Справа № 466/6059/25
Провадження № 2/466/416/26
16 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова в складі:
головуючої - судді Луців-Шумської Н.Л.
учасники справи
секретар Гураш М.
представник позивача Забродній Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована як ВПО за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (01001, м.Київ, пл.Спортивна, 1А, ЄДРПОУ 36483471) про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
24.06.2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Забродній Є.О., звернулась в суд через підсистему Електронний суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», в якому, згідно останніх уточнень від 18.03.2026 просить:
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (код ЄДРПОУ 36483471) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з виплати заробітної плати за період з 1 жовтня 2023 року до 20 лютого 2024 року у сумі 70 786,48 грн;
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (код ЄДРПОУ 36483471) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за не використані 33 дні відпустки, право на які виникло до 31.12.2023 у сумі 16 432,02 грн та за не використані 3 дні відпустки, право на які виникло після 31.12.2023 у сумі 1 543,41 грн;
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (код ЄДРПОУ 36483471) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців у сумі 109 012,96 грн.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ОСОБА_1 в період з 14 березня 2014 року до 20 лютого 2024 року працювала на посаді касир торговельного залу в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА». Наказом № Z00/19/02/003ПР від 19 лютого 2014 року ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади за згодою сторін 20 лютого 2024 року згідно пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України. На день звільнення позивача відповідач не здійснив виплату усіх сум, що належить працівнику у день звільнення, а саме: не виплачена заробітна плата за період з 1 жовтня 2023 року до 20 лютого 2024 року; не виплачена компенсація за 36 днів невикористаної щорічної відпустки.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 13.10.2025 року в справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання.
На виконання ухвали від 11.11.2025р. про витребування доказів, відповідачем надано розрахункові листки з відомостями про розмір заборгованої позивачці заробітної плати і компенсація за невикористану щорічну відпустку, розрахунок середньоденного заробітку позивачки.
23.03.2026 року представник ТзОВ «ДІЄСА» - Вітинська В.В. подала додаткові пояснення, в яких частково не погодилась з уточненими позовними вимогами позивачки щодо стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Зазначає, що заборгованість із заробітної плати у повному обсязі не підтверджена належними доказами, зокрема довідка ОК-5 не є належним доказом її розміру; фактично визнається лише заборгованість за невикористану відпустку у сумі, визначеній розрахунковими листами; виплата заробітної плати при звільненні була здійснена частково.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідач заперечує, посилаючись на відсутність своєї вини у несвоєчасній виплаті. Обґрунтовує це тим, що підприємство перебувало під впливом форс-мажорних обставин (воєнний стан, збройна агресія рф, знищення майна, значні збитки); наявність форс-мажору підтверджена сертифікатом Торгово-промислової палати та іншими доказами; існує судова практика, у тому числі Верховного Суду, яка підтверджує відсутність відповідальності роботодавця за таких умов.
Також зазначає, що порушення строків виплати було спричинене обставинами непереборної сили; роботодавець звільняється від відповідальності за затримку виплат, але не від обов'язку їх здійснити.
У зв'язку з цим відповідач просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Забродній Є.О. позовні вимоги підтримав, виходячи з обставин, наведених у позовній заяві та уточненнях до неї. Просив позов задовольнити.
Представник відповідача ТзОВ «ДІЄСА» в судове засідання не з'явилась, хоча була належним чином повідомлена, причину неявки не повідомила. Суд вважає за можливе розглянути справу у її відсутності.
Заслухавши представника позивача, з'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Судовим розглядом встановлено та учасниками справи не заперечувалось, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 14 березня 2014 року до 20 лютого 2024 року працювала на посаді касир торговельного залу в ТзОВ «ДІЄСА». Зазначене підтверджується трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_2 (дата заповнення 26.09.2005); довідкою про період роботи від 19.02.2024 № 02/19/002; довідкою форми ОК-5 від 17.02.2025 № 4301 4631 4735 2348.
Згідно довідки про період роботи від 19.02.2024 № 02/19/002 позивач була прийнята на посаду касир торговельного залу з 14 березня 2014 року на підставі наказу № 614-К від 14 березня 2014 року.
Наказом № Z00/19/02/003ПР від 19 лютого 2014 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за згодою сторін 20 лютого 2024 року згідно пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України. Зазначене також підтверджуються наказом про припинення трудових відносин № Z00/19/02/003ПР від 19 лютого 2014 року.
В день її звільнення виплата всіх сум, що належали їй від підприємства, роботодавцем не проведена.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст.22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно з частиною першою ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).
Відповідно до ст.47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України « Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 05 травня 2017 року, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», судам роз'яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.
