вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" квітня 2026 р. м. Київ Справа № 911/32/26
За позовом заступника керівника Броварської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації
до РЕЛІГІЙНОЇ ГРОМАДИ ПАРАФІЇ НА ЧЕСТЬ ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ БОРИСПІЛЬСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. ПЛОСКЕ БРОВАРСЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном,
Суддя Антонова В.М.
Секретар судових засідань Бойченко С.І.
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Самарцев Я. Ю.;
прокурор: Гончарова О.В.;
1. Стислий виклад позовних вимог
Заступник керівника Броварської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Релігійної громади Парафії на честь Покрови Пресвятої Богородиці Бориспільської єпархії Української Православної Церкви с. Плоске Броварського району Київської області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) права користування та розпоряджання державним майном шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності РЕЛІГІЙНОЇ ГРОМАДИ ПАРАФІЇ НА ЧЕСТЬ ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ БОРИСПІЛЬСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. ПЛОСКЕ БРОВАРСЬОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ області на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 816121932212 - будівлю релігійної громади, до складу якої входять: церква, А-2, загальна площа (кв.м): 291; господарська будівля, Б, загальна площа (кв.м): 69.2; прибудова, б; котельня, б1; погріб, В; вбиральня, Г; колонка, К та огорожа, №, розташований за адресою: вул. Київська, 1-Б, с. Плоске Броварського району Київської області, із закриттям розділу Державного реєстру прав щодо цього об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 816121932212;
- усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) права користування та розпоряджання пам'яткою архітектури місцевого значення - «Покровська церква», загальною площею 291 кв.м, розташованою за адресою: вул. Київська, 1-Б, с. Плоске Броварського району Київської області, шляхом зобов'язання РЕЛІГІЙНОЇ ГРОМАДИ ПАРАФІЇ НА ЧЕСТЬ ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ БОРИСПІЛЬСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. ПЛОСКЕ БРОВАРСЬОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) нерухоме майно - будівлю релігійної громади, до складу якої входять: церква, А-2, загальна площа (кв.м): 291; господарська будівля, Б, загальна площа (кв.м): 69.2; прибудова, б; котельня, б1; погріб, В; вбиральня, Г; колонка, К та огорожа, №, розташований за адресою: вул. Київська, 1-Б, с. Плоске Броварського району Київської області.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що об'єкт культурної спадщини, а саме пам'ятка архітектури місцевого значення - Покровська церква, розташована в Київській області Броварського району в селі Плоске по вулиці Київська, 1-Б, протиправно вибув із державної власності шляхом державної реєстрації права власності на нього за відповідачем. Так, у разі протиправної державної реєстрації права приватної власності на обмежено оборотоздатний об'єкт, таке порушення слід розглядати як не пов'язане з позбавленням права держави на володіння відповідним майном, а тому прокурор звернувся до суду з негаторним позовом.
2. Стислий виклад позицій відповідачів
Відповідач заперечує щодо позову та, зокрема зазначає, що позов спрямований на порушення права власності відповідача, грубе та безпідставне втручання держави у мирне та законне володіння майном, яке було зареєстровано державою відповідно до вимог закону понад 10 років. Держава не може довільно позбавляти майна після тривалого часу його утримання та користування без жодних на те правових підстав.
Крім цього, звертає увагу, що посилання в позові на те, що спірний об'єкт є пам'яткою архітектури, не підтверджує виключне право держави на цей об'єкт, посилання на радянські акти не створює автоматичного права держави на майно.
Дії державного реєстратора не оскаржені, а тому є законними, позивач не довів недійсність жодного документа, що був підставою для реєстрації права власності, тому те, що такі документи не підлягали державній реєстрації є припущенням позивача.
Крім того, держава зареєструвала право власності на спірний об'єкт за відповідачем, отже позивач знав або повинен був знати про реєстрацію права власності на спірний об'єкт з 2015 року, а тому позов подано з порушенням строків позовної давності та відповідач просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності.
