вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"03" березня 2026 р. Справа № 911/3246/24
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., за участю секретаря судового засідання Рженецької М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сейв Про Солюшинс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бранер"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмар Логистик" (ідентифікаційний код 44007890)
2. Фізичної особи-підприємця Рудницького Романа Ігоровича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )
про стягнення 74 891, 42 гривень
за участю представниці позивача Скоробогатової Д.В. (ордер серії АЕ №1338203 від 28.11.2024), представниці відповідача Новоселецької О.А. (ордер серії АІ №1793244 від 31.01.2025), представниці третьої особи 1 Самусь А.А. (ордер серії АЕ №1399743 від 28.07.2025) та представниці третьої особи 2 Мосійчук Ю.А. (ордер серії АР №1251407 від 28.07.2025)
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Сейв Про Солюшинс" (далі - ТОВ "Сейв Про Солюшинс"/позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бранер" (далі - ТОВ "Бранер"/відповідач) про стягнення 74 891,42 гривень, з яких:
- 61 168,55 грн основного боргу;
- 3 969,98 грн інфляційного збільшення, 1 003,36 грн 3% річних та 8 749,53 грн пені.
13.12.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ "Бранер" надійшов відзив на позовну заяву.
Господарський суд Київської області ухвалою від 18.12.2024 у справі №911/3246/24 залишив позовну заяву ТОВ "Сейв Про Солюшинс" без руху та постановив виявлені недоліки усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.
30.12.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ "Сейв Про Солюшинс" надійшла заява про усунення недоліків разом з доданими до неї документами.
Господарський суд Київської області ухвалою від 31.12.2024 у справі №911/3246/24 прийняв до розгляду позовну заяву ТОВ "Сейв Про Солюшинс", відкрив провадження та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 03.02.2025, а також:
- залучив до участі у цій справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансмар Логистик" (ідентифікаційний код 44007890) (далі - ТОВ "Трансмар Логистик"/третя особа 1) та Фізичну особу-підприємця Рудницького Романа Ігоровича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) (далі - ФОП Рудницький Р.І./третя особа 2);
- зобов'язав позивача у строк до 03.02.2025 надати письмові пояснення стосовно доказів та, відповідно, і самих доказів, що підтверджують викладені у заяві про усунення недоліків обставини надання відповідачем 01.05.2024 попередньої митної декларації, необхідної для перетину кордону Україна-Польща, та/або неможливості їх подання разом з позовною заявою;
- зобов'язав позивача у строк до 03.02.2025 виконати вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 18.12.2024 у справі №911/3246/24 в частині необхідності надання письмових пояснень стосовно доказів та, відповідно, і самих доказів, що підтверджують викладені у позові обставини складення/оформлення позивачем рахунка на оплату по замовленню №724 від 26.04.2024, та/або неможливості їх подання разом з позовною заявою.
Господарський суд Київської області ухвалами від 03.02.2025, 10.03.2025, та15.04.2025 у справі №911/3246/24 відклав розгляд справи на 10.03.2025, 15.04.2025 та 03.06.2025 відповідно.
03.06.2025 судове засідання не відбулось через оголошення у відповідний день сигналу повітряної тривоги у зв'язку із загрозою ракетного обстрілу міста, а тому відповідною ухвалою від 03.06.2025 суд призначив судове засідання на 08.07.2025.
Відповідний висновок суду про призначення засідань на інші дату і час обґрунтований тим, що розпорядженням Голови Господарського суду Київської області №6-А від 19.07.2022 "Про порядок дій при оголошенні повітряної тривоги" передбачено, зокрема, що у разі оголошення сигналу "повітряна тривога" судді та працівники апарату суду негайно мають залишити приміщення суду та прослідувати до найближчого укриття з метою збереження життя, здоров'я та забезпечення безпеки відвідувачів, суддів та працівників апарату суду.
Господарський суд Київської області ухвалою від 08.07.2025 у справі №911/3246/24 постановив перейти до розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження, а також:
- призначив підготовче засідання на 18.08.2025;
- визнав обов'язковою явку та викликав ТОВ «Трансмар Логистик» та ФОП Рудницького Р.І. в підготовче засідання;
- надав сторонам строк до 18.08.2025 для подання: додаткових доказів по справі (за наявності); заяв та клопотань, які відповідно до ст. 182 Господарського процесуального кодексу України мають бути вирішені у підготовчому засіданні (за наявності).
Господарський суд Київської області ухвалою від 18.08.2025 у справі №911/3246/24 призначив підготовче засідання на 15.09.2025.
Поряд з тим з моменту відкриття провадження у цій справі та протягом підготовчого провадження судом, у тому числі і з метою повного та всебічного розгляду спору, прийнято до розгляду подані через канцелярію суду, зокрема:
- 13.12.2024 - відзив ТОВ "Бранер" на позовну заяву разом з доданими до нього документами;
- 10.02.2025 - додаткові пояснення ТОВ "Сейв Про Солюшинс" разом з доданими до цих пояснень документами;
- 02.06.2025 - додаткові пояснення ТОВ "Сейв Про Солюшинс" разом з доданими до цих пояснень документами;
- 02.06.2025 - додаткові пояснення ТОВ "Бранер" разом з доданими до цих пояснень документами;
- 02.06.2025 - заява/пояснення ТОВ "Трансмар Логистик" разом з доданими до цих пояснень документами;
- 03.06.2025 - заява/пояснення ФОП Рудницького Р.І. разом з доданими до цих пояснень документами;
- 21.07.2025 - клопотання ТОВ "Сейв Про Солюшинс" про стягнення судових витрат разом з доданим до цього клопотання попереднього орієнтовного розрахунку витрат: судового збору та витрат на правничу допомогу;
- 18.08.2025 - заперечення ТОВ "Бранер" проти стягнення витрат на правничу допомогу разом з доданою до цих заперечень копією Фінансової звітності малого підприємства/Баланс станом на 31.12.2024.
Господарський суд Київської області ухвалою від 15.09.2025 у цій справі закрив підготовче провадження та призначив її до судового розгляду по суті на 14.10.2025.
Господарський суд Київської області занесеними до протоколів судового засідання ухвалами від 14.10.2025, 25.11.2025 та 08.12.2025 у цій справі оголошував перерву у судовому засіданні до 25.11.2025, 08.12.2025 та 27.01.2026 відповідно.
Водночас 08.12.2025 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ТОВ «Сейв Про Солюшинс» та ТОВ «Трансмар Логистик» надійшли додаткові пояснення.
Господарський суд Київської області ухвалою від 08.12.2025 у цій справі залишив без розгляду додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейв Про Солюшинс» від 07.12.2025 та пояснення третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмар Логистик» від 07.12.2025.
Висновуючи вказане вище, судом враховано, що:
- прийняттю до розгляду не підлягають як означені додаткові пояснення, так і додані до них документи;
- приписами ГПК України не передбачено обов'язку суду встановлювати мотиви пропуску процесуального строку та поважність причин такого пропуску самостійно, без порушення особою відповідного питання та наведення відповідних доводів у формі явно змістовних та логічно побудованих аргументів.
Господарський суд Київської області ухвалою від 27.01.2026 у цій справі призначив судове засідання на 03.03.2026.
У судовому засіданні 03.03.2026 представницею відповідача подано заяву, найменовану як «промова в судових дебатах».
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 5 ст. 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
Так, вказані вище норми визначають порядок дій/поведінки суду та учасників справи під час реалізації останніми права на подання заяв по суті, які мають подаватись у визначені ГПК України та/або встановлені судом строки.
Водночас під процесуальними строками розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата і/чи завершена та або інша стадія судочинства, а з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов'язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.
Частиною 2 ст. 208 та частиною 1 ст. 209 ГПК України передбачено, що у вступному слові учасники справи в усній формі стисло викладають зміст та підстави своїх вимог і заперечень щодо предмета позову, дають необхідні пояснення щодо них.
Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються.
Згідно з ч. 1 ст. 218 ГПК України у судових дебатах виступають з промовами (заключним словом) учасники справи. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.
Отже, вказані вище норми визначають порядок дій/поведінки суду та учасників справи під час реалізації останніми права на вступне слово та виступ під час дебатів, що загалом здійснюються шляхом усного викладення змісту та підстав вимог і заперечень сторін щодо предмета позову, які першочергово зазначаються в поданих у передбаченому порядку заявах по суті справи, тобто у дебатах, як і у вступному слові учасники усно та стисло викладають власну, викладену у позовній заяві та відзиві позицію щодо заявлених у справі вимог.
Водночас вказані вище приписи не забороняють учасникам справи реалізувати відповідне право на як на вступне слово, так і судові дебати в письмовому вигляді.
Попри вказане відповідна письмова форма, зокрема, судових дебатів не змінює його процесуальної суті та не може тлумачитись з іншим змістом, аніж передбачено відповідною нормою, зокрема щодо посилання лише на досліджені в судовому засіданні обставини і докази, які, своєю чергою, викладаються у заявах по суті.
Оскільки процесуальний кодекс не дозволяє подавати після початку розгляду справи по суті пояснення/заяви, що стосуються розгляду справи та вирішення спору і містять в собі відповідні позиції сторін, суд дійшов висновку про залишення без розгляду поданої представницею відповідача письмової промови в судових дебатах в частині включення до такої промови нових доводів та аргументів щодо предмета спору, які не були викладені у відзиві на позов на стадії підготовчого провадження.
Суд звертає увагу відповідача на те, що назва процесуального документу - зава/клопотання/заперечення/пояснення (додаткові) та/або промова в дебатах, не змінює його процесуальної суті та не може тлумачитись з іншим змістом і передбаченими кодексом вимогами до форми та строків подання такого документу.
Тобто учасник справи не вправі подавати на стадії розгляду справи по суті будь-які процесуальні документи, що за змістом є заявами по суті, називаючи їх інакше, зокрема і як письмова промова в судових дебатах.
З огляду на вказане зміст поданої представницею відповідачки письмової заяви, найменованої як «промова в судових дебатах», судом не враховано під час вирішення спору у цій справі по суті.