Враховуючи, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст.21 КЗпП України), що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до роз'яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
При визначенні розміру заборгованості із заробітної плати в сумі 70 786,48грн., та компенсації за невикористану відпустку в сумі 17 975,43грн., суд бере до уваги розрахунки позивача на вказані суми, які не спростовані стороною відповідача.
В частині вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців в сумі 109 012,96грн., суд зазначає таке.
В заперечення цих вимог відповідач вказує, що невчасна виплата заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки сталася внаслідок об'єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан). Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
Так, в матеріалах справи містяться в копіях сертифікат Київської торгово-промислової палати, виданий ТОВ «ДІЄСА», про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо певних обов'язків (зобов'язань), які були представником відповідача долучені до письмових пояснень.
ТОВ «ДІЄСА» як на доказ цих обставин посилається на рішення Господарського суду м. Києва у справах №910/14555/23 та №910/2735/24, які набрали законної сили.
У справі №910/14555/23 встановлено, що внаслідок окупації м. Маріуполь (4 магазини) та м.Бердянськ (1 магазин) ТОВ «ДІЄСА» зазнало збитків у вигляді втрати невід'ємних поліпшень, основних засобів, товарів та упущеної вигоди. За результатами оцінки (звіти від 04.09.2023) загальний розмір збитків становить 3 868 247,99 дол. США (141 201 926,58 грн), а упущена вигода - 254 486,87 дол. США (9 306 228,55 грн).
У справі №910/2735/24 (рішення від 01.08.2024) встановлено, що внаслідок ракетного удару по складу в с.Квітневе Київської області ТОВ «ДІЄСА» зазнало збитків у вигляді втрати основних засобів і товарів. Загальний розмір збитків становить 15 950 007,61 дол. США (466 615 875,71 грн) згідно зі звітом від 01.05.2024.
Суди визнали подані звіти належними та достовірними доказами, а вимоги про відшкодування збитків - обґрунтованими. Водночас зазначено, що ці суми не є вичерпними, оскільки готуються інші позови щодо збитків, зокрема по об'єктах у м.Києві (ТРЦ «Ретровіль») та м. Кременчук (ТРЦ «Амстор»).
Із долученої відповідачем постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 24.01.2024 року у справі №760/29187/23 за фактом вчинення генеральним директором ТОВ «ДІЄСА» адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП (щодо додержання вимог законодавства у сфері оплати праці) вбачається, що за результатом розгляду адміністративних матеріалів судом закрито провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України є наявність вини підприємства.
Згідно ст.4 КЗпП України, законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно частина 1 статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Отже, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.
У даній справі позовні вимоги щодо стягнення з відповідача компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, є свого роду відшкодуванням завданої майнової шкоди за таке порушення. Тому застосуванню підлягають норми цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань (обов'язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені й іншими належними доказами.
Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 905/857/19).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.
У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до частини 2, 3 статті 10 Закону № 2136-ІХ, роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
Фактичні обставини справи, встановлені судом свідчать про те, що відповідач, заперечуючи проти вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначав, що затримка виплати належних при звільнені сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулась не з вини ТОВ«ДІЄСА», а внаслідок об'єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан).
Відповідачем належними та допустимими доказами доведено про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов'язань.
Отже, унеможливлення виконання ТОВ «ДІЄСА» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.
Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами трудового договору, обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.
Наявність форс-мажорних обставин щодо обов'язку (зобов'язання) ТОВ «ДІЄСА» за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України «Про оплату праці», з урахуванням статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» засвідчується сертифікатом Київської торгово-промислово палати №3000-240827 від 23 квітня 2024 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ТзОВ «ДІЄСА» на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не підлягають задоволенню.
Таким чином, суд повно і всебічно з'ясувавши обставини по справі, надані суду докази, дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 70 786,48грн. та компенсації за невикористану відпустку в сумі 17 975,43грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як встановлено в судовому засіданні, при подачі позову позивачкою не було сплачено судовий збір за вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Згідно з частиною шостою ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі, зокрема у справах про стягнення заробітної плати, а відтак, відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 885,00 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог
Керуючись ст.ст. 5,10,12,13,76,81,141,259,263,264,265 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (01001, м.Київ, пл.Спортивна, 1А, ЄДРПОУ 36483471) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована як ВПО за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати в сумі 70786грн.48коп, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 17975грн.43коп.
У стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (01001, м.Київ, пл.Спортивна, 1А, ЄДРПОУ 36483471) в користь держави 885,00грн. судового збору.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 20 квітня 2026 року.
Суддя Н. Л. Луців-Шумська