15 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 344/12363/24
провадження № 51-4570км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024091010001327 від 19 травня 2024 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нойштреліц Федеративної Республіки Німеччини, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 січня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України та призначено покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки.
Вирішено питання щодо речових доказів та цивільного позову.
Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку,18 травня 2024 року близько 18:00 ОСОБА_8 спільно із ОСОБА_9 та ОСОБА_10 перебували на дитячому майданчику поруч із будинком АДРЕСА_2 .
Цього ж дня ОСОБА_7 , знаходячись за місцем свого проживання, через відчинене вікно квартири зробив зауваження останнім з приводу їхньої поведінки, після чого близько 18:10 вийшов із будинку, підійшов до ОСОБА_8 та обома руками штовхнув останнього в ділянку грудної клітини. Водночас ОСОБА_7 не мав умислу на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_8 , не передбачав можливості її настання, хоча повинен був і міг її передбачити, діючи з більшою обачністю.
Внаслідок протиправних дій ОСОБА_7 потерпілий ОСОБА_8 впав з прискоренням з висоти власного зросту, вдарившись головою об асфальтне покриття, та отримав тілесні ушкодження, у результаті яких ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у приміщенні лікувального закладу КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради».
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 02 вересня 2025 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишив без задоволення, а вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 січня 2025 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що апеляційний суд у повній мірі не врахував дані про особу ОСОБА_7 , а саме те, що він повністю визнав свою вину, у вчиненому щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, визнав цивільний позов, а також його належну процесуальну поведінку. Зокрема, звертає увагу Суду на стан здоров'я свого підзахисного, наявність позитивної характеристики за місцем його навчання та роботи, часткове відшкодування заподіяної шкоди, а також позицію потерпілої, яка просила призначити покарання, не пов'язане з позбавленням чи обмеженням волі. Зауважує, що на його утриманні перебуває неповнолітня дитина та матір пенсійного віку. Наголошує, що згідно з висновком досудової доповіді органу пробації його виправлення можливе без позбавлення чи обмеження волі на певний строк, а його особа не становить високої небезпеки для суспільства. Тож за наявності вказаних обставин, суди безпідставно не застосували до засудженого приписи ст. 75 КК України.
Окремо звертає увагу на те, що його підзахисний бажав брати безпосередню участь в апеляційному розгляді, втім суд апеляційної інстанції здійснив розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченого, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.
Письмових заперечень на касаційну скаргу сторони захисту від інших учасників провадження до Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни.
Засуджений та захисник касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Решту учасників справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак в судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про їхню особисту участь або повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Висновки судів щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються.
Доводи касаційної скарги захисника, які за змістом є аналогічними доводам апеляційної скарги сторони захисту, та яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду, фактично зводяться до незгоди із призначеним покаранням.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Статті 65-75 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.
Згідно зі ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині КК України.
Водночас за змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Варто зауважити, що дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Так, у постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції погодився із рішенням суду першої інстанції, який врахував тяжкість кримінального правопорушення, яке вчинено з необережності, висновок органу пробації, дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він негативно ставиться до вчиненого, а також обставини, які пом'якшують покарання, а саме: повне визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, наявність на утримані неповнолітньої дитини, часткове відшкодування шкоди потерпілій, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, та дійшов висновку про можливість застосування до ОСОБА_7 ст. 69 КК України, призначивши йому покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частиницього Кодексу.
Зі свого боку суд апеляційної інстанції у своєму рішенні звернув увагу також і на стан здоров'я обвинуваченого, який має контрактуру суглоба, кисть, післятравматичну комбіновану стійку згинально-розгинальну контрактуру 4-5 пальців правої кисті з больовим синдромом, артроз міжфалангових суглобів 4-5 пальців правої китиці, а також позитивні характеристики з місця навчання та місця роботи.
Отже, урахувавши викладене, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що суд першої інстанції вірно призначив ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
У той же час суд апеляційної інстанції, дійшов переконання про неможливість застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, обґрунтовано зазначивши те, що обставини, на які посилається обвинувачений, вже були враховані судом при призначенні покарання та вирішенні питання про необхідність призначення останньому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті закону про кримінальну відповідальність.
Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції перевірив й інші доводи, викладені стороною захисту в апеляційній скарзі та, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, вмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях висловлював позицію про те, що думка потерпілого щодо визначення обвинуваченому виду та розміру покарання й можливості звільнення від його відбування не є процесуальною вимогою, а може бути врахована лише в сукупності з іншими обставинами, однак не є вирішальною та не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень.
Отже в касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування до засудженого ст. 75 КК України, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Верховний Суд вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання, не порушує загальних засад його призначення, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.
Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що суд апеляційної інстанції здійснив розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченого, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання
Відповідно до ч. 3 ст. 21 КПК України кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
За ст. 405 КПК України апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 цього Кодексу. Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Згідно з ч. 4 ст. 401 КПК України обвинувачений підлягає обов'язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов'язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 , яке 10 березня 2025 року ухвалою цього ж суду було призначено до розгляду на 02 квітня 2025 року.
Відповідно до супровідного листа від 10 березня 2025 року учасникам кримінального провадження було направлено повідомлення про дату, час та місце апеляційного розгляду, яке було отримано обвинуваченим ОСОБА_7 16 березня 2025 року (повідомлення про вручення поштового відправлення на а.с. 137).
Однак в судове засідання, призначене на 02 квітня 2025 року, останній та його захисник не прибули, тож апеляційний розгляд було відкладено на 24 квітня 2025 року, а згодом на 15 травня, 05 та 24 червня 2025 року. Відповідні повідомлення були надіслані учасникам кримінального провадження (а.с. 147, 151, 155, 158).
Надалі апеляційний розгляд вкотре було відкладено на 02 вересня 2025 року, про що в матеріалах кримінального провадження також наявне повідомлення, яке було адресоване, зокрема, й обвинуваченому ОСОБА_7 , проте кореспонденція від останнього повернулася до апеляційного суду у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою. Разом з тим на зворотному повідомлені про вручення повідомлення працівником пошти була зроблена відмітка: неправильно зазначений поштовий індекс (а.с. 176). З цього приводу необхідно звернути увагу на те, що матеріалами справи підтверджується, що 16 березня 2025 року ОСОБА_7 отримував повідомлення про дату та час судового засідання, яке було надіслано йому із зазначенням того ж поштового індексу, отже допущена апеляційним судом технічна помилка в індексі отримувача не завадила АТ «Укрпошта» ідентифікувати адресата та доставити йому відповідне повідомлення (а.с. 137).
Колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що обвинувачений ОСОБА_7 , який не утримувався під вартою, та його захисник ОСОБА_6 , повідомлялися про апеляційний розгляд, проте в судові засідання неодноразово не з'являлися.
Як підтверджується матеріалами кримінального провадження, захисник подав клопотання про відкладення судового розгляду, призначеного на 02 вересня 2025 року, долучивши копію довідки лікаря Структурного підрозділу «Міська поліклініка № 4» КНП «ЦПМКДД Івано-Франківської міської ради», відповідно до якої ОСОБА_7 перебував на амбулаторному лікуванні у період з 01 по 05 вересня 2025 року.
З указаного клопотання захисника ОСОБА_6 убачається, що ОСОБА_7 за день до судового засідання надав своєму адвокату копію документів на підтвердження поважності причин неприбуття до суду, а отже активно контактував із захисником, у тому числі, й з приводу апеляційного розгляду, призначеного на вказану дату.
З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції вжив усіх необхідних заходів для належного повідомлення ОСОБА_7 про дату та час апеляційного розгляду шляхом надсилання судових викликів за адресою, яка була зазначена останнім в апеляційній скарзі.
Варто зауважити, що відповідно до визначеного в ст. 138 КПК України переліку поважних причин неприбуття особи, пов'язаних із її хворобою, відноситься не просто факт перебування її на лікарняному, а тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад (п. 5), та інше захворювання, яке об'єктивно унеможливлює з'явлення особи на виклик (п. 8).