У судовому засіданні 03.03.2026 після закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд оголосив про перехід до судових дебатів, по завершенні яких перейшов до стадії ухвалення судового рішення та проголосив вступну і резолютивну частини рішення, яким
22.01.2024 між ТОВ "Бранер" як клієнтом та ТОВ «Сейв Про Солюшинс» як експедитором укладено договір транспортного експедирування №22012024-1 (далі - договір експедирування), згідно пункту 1.1. якого експедитор зобов'язується за плату і за рахунок клієнта надати або організувати надання транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних з організацією та забезпеченням перевезень експортно-імпортних і транзитних вантажів клієнта, а також додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу, в тому числі надання митно-брокерських послуг.
До позовної заяви додано копію вказаного договору експедирування, а також копії підписаних сторонами до цього договору 22.01.2024 та 22.04.2024 заявок на перевезення вантажу (міжнародні перевезення) та на перевезення вантажу автомобільним транспортом (міжнародні перевезення), відповідно, за №№1247 та 1755 (далі також - перша заявка №1247 та друга заявка №1755).
Пунктами 2.1.3., 2.1.4., 2.1.7., 2.1.8. договору експедирування сторони погодили такі права експедитора, зокрема:
- залучати до виконання своїх обов'язків за договором інші організації та особи;
- отримувати від клієнта довіреність, заявку на надання транспортно-експедиторських послуг (далі - заявка), документи та іншу інформацію, необхідну для виконання своїх обов'язків за договором;
- у разі ненадання клієнтом вказаних документів та іншої необхідної інформації, експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором до надання документів та інформації в повному обсязі; при цьому всі витрати, пов'язані зі зберіганням вантажу, простоюванням контейнера та/або транспортного засобу і тому подібне відноситься за рахунок клієнта;
- отримувати від клієнта відшкодування документально-підтверджених додаткових витрат, які виникли у експедитора при виконанні договору, якщо такі витрати здійснювались у інтересах клієнта;
- затримувати вантаж/документи на вантаж, що перебувають під його контролем, до моменту оплати, зокрема, послуг експедитора та відшкодування витрат, понесених ним в інтересах клієнта; при цьому всі витрати, пов'язані, зокрема, з вивантаженням, розміщенням, зберіганням вантажу, використанням/простоєм контейнерного обладнання/транспортних засобів відносяться на рахунок клієнта;
- отримувати від клієнта плату за свої послуги, а також відшкодування документально підтверджених витрат, затрат, штрафів та інших платежів, понесених в інтересах клієнта.
Пунктами 2.4.12., 2.4.13, 2.4.15. договору експедирування сторони погодили такі обов'язки, зокрема:
- при затримці вантажу відповідно до п. 2.1.8. договору оплатити експедитору усі витрати, пов'язані, зокрема, з вивантаженням, розміщенням, зберіганням вантажу, використанням та/або простоюванням контейнерного обладнання ат/або транспортних засобів;
- оплатити експедитору вартість зберігання вантажу в портах відвантаження, перевалки, прибуття, а також демередж/детеншн відповідно до рахунків портів, морських перевізників/їх агентів;
- оплатити послуги експедитора, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, затрати, штрафи та інші платежі, понесені в інтересах клієнта.
Положеннями пунктів 3.2., 3.3 та 7.1. договору експедирування сторони погодили, зокрема, такі умови:
- рахунок за послуги, надані за межами митної території України, а також інші витрати, що виплачуються експедитором нерезидентам України та/або їх українським агентам на користь таких нерезидентів, виставляються експедитором в гривнях по курсу продажу доларів США на міжбанківському валютному ринку України на дату оформлення рахунку, збільшений на 2,5%;
- рахунок за послуги, надані на території України та за інші можливі додаткові витрати на території України, виставляється експедитором в гривнях по курсу НБУ на дату оформлення рахунку;
- клієнт оплачує рахунки експедитора в день їх виставлення з переводом вказаних в рахунку сум на поточний рахунок експедитора;
- клієнт погоджується, що експедитор має право направити клієнту рахунок з використанням засобів факсимільного та електронного зв'язку;
- розмір додаткових витрат, затрат, інших платежів, які необхідно зробити експедитору для виконання своїх обов'язків за договором в інтересах клієнта, узгоджується сторонами в додатках/заявках/рахунках до договору або шляхом обміну оригінальними листами, факсимільними і електронними повідомленнями;
- цей договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2025 і, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення терміну договору не повідомить письмово іншу сторону про розірвання договору, термін його дії буде автоматично продовжуватись на кожний наступний календарний рік.
Заявкою №1247 сторони, зокрема, погодили перевезення станка для лазерного різання (далі також - товар/вантаж відповідача) за маршрутом: порт Шанхай (Китай) - порт м. Гданськ (Польща) - Глеваха, Київська обл., з орієнтовною датою доставки вантажу в порт м. Гданськ, Польща - 14.03.2024, та до м. Глеваха, Київська обл. - 25.03.2024, якщо експедитор ставить авто.
Згідно з умовами заявки №1755 сторони погодили перевезення станка для лазерного різання за маршрутом: Гданськ, Польща - Глеваха, Київська обл., а також такі умови відповідного перевезення, зокрема: дату та час подачі автомобіля під завантаження: 25-26.04.2024; дату доставки вантажу - 30.04.2024; марку автомобіля, номери тягача та причепа - НОМЕР_2 .
Звертаючись до суду із позовом у цій справі, позивач зазначив, що ввірений для перевезення вантаж 23.03.2024 прибув до порту м. Гданськ (Польща) та 26.03.2024, у зв'язку з відсутністю у відповідача документів для здійснення митних процедур, перевантажений до складу тимчасового зберігання, за що ТОВ "Трансмар Логистик" виставлено позивачу рахунок від 23.04.2024 на суму 26 143,00 грн.
До позовної заяви додано копії:
- укладеного між ТОВ "Трансмар Логистик" та ТОВ «Сейв Про Солюшинс» договору транспортного експедирування №17012024-1 від 17.01.2024;
- виставленого ТОВ "Трансмар Логистик" позивачу рахунка №24042300002 від 23.04.2024 на оплату 26 143,00 грн без ПДВ за зберігання вантажу за межами території України (ПДВ не обкладається) MRSU0468390;
- платіжної інструкції №1453 від 02.05.2024 стосовно сплати позивачем на рахунок ТОВ "Трансмар Логистик" 26 143,00 грн з призначенням платежу «рахунок на оплату №24042300002 від 23.04.2024 ПДВ - 1752,60 грн».
Усуваючи недоліки позовної заяви та надаючи надалі під час розгляду цієї справи пояснення стосовно вказаних вище обставин, ТОВ «Сейв Про Солюшинс» зазначило, що після прибуття вантажу до порту у м. Гданськ та до моменту підписання сторонами заявки №1755 від 22.04.2024 на перевезення за маршрутом Гданськ, Польща - Глеваха, Київська обл. вантаж мав десь зберігатись.
Відтак, за доводами позивача, письмових розпоряджень щодо подальшого транспортування вантажу від відповідача не надходило та перевалку вантажу здійснено на митний ліцензійний склад у Польщі, де і здійснювалося зберігання товару впродовж 32 календарних днів з 26.03.2024 до 26.04.2024, з яких перші 5 днів зберігання було безкоштовним та 27 днів - платним, відтак рахунок на оплату №24042300002 від 23.04.2024 ТОВ "Трансмар Логистик" складено з розрахунку 25 доларів США на 1 день зберігання за міжбанківським курсом станом на дату виставлення рахунку, що після округлення в меншу сторону і склало 26 143,00 грн.
У розрізі вказаного позивач зауважив, що про безоплатне зберігання вантажу протягом 5 днів повідомлено направленим на електронну пошту ТОВ "Бранер" листом.
На підтвердження вказаних обставин позивачем під час розгляду цієї справи, у тому числі і разом з заявою про усунення недоліків надано копії скороченої декларації тимчасового зберігання MRN 24PL322010D0140946 від 26.03.2024 (з перекладом) (далі - декларація зберігання), наданої ТОВ "Трансмар Логистик" позивачу комерційної пропозиції №01031 від 01.03.2024 щодо зберігання в портах Гданськ, Гдиня (Польща), а також найменованих позивачем як «потокова роздруківка листування з ТОВ "Бранер"» копії скриншотів з комп'ютерної програми для електронного листування і текстових роздруківок.
Як зауважив позивач, 27.04.2024 автомобіль з вантажем вибув зі складу для здійснення перевезення до місця призначення, відтак відповідачу направлено 29.04.2024 та 01.05.2024, відповідно:
- рахунок на оплату по замовленню №724 від 26.04.2024 на суму 112 679,32 грн, який виставлено на підставі зазначеної у заявці №1755 вартості перевезень в сумі 2650 євро по курсу НБУ на дату виставлення рахунку;
- рахунок №720 від 23.04.2024 на суму 26 143,00 грн на компенсацію додаткових витрат зі зберігання.
До позову додано копію виставленого ТОВ «Сейв Про Солюшинс» відповідачу рахунка на оплату по замовленню №720 від 23.04.2024 на суму 26 143,00 грн без ПДВ за зберігання вантажу за межами території України (ПДВ не обкладається) MRSU0468390, а також копію підписаного зі сторони позивача акта надання послуг №775 від 26.04.2024 на суму 26 143,00 грн без ПДВ за зберігання вантажу за межами території України.
Надаючи під час розгляду цієї справи копію контрольного талона за документом 24UA100000813189U0, позивач вказав, що саме відповідно до вказаного документа перевізник - ФОП Рудницький Р.І., з відповідним вантажем на підставі оформленої попередньої митної декларації перетнув кордон Польща-Україна.
Тобто, за доводами позивача, попередню митну декларацію, необхідну для перетину кордону Україна-Польща, відповідач надав 01.05.2024, тоді як необхідну для проведення митних процедур на території України ліцензію відповідач не надав і лише 16.05.2024 розпорядився стосовно вантажу та місця його розвантаження на складі у Київській області, Фастівського району, смт Калинівка, вул. Індустріальна, 5.
До позовної заяви додано копію датованого 16.05.2024 листа ТОВ «Бранер», найменованого як «Зміна до Заявки №1755 до договору на перевезення вантажів у міжнародному сполученні №22012024-1 від 22.01.2024 на перевезення вантажу (міжнародні перевезення)».
На підтвердження ж обставин здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом по маршруту Гданськ, Польща - Глеваха, Київська обл. до позову ТОВ «Сейв Про Солюшинс» додано копії укладеного з ФОП Рудницьким Р.І. договору транспортного перевезення вантажів №20102023 від 20.10.2023 та CMR PO 5474.
