8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41
(додаткова)
20 квітня 2026 року м. ХарківСправа № 922/4655/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
без виклику представників сторін,
розглянувши
клопотання Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про стягнення судових витрат (вх. № 8364 від 08.04.26) та заяву ФОП Павленка М.А. про компенсацію витрат, пов'язаних з розглядом справи (вх. № 8765 від 13.04.2026) у справі
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 16);
до Фізичної особи-підприємця Павленка Миколи Андрійовича ( АДРЕСА_1 )
про розірвання договору, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця Павленка Миколи Андрійовича, м. Харків, в якому просить суд:
1. розірвати договір оренди № 957 від 31 січня 2020 року, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) та Фізичною особою-підприємцем Павленком Миколою Андрійовичем (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
2. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Павленка Миколу Андрійовича (РНОКПП: НОМЕР_1 ) звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) нежитлові приміщення підвальної частини № 1-:-9 загальною площею 75,6 кв.м в житловому будинку літ. «А-9» за адресою: м. Харків, просп. Героїв Сталінграду, буд. 21-В, протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.
3. Покласти на відповідача судові витрати у сумі 4 844, 80 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/4655/25. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Ухвалою господарського суду від 17.02.2026 вирішено розгляд справи № 922/4655/25 здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 04.03.2026 о 13:30 год.
01.04.2026 позивачем надано до суду заяву про закриття провадження у справі, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України (вх. № 7721).
Ухвалою суду від 01.04.2026 задоволено клопотання позивача про закриття провадження у справі (вх. № 7721). Закрито провадження у справі № 922/4655/25.
08.04.2026 від позивача через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи надійшло клопотання, в якому останній просить стягнути з відповідача на свою користь 17 485, 25 грн витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 8364). До даного клопотання додано відповідні докази, якими позивач обґрунтовує понесення вказаних судових витрат. В наданому клопотанні позивач просив суд поновити пропущений строк на подання доказів понесення судових витрат у даній справі,
Ухвалою суду від 08.04.2026 поновлено позивачу строк для подання до суду доказів понесених судових витрат у справі. Прийнято клопотання Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про стягнення судових витрат (вх. № 8364 від 08.04.2026) до розгляду. Клопотання позивача вирішено розглядати без повідомлення (виклику) учасників справи.
13.04.2026 від відповідача надійшла заява, в якій останній просить стягнути з позивача на свою користь 30 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 8765). До даного клопотання додано відповідні докази, якими відповідач обґрунтовує понесення вказаних судових витрат. Також відповідачем надано до суду клопотання про поновлення пропущеного строку на подання доказів понесення судових витрат у даній справі (вх. № 8763).
Також відповідачем надано до суду заперечення на клопотання позивача про стягнення судових витрат (вх. № 8773), в яких просить суд залишити відповідне клопотання позивача без задоволення.
Ухвалою суду від 14.04.2026 поновлено позивачу строк для подання до суду доказів понесених судових витрат у справі. Прийнято заяву ФОП Павленка М.А. про компенсацію витрат, пов'язаних з розглядом справи (вх. № 8765 від 13.04.2026) до розгляду. Клопотання відповідача вирішено розглядати без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши заяву позивача про стягнення судових витрат у справі № 922/4655/25, відповідно до якої, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 485, 25 грн, суд керується наступним.
Приписами ч. 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 6 ст. 130 ГПК України, у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.