3. Процесуальні дії в справі
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.01.2026 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
28.01.2026 від позивача надійшла заява (сформована в системі «Електронний суд» 26.01.2026) про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №911/32/26, її розгляд постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 19.02.2026.
02.02.2026 від прокуратури надійшли додатки до позовної заяви у паперовій формі.
19.02.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
У підготовче засідання 19.02.2026 з'явився прокурор, позивач та відповідач не з'явились.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.02.2026 відкладено підготовче засідання на 17.03.2026.
16.03.2026 від представника відповідача надійшла заява про вступ у справу як представника.
У підготовче засідання 17.03.2026 з'явився прокурор та представник відповідача, позивач у засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. У засіданні представник відповідача просив відкласти підготовче засідання з метою ознайомлення з матеріалами справи та подання відзиву та зазначив, що відповідачем не отримано ані позовної заяви з додатками, ані ухвали про відкриття провадження у справі. Прокурор щодо заявленого клопотання представника відповідача поклався на розсуд суду.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.03.2026 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 09.04.2026 та продовжено відповідачу строк для подання відзиву до 30.03.2026.
30.03.2026 від відповідача надійшов відзив у якому міститься заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
03.04.2026 від прокуратури надійшла відповідь на відзив.
У підготовче засідання 09.04.2026 з'явився прокурор та представник відповідача, позивач у засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, протокольною ухвалою Господарського суду Київської області від 09.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.04.2026.
10.04.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення.
15.04.2026 від прокуратури надійшли пояснення.
У судове засідання 16.04.2026 з'явився прокурор та представник відповідача, позивач у засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Суд протокольними ухвалами долучив до матеріалів справи додаткові пояснення відповідача та пояснення прокуратури.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи у встановлені законодавством строки реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.
Прокурор у судовому засіданні 16.04.2026 надав пояснення по суті позовних вимог та просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні 16.04.2026 надав пояснення по суті заперечень та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
У судовому засіданні 16.04.2026 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено скорочене рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
У матеріалах справи наявна клірова відомість Покровської церкви села Плоске Остерського повіту Чернігівської губернії за 1899 рік, відповідно до якого церква побудована 1889 року та козаком Василем Малюгою в 1891 році на користь церкви подаровано 0,5 га землі.
Рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від №67 24.04.1990 «Про затвердження переліків та взяття на державний облік і під державну охорону нововиявлених протягом 1980-1989 рр. на території області пам'яток археології і архітектури місцевого значення та встановлення охоронних зон пам'яток археології», Покровську церкву 1887 року побудови, розташовану в селі Плоске Броварського району (п.51 додатку №2 до рішення) взято на державний облік та під державну охорону.
Відповідно до паспорта історико-архітекрутного об'єкта від 27.08.1992 Покровська церква 2 500 м кв. 1887 року побудови розташована в селі Плоске Броварського району, типологічна приналежність: культова, побудована на місті більш давньої дерев'яної однойменної церкви, по режиму охорони пам'ятки церва та її територія підлягає охороні як пам'ятник архітекрути місцевого значення. Будівля виконана на високому професійному рівні і являє собою історико-архітектурний інтерес, як зразок культової архітектури періоду історизму, що використовує та розвиває національні традиції.
Розпорядженням Представника Президента України від 22.03.1993 за №106 «Про порядок передачі релігійним організаціям культових споруд, які становлять історичну та культурну цінність» встановлено, що культові споруди, які знаходяться під охороною держави як пам'ятники архітектури, історії та культури і є її власністю, роздержавленню та приватизації не підлягають, а можуть бути передані релігійним організаціям лише в користування.
Відповідно до додатку до вказаного розпорядження під номером 29 списку пам'яток архітектури, які знаходяться під охороною держави зазначена Покровська церква в селі Плоске Броварського району.
Згідно із розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації №210 від 29.03.1996 «Про поліпшення стану охорони і використання пам'яток містобудування та архітектури» було доручено передати пам'ятки архітектури на баланс районних державних адміністрацій та виконавчих комітетів міських рад.