Покликаючись на обставини відсутності документів для митного оформлення вантажу (ліцензії), письмових розпоряджень щодо подальшого прямування вантажем до митниці призначення, а також наявність заборгованості з оплати виставлених відповідачу рахунків №№720 та 724, позивач зазначив, що він затримав вантаж у транспортному засобі до моменту оплати послуг експедитора та відшкодування понесених ним витрат на складське зберігання вантажу відповідача за межами України.
З огляду на вказане, за доводами позивача, він вимушений був зберігати вантаж у транспортному засобі з 01.05.2024 по 09.05.2024, відтак 10.05.2024 експедитор став на митне оформлення та 17.05.2024 відбулось розвантаження товару за визначеним відповідачем місцем призначення.
Поряд з тим, згідно викладених позивачем пояснень як у позові, так і надалі у заяві про усунення недоліків:
- 14.05.2024 відповідач оплатив рахунок №724 на суму 112 679,32 грн,
- 17.05.2024 перевізник - ФОП Рудницький Р.І., надав позивачу акт простою №1705 від 17.05.2024 на суму 35 052,55 грн, внаслідок чого позивач виставив відповідачу рахунок №870 від 17.05.2024 на оплату 35 052,55 грн штрафних санкцій за простій автомобіля;
- такий рахунок направлено на електронну пошту відповідача 20.05.2024, як і всі документи на підтвердження витрат були направлені засобами електронної пошти.
До позовної заяви ТОВ «Сейв Про Солюшинс» додано копію складеного ФОП Рудницьким Р.І. листа простою (автомобіль НОМЕР_2 ) (далі - лист простою), а також копію виставленого ТОВ «Сейв Про Солюшинс» відповідачу рахунка на оплату по замовленню №870 від 17.05.2024 на суму 35 052,55 грн без ПДВ.
Крім того, вказуючи, що рахунки, акти приймання-передачі послуг та документи на підтвердження фактично понесених витрат направлено відповідачу засобами поштового зв'язку, до позову ТОВ «Сейв Про Солюшинс» додано копії адресованих відповідачу вимог про сплату заборгованості №2 від 09.05.2024, №13 від 13.05.2024, супроводжувального листа №4 від 22.05.2024з описом вкладення у лист від 27.05.2024 та квитанцією АТ «Укрпошта» від 03.06.2024, а також копію адресованого позивачу листа (відмови) №7 від 10.05.2024.
Усуваючи недоліки позовної заяви, ТОВ «Сейв Про Солюшинс» надано копії:
- платіжної інструкції №695 від 14.05.2024 на суму проведеного відповідачем на користь позивача платежу у розмірі 112 679,32 грн;
- підписаної 22.04.2024 ТОВ «Сейв Про Солюшинс» та ФОП Рудницьким Р.І. заявки №1755 до договору на перевезення вантажів у міжнародному сполученні №20102023 від 20.10.2023 на перевезення вантажу автомобільним транспортом (міжнародні перевезення);
- підписаного 17.05.2024 ТОВ «Сейв Про Солюшинс» та ФОП Рудницьким Р.І. акта простою транспортного засобу №1705 на суму 35 052,55 грн (далі також - акт простою);
- складеного ФОП Рудницьким Р.І. за вих. №17051 від 24.12.2024 розрахунку штрафних санкцій за простій автомобіля IVECO НОМЕР_2 за СМР №РО5474 від 26.04.2024 з 30.04.2024 по 09.05.2024 (далі також - розрахунок штрафних санкцій перевізника).
З огляду на все зазначене та те, що відповідач не оплатив рахунки №№720 та 870 позивач звернувся до суду із відповідним позовом про стягнення з відповідача, зокрема, несплачених ним сум додаткових витрат експедитора, що загалом склали 61 168,55 грн боргу.
Із викладеними позивачем обставинами та заявленими вимогами відповідач не погодився, вказавши у відзиві на позов про те, що дії позивача по стягненню 26 143,00 грн є недобросовісними і здійсненими не в інтересах ТОВ «Бранер».
Зазначене, за доводами відповідача, виявилось у тому, що вартість зберігання товару на складі тимчасового зберігання у м. Гданськ об'єктивно завищено та про відповідну ціну такого зберігання позивач не повідомив, тоді як у телефонному режимі менеджер позивача обіцяв безоплатне зберігання вантажу.
У розрізі вказаного, відповідач зауважив, що сумніви стосовно дій позивача саме в інтересах ТОВ «Бранер» також викликає і те, що:
- договір між ТОВ "Трансмар Логистик" та ТОВ «Сейв Про Солюшинс» укладено за 5 календарних днів до укладення між сторонами договору експедирування;
- позивачем не надано передбачених укладеним з ТОВ "Трансмар Логистик" договором додатків/заявок/рахунків щодо вартості послуг третьої особи, які б переконливо свідчили про їх виставлення та здійснення саме в інтересах ТОВ «Бранер»;
- позивачем не надано передбаченого укладеним з ТОВ "Трансмар Логистик" договором акта прийому-здачі наданих послуг, що перешкоджає пересвідчитись у самому факті надання таких послуг;
- місцезнаходження ТОВ "Трансмар Логистик" зареєстровано в Україні та за його видами діяльності не можливо визначити, чи має право така особа надавати послуги зберігання товару у складі тимчасового зберігання в порту в м. Гданськ, Польща;
- не можливо встановити, чи є ТОВ "Трансмар Логистик" портом, морським перевізником або їх агентом також і з наданого рахунку на оплату №24042300002 від 23.04.2024 на суму 26 143,00 грн;
- 26 143,00 грн є непідтвердженою сумою, оскільки відсутній її розрахунок (формули та її складових), тоді як, ураховуючи день відвантаження товару на склад тимчасового зберігання - 26.03.2024, та день виставлення рахунка на оплату від 23.04.2024, кількість днів зберігання становить 28, а не 32 календарні дні;
- сумніви у правильності наданих позивачем документів викликає і те, що у платіжній інструкції №1453 від 02.05.2024 вказано суму оплати 26 143,00 грн з 1752,60 грн ПДВ, тоді як у згаданому рахунку на оплату відповідна сума виставлялась без ПДВ.
Крім того відповідач у відзиві на позов вказав про наявність у нього ряду запитань до позивача і стосовно тривалості доставки товару від дня перетину кордону та до моменту відвантаження на склад.
Зокрема відповідач зазначив про те, що йому не зрозуміло, де перебував перевізник 3 дні з дати завантаження на складі - 26.04.2024, та до прибуття 29.04.2024 на кордон Польща-Україна.
Водночас, за доводами відповідача, другим календарним днем з 29.04.2024 є 01.05.2024, а тому документи експедитору було надано вчасно.
Надалі відповідачу також не зрозумілі причини та підстави затримки товару протягом 10 днів з 01.05.2024 та, власне, неможливості позивача стати на митне оформлення раніше.
Як зауважив відповідач, йому було повідомлено в телефонному режимі про необхідність перевізника заїхати до м. Львів за місцем свого проживання, що і стало ймовірною причиною затримки товару.
Стосовно здійсненого розрахунку штрафу за простій, то відповідач звернув увагу на те, що рахунок виписано 17.05.2024, тоді як датою обрахованого простою визначено 30.05.2024, тобто на 13 днів наперед.
Викликав питання у відповідача і зміст наданого позивачем, укладеного з ФОП Рудницьким Р.І. договору №20102023 від 20.10.2023, зокрема щодо того, на якій підставі діяв перевізник при укладенні такого правочину.
Відповідач, вказуючи на те, що такий договір йому надано не було, зазначив про необізнаність з тарифами та розрахунками позивача з перевізником, що свідчить також про неузгодженість з ТОВ «Бранер» відповідних штрафів.
До того ж відповідач зазначив, що позивачем не надано передбаченого укладеним з ФОП Рудницьким Р.І. договором акта наданих послуг, як і не надано доказів сплати перевізнику 35 052,55 грн.
З-поміж наведених обставин та доводів, посилаючись на тлумачення слова «своєчасний» із «Словника української мови» та визначені у заявках №№1247, 1755 дати доставки вантажу (25.03.2024 та 30.04.2024), відповідач звернув увагу на порушення позивачем власних обов'язків щодо строків доставки вантажу, за що ТОВ «Бранер» не вимагало жодних компенсацій, тобто діяло добросовісно.
До відзиву на позов надано копії адресованих позивачу претензії відповідача №5 від 01.05.2024, відмов відповідача №№7, 8 від 10.05.2024 та 21.05.2024.
Отже, не погоджуючись ані з заявленою сумою боргу, ані з нарахованими позивачем штрафними санкціями, ТОВ «Бранер» просить відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Сейв Про Солюшинс» повністю.
У додаткових поясненнях ТОВ «Бранер» не погодилось з доводами позивача стосовно обов'язкової необхідності ліцензії для доставки вантажу.
Згідно аргументів відповідача під час режиму митного транзиту, імпортна ліцензія не потрібна та її відсутність не створює юридичних перешкод для перевезення товару територією України до митного складу.
Постанова ж КМУ №1402 від 27.12.2023 "Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та квот на 2024 рік", на переконання відповідача, регулює лише експорт та імпорт товарів, тобто випуск у вільний обіг (митний режим IM40), а не транзит (митний режим Т1), тоді як наказом Міністерства фінансів України №1142 від 30.05.2012 «Про затвердження Порядку митного оформлення товарів у режимі транзиту» не передбачено вимоги щодо подання імпортної ліцензії на етапі оформлення транзиту.
З огляду на вказане відповідач вважає, що перевізник має право переміщувати товар до митного складу без ліцензії за умови митного супроводу, а тому позивач вводить суд в оману, надаючи неправдиві пояснення стосовно затримки доставки товару з причини відсутності ліцензії, необхідної для його розмитнення.
До відповідних пояснень відповідачем додано копії митних декларацій.
Стосовно ж тарифів на зберігання товару відповідач надав через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» ipg-файл під назвою «Тарифи на послуги митного терміналу «Калинівка» та копію виставленого ТОВ «Бранер» рахунка ТОВ «Митний термінал «Калинівка» №97-СТЗ від 30.06.2024 на сплату 4 500,00 грн за зберігання товару з 01.06.2024 по 30.06.2024.
Відповідач зауважив, що надав такі документи для порівняння тарифів за зберігання товару до розмитнення, та саме тому дговором між сторонами було передбачено узгодження додаткових витрат.