Вказівка саме на такі обставини з огляду на положення ч. 4 ст. 405 та пунктами 5 і 8 ст. 138 КПК України в їх взаємозв'язку і буде вважатися належним за змістом повідомленням про поважні причини неприбуття в судове засідання апеляційного суду учасника кримінального провадження, які пов'язані із його захворюванням.
У такому повідомленні має міститися конкретна інформація щодо об'єктивної неможливості з'явлення до суду з огляду на тяжкість захворювання або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням або вагітністю, що є необхідною передумовою обґрунтованості ухваленого судом рішення про відкладення апеляційного розгляду, а також запобігання зловживанням процесуальними правами та дотримання розумних строків кримінального провадження.
До того ж статтею 336 КПК України передбачено, що судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду з використанням власних технічних заходів. Проведення судового засідання в режимі відеоконференції є одним із видів участі особи в судовому засіданні, оскільки вона має можливість у режимі реального часу сприймати те, що відбувається під час судового розгляду, вчасно реагувати на будь-які слова чи дії учасників, висловлювати власну позицію, ставити запитання та користуватися усіма правами, передбаченими законом.
Разом з тим, вирішуючи питання про можливість апеляційного перегляду кримінального провадження за відсутності сторони захисту, суд апеляційної інстанції проаналізував долучені до матеріалів справи медичні довідки про стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 , які підтверджують те, що останній з дитинства має певне захворювання, проходив медичне обстеження, за результатами якого йому були надані відповідні рекомендації.
Водночас апеляційний суд дійшов слушного висновку, що зі змісту вищевказаних медичних документів убачається, що захворювання, яким страждає обвинувачений, не призводить до обмеження його працездатності та не свідчить, що за станом здоров'я останній не мав можливості з'явитися до суду апеляційної інстанції або брати участь в режимі відеоконференцзв'язку, адже стороною захисту не було надано суду апеляційної інстанції відомостей в розумінні ст. 138 КПК України на підтвердження неможливості за станом здоров'я брати участь у судовому засіданні як безпосередньо в залі суду, так і в режимі відеоконференції.
Врахувавши вказане, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що процесуальна поведінка обвинуваченого та захисника мають ознаки зловживання своїми процесуальними правами, намагання затягнути судовий розгляд.
Зі свого боку Верховний Суд звертає увагу на те, що положення КПК України на відміну від інших процесуальних кодексів хоча і не містять серед засад кримінального провадження неприпустимість зловживання процесуальними правами, однак заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права.
Виходячи із загальних засад, зловживання, зокрема, можна визначити як дію або бездіяльність при реалізації учасником кримінального провадження своїх процесуальних прав без мети досягнення правомірного результату і всупереч змісту та призначенню цих прав, спрямовані на перешкоджання виконання завдань кримінального провадження.
Отже, гарантовані процесуальним законом права не повинні використовуватися недобросовісно, як інструмент для зловживання і перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.
Крім того, Суд звертає увагу, що апеляційний розгляд здійснювався лише за апеляційною скаргою обвинуваченого, тож питання про погіршення становища ОСОБА_7 не порушувалося. Разом з тим останній повністю визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, у зв'язку з чим судовий розгляд у суді першої інстанції проведено відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, ОСОБА_7 звернувся із апеляційною скаргою лише з підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, яка була розглянута апеляційним судом з урахуванням наявних у справі відомостей.
Варто зауважити, що питання пов'язані з призначенням покарання відноситься також до компетенції Верховного Суду, який наділений повноваженнями переглянути рішення судів попередніх інстанцій у цій частині, і таке питання в кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 , як зазначалося вище, було вирішено повною мірою. Більше того в ході касаційного розгляду справи брали участь у режимі відеоконференції засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 , яким Верховним Судом була надана можливість висловитися стосовно своєї касаційної скарги, доводи якої є аналогічними доводам апеляційної скарги сторони захисту.
З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що той факт, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції було проведено без участі обвинуваченого, у цьому конкретному випадку не порушує процесуальні права ОСОБА_7 та загальні засади КПК України.
Водночас касаційна скарга захисника ОСОБА_6 не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412 - 414 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення на підставах, передбачених ст. 438 КПК України.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3