи, тому надані суду позивачем інформаційна довідка ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 21.11.2025 року та довідка-розрахунок заборгованості, суд вважає належними та допустимими доказами заборгованості у справі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначив, що він звільнений від сплати судового збору на підставі п. 10 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір» та долучив до відзиву копію посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (Категорія 1), серії НОМЕР_4 .
Відповідно до п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому, у даному випадку, враховуючи, що ОСОБА_1 має статус відповідача у даній справі, він не звільняється від сплати судового збору, як потерпілий від Чорнобильської катастрофи першої категорії.
Згідно з частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позивач при поданні позовної заяви через систему «Електронний суд» сплатив судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, у зв'язку з частковим задоволенням позову, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1875,40 грн. (9600,00 (сума, що стягується) : 12400,00 (сума, заявлена до стягнення) х 2422,40 (сума сплаченого судового збору).
На підставі викладеного, керуючись ст.2, 4, 12, 13, 76-78, 259, 263-265, 273, 352 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором №13.04.2025-100000378 від 13.04.2025 року у розмірі 9600,00 грн., з яких: 4000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 5600,00 грн. - заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833) судовий збір в розмірі 1875,40 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: м.Київ, вул.Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833. Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Повне рішення складено 21 квітня 2026 року.
Суддя А.Г. ТРЕНИЧ