Справа № 383/662/26
Номер провадження 2-з/383/5/26
21 квітня 2026 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області у складі головуючої судді Адаменко І.М., в м. Бобринець Кіровоградської області у приміщенні Бобринецького районного суду Кіровоградської області розглянувши заяву представника заявника Фермерського господарства «САТУРН» адвоката Колесник Ганни Миколаївни про забезпечення позову до пред'явлення позову,-
Заявник Фермерське господарство «САТУРН», через представника заявника адвоката Колесник Г.М., звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, яку подано до пред'явлення позову, де просить накласти арешт та майбутній врожай 2026 року, який належать Фермерському господарству «САТУРН» на земельній ділянці з кадастровим номером 3520883200:02:000:1121, площею 12,0031 га, що розташована на території с.Зоряне, Кропивницького району, Кіровоградської області в межах ціни позову у розмірі 351000,00 грн шляхом заборони його продажу, знищення чи відчуження, а також заборони створювати перешкоди Фермерському господарству «САТУРН» в доступі до земельної ділянки з метою догляду за посівами озимої пшениці та збирання майбутнього врожаю.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначає, що 01.01.2006 року між ФГ «САТУРН» та ОСОБА_1 укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 20 років, який зареєстрований 06.03.2006 у встановленому законом порядку. У подальшому, 16.07.2020 між ФГ «САТУРН» та Адвокатським бюро «Колесник Г.М. «Легал Дефенс» укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до якого здійснювався аналіз правовстановлюючих документів на земельні ділянки, якими користується позивач. Вказує, що з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.08.2025 вбачається, що договір оренди містить відомості про його автоматичне продовження, що не викликало сумнівів у позивача щодо правомірності подальшого користування земельною ділянкою, а тому після звернення ОСОБА_1 з проханням виплатити орендну плату наперед, 28.11.2025 позивачем здійснено сплату такої орендної плати, яку орендодавець прийняв не висловлюючи заперечень щодо подальшого користування земельною ділянкою. 25.10.2025 позивач здійснив посів озимої пшениці на спірній земельній ділянці, понісши відповідні витрати на насіння, паливно-мастильні матеріали та інші ресурси, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, технологічною документацією, актами витрат та фотоматеріалами, а також актом огляду земельної ділянки від 06.04.2026, яким зафіксовано наявність сходів. Проте 28.03.2026 відповідач ОСОБА_2 вчинив дії, спрямовані на перешкоджання користуванню земельною ділянкою, зокрема висловлював погрози знищення посівів. У зв'язку з цим представником позивача було повторно отримано витяг з Державного реєстру речових прав станом на 29.03.2026, згідно з яким орендарем земельної ділянки зазначено ФГ «САТУРН» зі строком дії договору до 06.03.2046 року. Незважаючи на це, відповідач ОСОБА_2 продовжував вчиняти дії, які створюють реальну загрозу пошкодження або знищення посівів, що підтверджується зверненням до правоохоронних органів. Крім того, до відома позивача було доведено інформацію про укладення іншого договору оренди щодо спірної земельної ділянки між відповідачами, що підтверджується витягом з реєстру від 08.04.2026 року. Предметом майбутнього позову є визнання за ФГ "САТУРН" права власності на посіви озимої пшениці 2026 року, тому на думку заявника, наведені обставини свідчать про наявність реальної загрози втрати або пошкодження предмета майбутнього спору, що може унеможливити ефективний захист його прав та інтересів у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Суд, розглянувши зміст заяви про забезпечення позову та докази на її обґрунтування дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви, виходячи з наступного.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч.1 ст.151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Відповідно до змісту пункту 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.
Частиною 3 ст.150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ'я сторін. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 523/11320/19 (провадження № 61-6385св21).
Як вбачається зі змісту заяви, заявник просить забезпечити позов до його пред'явленн шляхом накладення арешту на власне майно - посіви (майбутній врожай) 2026 року на орендованій ним земельній ділянці, яка належить одному з відповідачів - ОСОБА_1 на праві власності.
Проте, як зазначено в Ухвалі Верховного Суду від 14.01.2025 року у справі № 466/8139/24, касаційний суд вже зазначав, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Помилковим є накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2023 року в справі № 453/179/23 (провадження № 61-11618св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 лютого 2024 року в справі № 902/611/22).
Також, наведені у заяві доводи щодо можливого знищення посівів ґрунтуються переважно на припущеннях заявника та не підтверджені належними і допустимими доказами, які б свідчили про існування реальної та безпосередньої загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду, яка б обумовлювала необхідність невідкладного вжиття заходів забезпечення позову.
Крім того, заявлені заходи забезпечення позову за своїм змістом є значними за обсягом втручання та можуть впливати на права та інтереси інших осіб, що потребує більш детального з'ясування обставин справи та правового статусу спірного майна під час розгляду спору по суті, та заявником не обґрунтовано співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
При цьому суд звертає увагу, що вирішення питання про наявність чи відсутність у заявника права користування земельною ділянкою, а також прав на посіви та врожай, підлягає встановленню під час розгляду справи по суті і не може бути предметом оцінки при вирішенні питання про забезпечення позову.
Отже, судом встановлено, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на наявність ризиків та на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, обґрунтованих доказів, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, та ґрунтується лише на припущеннях заявника, такий захід забезпечення позову не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі.
З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, у зв'язку з її необґрунтованістю.
Керуючись ст.ст.149, 150, 151, 153, 258, 260, 353, 354 ЦПК України,-
Представнику заявника Фермерського господарства «САТУРН», адвокату Колесник Ганні Миколаївні в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.
Дана ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання суддею.
Повний текст ухвали складено 21.04.2026 року.
Суддя І. М. Адаменко