вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
про вирішення заяви про відвід
21 квітня 2026 р. м. Рівне Справа №918/1242/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бережнюк В.В., розглянувши заяву про відвід судді
у справі
за позовом Релігійної громади Української Православної Церкви в м. Рівне (Свято-Успенська)
до відповідача Рівненської міської ради
про скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію права власності на будівлю церкви
Релігійна громада Української Православної Церкви в м. Рівне (Свято-Успенська) звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської міської ради, у якому просить суд визнати недійсним, скасувати рішення реєстратора Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Салійчук Ілони Михайлівни, індексний номер: 76655937 від 17.12.2024 про державну реєстрацію права власності за Рівненською міською радою на об'єкт речових прав, номер 58041818 - будівлю церкви Успіння Богородиці, загальною площею 114 кв. м. за адресою Рівненська область, м. Рівне, вул.Шевченка, буд. 113, що є пам'яткою архітектури національного значення, згідно постанови РМ УРСР від 06.09.1979 р. № 442 із скасуванням відповідного запису в Державному реєстрі речових прав.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Церква Успіння Богородиці 1756 року є пам'яткою національного значення і її використання можливе на умовах охоронного договору. Будівля церкви фактично перебуває в користуванні позивача, реєстрація права власності за органом місцевого самоврядування, порушує охоронювані законом права Релігійної громади та позбавляє можливості належним чином виконувати обов'язки за Охоронним договором. Охоронний договір на передачу релігійній громаді пам'ятки архітектури Успенської церкви є дійсними до цього часу. Релігійна громада УПЦ користується приміщенням храму з моменту його побудови - 1756 року, утримує церкву відповідно до покладених обов'язків у відмінному стані. Культова будівля передана виконкомом Рівненської обласної ради у безстрокове та безоплатне користування православній громаді згідно вказаного охоронного договору, на підставі акту передачі від 23.01.1979 року. На переконання позивача оскаржувані реєстраційні дії державного реєстратора вчинені з порушенням нормативних актів та за відсутності відповідного рішення органу охоронукультурної спадщини, що погоджує передачу у власність Відповідача пам'ятки архітектури національного значення.
Крім того, позивач вказує, що Рівненська міська рада втрутилась у діяльність Релігійної громади, шляхом безпідставного прийняття рішення обмежуючи набуте у межах чинного законодавства права на користування будівлею церкви, що унеможливлює реалізацію релігійних прав та задоволення духовних потреб. Рівненською міською радою оформлено права власності на будівлю церкви, без надання Міністерством культури України згідно Закону України "Про охорону культурної спадщини", дозволу на передачу з державної власності у комунальну власність Рівненської міської ради будівлі церкви Успіння Богородиці, загальною площею 114 кв. м., за адресою: м. Рівне, вул. Шевченка,113:, яка є пам'яткою архітектури національного значення, занесена до переліку пам'яток постановою РМ УРСР від 06.09.1979 р. № 442, охоронний № 1486/1.
Ухвалою від 09.01.2026 відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "04" лютого 2026 р. на 13:30 год.
03 лютого 2026 року від позивача надійшло клопотання про долучення доказів (відповідь №08/113/159-25 від 04.12.2025 Міністерства культури України на адвокатський запит про відсутність погодження Міністерства культури України на передачу з державної власності у комунальну власність Рівненської міської ради будівлі церкви - Успіння Богородиці, загальною площею 114 кв. м., за адресою: м. Рівне, вул. Шевченка,113, яка є пам'яткою архітектури національного значення, згідно постанови РМ УРСР від 06.09.1979 р. № 442, охоронний № 1486/1 ).
Від Рівненської міської ради надійшли наступні документи:
1) 03 лютого 2026 року:
- відзив на позов;
- заява про неможливість подати докази на ухвалу суду та прохання витребувати означені докази у Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради;
- заява про розгляд питання про можливість залучення у якості співвідповідача Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради;
2) 04 лютого 2026 року заява про долучення доказу.
04 лютого 2026 року від позивача надійшли заперечення на заяви позивача про залучення співвідповідача та на заяву про неможливість подання документів.
Суд оголосив протокольну ухвалу від 04.02.2026 про відмову у задоволенні клопотання Рівненської міської ради про можливість залучення у якості співвідповідача Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради.