Натомість, згідно доводів відповідача, позивач вимоги договору не виконав, чим поставив відповідача у невигідне фінансове становище, вимагаючи сплатити додаткові витрати, які були понесені ним без попереднього узгодження.
Своєю чергою ТОВ "Трансмар Логистик" у поданій ним заяві, з-поміж аргументів стосовно суб'єктивного непогодження із власним статусом третьої особи у цій справі, підтвердило викладені позивачем обставини, зокрема щодо періоду зберігання вантажу на складі тимчасового зберігання (з 26.03.2024 до 26.04.2024) та виставленого рахунку на оплату №24042300002 від 23.04.2024 на суму 26143,00 грн.
Також ТОВ "Трансмар Логистик" зауважило, що діяло в інтересах ТОВ «Бранер» як власника вантажу, забезпечивши його збереження на тимчасовому ліцензійному складі BS Logistyka SP Z O.O. Czechoslowacka 3/917 80-336, Gdynia Poland (Польща).
Вартість зберігання на вказаному вище тимчасовому ліцензійному складі, за доводами третьої особи, підтверджується рахунком, виписаним ТОВ «Консольлайн Україна» №1804 від 23.04.2024 за договором №ТЕО44007890 від 27.03.2024. Копії вказаних рахунку та договору додано третьою особою до власної заяви.
Отже, ТОВ "Трансмар Логистик" вважає позовні вимоги ТОВ «Сейв Про Солюшинс» в частині стягнення з відповідача 26 143,00 грн боргу за зберігання його вантажу на тимчасовому ліцензійному складі правомірними, обґрунтованими належними та допустимими доказами.
Стосовно суті спору ФОП Рудницький Р.І. надав, зокрема, такі пояснення:
- 26.04.2024 авто прибуло у м. Гданськ (Польща) для прийняття вантажу, про що свідчить лист простою, а фактичне вибуття вантажу зі складу відбулося 27.04.2024 та в той же день авто прибуло до митниці на межі перетину кордону з Польщею;
- для подальшого перетину кордону клієнт мав оформити попередню митну декларацію, яку ним оформлено тільки 01.05.2024, коли й було здійснено перетин кордону;
- з урахуванням обов'язку дбати про збереження вантажу, вантаж знаходився безпосередньо у транспортному засобі в очікуванні письмового розпорядження від ТОВ «Бранер» або експедитора щодо подальших дій;
- за відсутності ліцензії на переміщення товару, який підлягає контролю, та інформації від ТОВ «Бранер» щодо подальшого розпорядження вантажем, митне оформлення було неможливим, що викликало затримку (простій) у подальшому транспортуванні.
- затримка та простій транспортного засобу, а також пов'язані з цим витрати є прямим наслідком ненадання клієнтом необхідної інформації та невиконання обов'язків, передбачених договором та законом.
У судових засіданнях під час розгляду спору у зазначеній справі по суті щодо вказаних вище обставин представники сторін та третіх осіб надали усні пояснення, у тому числі і на запитання суду.
Так, у судовому засіданні 10.03.2025 як представник ТОВ «Бранер», так і його директор зазначили, що ціни на послуги зберігання вантажу позивач не погоджував до того, як здійснювати такі витрати, зокрема лише 08-09.05.2024 на електронну пошту директора товариства було напалено рахунки на оплату, тоді як всі інші листи до вказаного часу позивач надсилав на електронну пошту, не погоджену у договорі та таку, яку уповноважені особи відповідача не перевіряють і не контролюють надходження на неї листів.
У розрізі вказаного директор ТОВ «Бранер» у судовому засіданні 15.04.2025 пояснив, що він як військовослужбовець не завжди має можливість бути на зв'язку, відтак, маючи дві електронні пошти, безпосередній доступ є до першої пошти, яку позивач не погодився вказувати у договорі і на яку не відправляв листи аж до травня 2024 року.
Другу ж пошту, за усними доводами директора ТОВ «Бранер», не вказано у договорі як офіційний засіб зв'язку з товариством, відтак вказана пошта контролювалась декількома особами, які не мали ані потреби, ані обов'язку її перевіряти
До того ж, згідно пояснень представника та директор ТОВ «Бранер»:
- жодного офіційного листа про затримку авто у зв'язку з неоплатою рахунку позивачем надано не було;
- простою автомобіля не могло бути і з тих підстав, що протягом 10 днів перевізник зобов'язаний прибути на митний склад;
- оскільки товар було доставлено і без ліцензії, то вказаний документ перевізнику не був потрібний;
- саме позивач, який був обізнаний, що відповідач не має ліцензії для розмитнення, запропонував притримати вантаж у м. Гданськ, як і прохання затримати вантаж на 3 дні на території України було озвучено представником позивача в телефонному режимі.
У судовому засіданні 14.10.2025 представниця позивача пояснила, що послуги зі зберігання вантажу, які надавались за межами України, не оподатковуються, тоді як у платіжній інструкції дані про ПДВ заповнюються автоматично, що жодним чином не свідчить про те, що такий податок включено у сплачену позивачем на рахунок третьої суму - 26 143,00 грн, як і не спростовує обставин понесення позивачем відповідних витрат.
Стосовно ж обґрунтувань розрахунку 26 143,00 грн за зберігання, у судовому засіданні 25.11.2025 представниця позивача пояснила, що вартість обраховано за 27 днів зберігання по 26.04.2024, оскільки вже було погоджено орієнтовну дату прибуття автомобіля на склад для завантаження.
Своєю чергою представниця ТОВ "Трансмар Логистик" у судовому засіданні пояснила, що чітких тарифів на послуги зі зберігання не існує, оскільки третя особа виставляла позивачу рахунок на оплату саме в тій сумі, яку було виставлено третій особі її іншим контрагентом.
Щодо строку надання документів для проходження митного контролю на кордоні представниця позивача зауважила, що два дні починали свій відлік саме з дати завантаження товару на складі у Польщі - 27.04.2024.
Стосовно ж обставин фактичної сплати витрат, понесених на зберігання вантажу в авто і простій, у судовому засіданні 08.12.2025 представниця позивача зазначила, що з огляду на статтю 932 ЦК України та ч. 10 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» витрати експедитора підтверджуються рахунками тощо, тобто закон не містить вимог про те, що означені витрати мають бути саме сплачені експедитором.
До того ж, згідно з доводами представниці позивача, означені витрати є саме договірним зобов'язанням, тобто не виникають з делікту, а вказане також підтверджується викладеною у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №911/2854/17 позицією.
На зауваження ж представників відповідача щодо того, що вантаж можна було ввозити на територію України і без ліцензії представниця позивача вказала, що перевезення вантажу відбувалось двома видами транспорту, а тому позивач не міг везти товар без розпоряджень відповідача щодо нього, тоді як відсутність ліцензії була лише однією з підстав затримки товару.
Щодо розрахунку 35 052,55 грн витрат на зберігання товару в авто і простій, а також обраних до цього обрахунку тарифів у судовому засіданні 08.12.2025 представниця ФОП Рудницького Р.І. зауважила, що відповідні тарифи - 50 євро та 50 доларів погоджено у підписаній позивачем і перевізником заявці №1755, зокрема у пунктах 5 та 6 вказаної заявки містяться як розмір тарифів, так і підстави їх застосування.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово представників сторін, суд дійшов таких висновків.
Частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Приписами частин 1, 3 статті 929, частини 1 статті 932 ЦК України унормовано, зокрема, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.
Згідно з частинами 8, 9, 10 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.
Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
Статтею 10 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" унормовано, зокрема, що експедитор має право:
- на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта;
- притримувати вантаж, що знаходиться в його володінні, до моменту сплати плати експедитору і відшкодування витрат, здійснених ним в інтересах клієнта, або до моменту іншого забезпечення виконання клієнтом його зобов'язань у частині сплати плати експедитору та відшкодування вказаних витрат, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Зі змісту наведених законодавчих приписів слідує, що вони не містять чіткого визначення додаткових послуг експедитора, необхідних для виконання договору, та їх вичерпного переліку, а також додаткових витрат, які відшкодовуються окремо від плати експедитора, а тому визначити чи відповідні витрати є додатковими витратами, тобто витратами, які не включені в погоджену сторонами плату експедитора, можливо лише з урахуванням погоджених сторонами умов договору.
Так, за договором транспортного експедирування сторони, користуючись свободою договору, можуть на власний розсуд визначити розмір плати експедитора за виконання або організацію виконання визначених договором послуг, а також передбачити надання додаткових послуг, необхідних для виконання такого договору, з погодженням порядку та умов їх оплати.
Поряд з тим визначений нормами статті 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» обов'язок клієнта (замовника) відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта (замовника) в цілях виконання договору транспортного експедирування, не залежить від чіткого погодження в договорі, що саме такі витрати (з конкретним визначенням за які саме послуги) як додаткові підлягають відшкодуванню окремо від плати експедитора.
Звідси для відшкодування експедитору означених, додаткових витрат необхідним є документальне підтвердження та доведення обставин понесення їх експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору.
Схожі висновки зроблено у постанові Верховного Суду від 26.02.2025 у справі №910/13078/23, постанові Верховного Суду від 02.04.2025 у справі №910/15170/23, постанові Верховного Суду від 08.07.2025 та постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі №915/574/24.
Як слідує зі змісту наведених в описовій частині цього рішення пунктів укладеного між сторонами договору експедирування, таким правочином позивач та відповідач передбачили право експедитора не тільки на отримання плати за його послуги, а й на відшкодування документально підтверджених витрат, які виникли при виконанні договору в інтересах клієнта та в погоджених із ним обсягах.
Приписами статей 73, 74, 76, 78 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими і електронними доказами.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 та частинами 1, 2 статті 86 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У розрізі зазначених вище статей процесуального права суд вважає за необхідне зазначити, що судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому.
Звідси суд, реалізовуючи таку виключну компетенцію, як надання оцінки доказам, здійснює її за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами/стандартами з урахуванням відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили, а також того, що:
- належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини;
- обов'язок доказування в силу вимог процесуального закону покладено безпосередньо на сторони, тоді як надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду та здійснюється ним за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами/стандартами, зокрема за принципом "поза розумним сумнівом" та передбаченим статтею 79 ГПК України стандартом "вірогідність доказів".