Відповідно до додатку до вказаного розпорядження під номером 111 переліку пам'яток містобудування та архітектури, розташованих на території Київської області зазначена 1887 року побудови Покровська церква в селі Плоске Броварського району.
Виконавчим комітетом Плосківської сільської ради Броварського району Київської області видано довідку за вих. №655 від 01.12.2015, відповідно до якої культовою спорудою, храмом 1889 року побудови, що за адресою вулиця Київська, 1-Б, село Плоске Броварського району Київської області користується та обслуговує релігійна громада української православної церкви Свято-Покровської парафії с. Плоске.
08.12.2015 за відповідачем зареєстровано право власності на будівлю релігійної громади до складу якої входять: церква, А-2 площею 291 кв.м; господарська будівля, Б, площею 69.2 кв.м; прибудова, б; котельня, б1; погріб, В; вбиральня, Г; колонка, К та огорожа, №, розташований за адресою: вулиця Київська, 1-Б, село Плоске Броварського району Київської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 816121932212, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки 380245919).
Документи, подані для державної реєстрації: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер 50881831, виданий 24.12.2015, видавник: Реєстраційна служба Броварського міська районного управління юстиції Київської області.
Вказаний об'єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3221286001:01:008:0048, площею 0,1913 га, власником якої є територіальна громада Плосківської сільської ради Броварського району Київської області.
Наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 08.09.2023 за № 483 Покровська церкву, яка розташована в селі Плоске Великордимерської селищної територіальної громади в Київські області занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення об'єкта культурної спадщини в Київські області, охоронний номер пам'ятки 53-Ко.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ
За змістом ст.4 ГПК України підтверджується, що процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно з ч. 1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Так, позивач просить суд усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Київської обласної державної адміністрації права користування та розпоряджання державним майном шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності Релігійної громади Парафії на честь Покрови Пресвятої Богородиці Бориспільської єпархії Української Православної церкви с. Плоске Броварсього району Київської області на спірний об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 816121932212 та шляхом зобов'язання повернути його на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми:
(1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер;
(2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями;
(3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах.
Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання в право власності із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є такі обставини:
- чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі. Тобто втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції є, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. Водночас відсутність такого порушення є тоді, коли дотримані всі три критерії.
Отже, повинне існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява N 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява N 43768/07)).
У питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, ЄСПЛ визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Заходи захисту, на які посилається ЄСПЛ, стосуються не лише втручання держави, а й приватних осіб, і можуть мати превентивний або виправний характер.
Так, ЄСПЛ встановив, що навіть у "горизонтальних" відносинах (тобто у відносинах, заснованими на юридичній рівності між їх учасниками) можуть бути застосовані міркування про суспільний інтерес, які передбачають накладення певних зобов'язань на державу. Тобто відповідні заходи, необхідні для захисту права власності, можуть бути застосовані у справах, пов'язаних із судовими процесами між особами чи компаніями (див. справи "Zolotas v. Greece (no. 2), 2013, § 39; Saraз and Others v. Turkey, 2021, § 70).
Коли справа стосується звичайних економічних відносин між приватними сторонами, такі позитивні зобов'язання є більш обмеженими. Тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не може тлумачитися як така, що накладає на Договірні держави будь-які загальні зобов'язання покривати борги приватних осіб.
Аналіз змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить про те, що зазначена норма не містить чітких процедурних вимог або зобов'язань процесуального характеру, що стосуються як державних органів, так і у справах між приватними сторонами. Якщо втручання у право на мирне володіння "майном" вчинене приватною особою, то для держави виникає позитивне зобов'язання забезпечити у своїй правовій системі відповідні процедури, щоб майнові права були достатньо захищені законом і щоб існували ефективні засоби правового захисту, за допомогою яких "жертва втручання" може відстояти свої права.