Ухвалою від 04.02.2026 підготовче засідання відкладено на "03" березня 2026 р. на 14:20 год. Витребувано у Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради (33028, м.Рівне, майдан Просвіти, 2) завірені копії оригіналів документів реєстраційної справи Релігійної громади Української Православної Церкви в м. Рівне (Свято-Успенська) (ЄДРПОУ 22560645), у тому числі на підставі яких проведено реєстрацію права власності на будівлю церкви Успіння Богородиці, загальною площею 114 кв. м., за адресою: м. Рівне, вул. Шевченка,113: рішення органу місцевого самоврядування щодо об'єкту речового права: серія та номер - 86, виданий 10.10.2023; документ, що підтверджує факт відсутності перебування закінченого будівництвом об'єкта у державній власності: серія та номер - 05-03-3049, виданий 11.11.2024 регіональним відділенням Фонду державного майна; технічний паспорт (витяг з ЄДЕССБ), серія та номер: Т101: 5425-2234-5980-9713, виданий 27.09.2024; рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 76655937 від 17.12.2024, реєстратор Салійчук І.М.
16 лютого 2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив.
18 лютого 2026 року від Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради надійшли документи за виконання ухвали суду від 04.02.2026 (копії документів реєстраційної справи).
03 березня 2026 року від представника позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
Аналогічне клопотання подав і представник відповідача.
Ухвалою від 03.03.2026 продовжено строк підготовчого провадження у справі №918/1242/25 на 30 днів до 08 квітня 2026 року включно. Розгляд справи відкладено на 17 березня 2026 року на 13:20 год.
17 березня 2026 року від Релігійної громади Української Православної Церкви в м. Рівне (Свято-Успенська) надійшли додаткові пояснення.
17 березня 2026 року від Релігійної громади Української Православної Церкви в м. Рівне (Свято-Успенська) та від ОСОБА_1 надійшли заяви про залучення ОСОБА_1 у якості співпозивача у справі №918/1242/25.
Ухвалою від 17.03.2026 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 17.03.2026 про залучення його у якості співпозивача у справі №918/1242/25.
Ухвалою від 17.03.2026 підготовче засідання відкладено на "01" квітня 2026 р. на 13:20 год.
31 березня 2026 року від представника Релігійної громади Української Православної Церкви в м. Рівне (Свято-Успенська) адвоката Дмитренко Р.П. надійшла заява про відкладення підготовчого засідання на іншу дату у зв'язку з його хворобою.
01 квітня 2026 року від представника Релігійної громади Української Православної Церкви в м. Рівне (Свято-Успенська) адвоката Логвіс В.Ю. надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення підготовчого засідання на іншу дату. Причиною відкладення засідання вказує необхідність ознайомлення з матеріалами справи у зв'язку з вступом у справу нового адвоката у якості представника позивача.
01 квітня 2026 року від представника Рівненської міської ради надійшла заява про проведення підготовчого засідання без його участі.
У судовому засіданні 01.04.2026 розглянуто клопотання представника позивача адвоката Логвіс В.Ю. про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення підготовчого засідання на іншу дату.
Суд, порадившись на місці, ухвалив, клопотання задовольнити частково, у частині дозволу ознайомлення з матеріалами справи. У частині відкладення підготовчого засідання відмовити у задоволенні клопотання. Про що оголошено протокольну ухвалу та зафіксовано у формулярі/протоколі судового засідання).
Ухвалою від 01.04.2026 закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 28 квітня 2026 р. на 11:30 год.
21 квітня 2026 року від представника Релігійної громади Української Православної Церкви в м. Рівне (Свято-Успенська) адвоката Дмитренко Р.П. надійшла заява про відвід судді, у якій просить суд відвести суддю Господарського суду Рівненської області Бережнюк В.В. від подальшого розгляду справи № 918/1242/25 та направити справу на авторозподіл для визначення складу суду.
