вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"20" квітня 2026 р. м. Київ
Справа № 911/3387/25
Господарський суд Київської області у складі:
cудді Ейвазової А.Р.,
розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Воляспецтранс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Технологічні системи» про стягнення 445 190,54грн, без виклику представників сторін,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Воляспецтранс» (далі - позивач, ТОВ «Воляспецтранс») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Технологічні системи» (далі - відповідач, ТОВ «НВК «Технологічні системи») про стягнення 445190,54грн, з яких: 325 000грн - основний борг; 8 661,48грн - 3% річних за період з 19.11.2024 по 30.10.2025; 24 384,74грн - втрати від інфляції за період з 01.12.2024 по 30.09.2025; 87 144,32грн - пеня за період з 19.11.2024 по 30.10.2025.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором від 01.10.2024 №10/2024-01 про надання послуг в частині оплати наданих послуг у встановлений договором строк (а.с.1-4).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2025 відповідну позовну заяву передано до розгляду судді Колеснику Р.М.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.11.2025 судом відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Воляспецтранс» про забезпечення відповідного позову (а.с.91-93).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.11.2025 (суддя Колесник Р.М.): відкрито провадження у справі за відповідним позовом; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; встановлено строки для подання учасниками заяв по суті (а.с.96-98).
Відповідна ухвала доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується довідками про доставку електронного листа: 06.11.2025 о 22:13 - позивачу; 06.11.2025 о 22:20 - відповідачу (а.с.99-100).
Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), є видом судового рішення.
В силу п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Поряд з цим, абз.2 ч.6 ст.242 ГПК України установлено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, відповідна ухвала вважається врученою сторонам наступного робочого дня - 07.11.2025.
24.11.2025 (сформовано в системі «Електронний суд» 21.11.2025) у строк, визначений ч.1 ст.251 ГПК України, відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити (а.с.101-103).
Заперечуючи щодо позову, ТОВ «НВК «Технологічні системи» вказує, що:
- позивач не надав доказів надання послуг на загальну суму - 825 000грн, а наявність боргу у розмірі 325 000грн не підтверджена доказами;
- позивач протиправно нараховує пеню понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України, оскільки договором сторони не передбачили право кредитора здійснювати нарахування пені понад шестимісячний строк.
24.11.2025 (сформовано в системі «Електронний суд» 21.11.2025) через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на складність фактичних обставин справи, які полягають у дослідженні судом факту реєстрації позивачем податкових накладних, які в сукупності з іншими обставинами зумовлюють настання для відповідача обов'язку з проведення оплати за укладеним договором (а.с.104-105).
У встановлений судом строк - 01.12.2025 (сформовано в системі «Електронний суд» 28.11.2025) позивачем подано відповідь на відзив (а.с.106-107), у якій позивач вказує, що долучив до позовної заяви лише акти наданих послуг, які відповідач не оплатив; ненадання інших актів зумовлено їх повною оплатою відповідачем.
Ухвалою Господарського суду від 02.12.2025 судом відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «НВК «Технологічні системи» про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (а.с.129-130).
У встановлений судом строк від відповідача заперечення не надходили; клопотань про продовження строку, який встановлений судом, для подання відповідної заяви по суті, відповідач не подавав.
Розпорядженням в.о. керівника апарату Господарського суду Київської області від 20.01.2026 №07-АР призначено повторний автоматизований розподіл справи, враховуючи відрахування зі штату Господарського суду Київської області судді Колесника Р.М. (а.с.134).
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2026 справа передана судді Ейвазовій А.Р. (а.с.135).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.2026 прийнято справу до провадження та вирішено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.136-138).
Граничний строк розгляду відповідної справи, визначений ч.1 ст.248 ГПК України, сплив.
Дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні обставини.
01.10.2024 між ТОВ «НВК «Технологічні системи» (далі - замовник) та ТОВ «Воляспецтранс» (далі - виконавець) укладено договір №10/2024-01 про надання послуг (далі - договір; а.с.32-33).