Так, ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що держави зобов'язані забезпечити судові процедури, які пропонують необхідні процесуальні гарантії, тобто, дозволяють національним судам і трибуналам ефективно та справедливо вирішувати спори між приватними особами (див. справи "Kotov v. Russia" [ВП], 2012, § 114; "Sovtransavto Holding v. Ukraine", 2002, § 96; "Anheuser-Busch Inc. v. Portugal" [ВП], 2007, § 83; "Freitag v. Germany", 2007, § 54; "Shesti Mai Engineering OOD and Others v. Bulgaria", 2011, § 79; "Plechanow v. Poland", 2009, § 100; "Ukraine-Tyumen v. Ukraine", 2007, § 51; "Antonopoulou v. Greece" (ріш.), 2021, § 57; "Nikolay Kostadinov v. Bulgaria", § 54).
Отже, незалежно від суб'єкта звернення до суду (чи це фізична, чи юридична особа), держава повинна забезпечувати таким особам можливість захистити свої права, в тому числі, і шляхом надання можливості звернення до суду з відповідним позовом. При цьому суд повинен забезпечити розгляд такого позову з дотриманням відповідних матеріальних та процесуальних норм, якими передбачено захист відповідного права заявника-позивача.
З огляду на приписи ч.1 ст.9 Конституції України, ст. 10 ЦК України Конвенція є частиною національного законодавства, а тому принципи, проголошені у Конвенції, підлягають застосуванню національними судами.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України, яка кореспондується із ст. 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Негаторний позов - це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею.
Зміст негаторного позову становлять вимоги власника (титульного володільця) про усунення порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння.
Відповідно до ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом.
У матеріалах справи наявна клірова відомість Покровської церкви села Плоске Остерського повіту Чернігівської губернії за 1899 рік, відповідно до якого церква побудована 1889 року та козаком Василем Малюгою в 1891 році на користь церкви подаровано 0,5 га землі.
Рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від №67 24.04.1990 «Про затвердження переліків та взяття на державний облік і під державну охорону нововиявлених протягом 1980-1989 рр. на території області пам'яток археології і архітектури місцевого значення та встановлення охоронних зон пам'яток археології», Покровську церкву 1887 року побудови, розташовану в селі Плоске Броварського району (п.51 додатку №2 до рішення) взято на державний облік та під державну охорону.
Відповідно до паспорта історико-архітекрутного об'єкта від 27.08.1992 Покровська церква 2 500 м кв. 1887 року побудови розташована в селі Плоске Броварського району, типологічна приналежність: культова, побудована на місті більш давньої дерев'яної однойменної церкви, по режиму охорони пам'ятки церва та її територія підлягає охороні як пам'ятник архітекрути місцевого значення. Будівля виконана на високому професійному рівні і являє собою історико-архітектурний інтерес, як зразок культової архітектури періоду історизму, що використовує та розвиває національні традиції.
Згідно із положенням ст. 87 ЦК Української РСР (в редакції, чинній до проголошення незалежності України) соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.
За статтею 87-1 ЦК Української РСР майно, закріплене за державними, міжколгоспними, державно-колгоспними та іншими державно-кооперативними організаціями, перебуває в оперативному управлінні цих організацій, які здійснюють у межах, встановлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування і розпорядження майном.
Згідно ст. 89 ЦК Української РСР державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.
На підставі постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.90 N 506-XII "Про захист суверенних прав власності Української РСР" до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна було установлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління, а також заборонено випуск і реалізацію акцій усіх державних підприємств, організацій та установ, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, розташованих на території України, фізичним та юридичним особам з-поза меж Української РСР.
Відповідно ст. ст. 2, 3 Закону Української РСР "Про власність" право власності в Українській РСР охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Українській РСР має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Українській РСР виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Суб'єктами права власності в Українській РСР визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Українська РСР створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.
Статтями 31, 32 Закону Української РСР "Про власність" було визначено, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради Української РСР. Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
Згідно зі ст. 34 Закону Української РСР "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність складають, зокрема, об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.
Зокрема, об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності (ст. 35 вказаного Закону).