Зі змісту підписаної сторонами 22.01.2024 заявки №1247 вбачається, що вказаним документом узгоджено перевезення товару морем з орієнтовним строком доставки в порт Гданська (Польща) - 14.03.2024, та умовно визначеною (якщо експедитор ставить авто) датою розвантаження у м. Глеваха (Україна) - 25.03.2024.
Умов же перевезення товару з Польщі до України, зокрема виду транспорту та його ідентифікуючих даних, а також чітко визначених часу остаточної доставки до конкретно визначеного місця розвантаження в Україні означеною вище заявкою не погоджено.
Вказаного сторони під час розгляду цієї справи не спростували, як і не заперечили того, що вантаж станом на 26.03.2024 прибув та перебував у порту Гданська (Польща), відтак умови перевезення цього вантажу з Польщі до України погоджено 22.04.2024 у заявці №1755, зокрема визначено:
- адреса завантаження та замитнення - Ku Ujњciu 19, 80-701 Gdaсsk, Польща;
- час подачі авто під завантаження - 25-26.04.2024;
- вид та ідентифікуючі дані автомобіля, а також дату доставки вантажу - 30.04.2024 з конкретно визначеними місцем митного оформлення - Київська митниця, та місцем розвантаження - м. Глеваха, вул. Вокзальна, 13в.
З огляду на вказане, оцінюючи зміст укладеного між сторонами договору експедирування та означених заявок, які за своєю суттю є розпорядженням замовника щодо належного йому вантажу (товару), суд висновує, що при підписанні таких заявок відповідач погодився із викладеними у них умовами, у тому числі і тим, що належний йому товар до 25-26.04.2024 перебуває (зберігається) на складі у м. Гданськ.
Звідси, підписуючи 22.04.2024 другу заявку, відповідач усвідомлював та не міг не знати, що його вантаж протягом місяця - з часу прибуття до порту м. Гданськ та до погодженої у заявці дати завантаження авто для подальшого перевезення, забезпечений послугами складського зберігання.
Так, зі змісту наявної в матеріалах справи копії скороченої декларації тимчасового зберігання слідує, що 26.03.2024 на складі тимчасового зберігання обліковано товар - машина для лазерного різання листового металу - контейнер MRSU0468390, а реципієнтом є ТОВ «Бранер».
Стосовно ж обов'язку позивача узгоджувати вартість такого зберігання, як і третіх осіб для надання відповідних послуг, а також доводів відповідача про завищену вартість зберігання та неможливість віднесення цих послуг до таких, що були надані в інтересах клієнта слід зазначити таке.
Так, ані вказаними вище нормами закону, ані умовами укладеного між сторонами договору експедирування не передбачено порядку та/або обов'язку експедитора погоджувати з клієнтом залучення третіх осіб для виконання транспортно-експедиторських послуг.
Не передбачено законом та умовами договору і того, що транспортно-експедиторські послуги надаються як експедитором, так і залученими ним третіми особами першочергово на безоплатній основі, позаяк зміст законодавчих приписів та договірних положень свідчить про оплатну правову природу транспортно-експедиторських та пов'язаних з ними супутніх послуг.
Водночас зі змісту наданих позивачем скриншотів з комп'ютерної програми для електронного листування та відповідних текстових роздруківок такого листування вбачається, що:
- 02.04.2024 на електронну пошту tovbraner@gmail.com, найменовану як «Ігор Миколайович», позивачем направлено pdf-файл «рахунок (1247) №550 від 02.04.2024» разом електронним листом, у змісті якого зазначено, зокрема, таке: «вивантаження на складі 26.03.2024; 5 днів безкоштовного зберігання; зберігання платне рахується з 31.03.2024, 25 USD в день»;
- 01.05.2024 на електронну пошту Oleg@tovbraner.com.ua позивачем направлено pdf-файл «рахунок за зберігання №720 від 23.04.2024», відтак відповідач у власній претензії №5 від 01.05.2024, копія якої наявна в матеріалах цієї справи, визнав отримання такого рахунка.
Вказана у електронному листі від 02.04.2024 ціна - 25 доларів США за день зберігання, відповідає змісту наявної в матеріалах справи копії комерційної пропозиції, наданої 01.03.2024 ТОВ «Трансмар Логистик» як особою, яка забезпечила послуги складського зберігання вантажу відповідача.
Означені обставини свідчать про обізнаність відповідача з ціною та вартістю послуг зберігання, що цілком корелюється з пунктом 3.3. договору експедирування, яким визначено можливість узгодження розміру додаткових витрат/затрат/інших платежів, зокрема, шляхом обміну електронними повідомленнями.
Судом оцінюються критично посилання відповідача на те, що позивач до травня 2024 року надсилав електронні листи на непогоджену договором електронну пошту, позаяк приналежність ТОВ «Бранер» електронних скриньок за адресами як «Oleg@tovbraner.com.ua», так і «tovbraner@gmail.com» у судових засіданнях представники вказаного товариства не заперечили та не спростували.
Водночас умовами договору не визначено конкретної скриньки, як офіційної, для електронного листування між сторонами, а тому наданий позивачем скриншот про надіслання позивачем 02.04.2024 електронного листа на одну із належних відповідачу скриньок, зокрема на «tovbraner@gmail.com» суд оцінює як належний доказ, тобто такий, що містить дані та інформацію, достатні для встановлення об'єктивної істини.
Зокрема зміст означеного електронного листування між сторонами надає суду можливість ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника, так і отримувача повідомлень, яким є відповідач, а також суть повідомленого у таких електронних листах.
Доводи відповідача про те, що надходження повідомлень на одну з електронних скриньок не завжди контролювались керівником товариства суд визнає неспроможними з огляду на те, що відповідні обставини перевірки особою відомостей з електронної пошти носять суб'єктивний характер та не є достатніми для спростування належності наданих позивачем скриншотів/роздруківок.
Усе наведене, з урахуванням наданих представниками сторін усних пояснень, формує у суду розумний сумнів щодо стверджуваних відповідачем обставин про його необізнаність з тим, що належний йому вантаж протягом тривалого часу, зокрема з 31.03.2024 по 26.04.2024 зберігався на складі Гданську оплатно.
З огляду на вказане та наведені раніше положення пункту 3.2. договору експедирування загальна вартість зберігання вантажу з 31.03.2024 по 26.04.2024, тобто за 27 днів становить 675,00 доларів США (27 днів * 25 доларів США), що згідно курсу долара до гривні станом на 23.04.2024 (39,7836) відповідає 26 853,93 грн.
Зі змісту ж наявної в матеріалах справи копії означеного вище рахунка №720 слідує, що вартість зберігання контейнера з вантажем MRSU0468390 за межами території України станом на дату виставлення позивачем такого рахунка до оплати відповідачу - 23.04.2024, становить загалом 26 143,00 грн без ПДВ, яка є тотожною сумам, виставленими 23.04.2024 як ТОВ «Трансмар Логистик» у рахунку на оплату позивачу, так і контрагентом означеної третьої особи 1.
Тобто вартість послуг зі зберігання вантажу відповідача на складі у Польщі - 26 143,00 грн, розраховано та виставлено до оплати особами, які забезпечили таке зберігання, в межах арифметично правильної суми за підтвердженою ціною, про яку відповідача було повідомлено електронним листом від 02.04.2024.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії платіжної інструкції №1453 від 02.05.2024 позивач перерахував 26 143,00 грн на рахунок ТОВ «Трансмар Логистик» та відповідних обставин учасники цієї справи не заперечили і не простували.
Суд оцінює критично доводи відповідача стосовно відсутності доказів на підтвердження статусу ТОВ «Трансмар Логистик» як особи, яка має право на зберігання вантажів за межами України, оскільки при виконанні експедитором договірних обов'язків треті особи можуть не надавати безпосередньо певні, допоміжні/супутні послуги, а забезпечувати надання цих послуг іншими особами.
Відповідні обставини не спростовують фактичного надання послуг зі зберігання вантажу відповідача, незалежно від того яка особа безпосередньо забезпечувала схоронність такого вантажу.
У розрізі вказаного суд зазначає, що вартість послуг зі зберігання не є кваліфікуючою для визначення того, чи надавались такі послуги в інтересах відповідача та у відповідному питанні першочергово слід досліджувати мету надання додаткових послуг і їх взаємозв'язок з обов'язками експедитора, до яких входить зокрема і обов'язок по збереженню ввіреного йому вантажу.
Надані ж відповідачем ipg-файл під назвою «Тарифи на послуги митного терміналу «Калинівка» та копія виставленого ТОВ «Бранер» рахунка ТОВ «Митний термінал «Калинівка» №97-СТЗ від 30.06.2024 на сплату 4 500,00 грн за зберігання товару з 01.06.2024 по 30.06.2024 не є належними і більш вірогідними доказами на спростування встановлених вище обставин та, відповідно, зроблених судом висновків.
З огляду на вказане та оплатну природу послуг, у тому числі і транспортно-експедиторських, суд оцінює як нормативно та доказово неспроможні аргументи відповідача про те, що з ним не погоджувались як послуги зі зберігання вантажу на складі у Польщі, так і їхня вартість, а витрати на зберігання вантажу на території Польщі понесено не в інтересах ТОВ «Бранер».
У розрізі зроблених висновків та решти викладених у відзиві заперечень відповідача суд вважає за необхідне зауважити, що принципи доказування та засади змагальності сторін ґрунтуються не на сумнівах сторони та/або наявності у неї питань до подій та обставин, а на тому, що сторони мають надати докази на підтвердження обставин або на їх спростування.
Своєю чергою, зосередившись на недоліках поданих позивачем доказів, у тому числі і скороченої декларації тимчасового зберігання/виставленого рахунка, відповідач у повній мірі не реалізував свої процесуальні права та обов'язки з доказування - не надав жодних, більш вірогідних доказів на спростування встановлених вище обставин.
Зокрема відповідач не надав суду жодних належних та достовірних доказів на підтвердження того, що він протягом всього періоду - з часу прибуття вантажу морем до порту Гданська (Польща) та до моменту підписання заявки від 22.04.2024:
- звертався до позивача із запитами стосовно долі вантажу та місця його перебування і схоронності, у тому числі й осіб, які забезпечують цю схоронність;
- не погоджувався зі зберіганням вантажу на складі у Польщі чи вартістю такого зберігання;
- та/або надавав позивачу будь-які інші вказівки/розпорядження щодо вантажу, зокрема і щодо перевезення його одразу по прибуттю морем до Польщі автомобільним транспортом до України, у тому числі і на умовах митного транзиту.
