20 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 178/84/26
провадження № 51-1434ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу з доповненнями ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,
встановив:
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2026 року відмовлено
у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2026 року
про задоволення заяви щодо самовідводу слідчого судді Криничанського районного суду Дніпропетровської області від розгляду скарги ОСОБА_4 на бездіяльність посадових осіб, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
ОСОБА_4 не погодився із зазначеною вище ухвалою апеляційного суду і звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою й доповненнями до неї, в якій, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить
її скасувати.
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі з доповненнями, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, доданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства
є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного судового рішення
в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду
в апеляційному порядку.
Встановлення законодавцем обмеження права на апеляційне оскарження окремих судових рішень, якими не завершується розгляд кримінального провадження по суті, має на меті забезпечення належного здійснення правосуддя через розумне регулювання кількості справ, що надходять до судів апеляційної інстанції, та створення умов для ефективного використання обмежених ресурсів судової влади.
Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання
(п. 41 рішення у справі «Абрамова проти України» від 18 грудня 2018 року, заява
№ 41988/08; п. 78 рішення у справі «Зубац проти Хорватії» від 05 квітня 2018 року, заява № 40160/12 та інші).
В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
Відповідно до приписів ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого,
а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК.
Як убачається з долученої скаржником ухвали апеляційного суду та ухвали місцевого суду, наявної вЄдиному державному реєстрі судових рішень у справі № 178/84/26, ОСОБА_4 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу судді місцевого суду, якою задоволено заяву про самовідвід слідчого судді Криничанського районного суду Дніпропетровської області від розгляду скарги
ОСОБА_4 на бездіяльність посадових осіб, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, оскарження якої в апеляційному порядку не передбачено положеннями КПК, зокрема, статтями 81, 392 цього Кодексу.
Суддя Дніпровського апеляційного суду, встановивши, що апеляційну скаргу подано
на судове рішення, яке відповідно до вимог КПК не підлягає апеляційному оскарженню, обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на підставі ч. 4 ст. 399 цього Кодексу.
З указаним рішенням погоджується й колегія суддів Верховного Суду, проте вважає за необхідне зазначити таке.
Рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження суддя апеляційного суду мотивував з посиланням на приписи ч. 3 ст. 392 та ст. 309 КПК, зазначав, що оскарження ухвали слідчого судді про задоволення заяви про самовідвід слідчого судді від участі у розгляді скарги на бездіяльність, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, нормами діючого КПК не передбачено, тобто мотивував своє рішення нормами, якими встановлено перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.
Водночас Суд вбачає, що заяву про самовідвід слідчого судді Криничанського районного суду Дніпропетровської області від розгляду скарги ОСОБА_4 на бездіяльність, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, відповідно до положень ч. 1 ст. 81 КПК, розглянув суддя місцевого суду, а не слідчий суддя, у зв'язку з чим апеляційний суд, відмовляючи у відкритті провадження, мав керуватися ч. 2 ст. 392 КПК, а не тими приписами ст. 392 КПК, які стосуються аспектів оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчого судді.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 392 КПК ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що некоректність мотивів постановлення ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті приписів ст. 412 КПК, оскільки вказане не перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
Висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 з підстави, що ухвала судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2026 року не може бути оскаржена
в апеляційному порядку, є правильним.
Отже, з касаційної скарги з доповненнями та наданої копії судового рішення вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою з доповненнями ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3