Відповідно до Преамбули Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" від 13.07.78 N 3600-IX, пам'ятки історії та культури є надбанням народу. Охорона пам'яток - важливе завдання державних органів і громадських організацій.
За змістом ст. 1 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" пам'ятками історії та культури є споруди, пам'ятні місця і предмети, пов'язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави тощо. Усі пам'ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.
Статтею 6 Закону України "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" передбачено, що до пам'яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать пам'ятки історії, пам'ятки археології, пам'ятки містобудування та архітектури, мистецтва тощо.
За приписами ст. 17 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", з метою організації обліку і охорони пам'яток історії та культури нерухомі пам'ятки поділяються на пам'ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам'яток історії та культури до категорії пам'яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.
Частина 1 статті 21 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" визначала, що будинки і споруди, віднесені до пам'яток історії та культури, надаються в користування державним, кооперативним, іншим громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за погодженням з спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток.
Кабінет Міністрів України постановою від 05.11.91 N 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" затвердив перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).
Згідно цього переліку у власність областей передано об'єкти, у тому числі у сфері культури, а саме передано: організації кіновідеопрокату, концертні організації, театри, музеї, бібліотеки, центри народної творчості, культури, дозвілля, будинки і палаци культури, клуби, парки культури та відпочинку, зоопарки, атракціонні містечка, культурно-освітні училища, училища та школи мистецтв, заклади підвищення кваліфікації працівників культури, культурно - спортивні та соціально-культурні комплекси, ремонтно-виробничі комбінати, інші місцеві підприємства, об'єднання, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.
До вказаного переліку не увійшли споруди - пам'ятки архітектури місцевого значення, що свідчить про те, що під час здійснення розмежування об'єктів між загальнодержавною та комунальною власністю всі споруди - пам'ятки архітектури місцевого значення, залишилися у державній власності.
Крім цього, розпорядженням Представника Президента України від 22.03.1993 за №106 «Про порядок передачі релігійним організаціям культових споруд, які становлять історичну та культурну цінність» встановлено, що культові споруди, які знаходяться під охороною держави як пам'ятники архітектури, історії та культури і є її власністю, роздержавленню та приватизації не підлягають, а можуть бути передані релігійним організаціям лише в користування.
Відповідно до додатку до вказаного розпорядження під номером 29 списку пам'яток архітектури, які знаходяться під охороною держави зазначена Покровська церква в селі Плоске Броварського району.
Згідно із розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації №210 від 29.03.1996 «Про поліпшення стану охорони і використання пам'яток містобудування та архітектури» було доручено передати пам'ятки архітектури на баланс районних державних адміністрацій та виконавчих комітетів міських рад.
Відповідно до додатку до вказаного розпорядження під номером 111 переліку пам'яток містобудування та архітектури, розташованих на території Київської області зазначена 1887 року побудови Покровська церква в селі Плоске Броварського району.
Наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 08.09.2023 за № 483 Покровська церкву, яка розташована в селі Плоске Великордимерської селищної територіальної громади в Київські області занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення об'єкта культурної спадщини в Київські області, охоронний номер пам'ятки 53-Ко.
Покровська церква в селі Плоске Броварського району є пам'яткою архітектури місцевого значення, яка включено до переліку пам'яток архітектури місцевого значення та перебуває в державній власності.
У постанові ВП ВС від 12.09.2023 у справі N 910/8413/21 дійшла наступних висновків.
Нерухомі об'єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об'єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно ("матеріальну" цінність), а набувають історико-культурну цінність ("нематеріальну", ідеологічну цінність).
Така "нематеріальна" цінність культурної спадщини не з'являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь. Тому руйнування нерухомого об'єкта культурної спадщини завдасть шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його "нематеріальну" історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).
З огляду на це нерухомі об'єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.
До введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" 23.04.1991 все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу Української СРР 1927 року.