З огляду на вказане, у тому числі і те, що перша підписана сторонами 22.01.2024 заявка №1247 не містила чітких та остаточних розпоряджень щодо виду транспорту для перевезення вантажу з Польщі до України, а також місця та часу його доставки, суд відхиляє як неспроможні посилання відповідача як на подані ним митні декларації, так і на те, що товар міг ввозитись позивачем на територію України в будь-який час без ліцензії.
У розрізі вказаного суд звертає увагу відповідача на те, що передбачений статтею 79 ГПК України стандарт доказування "вірогідність доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов'язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Судом також враховано, що достовірність - властивість інформації бути правильно сприйнятою, ймовірність відсутності помилок, безсумнівна вірність наведених відомостей, які сприймає людина; відомості можуть бути достовірними або недостовірними для того, хто їх сприймає, а не взагалі.
Принцип оцінки доказів "поза розумним сумнівом" полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Звідси, реалізуючи власну компетенцію щодо оцінки наявних у справі доказів у їх сукупності на предмет належності і достовірності, у суду не виникло розумних сумнівів:
- як щодо того, що залученою позивачем третьою особою надано послуги по зберіганню вантажу відповідача на території Польщі з метою схоронності такого товару, тобто послуги надано саме в інтересах відповідача;
- так і щодо обізнаності відповідача із обставинами такого зберігання та оплатного характеру цих послуг.
Ураховуючи зазначене, суд висновує про доказову обґрунтованість та доведеність обставин понесення позивачем, як експедитором, 26 143,00 грн додаткових витрат на зберігання вантажу на території Польщі в інтересах ТОВ «Бранер» в цілях виконання договору експедирування.
З огляду наведеного суд дійшов висновку, що підписання сторонами договору експедирування без будь-яких зауважень чи заперечень щодо вказаних у ньому положень, свідчить про погодження позивача та відповідача з таким правочином, відповідно, породжуючи для сторін взаємні права і обов'язки по виконанню його умов з метою досягнення результату, зокрема для ТОВ «Бранер» обов'язок по оплаті 26 143,00 грн додаткових витрат позивача на зберігання вантажу на території Польщі і відповідний грошовий обов'язок згідно з пунктом 3.2. договору експедирування є таким, що настав 01.05.2024, тобто в день виставлення/надіслання відповідачу рахунка №720 від 23.04.2024.
Стосовно ж 35 052,55 грн додаткових витрат експедитора, пов'язаних як з простоєм автомобіля перевізника, так і зберіганням вантажу відповідача в автомобілі перевізника слід зазначити таке.
Зі змісту наданих під час розгляду цієї справи пояснень позивача і третьої особи 2, як і з наявного в матеріалах справи розрахунку штрафних санкцій перевізника слідує, що суму відповідних додаткових витрат обраховано як:
- 50 доларів США штрафу за 1 день простою автомобіля - 30.04.2024, за межами України;
- по 50 євро за кожен день зберігання з 01.05.2024 по 09.05.2024 вантажу в автомобілі;
- по 50 доларів США штрафу за кожен день простою автомобіля з 10.05.2024 по 16.05.2024 на території України, з обраним у такому розрахунку станом на 17.05.2024 курсом гривні до євро - 42,8452, та долара США - 39,4305.
Приписами статті 526, статей 627, 629 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання.
Пунктом 2.4.6. договору експедирування позивач та відповідач погодили обов'язок останнього протягом 2 (двох) робочих днів здійснити митне оформлення/очищення і завантаження/розвантаження вантажу в/з контейнера/транспортного засобу, що рахуються з дати доставки порожнього/навантаженого контейнера/транспортного засобу до місця завантаження (при експорті)/митниці призначення (при імпорті/транзиті), зазначеного клієнтом в заявці.
Також вказаним пунктом сторони погодили, що дата доставки порожнього/навантаженого контейнера/транспортного засобу до місця завантаження (при експорті)/митниці призначення (при імпорті/транзиті) вантажу вважається першим календарним днем за умови прибуття контейнера/транспортного засобу до 12 години поточного дня.
Зі змісту вказаних договірних положень у сукупності з наведеними раніше пунктами договору експедирування слідує, що обов'язку належного виконання експедитором транспортно-експедиторських послуг кореспондує обов'язок клієнта (замовника) своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо вантажу, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, а також документів, що стосуються вантажу, та які потрібні, у тому числі, для здійснення митного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.
У розрізі вказаного суд зазначає, що транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо).
Звідси на певних стадіях надання відповідного виду послуг має бути виконаний ряд послідовних операцій, які напряму залежать від замовника.
Так, відповідно до наведеного вище змісту заявки №1755 від 22.04.2024 сторони узгодили, що авто під завантаження товару буде подано 25-26.04.2024, тоді як доставка вантажу має відбутись 30.04.2024.
Тобто відповідач був обізнаний, зокрема, з тим, що доставка порожнього транспортного засобу до місця завантаження має відбутись не пізніше 26.04.2024.
Зі змісту наявної в матеріалах цієї справи копії складеного перевізником листа простоя слідує, що автомобіль прибув на завантаження належного відповідачу товару 26.04.2024 (п'ятниця) об 11:00.
Відповідач вказаних обставин, як і того, що саме на нього було покладено обов'язок здійснити митні процедури для проходження перевізником разом з вантажем кордону Польща-Україна, під час розгляду цієї справи не заперечив та не спростував жодними належними та більш вірогідними доказами.
З огляду на вказане суд дійшов висновку, що здійснити митне оформлення з метою перетину автомобілем перевізника кордону відповідач був зобов'язаний у передбачений п. 2.4.6. договору експедирування строк - до 29.04.2024 включно.
Висновуючи вказане, зокрема в частині моменту виникнення у відповідача обов'язку здійснити митне оформлення для перетину кордону, судом враховано, що початок передбаченого п. 2.4.6. договору експедирування строку пов'язаний не з часом прибуття автомобіля на митний кордон, а з днем подачі авто під завантаження.
Умовами ж укладеного між сторонами договору експедирування не визначено альтернативний (за вибором відповідача) спосіб обрахунку строку для митного оформлення.
Звідси суд зазначає, що першим днем означеного строку є 26.04.2024, оскільки авто було подано до 12 години цього дня, а тому другим робочим і, власне, останнім днем відповідного строку є 29.04.2024 (понеділок).
Розкриваючи як зміст зазначених умов укладеного між сторонами договору, так і суть врегульованих ст.ст. 6, 627 ЦК України засад свободи договору, суд зауважує, що остання полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору, відтак сторони цього спору, зокрема відповідач узгодив, схвалив та прийняв умови укладеного правочину, у тому числі і щодо порядку митного оформлення та строку виконання такого обов'язку.
Як слідує з наявних в матеріалах цієї справи копій контрольного талона за документом 24UA100000813189U0 та листа простоя, автомобіль з відповідним вантажем прибув на кордон 27.04.2024 та, надалі, на підставі митної декларації перетнув кордон Польща-Україна 01.05.2024.
Вказаних обставин відповідач не заперечив, як і не спростував того, що митне оформлення для відповідного перетину кордону ним вчинено 01.05.2024, тобто не у визначений вище строк - 29.04.2024.
Пунктами 2.4., 5.5.2. та 5.5.3. укладеного позивачем з ФОП Рудницьким Р.І. договору на перевезення вантажів у міжнародному сполученні №20102023 від 20.10.2023 передбачено, що:
- наднормативним часом вважається простій транспортного засобу, що перевищує встановлені строки для вчинення відповідних дій (завантаження/розвантаження/митне оформлення);
- за кожну почату добу простою транспортного засобу при завантаженні, митному оформленні, розвантаженні, експедитор сплачує перевізнику штраф в розмірі 100 євро по курсу НБУ на момент виставлення рахунку при міжнародних перевезеннях по території України, якщо інше не вказано у заявці;
- при виникненні простою складається карта простою або робиться відмітка в CMR про простій, що є підставою для оплати штрафних санкцій передбачених п. 5.5.2 договору.
Зі змісту пункту 6 підписаної 22.04.2024 позивачем та ФОП Рудницьким Р.І. заявки №1755 вбачається, що за кожну почату добу простою транспортного засобу при завантаженні, митному оформленні, розвантаженні, експедитор сплачує перевізнику штраф в розмірі 50 доларів США по курсу НБУ на момент виставлення рахунку за кожну добу простою.
З огляду на вказане, ураховуючи обставини перебування автомобіля перевізника з відповідним вантажем на митному кордоні 27.04.2024 та, надалі, отримання можливості перетнути кордон Польща-Україна лише 01.05.2024, суд дійшов висновку про обґрунтованість обставин простою автомобіля 30.04.2024 за межами України та наявність підстав для нарахування експедитору за цей день 50 доларів США штрафу.
Стосовно ж обставин простою автомобіля перевізника з 10.05.2024 по 16.05.2024 на території України, то з наявної в матеріалах справи копії листа простоя слідує, що автомобіль прибув на митне оформлення 10.05.2024 та вибув з такого оформлення лише 17.05.2024 і в цей ж день розвантажив товар.
Обставини початку митного оформлення 10.05.2024, а також подальшого розвантаження товару 17.05.2024 та прийняття його відповідачем у цей день у повідомленому ним згідно листа від 16.05.2024 місці останній під час розгляду цієї справи не заперечив і не спростував.
За таких обставин суд висновує, що обставини простою автомобіля перевізника з 10.05.2024 по 16.05.2024 на території України є доказово підтвердженими і обґрунтованими та не спростованими відповідачем.
З огляду на вказане суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування експедитору по 50 доларів США штрафу за кожен із семи днів простою (з 10.05.2024 по 16.05.2024).
Стосовно ж підстав для нарахування коштів за зберігання вантажу відповідача у автомобілі перевізника слід зазначити, що пунктом 5 підписаної 22.04.2024 позивачем та ФОП Рудницьким Р.І. заявки №1755 зберігання вантажу в транспортному засобі передбачено платним - 50 євро по курсу НБУ на момент виставлення рахунку за кожен день такого зберігання.