Заявлений відвід позивач мотивує тим, що 01.04.2026 у судовому засіданні суддею Бережнюк В.В. було допущено сукупність дій, що свідчать про порушення стандартів "безсторонності" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини) та прийняті рішення, що викликають об'єктивні сумніви у неупередженості та об'єктивності (ст. 35 ГПК України). У справі № 918/1242/25 термін підготовчого засідання продовжено до 09.04.2026 року включно. 01.04.2026 у судове засідання представником позивача подано заяву про перенесення підготовчого засідання через хворобу, що є поважною причиною для перенесення, однак суддею безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання, при наявності достатнього часу для призначення засідання в інший день до 09.04.2026 року. В ухвалі суд наголосивши про свої дискреційні повноваження, однак суд залишив поза увагою вимоги Закону та права сторін у господарському процесі, принципи господарського судочинства та право на справедливий суд. Тож, позивач вважає, що є сумніви в неупередженності та об'єктивності судді Бережнюк В.В. щодо розгляду справи № 918/1038/23. У зв'язку з неможливістю участі основного адвоката, у процес вступила інший представник Логвіс В.Ю., якій було відмовлено у можливості ознайомитися з матеріалами справи під час підготовчого засідання та можливості подати процесуальні документи при наданні правничої допомоги, чим фактично суд позбавив права на справедливий суд та доступ до правосуддя адвоката. Так, на заявлене клопотання про надання часу для ознайомлення з матеріалами справи, оскільки необізнаність зі справою унеможливлюють надання якісної допомоги, суд відмовив навіть у короткочасному перенесенні засідання, чим фактично позбавив представника на здійснення наданих повноважень.
Вказані обставини на переконання заявника, викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Розглянувши заяву представника Релігійної громади Української Православної Церкви в м. Рівне (Свято-Успенська) адвоката Дмитренко Р.П. про відвід судді Бережнюк В.В. від розгляду справи №918/1242/25, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Як стверджується матеріалами справи, заява про відвід судді надійшла до суду більш ніж за три робочі дні до наступного судового засідання.
Згідно з ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
- він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
- він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;
- він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
- було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;
- є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи. Відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Судом також враховується, що Європейським судом з прав людини у рішенні по справі "Білуха проти України" (Заява № 33949/02) від 09.11.2006 зазначено, що "особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного".
Право на незалежний і безсторонній суд гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Безсторонність означає відсутність упередженості та необ'єктивності. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (i) суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (ii) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.
У контексті суб'єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного. У контексті об'єктивного критерію окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення Європейського суду з прав людини у рішенні по справі "Газета Україна-Центр проти України", no.16695/04, від 15.07.2010).
Одночасно суд звертає увагу на практику ЄСПЛ, який у своїх рішеннях встановлює два виключення із поняття "належних сумнівів". Несприятлива позиція суду з питань права сама по собі не породжує сумнівів в неупередженості (Castillo Algar 44). Сумніви мають бути засновані на фактичних обставинах; не припустимі гіпотези про можливий розвиток подій (Bulut).
Отже, відвід повинен бути вмотивованим, а заявник зобов'язаний надати докази упередженості судді у випадку наявності обставин, що викликають сумніви в неупередженості судді. Наявність припущень не є достатньою підставою для відводу судді.
Наведені представником Релігійної громади Української Православної Церкви в м. Рівне (Свято-Успенська) адвокатом Дмитренко Р.П. обставини, не є обставинами, які визначені ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України як підстави для відводу судді, а є припустимими гіпотезами та суб'єктивними уявленнями заявника. Останній фактично висловлює незгоду з процесуальними рішеннями судді щодо розгляду справи.
Суд звертає увагу, що ч. 4 ст. 35 ГПК України чітко встановлено, що незгода сторони (учасника у справі, кредитора) з процесуальними рішеннями чи діями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Наведені заявником доводи про відвід не ґрунтуються на положеннях ст. 35 Господарського процесуального кодексу України. В даному випадку, з викладених вище обставин слідує, що представник заявника лише надає переоцінку діям судді.
Згідно із ч.ч. 7, 8, 11 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження (ч. 7). Суд вирішує питання про відвід без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід (ч. 8). За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу (ч. 11).
За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої 21.04.2026 представником Релігійної громади Української Православної Церкви в м. Рівне (Свято-Успенська) адвокатом Дмитренко Р.П. заяви про відвід судді Бережнюк В.В. у справі №918/1242/25.
Суд нагадує, що реалізація процесуальних прав та обов'язків учасників справи перебуває у тісному зв'язку зі стадіями судового провадження і пов'язана з перебігом процесуальних строків. Процесуальний строк виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми, і в цілому направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених ГПК України часових рамках. Під процесуальними строками розуміється встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства. Процесуальні строки, з-поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов'язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб'єктивних процесуальних прав та обов'язків. З початком і закінченням перебігу процесуального строку пов'язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.