Згідно ч. 1, 2 ст. 16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Ч. 2 ст. 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з абз. 1 ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Тобто, за змістом зазначених норм, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу та вартості наданих послуг і виконаних робіт у зв'язку з розглядом справи підлягають розподілу незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Водночас, здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, суд має врахувати результати розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також надати належну оцінку в порядку ст. 86 ГПК України поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд оцінює поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Згідно з положеннями ч. 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України); якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми (ч. 7 ст. 129 ГПК України); у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
Таким чином, зважаючи на вищенаведені норми, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України (щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг і ціною позову та (або) значенням справи для сторони) суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Разом з тим, керуючись критеріями, визначеними ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Як вбачається з клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи № 922/4655/25 у Господарському суді Харківської області в розмірі 17 485, 25 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: договір на надання послуг з адвокатської діяльності № 49 від 31.12.2025, акт № 27 від 15.12.2025 здавання-приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) до договору № 49 від 31.12.2025 на суму 11 000,00 гривень, акт № 5 від 30.01.2026 здавання-приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) до договору № 49 від 31.12.2025 на суму 6 485, 35 гривень. Відповідно до п. 3.1. договору, ставка за годину наданих послуг дорівнює на 01.01.2026 - 2 161, 75 грн без ПДВ.
Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України, однією з підстав виникнення представництва є договір.
Ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Ч. 2 ст. 901 ЦК України встановлено, що положення глави 63 Послуги. Загальні положення підрозділу 1 розділу III Книги п'ятої цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Відповідно до ст. 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За положеннями п. 4 ст. 1, ч. 3, 5 ст. 27 Закону № 5076-VI, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
За приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно зі ст. 28 Правил адвокатської етики, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
При визначенні розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зокрема, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанов Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Вказані вище критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, в рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Такого ж висновку дійшов ЄСПЛ в рішеннях у справах "Баришевський проти України", "Двойних проти України".
У зазначеному рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Отже, як вбачається із наведеного вище, для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом за договором про надання правової допомоги (у даному випадку за договором від 31.12.2025 № 49), у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи не лише те, чи були вони фактично понесені, але й оцінювати їх необхідність та неминучість.
Відповідно до практики ЄСПЛ, при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).
Аналогічний правовий висновок викладений у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 08.03.2023 у справі № 873/52/22.
Суд не заперечує право адвоката та його довірителя на відповідну оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі.
Разом з тим, суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Заперечуючи проти понесених витрат позивача на правничу допомогу, відповідач посилається на неправомірність звернення позивача з даним позовом до господарського суду, не погоджується з підставами позову та законодавчим обґрунтуванням позивачем заявлених позовних вимог, заперечує щодо форми поданої позивачем заяви про стягнення витрат на правничу допомогу та заяви про поновлення пропущеного позивачем процесуального строку для надання до суду доказів понесених витрат на правничу допомогу. Також зазначає щодо неправомірності звернення позивача до суду з заявою про стягнення витрат на правничу допомогу в разі врегулювання спору за домовленістю сторін.
З приводу зазначених заперечень відповідача, суд зазначає, що нормами ГПК України не визначено форми заяви про поновлення пропущеного процесуального строку. В даному випадку позивачем зроблено відповідну заяву у клопотанні про стягнення витрат на правничу допомогу, та враховуючи наявність підстав для поновлення позивачу пропущеного процесуального строку для подання до суду доказів понесених витрат на правничу допомогу, вона і була розглянута та задоволена судом.
Також, як вже було зазначено судом, у відповідності до ч. 6 ст. 130 ГПК України, у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Суд закриває провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній, як на час пред'явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами, у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Отже, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Як було встановлено судом, в процесі розгляду даної справи, спір було врегульовано за домовленістю між сторонами, на підтвердження чого відповідачем подана додаткова угода.
А, отже, враховуючи врегулювання спору у даній справі за домовленістю між сторонами, а саме: засвідчення 11.03.2026 приватним нотаріусом Луніною Т.А. додаткової угоди до договору № 957 від 31.01.2020, зазначене і стало підставою для закриття провадження у даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету позову.
Отже, суд відхиляє заперечення відповідача щодо неправомірності звернення позивача до суду із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу в разі врегулювання спору за домовленістю сторін.
Враховуючи викладене, суд вважає, що аргументи, наведені відповідачем у запереченнях на заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, спростовуються матеріалами справи, нормами чинного законодавства та не можуть бути підставою для відмови позивачу у заявлених до стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Натомість, суд вважає, що вартість адвокатських послуг позивача в сумі 17 485, 25 грн є завищеною у співвідношенні до складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу.