Зі змісту поданого у цій справі позову та наданих представницею позивача пояснень слідує, що вантаж в автомобілі зберігався перевізником з 01.05.2024 по 09.05.2024, тобто з моменту перетину митного кордону України та до дати прибуття автомобіля на митне оформлення, і таке зберігання було обумовлене реалізацією позивачем права на затримку вантажу у зв'язку з:
- відсутністю вказівок відповідача стосовно наявності ліцензії та розмитнення товару;
- несплатою відповідачем коштів за зберігання товару у Польщі відповідно до рахунку №720 та за послуги з перевезення відповідно до рахунку №724.
За змістом наведеного в описовій частині цього рішення пункту 2.1.8. договору експедирування позивач має право затримувати вантаж до моменту оплати, зокрема, послуг експедитора та відшкодування витрат, понесених ним в інтересах клієнта.
Водночас означеним пунктом сторони погодили і те, що всі витрати, пов'язані, зокрема, з вивантаженням, розміщенням, зберіганням вантажу, використанням/простоєм контейнерного обладнання/транспортних засобів відносяться на рахунок клієнта.
Зі змісту встановлених обставин справи та зроблених вище висновків слідує, що грошовий обов'язок по оплаті 26 143,00 грн додаткових витрат на зберігання вантажу на території Польщі, який настав 01.05.2024, відповідач не виконав ані у вказаний день, ані в подальшому, у тому числі і станом на час розгляду цієї справи.
Оскільки в період з 01.05.2024 по 09.05.2024 відповідач не провів оплати означених вище додаткових витрат позивача, суд висновує про наявність обґрунтованих підстав для затримки позивачем вантажу, чим обумовлено і відповідне його зберігання в автомобілі перевізника протягом вказаного часу.
Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування коштів за зберігання вантажу відповідача у автомобілі перевізника по 50 євро за кожен із 9 днів зберігання (з 01.05.2024 по 09.05.2024).
Стосовно ж інших підстав для затримки позивачем вантажу та, власне, і підстав для його зберігання в автомобілі перевізника суд визнає неспроможними доводи позивача про наявність обставин прострочення оплати відповідачем послуг по рахунку №724, оскільки другою заявкою №1755 сторони погодили інші, аніж передбачено договором (в день виставлення рахунку), строки і умови оплати - 96 годин з моменту вивантаження та отримання скану CMR.
Щодо обставин ненадання відповідачем спеціальної ліцензії/дозволу, як підстави для затримання вантажу, то суд ураховує, що другою заявкою №1755 такий документ не визначено в переліку необхідних для перевезення та митного оформлення.
Попри вказане судом взято до уваги, що відповідач, погодивши з позивачем у другій заявці строк доставки вантажу - 30.04.2024, не надав жодних належних, достовірних та більш вірогідних доказів на підтвердження того, що належний йому вантаж був документально забезпечений для розмитнення як станом на 01.05.2024, коли автомобіль перетнув митний кордон України, так і надалі, у тому числі і станом на 10.05.2024, дату прибуття автомобіля на митне оформлення.
Стосовно ж обставин повідомлення позивачем відповідача про затримку вантажу, а також узгодження вартості витрат як за обумовлене такою затримкою зберігання вантажу, так і за простій автомобіля суд зазначає таке.
Попри те, що пунктом 2.2.12 договору експедирування передбачено обов'язок експедитора при затримці вантажу відповідно до п. 2.1.8. письмово повідомляти про це клієнта протягом 2-х робочих днів з дати затримки вантажу із зазначенням причини затримки і місця зберігання вантажу, жодними іншими умовами договору не передбачено наслідків недотримання такого обов'язку, у тому числі і у вигляді втрати позивачем права на затримку вантажу.
До того ж судом враховано, що договірні положення в частині права експедитора затримати вантаж, зокрема, до моменту оплати додаткових витрат є очевидними та не можуть тлумачитись з подвійним змістом.
Своєю чергою відповідач, як клієнт за відповідним договором експедирування, відповідно до пункту 2.3.2. цього договору та норм чинного законодавства наділений правом вимагати від експедитора надання інформації про хід перевезення.
Звідси, будучи обізнаним з положеннями договору стосовно права позивача затримати вантаж, як і усвідомлюючи те, що перевізник є контрагентом позивача, відповідач не був позбавлений можливості проявити розумну обачність та пересвідчитись, за весь час з моменту перетину автомобілем кордону України - 01.05.2024, до часу прибуття автомобіля для розмитнення і доставки товару, стосовно наявності:
- як правових підстав здійснення автомобільного перевезення, наявності договорів з перевізником, заявок та погоджених ними тарифів/штрафів;
- так і фактичних підстав і причин затримки доставки вантажу.
Зокрема відповідач підписав другу заявку з погодженою у ній датою доставки вантажу - 30.04.2024, попри те на надав жодних доказів на підтвердження того, що станом на вказану дату та після неї позивачу були надіслані повідомлення/звернення стосовно порушення строків доставки вантажу та/або з метою з'ясування причин затримки автомобіля в дорозі.
Натомість, як слідує зі змісту наданих позивачем скриншотів з комп'ютерної програми для електронного листування та відповідних текстових роздруківок такого листування, позивач надсилав відповідачу листи стосовно необхідності оплатити вартість складського зберігання та повідомляв про неможливість провести розмитнення до моменту оплати таких послуг.
Саме ж по собі подальше розвантаження 17.05.2024 товару у вказаному відповідачем місці жодним чином не спростовує правомірності реалізації позивачем свого права за затримання вантажу з підстав неотримання оплати по рахунку №720 від 23.04.2024.
Підсумовуючи все викладене, суд дійшов висновку про те, що загальна сума додаткових витрат експедитора, пов'язаних як з простоєм автомобіля перевізника, так і зберіганням вантажу відповідача в автомобілі перевізника, складається з:
- 1971,53 грн за простій автомобіля 30.04.2024 за межами України (50 доларів США * 1 день * 39,4305 грн);
- 13 800,68 грн за сім днів (з 10.05.2024 по 16.05.2024) простою автомобіля на території України (50 доларів США * 7 днів * 39,4305 грн);
- 19 280,34 грн за 9 днів (з 01.05.2024 по 09.05.2024) зберігання вантажу в авто (50 євро * 9 днів * 42,8452 грн), що загалом становить 35 052,55 грн.
Зі змісту ж наявної в матеріалах справи копії підписаного 17.05.2024 позивачем та ФОП Рудницьким Р.І. акта простою транспортного засобу №1705 слідує, що таким документом погоджено таку загальну суму 35 052,55 грн, з яких:
- штраф за простій автомобіля за територією України згідно договору №20102023 від 20.10.2023 (30.05.2024) - 1 971,53 грн;
- зберігання вантажу в транспортному засобі (01.05.2024 по 09.05.2024) - 19 280,34 грн;
- штраф за простій автомобіля по території України згідно договору №20102023 від 20.10.2023 (з 10.05.2024 по 16.05.2024).
Своєю чергою, як слідує з наявної в матеріалах справи копії рахунка №870 від 17.05.2024, позивач його сформував для оплати відповідачем такої ж суми витрат - 35 052,55 грн, з яких:
- штраф за простій автомобіля за територією України згідно пунктів 2.4.6. договору №22012024-1 від 22.01.2024 (30.05.2024) - 1 971,53 грн;
- зберігання вантажу в транспортному засобі (01.05.2024 по 09.05.2024) - 19 280,34 грн;
- штраф за простій автомобіля по території України згідно пунктів 4.6. договору №22012024-1 від 22.01.2024 (з 10.05.2024 по 16.05.2024).
Отже, суд висновує, що вартість додаткових витрат експедитора, пов'язаних з простоєм автомобіля перевізника та зберіганням вантажу відповідача у такому автомобілі, розраховано та виставлено до оплати відповідачу у арифметично правильній сумі - 35 052,55 грн, розрахованій згідно зі встановленими договором цінами/тарифами.
Висновуючи вказане, суд перевірив та врахував також і правильність визначеного курсу гривні до долара та євро, який встановлено станом на дату підписання акта простою та формування позивачем рахунка №870 від 17.05.2024.
Зі змісту наданих позивачем скриншотів з комп'ютерної програми для електронного листування та відповідних текстових роздруківок такого листування вбачається, що рахунок №870 від 17.05.2024 на оплату додаткових витрат експедитора, пов'язаних з простоєм автомобіля перевізника та зберіганням вантажу відповідача у такому автомобілі, позивач направив 20.05.2024 відповідачу на електронну пошту tovbraner@gmail.com, найменовану як «Ігор Миколайович», з копіюванням такого електронного листа на інші поштові скриньки, у тому числі найменовану як «Гальчинецький Олег» та «galchynetsky@gmail.com».
Обставин отримання 20.05.2024 вказаного вище рахунка відповідач під час розгляду цієї справи не заперечив та не спростував.
З огляду наведеного суд дійшов висновку, що усі встановлені вище обставини та умови підписаного сторонами договору експедирування породжують для ТОВ «Бранер» обов'язок по оплаті 35 052,55 грн додаткових витрат позивача, пов'язаних з простоєм автомобіля перевізника та зберіганням вантажу відповідача у такому автомобілі, і відповідний грошовий обов'язок згідно з пунктом 3.2. договору експедирування є таким, що настав 20.05.2024, тобто в день виставлення/надіслання відповідачу рахунка №870 від 17.05.2024.
Висновуючи вказане, судом враховано, що вказана у акті простою та виставленому позивачем рахунку №870 від 17.05.2024 дата простою автомобіля за мажами України - 30.05.2024, як і обставини неповідомлення відповідача про затримку авто протягом 2 днів з моменту його затримки не можуть бути виключними підставами, які звільняють замовника від обов'язку відшкодувати додаткові витрати позивача з метою надання послуг з експедирування, позаяк:
- правові наслідки створює саме господарська операція і основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність, тоді як наявність належним чином оформлених документів засвідчує лише відсутність конфлікту сторін з приводу обсягу, якості та вартості робіт та/або наданих послуг;
- неспроможність позивача та/або перевізника правильно відобразити в документах назву господарської операції та/або підставу її проведення не спростовує фактичних обставин простою автомобіля, зокрема, 30.04.2024, що встановлено судом на підставі оцінених у сукупності інших доказів та не спростовано відповідачем більш вірогідними доказами.
У розрізі зроблених висновків суд звертає увагу, що під час розгляду спорів у господарському суді діє принцип змагальності, який ґрунтується не на зауваженнях особи про незрозумілість їй певних обставин, а на поданні належних, достовірних доказів на підтвердження власних доводів або ж на спростування аргументів оппонента.