Якщо у встановлений строк учаснику справи виконати певні процесуальні дії не представляється можливим через виникнення обставин, які перешкоджають їх реалізації, у нього є можливість ініціювати продовження або поновлення процесуального строку у спосіб звернення до суду із відповідною заявою. Суд здійснює оцінку наведених у заяві причин неможливості вчинення процесуальних дій у визначений строк та вирішує питання про можливість його продовження/поновлення.
При цьому суд звертає увагу заявника, що позивачу у даній справі було забезпечене право на захист. Так, інтереси Релігійної громади Української Православної Церкви в м. Рівне (Свято-Успенська) від самого початку представляє адвокат Дмитренко Р.П., яка оформила та подала даний позов до суду, брала участь у засіданнях, подавала заяви/клопотання/заперечення, докази тощо. Підготовчі судові засідання неодноразово відкладалися, у тому числі і за клопотаннями адвоката Дмитренко Р.П. (що зафіксовано під звукозаписи у протоколах суд.засідань та зазначено в ухвалах про відкладення).
Відкладення підготовчого засідання є дискреційним повноваженням суду, правом, а не обов'язком суду. Та передбачена процесуальним законом можливість учасника справи подавати заяви/клопотання - не є безумовною підставою для задоволення таких.
Процесуальним законом не передбачено обов'язку суду відкладати розгляд справи у зв'язку з появою у справі додаткового адвоката у сторони, інтереси якої увесь час представляв інший адвокат, який скористався можливістю реалізувати свої права та обов'язки як представника.
Щодо заяви представника Релігійної громади Української Православної Церкви в м. Рівне (Свято-Успенська) адвоката Дмитренко Р.П. про відкладення підготовчого засідання на іншу дату у зв'язку з його хворобою, то суд зазначив у відповідній ухвалі від 01.04.2026, що оскільки у засідання 01.04.2026 з'явився інший представник позивача (адвокат Логвіс В.Ю.), тому підготовче засідання проводилося за присутності такої.
Можливість проводити засідання у такому випадку передбачена статтею 202 ГПК України, за якою неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:
1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;
2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;
3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;
4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Суд не вбачав підстав для повторного відкладення підготовчого засідання. Тому і не задоволив клопотання учасника у цій частині.
Однак, не відповідають дійсності доводи заявника щодо позбавлення можливості ознайомитися з матеріалами справи.
Суд наголошує, що клопотання представника позивача адвоката Логвіс В.Ю. про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення підготовчого засідання на іншу дату було задоволено у частині надання дозволу на ознайомлення з матеріалами справи. У частині відкладення підготовчого засідання відмовлено з мотивів, наведених вище по тексту.
Права на ознайомлення з матеріалами справи передусім спрямовані на забезпечення реалізації процесуальних прав та гарантій учасників на доступ до правосуддя.
Задоволення клопотання про ознайомлення з матеріалами справи відповідає принципам змагальності та диспозитивності господарського процесу.
Позивач не позбавлений права ознайомитися з усіма матеріалами справи № 918/1242/25 безпосередньо в суді або через підсистему "Електронний суд ЄСІТС".
Адвоката Логвіс В.Ю. було додано як учасника до справи 01.04.2026 з можливістю доступу до електронної справи у системі Електронного суду. Про що наявна відмітка у комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" від 01.04.2026.
Станом на 21 квітня 2026 року ОСОБА_2 особисто не з'являлася для ознайомлення зі справою. Проте суд не виключає, що згаданий представник міг ознайомитися з матеріалами справи через Електронний суд.
Суд зауважує, що доводи позивача викладені в заяві про відвід щодо неможливості ознайомлення зі справою є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.
Учасники мають можливість згідно ч. 1 ст. 42 ГПК України знайомитися з матеріалами справи, робити з них копії та витяги. Зазначене право є гарантованим процесуальним механізмом забезпечення доступу до інформації у справі та не залежить від стадії провадження у справі.
Судом забезпечено альтернативні способи ознайомлення з матеріалами справи - як безпосередньо у приміщенні суду, так і через підсистему "Електронний суд". Таким чином, позивач не позбавлений можливості доступу до документів.
Фактично всі документи, що надійшли до суду містяться у матеріалах справи № 918/1242/25 та долучені до електронної справи в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС у встановленому порядку.
Будь-яких належних доказів, які б підтверджували пряму чи опосередковану заінтересованість судді Бережнюк В.В. під час здійснення розгляду справи або які б підтверджували наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості щодо розгляду цієї справи, з доводів заяви про відвід не вбачається.
