16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 127/7695/22
провадження № 51-2955км25
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_6
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2025 року в кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,
засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені обставини
За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2024 року ОСОБА_7 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі за: ч. 2 ст. 191 КК - на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, на строк 2 роки; ч. 3 ст. 191 КК - на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, на строк 3 роки, а на підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне - позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, на строк 3 роки. Відповідно до ст. 75 КК засуджену звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки й покладено на неї виконання обов'язків, передбачених ст. 76 вказаного Кодексу.
ОСОБА_7 також було засуджено за ч. 1 ст. 366 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, на строк 2 роки, від якого її звільнено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК у зв'язку із закінченням строку давності.
Кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 191 КК за епізодом привласнення 2000 грн, призначених для виплати ОСОБА_8 , закрито на підставі п. 41 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв'язку з утратою чинності закону, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Цивільний позов Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - АТ) задоволено частково і стягнуто з ОСОБА_7 126 334,68 грн у рахунок компенсації матеріальної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
ОСОБА_7 визнана винуватою у вчиненні за обставин, викладених у вироку, кримінальних правопорушень проти власності й у сфері службової діяльності.
Як установив суд, ОСОБА_7 , будучи службовою особою - начальником відділення поштового зв'язку № 22 Вінницької дирекції АТ, розташованого на вул. Київській, 126 у м. Вінниці, порушуючи п. 105 постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270 «Про затвердження правил надання послуг поштового зв'язку», пункти 6.1.4, 6.1.5 Положення про поштовий переказ та п. 4.8 Інструкції про здійснення касових операцій, затверджених наказами АТ від 31 травня 2010 року № 275, 11 червня 2018 року № 720, привласнила ввірені їй кошти. Зокрема, у період січня-жовтня 2021 року - 279 768,79 грн, які надійшли за поштовими переказами, та 6833,25 грн, призначені для виплати пенсій; у період 5 січня - 28 жовтня 2021 року - 2496,6 грн, одержаних від реалізації товаро-матеріальних цінностей; у період 1-28 жовтня 2021 року - 9505,28 грн, отриманих від населення за передплату газет і журналів.
Крім того, підробивши бланки поштових переказів і підписуючи їх від імені одержувачів, ОСОБА_7 25 серпня 2021 року привласнила 12 111,2 грн і 5897,33 грн, призначених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відповідно; 13 вересня 2021 року - 6581,63 грн, призначених ОСОБА_11 ; 15 вересня 2021 року - 11 200 грн, призначених ОСОБА_12
Вінницький апеляційний суд, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок суду першої інстанції в частині заходу примусу й ухвалив свій, яким обрав ОСОБА_7 покарання за: ч. 2 ст. 191 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності, на строк 1 рік; ч. 3 ст. 191 КК - обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності, на строк 2 роки, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначив покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності, на строк 2 роки. Крім того, керуючись ст. 49, ч. 5 ст. 74 вказаного Кодексу, суд звільнив ОСОБА_7 від покарання за ч. 1 ст. 366 КК. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Ухвалою від 2 червня 2025 року Вінницький апеляційний суд у порядку ст. 379 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), виправивши як описку визначене за вироком остаточне основне покарання, постановив уважати правильним замість двох років обмеження волі - три.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Суть доводів зводиться до того, що діяння ОСОБА_7 не були пов'язані з використанням наданих їй службових повноважень, а чуже майно вона привласнила, виконуючи функції оператора поштового відділення. На думку скаржника, допущену місцевим судом помилку в правозастосуванні апеляційний суд мав виправити в порядку ч. 2 ст. 404 вказаного Кодексу, чого не зробив, водночас залишив поза увагою подане стороною захисту клопотання про повторне дослідження доказів і не перевірив доводів щодо невірної кваліфікації вчиненого за ознакою зловживання службовою особою своїм службовим становищем.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не надходило. Представник АТ ОСОБА_13 поінформував, що не бажає брати участі в розгляді справи.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції (далі - Суд) захисник підтримав касаційну скаргу; прокурор заперечив обґрунтованість доводів сторони захисту, зауваживши також щодо незаконності ухвали апеляційного суду від 2 червня 2025 року.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.