Самі ж лише посилання відповідача на те, що йому не зрозумілі певні обставини, не відповідають процесуальному порядку доказування обставин, що не може бути здійснено самим лише ствердженням про існування/відсутність тієї чи іншої обставини чи наявності у сторони сумнівів щодо вказаної обставини.
Зокрема, доводи відповідача та його представників під час розгляду цієї справи про те, що представники позивача про безоплатне зберігання товару на складі у Польщі повідомляли в телефонному режимі не підтверджено жодними належними та достовірними доказами.
Суд звертає увагу на те, що не ґрунтується на належних та достовірних доказах і решта усіх доводів відповідача про наявність у нього сумнівів стосовно господарських операцій зі зберігання товару у Польщі, як і наявність певних ознак фіктивності таких операцій, а також стосовно дефектів договору між позивачем та перевізником.
Вказане має бути підтверджено відповідними доказами, а не лише ґрунтуватись на суб'єктивних міркуваннях сторони про наявність таких обставин, тоді як в межах розгляду відповідного господарського спору суд не наділений повноваженнями на встановлення обставин дійсності договорів та/або підробки документів.
Також при ухваленні відповідного рішення, у тому числі у розрізі виникнення у відповідача обов'язку по відшкодуванню додаткових витрат експедитора з метою надання послуг з експедирування, судом враховано, що стаття 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» не містить, як необхідної, умови про погодження клієнта з усіма необхідними для надання послуг додатковими витратами, що у зворотному взагалі виключило б можливість відшкодування таких витрат у випадку їх непогодження клієнтом та/або його усунення від такого погодження.
Непогодження відповідачем усіх додаткових витрат експедитора не може вважатися достатньою підставою для відмови від виконання відповідного грошового зобов'язання з огляду на те, що виконання позивачем обов'язків за договором (основні послуги з експедирування) здійснено у повному обсязі та відповідач не надав жодних доказів, що він заперечував або відмовлявся від прийняття цих послуг у період їх надання, що вказує на його згоду з обсягом та якістю наданих позивачем послуг, зокрема і в частині схоронності вантажу та його доставки цілісним і неушкодженим.
Крім того, висновуючи про виникнення у відповідача обов'язку по відшкодуванню додаткових витрат експедитора з метою надання послуг з експедирування, судом взято до уваги і те, що:
- частина 10 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачає, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, тобто вказана норма не вимагає аби відповідні додаткові витрати були фактично сплачені експедитором на користь третіх осіб;
- наявність/відсутність вини особи є кваліфікуючою у делікті, яким договірне грошове зобов'язання клієнта по відшкодуванню додаткових витрат експедитора з метою надання послуг з експедирування не є.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Однак станом на момент ухвалення рішення у зазначеній справі суду не надано доказів на підтвердження обставин оплати відповідачем на користь позивача 26 143,00 грн додаткових витрат на зберігання вантажу на території Польщі (рахунок №720) та 35 052,55 грн витрат, пов'язаних з простоєм автомобіля перевізника та зберіганням вантажу відповідача у такому автомобілі, (рахунок №870).
Арифметично правильна сума зазначених витрат становить загалом 61 195,55 грн, в межах якої позивачем заявлено до стягнення з відповідача 61 168,55 грн боргу.
За таких обставин суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 61 168,55 грн боргу підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами і не спростована у встановленому порядку відповідачем.
У зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання за договором в частині сплати додаткових витрат експедитора згідно з виставленими ним рахунками №№720 та 870, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 969,98 грн інфляційного збільшення, 1003,36 грн 3% річних та 8 749,53 грн пені, нарахованих:
з 02.05.2024 по 20.05.2024 на 26 143,00 грн боргу;
з 21.05.2024 по 28.11.2024 на 61 168,55 грн боргу.
Представниця позивача у судових засіданнях наголосила, що відповідач не надав власного контррозрахунку, тоді як судова практика дозволяє нараховувати пеню понад 6 місяців.
Відповідно до ст. ст. 612, 625 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на вказані вище норми права, враховуючи встановлені обставини порушення відповідачем строку виконання грошового зобов'язання з оплати додаткових витрат позивача з метою надання послуг з експедирування, оскільки:
- розмір заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, обрахований судом згідно наведеного позивачем розрахунку, становить 5 204,63 грн, а суд при прийнятті рішення не може виходити за межі позовних вимог, заявлена позивачем вимоги про стягнення з відповідача 3 969,98 грн інфляційного збільшення є обґрунтованою та підлягає задоволенню;
- розмір заявлених до стягнення сум 3% річних, обрахований судом згідно наведеного позивачем розрахунку, є арифметично правильним, суд висновує про обгрунтованість та задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 003,36 грн 3% річних.
Висновуючи вказане, судом встановлено, що розрахунок сум інфляційних втрат та 3% річних є правильним як за періодами, так і сумами боргу, на які здійснено нарахування.
Стосовно ж вимоги позивача про стягнення з відповідача пені суд дійшов таких висновків.
Частина перша статті 546 Цивільного кодексу України встановлює, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Відповідно до частин першої та третьої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Поряд з тим суд вважає за необхідне зазначити, що станом на момент виникнення спірних правовідносин був чинним Господарський кодекс України, приписами ст. 230 та ч. 6 ст. 232 якого встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 3.4. договору експедирування сторони погодили, що за прострочення оплати рахунку експедитора, клієнт сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пені, від невиплаченої суми за кожен день прострочення.
Водночас означений пункт договору експедирування, як і всі інші його умови не становлюють іншого - більш тривалого строку нарахування пені, ніж це встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України.
Ураховуючи наведене та встановлений судом вище момент виникнення у відповідача обов'язку по сплаті додаткових витрат позивача за кожним із рахунків (№№720, 870), суд дійшов висновку, що право позивача на нарахування передбаченої п. 3.4. договору експедирування пені:
- на суму 26 143,00 грн боргу (рахунок №720) виникло 02.05.2024 та припинилось 02.11.2024;
- на суму 35 052,55 грн боргу (рахунок №870) виникло 21.05.2024 та припинилось 21.11.2024.
Однак позивач здійснив розрахунок пені поза межами означених вище періодів, нарахувавши вказану неустойку з 03.11.2024 по 28.11.2024 на сукупну суму боргу - 61 168,55 грн, до якої включено 26 143,00 грн боргу, а також з 22.11.2024 по 28.11.2024 на решту боргу у сумі 35 025,55 грн (61 168,55 грн - 26 143,00 грн).
Такий розрахунок не відповідає вказаним вище законодавчим приписам.
Доводи ж представниці позивача про відсутність контррозрахунку відповідача та можливість нараховувати пеню понад 6 місяців суд відхиляє, оскільки відповідно до послідовної та актуальної позиції суду касаційної інстанції:
- господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується;
- суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно здійснює перерахунок, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Таку перевірку суд здійснює незалежно від того, подав відповідач контррозрахунок чи ні.
Передбачений же ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячний строк починається саме від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто від моменту виникнення окремого грошового обов'язку.
У розрізі зроблених висновків суд звертає увагу на те, що використане у пункті 3.4. договору експедирування формулювання "за кожен день прострочення" не є іншим, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України, строком нарахування штрафних санкцій, зокрема пені, оскільки таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (щоденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не змінює строку нарахування пені, визначеного законом.
Вказаний висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22 (провадження №12-79гс23).
Водночас вирішальним у кожному конкретному випадку є не саме лише використання у договорі слів про поденне нарахування пені, а встановлення того, чи погодили сторони окрему умову, яка визначає момент припинення такого нарахування і дає підстави вважати, що сторони відступили від загального правила, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.
У разі якщо договір не містить такої додаткової умови, нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Також у розрізі обмеження визначеним ч. 6 ст. 232 ГК України 6-місячним строком періоду нарахування пені судом враховано, що з 01.07.2023 на території України відсутня дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з яким була пов'язана дія пункту 7 Розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України і продовження визначених статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу строків, у тому числі і передбаченого статтею 232 строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Підсумовуючи все зазначене вище, суд здійснював обрахунок заявленої до стягнення пені в межах вказаних позивачем періодів, з урахуванням вказаного, таким чином:
з 02.05.2024 по 20.05.2024 на 26 143,00 грн боргу;
з 21.05.2024 по 02.11.2024 на 61 168,55 грн боргу;
з 03.11.2024 по 21.11.2024 на 35 025,55 грн боргу.
З огляду на вказане, оскільки обрахований судом арифметично правильний розмір пені становить 8 092,50 грн, вимога позивача про стягнення з відповідача 8 749,53 грн пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 8 092,50 грн.
Щодо судових витрат позивача по сплаті судового збору слід зазначити таке.
Приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду наведених вище норм закону та встановлених статтею 4 Закону України "Про судовий збір" ставок судового збору слідує, що за подання у 2025 році до господарського суду судовий збір справляється, зокрема, з позовної заяви майнового характеру, згідно підпункту 1 пункту 2 частини другої вказаної статті - у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 3 028,00 гривень, і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1 059 800,00 грн.
Оскільки позов у цій справі подано в електронній формі через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», арифметично правильний розмір судового збору за подання такого позову становить 2 422,40 грн (74 891, 42 гривень*1,5% = 1 123,37 грн, а тому 3 028,00 грн *0,8).
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 2 422,40 грн покладається судом на обох сторін пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Водночас, оскільки при зверненні до суду із позовом у цій справі позивач сплатив 3 028,00 грн судового збору, суд звертає увагу на приписи п. 1, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", згідно яких сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бранер" (09109, Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Біла Церква, вул. Героїв Маріуполя, будинок 36, корпус 3, нежитлове приміщення 4, ідентифікаційний код 40882214) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сейв Про Солюшинс" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, житловий масив Тополя -3, будинок 21, корпус 2, квартира 26, ідентифікаційний код 45035075):
- 61 168 (шістдесят одну тисячу сто шістдесят вісім) грн 55 коп. основного боргу;
- 3 969 (три тисячі дев'ятсот шістдесят дев'ять тисяч) грн 98 коп. інфляційного збільшення;
- 1 003 (одну тисячу три) грн 36 коп. 3% річних;
- 8 092 (вісім тисяч дев'яносто дві) грн 50 коп. пені;
- 2 401 (дві тисячі чотириста одну) грн 15 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 21.04.2026.
Суддя В.А. Ярема