Поява додаткового адвоката у позивача наприкінці строків підготовчого провадження є виключно наслідком власного волевиявлення заявника та не може покладатися в провину ані суду, ані інших сторін у справі.
Суд звертає увагу заявника на положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "незалежний суд" охоплює два основні аспекти: незалежність від виконавчої влади і від сторін (справа Рінгайсена, А 13 параграф 95). Безсторонність (неупередженість) суду означає відсутність упередженості та необ'єктивності.
Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (див., серед інших, рішення у справах «Fey проти Австрії», рішення від 24 лютого 1993 року, Series А № 255, пп. 28 та 30, та «Wettstein проти Швейцарії», № 33958/96, п. 42, ECHR 2000-ХІІ). Між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об'єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), а й може бути пов'язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій) («Kyprianou проти Кіпру» [ВП], № 73797/01, п. 119, ECHR 2005-ХІІІ).
Європейський Суд з прав людини наголошує, що судді у своїй професійній діяльності мають бути вільними від особистих симпатій, уподобань, схильностей. Вважається, що суддя є безстороннім, якщо немає доказів, які свідчили б про протилежне (суб'єктивна безсторонність). Суду також належить бути безстороннім об'єктивно, тобто мати достатньо гарантій, що виключають будь-які сумніви стосовно нього. Цей аспект висуває додаткові обмеження для суддів щодо їхньої участі в політичному житті держави або будь-якій іншій діяльності, оскільки це може викликати підозру в їхній особистій заінтересованості під час вирішення справ. Суддя не буде об'єктивно безстороннім у випадку його залежності від чогось або когось.
При цьому, незалежність судів є прерогативою чи привілеєм, що надається не на користь власних інтересів суддів, а на користь забезпечення верховенства закону та в інтересах тих осіб, що покладають надію на правосуддя (Висновок №1 (2001) КРЄС про стандарти незалежності судових органів та незмінюваності суддів).
Закон не покладає на суддю обов'язку переконувати у своїй неупередженості. Суддя (суд) своєю процесуальною та поза процесуальною поведінкою має таку неупередженість та безсторонність транслювати, демонструючи презумпцію неупередженості судді. Якщо у судді існують реальні факти для самовідводу, які впливатимуть на його безсторонність, суддя має вказати про це у поданій заяві (процесуальному рішенні).
Щодо доводів заявника викладених на стор. 5 заяви про відвід, які полягають у наступних висловлюваннях: "Підтверджений фактичними обставинами відвід судді, ґрунтується на конкретних доказах, які аргументовано викладені вище та підлягають розгляду у Вищій Раді правосуддя України у разі залишення без відповідного реагування у Господарському суді Рівненської області", то суд зазначає наступне.
Запровадження законодавцем інституту відводу судді, унормованого в положеннях ст. 35-40 ГПК України, мало на меті в першу чергу уникнення будь-яких ризиків можливості порушення основних засад (принципів) господарського судочинства, якими є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, та забезпечення гарантії дотримання декларованих Конституцією України та Конвенцією прав на судовий захист при зверненні особи до суду з метою їх реалізації.
Отже подання заяви про відвід судді від розгляду справи, на думку суду, у вигляді призми змістовного наповнення процесуальної норми ст. 43 ГПК України є процесуальним запобіжником щодо недобросовісної сторони або іншого учасника справи стосовно застосування положень ст.ст. 35, 38 та 39 ГПК України, в частині неможливості їх застосування (виключення) в порушення процедури або на шкоду інтересів інших сторін, учасників справи або суду.
Неодмінним конституційним правом людини та громадянина є право на судовий захист, закріплене у ст. 55 Конституції України.
У ст. 17 Конвенції зловживання правом визначається як діяльність або дії, спрямовані на скасування прав та свобод, визнаних у Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
У низці випадків ЄСПЛ зазначав у своїх рішеннях, що подання до суду клопотань про відкладення судових засідань на тривалий термін через хворобу сторони, неодноразова зміна заявлених вимог тощо не свідчать про зловживання правами.
Однак реалізація суб'єктивного права на судовий захист має інший негативний аспект. Зокрема, мова йде про несумлінне використання процесуальних прав, у тому числі права на судовий захист.
Зловживання процесуальними правами є можливим, якщо внаслідок реалізації права створюється перешкода у вирішенні завдань судочинства, зокрема господарського.