Втрата Адміністративним кодексом Української СРР 1927 року чинності (відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР №807-XI від 21.08.1985 "Про визнання деяких законодавчих актів Української РСР такими, що втратили чинність у зв'язку з введенням у дію Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення") не усуває юридичних наслідків виконання приписів цього Кодексу в період його чинності. Це стосується, зокрема, і наслідків виконання припису статті 366 названого законодавчого акта щодо визнання культових будівель і майна державою власністю.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 05.06.2019 у справі №922/1669/18, від 19.02.2020 у справі №910/3044/18.
Законом України "Про внесення доповнень і змін до Закону Української PCP "Про свободу совісті та релігійні організації" N 3795-12 від 20.11.91 у статті 17 у частині другій слова "виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР" замінено словами "обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим".
За таких обставин, держава в особі органів, визначених статтею 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" є власником культових будівель і майна, а в контексті ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" державним органом, який реалізовує правомочності держави є Київська обласна державна адміністрація.
У свою чергу 08.12.2015 за відповідачем зареєстровано право власності на будівлю релігійної громади до складу якої входять: церква, А-2 площею 291 кв.м; господарська будівля, Б, площею 69.2 кв.м; прибудова, б; котельня, б1; погріб, В; вбиральня, Г; колонка, К та огорожа, №, розташований за адресою: вулиця Київська, 1-Б, село Плоске Броварського району Київської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 816121932212, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки 380245919).
Документи, подані для державної реєстрації: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер 50881831, виданий 24.12.2015, видавник: Реєстраційна служба Броварського міська районного управління юстиції Київської області.
У матеріалах справи відсутнє зазначене свідоцтво.
За змістом п. 16 ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції чинній на момент проведення державної реєстрації) відчуження пам'яток місцевого значення можливе лише за згодою відповідного органу охорони культурної спадщини.
Доказів згоди органу охорони культурної спадщини на відчуження Покровської церкви в селі Плоске Броварського району з державної власності матеріали справи не містять.
Реєстраційна служба Броварського міська районного управління юстиції Київської області не є уповноваженим органом на видачу свідоцтва на право власності пам'ятки архітектури місцевого значення державної власності.
Об'єкт культурної спадщини українського народу протиправно вибув із власності держави шляхом державної реєстрації відповідача права власності на нього без жодних правових підстав.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.03.2026 в справі №922/264/24 сформувала наступні висновки:
"Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.
Як слідує з визначення поняття "об'єкт культурної спадщини", для таких об'єктів характерними ознаками є цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і збереження своєї автентичності. Зазначене вирізняє, зокрема, нерухомі об'єкти культурної спадщини з-поміж іншого нерухомого майна. Такі об'єкти потребують особливої правової охорони.
Отже, як у разі включення певного об'єкта до переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини, так і у випадку його включення до переліку пам'яток місцевого, загальнодержавного значення тощо, особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що нерухоме майно, яке вона має намір набути у приватну власність, є нерухомим об'єктом культурної спадщини.
Ефективним способом захисту прав держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології, є негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 92). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (пункт 94).
Враховуючи викладене вище, вимоги позивача про усунення перешкоди у здійсненні державою в особі Київської обласної державної адміністрації права користування та розпоряджання державним майном шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності відповідача на пам'ятку архітектуру місцевого значення та шляхом зобов'язання останнього повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації пам'ятку архітектуру місцевого значення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовної давності суд зазначає, що відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред'явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.
Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Крім цього, суд зазначає, що у відповідача відсутній зареєстрований електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Ухвалами від 02.02.2026 та від 19.02.2026 суд звертав увагу на обов'язкову реєстрацію та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.
За положеннями частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до частини 10 статті 165 ГПК України суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов'язку.
Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 178 ГПК України суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов'язку.
Оскільки відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов'язку, суд дійшов висновку про вирішення спору за наявними матеріалами справи, а тому не надає оцінку запереченням відповідача викладеним у відзиві.
Щодо наявності в Броварської окружної прокуратури повноважень представляти інтереси держави в особі Київської обласної адміністрації в межах даного спору, суд зазначає таке.