У поданій скарзі не оспорюється доведеність винуватості засудженої у привласненні чужого майна. Тому в цій частині судове рішення не перевіряється згідно зі ст. 433 КПК.
Стосовно незгоди захисника з наявністю в діяннях ОСОБА_7 ознаки зловживання службовим становищем слід зазначити, що окресленого питання перед судом апеляційної інстанції не порушувалось. Сторона захисту не оскаржувала вироку місцевого суду, апеляційний розгляд здійснювався виключно за скаргою прокурора на неправильне застосування ст. 75 КК й у зв'язку з цим м'якістю покарання.
Як убачається з матеріалів справи, у ході апеляційного провадження ніким із його учасників не заперечувались її фактичні обставини. Тож правових підстав для їх перевірки в суду не було, звідси, і приводу для ревізії правильності юридичної оцінки діянь за ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК.
Водночас, згідно з установленими фактами посада начальника відділення поштового зв'язку відповідає критеріям ч. 3 ст. 18 вказаного Кодексу; за положенням «Про відділення поштового зв'язку № 22», затвердженим наказом директора Вінницької дирекції АТ від 18 березня 2020 року № 274, до службових обов'язків ОСОБА_7 належало, серед іншого, забезпечення обліку і збереження грошових коштів та інших матеріальних цінностей, ведення касових операцій за правилами АТ. Натомість засуджена, маючи в силу своєї посади доступ до цінностей і привласнюючи їх, діяла всупереч покладеним на неї обов'язкам. За таких обставин правова оцінка за ознакою зловживання службовою особою своїм службовим становищем узгоджується з практикою Суду в подібних юридичних ситуаціях (див., наприклад, постанову від 5 липня 2021 року, справа № 659/1228/19).
Не знайшли свого підтвердження і посилання скаржника на залишення поза увагою клопотання про повторне дослідження доказів, адже згідно з даними, зафіксованими технічними засобами, упродовж апеляційного провадження сторона захисту не зверталася до суду з таким проханням.
Разом із тим, ухвалюючи новий вирок суд апеляційної інстанції допустив інші істотні порушення норм права, виклавши в резолютивній частині суперечливе за змістом рішення щодо остаточного покарання за сукупністю злочинів і неправильно застосувавши ст. 70 КК.
Так, призначивши ОСОБА_7 основне покарання у виді обмеження волі за: ч. 2 ст. 191 КК на строк 1 рік, за ч. 3 ст. 191 КК на строк 3 роки і застосувавши спосіб поглинення менш суворого покарання більш суворим, попри законодавчі приписи визначив за сукупністю злочинів основне покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. Більш того, надалі 2 червня 2025 року цей суд, посилаючись на ст. 379 КПК, постановив ухвалу, якою збільшив розмір остаточного основного покарання до 3 років, що неприпустимо, іде в розріз із цією нормою, котра не допускає зміни змісту судового рішення на погіршення становища засудженої.
Таким чином ОСОБА_7 було призначено покарання у позапроцесуальний спосіб, ст. 70 КК застосовано неправильно, а вирок апеляційного суду не відповідає статтям 370, 420 КПК.
У конкретній ситуації, ураховуючи особливості касаційної процедури, Суд позбавлений можливості виправити допущену помилку.
З огляду на викладене оспорюваний вирок підлягає скасуванню на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 вказаного Кодексу, із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
У порядку ч. 2 ст. 433 КПК на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу також належить скасувати ухвалу апеляційного суду від 2 червня 2025 року про виправлення описки.
Оскільки захисник теж просив скасувати згаданий вирок і призначити новий апеляційний розгляд, подану скаргу слід задовольнити частково.
Під час нового апеляційного розгляду суду необхідно врахувати зазначене, перевірити доводи, наведені прокурором в апеляційній скарзі, всі аргументи на її противагу сторони захисту й ухвалити справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 КПК та узгоджуватиметься з приписами ч. 3 ст 439 цього Кодексу.
Беручи до уваги, що за вироками судів попередніх інстанцій ОСОБА_7 не обирався запобіжний захід, наразі не вбачається підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів
ухвалила:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 задовольнити частково.
Вирок Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2025 року стосовно ОСОБА_7 та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК ухвалу цього суду від 2 червня 2025 року про виправлення описки скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3