Механізм зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа, яка прагне до досягнення певних правових наслідків, здійснює процесуальні дії (бездіяльність), зовні схожі на юридичні факти, з якими закон пов'язує настання певних наслідків. Незважаючи на те, що такі дії мають повністю штучний характер, тобто не підкріплюються фактами об'єктивної дійсності, певні правові наслідки, які вигідні особі, все ж таки можуть існувати.
Останнім часом в господарському судочинстві зловживання процесуальними правами стало занадто популярним та розповсюдженим з різною метою: затягування процесу, привернення до себе уваги, усунення певних ризиків до прийняття судом остаточного рішення тощо.
На думку КАС ВС (рішення від 13.03.2019 р. у справі №814/218/14), під зловживанням процесуальними правами слід розуміти форму умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних з наслідками, до яких вони можуть призвести; використанні наданих прав всупереч їхньому призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження; перешкоджанні діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ; необґрунтованому перевантаженні роботи суду. Зловживання процесуальними правами сторонами через вплив на склад суду у справі до та після відкриття провадження шляхом направлення до суду численних необґрунтованих клопотань про відводи суддів або колегії суддів, що значно затягує процес розгляду справи в суді.
Стосовно справи яка розглядається, то слід зазначити, що судом поза сумнівом дотримані критерії встановлені ЄСПЛ щодо неупередженості та легітимності суду.
Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі Мікалефф проти Мальти, існування неупередженості повинно бути визначене, зокрема, за об'єктивним тестом, відповідно до якого встановлюється, чи забезпечив суд відповідні гарантії для виключення легітимних сумнівів стосовно неупередженості суду.
Суд розглядається як такий, що завжди має бути заснований на законних підставах, оскільки у протилежному випадку він не володітиме легітимністю, що є необхідною ознакою для розгляду справ у демократичному суспільстві (справа Лавентс проти Латвії).
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Посилання на упередженість суду через обставини викладені у заяві про відвід, на його думку, не на підставі закону не можна вважати об'єктивно обґрунтованими, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях, суб'єктивній оцінці заявником обставин справи.
Зазначені тези знаходять своє підтвердження у практиці Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 р. у справі № 800/264/17.
Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією із основних засад господарського судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст.43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з п. 1 ч. 2 цієї ж статті Кодексу залежно від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Правовідносини суду із кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухвалення у розумні строки законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, які беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.
Процесуальний закон вимагає та забезпечує належну поведінку сторони у господарському суді, що також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.
Процесуальні права надано законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду під час розгляду справ, їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не із цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, затягування розгляду, створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто використовує його всупереч основним засадам господарського судочинства, а отже зловживає ним.
Суд, ще раз наголошує на тому, що заявлений представником позивача відвід, вочевидь, є безпідставним, оскільки по суті є висловленням незгоди із процесуальним рішенням суду, після того, як суд мотивував таке рішення у формі ухвали.
Суд вважає, що заявлення відводу у цій справі через три з половиною місяці після відкриття провадження є нічим іншим як спробою затягнути її розгляд або перешкодити йому, внаслідок чого буде порушено положення законодавства про завдання та основні засади господарського судочинства, при тому, що продовжені строки підготовчого засідання вже добігли кінця.
В своїх рішеннях, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі «Шульга проти України», пункт 28, № 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі «Мусієнко проти України», пункт 24, № 26976/06, від 20.01.2011).
Так, ст. 6 Закону України Про судоустрій та статус суддів визначено, що суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.
Принцип добросовісності - це загально правовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 43 ГПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Отже, оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої заяви представника Релігійної громади Української Православної Церкви в м. Рівне (Свято-Успенська) адвоката Дмитренко Р.П. щодо відводу, заяву необхідно передати на розгляд суду в іншому складі в порядку частини першої статті 32 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 35, 38, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Визнати відвід судді Бережнюк В.В. від участі у розгляді справи №918/1242/25 необґрунтованим.
2. Передати заяву представника Релігійної громади Української Православної Церкви в м. Рівне (Свято-Успенська) адвоката Дмитренко Р.П. про відвід судді Бережнюк В.В. у справі №918/1242/25 за позовом Релігійної громади Української Православної Церкви в м. Рівне (Свято-Успенська) до відповідача Рівненської міської ради про скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію права власності на будівлю церкви - для вирішення питання про відвід іншому судді, визначеному в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили 21.04.2026 та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду відповідно до приписів статті 255 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Бережнюк В.В.