Положеннями пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України унормовано, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Законом України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру".
Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.
Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 16.07.2021 у справі №917/644/18 та від 09.02.2022 у справі №922/2399/21.
Встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання прокурором обов'язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.
Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:
а) отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру";
б) інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про вказане порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;
в) отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій), необхідних для здійснення представництва в суді.
Так, у ході розгляду цієї справи судом встановлено, що прокуратурою на адресу Київської обласної державної адміністрації направлено листи від 30.04.2025 №15/4-122ВИХ-25 та від 18.08.2025 за №52-6263вих-25 та, в яких повідомлено про порушення інтересів держави в сфері охорони культурної спадщини.
Броварською окружною прокуратурою повідомленням від 29.12.2025 за №52-9190вих-25 повідомила Київської обласної державної адміністрації про пред'явлення позову.
Враховуючи обізнаність Київської обласної державної адміністрації про порушення і беручи до уваги невжиття вказаними органами заходів з метою поновлення порушених інтересів держави, суд приходить до висновку, що в даному випадку наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави в цій справі, оскільки відповідні компетентні органи бездіють протягом тривалого часу.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з позовом у даній справі прокурором належним чином було підтверджено бездіяльність компетентних органів, які знали про порушення інтересів держави, однак не звертались до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачами своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачами, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов заступника керівника Броварської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до РЕЛІГІЙНОЇ ГРОМАДИ ПАРАФІЇ НА ЧЕСТЬ ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ БОРИСПІЛЬСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. ПЛОСКЕ БРОВАРСЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном задовольнити.
2. Усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) (код ЄДРПОУ - 00022533) права користування та розпоряджання державним майном шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності РЕЛІГІЙНОЇ ГРОМАДИ ПАРАФІЇ НА ЧЕСТЬ ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ БОРИСПІЛЬСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С.ПЛОСКЕ БРОВАРСЬОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (код ЄРДПОУ 39207122) на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 816121932212 - будівлю релігійної громади, до складу якої входять: церква, А-2, загальна площа (кв.м): 291; господарська будівля, Б, загальна площа (кв.м): 69.2; прибудова, б; котельня, б1; погріб, В; вбиральня, Г; колонка, К та огорожа, №, розташований за адресою: вул. Київська, 1-Б, с. Плоске Броварського району Київської області, із закриттям розділу Державного реєстру прав щодо цього об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 816121932212.
3. Усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) (код ЄДРПОУ - 00022533) права користування та розпоряджання пам'яткою архітектури місцевого значення - «Покровська церква», загальною площею 291 кв.м, розташованою за адресою: вул.Київська, 1-Б, с. Плоске Броварського району Київської області, шляхом зобов'язання РЕЛІГІЙНУ ГРОМАДУ ПАРАФІЇ НА ЧЕСТЬ ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ БОРИСПІЛЬСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С.ПЛОСКЕ БРОВАРСЬОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (код ЄРДПОУ 39207122) повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) (код ЄДРПОУ: 00022533) нерухоме майно - будівлю релігійної громади, до складу якої входять: церква, А-2, загальна площа (кв.м): 291; господарська будівля, Б, загальна площа (кв.м): 69.2; прибудова, б; котельня, б1; погріб, В; вбиральня, Г; колонка, К та огорожа, №, розташований за адресою: вул. Київська, 1-Б, с. Плоске Броварського району Київської області.
4. Стягнути з РЕЛІГІЙНОЇ ГРОМАДИ ПАРАФІЇ НА ЧЕСТЬ ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ БОРИСПІЛЬСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. ПЛОСКЕ БРОВАРСЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (07450, Київська обл., Броварський р-н, с. Плоске, вул. Леніна, буд. 1, кв. Б, ідентифікаційний код 39207122) на користь Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, ідентифікаційний код 02909996) 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп. судового збору.
5. Після набрання рішенням суду законної сили видати накази.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 21.04.2026.
Суддя В.М. Антонова