За своєю правовою природою справа № 922/4655/25 в силу ст. 12 ГПК України є малозначною справою. При відкритті провадження суд вирішив розглядати справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Спір виник у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору, обсяг матеріалів справи є невеликим, сам позов викладено на 7 аркушах (виклад обставин і правове обґрунтування з яких складає 4 аркуші), а тому дана позовна заява не є складною та підготовка її не вимагала надмірного обсягу юридичної і технічної роботи.
Отже, зважаючи на те, що розгляд справи № 922/4655/25 по суті фактично не розпочинався, провадження у даній справі було закрито за відсутністю предмету спору, жодного судового засідання у даній справі не проводилося, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги конкретні обставини справи та зважаючи на час, який міг би витратити на підготовку матеріалів у справі кваліфікований фахівець, суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 7 000,00 гривень.
Розглянувши клопотання відповідача про компенсацію витрат, пов'язаних з розглядом справи (вх. № 8765 від 13.04.2026), суд виходить з наступного.
Відповідно до заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відповідач визначив витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача, у сумі 30 000,00 грн та долучив до заяви докази на підтвердження понесення відповідачем таких витрат.
Ст. 130 ГПК України встановлено спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема, у разі залишення позову без розгляду.
Так, відповідно до ч. 5 та 6 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.
Отже, у разі закриття провадження у справі суд зобов'язаний виходити з положень ч. 5 ст. 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17.
У разі закриття провадження у справі відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі закриття провадження у справі можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, що і зумовили відповідні витрати відповідача під час розгляду справи та пов'язані з цим розглядом.
Водночас, Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача. Разом із тим, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.02.2021 у справі №905/121/19, від 13.05.2021 у справі №910/16777/20, від 15.09.2021 у справі №902/136/21, від 18.01.2022 у справі №922/2017/17, від 14.03.2023 у справі №911/1201/22, вбачається, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, ч. 5 ст. 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому обґрунтованість/необґрунтованість дій позивача встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
Так, обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідно до приписів ч. 5 ст. 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача, тощо.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20.
При цьому, суд зазначає, що не можна виходити лише з буквального розуміння терміну "необґрунтовані", тобто такі, для яких не має достатньо фактів чи доказів. Необґрунтованими можуть бути визнані такі дії, які свідомо спрямовані на перешкоджання нормальному перебігу судового провадження та явно свідчать про зловживання правами.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та диспозитивність.
В силу приписів ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами статей 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи подані відповідачем докази у порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем обставин необґрунтованості дій позивача, зокрема щодо звернення позивача з даним позовом до суду. Судом не встановлено обставини необґрунтованості дій позивача, враховуючи, що розгляд справи по суті судом не здійснювався.
Зважаючи на викладене, беручи до уваги недоведеність відповідачем обставин необґрунтованості дій позивача та враховуючи, що розгляд справи по суті не здійснювався, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з позивача витрат відповідача на правничу допомогу, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні заяви ФОП Павленка М.А. про відшкодування витрат за надану професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 2, 13, 46, 74, 76-79, 86, 123, 126, 129, 130, 233 - 235 ГПК України, Господарський суд Харківської області
Заяву Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про стягнення судових витрат (вх. № 8364 від 08.04.26) - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Павленка Миколи Андрійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 16; код ЄДРПОУ: 14095412) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000, 00 грн.
Видати наказ після набрання ухвалою законної сили.
У решті заяви - відмовити.
У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Павленка Миколи Андрійовича про компенсацію витрат, пов'язаних з розглядом справи (вх. № 8765 від 13.04.2026) - відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги в строки, передбачені ст. 256 ГПК України.
Повна ухвала підписана 20.04.2026.
СуддяР.М. Аюпова
справа № 922/4655/25
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.