Відповідно до п.1.1 договору: в порядку та на умовах визначених договором, виконавець протягом визначеного в договорі строку зобов'язаний надавати за плату послуги з перевезення вантажу (далі - послуги), а замовник - прийняти та оплатити належним чином надані послуги.
Перевезення вантажу здійснюється на умовах, визначених у затвердженій сторонами заявці замовника, у якій визначається: найменування та кількість вантажу, що перевозиться; вартість вантажу; маршрут перевезення;, адреса пункту (-ів) навантаження та розвантаження вантажу; дані про одержувача; дата завантаження та строки доставки, вартість перевезення; тип та кількість транспортних засобів (п.2.1 договору).
В силу п.2.3 договору сторони узгодили, що факт належного виконання послуг виконавцем та приймання їх замовником засвідчується актом приймання-передачі наданих послуг.
На замовника згідно пп.3.3.3 п.3.3 договору покладений обов'язок приймати належним чином надані виконавцем послуги та оплачувати їх на умовах визначених договором.
Пунктами 4.1,4.2, 4.4 договору передбачено, що: вартість послуг визначається окремо на кожен рейс перевезень згідно рахунків, наданих виконавцем; замовник зобов'язаний провести оплату згідно рахунку, наданого замовником на переродні або в день надання перевезень; загальна вартість договору складається з загальної вартості наданих виконавцем послуг з перевезення на користь замовника відповідно до рахунків та актів надання послуг.
Згідно п.5.1 договору виконавець і замовник у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань по цьому договору несуть взаємну відповідальність у межах, передбачених чинним законодавством України, якщо інше не передбачено цим договором.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2024 (п.7.1 договору). При цьому, п.7.2 договору сторони узгодили, що у випадку відсутності за один місяць до закінчення дії договору заяв однієї із сторін про бажання припинити дію договору, цей договір вважається пролонгованим на той же строк та на тих же умовах.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання взятих на себе зобов'язань за період з жовтня 2024 по грудень 2024 року на умовах відповідного договору позивач надав, а відповідач прийняв послуги з перевезення вантажу на загальну суму 825 000грн, що підтверджується підписаними сторонами актами надання послуг, а саме від:
- 04.10.2024 №299 на суму 50 000грн (а.с.109);
- 07.10.2024 №300 на суму 50 000грн (а.с.110);
- 08.10.2024 №301 на суму 50 000грн (а.с.111);
- 09.10.2024 №302 на суму 50 000грн (а.с.112);
- 11.10.2024 №303 на суму 25 000грн (а.с.113);
- 14.10.2024 №304 на суму 25 000грн (а.с.114);
- 05.11.2024 №352 на суму 25 000грн (а.с.115);
- 06.11.2024 №353 на суму 25 000грн (а.с.116);
- 07.11.2024 №355 на суму 25 000грн (а.с.118);
- 08.11.2024 №354 на суму 25 000грн (а.с.117);
- 09.11.2024 №356 на суму 25 000грн (а.с.119);
- 11.11.2024 №357 на суму 25 000грн (а.с.120);
- 12.11.2024 №382 на суму 25 000грн (а.с.124);
- 13.11.2024 №366 на суму 25 000грн (а.с.121);
- 14.11.2024 №379 на суму 25 000грн (а.с.122);
- 15.11.2024 №380 на суму 25 000грн (а.с.123);
- 18.11.2024 №408 на суму 25 000грн (а.с.34);
- 19.11.2024 №409 на суму 25 000грн (а.с.37);
- 11.12.2024 №437 на суму 50 000грн (а.с.40);
- 12.12.2024 №438 на суму 50 000грн (а.с.45);
- 13.12.2024 №440 на суму 50 000грн (а.с.49);
- 14.12.2024 №441 на суму 50 000грн (а.с.53);
- 16.12.2024 №447 на суму 50 000грн (а.с.57);
- 17.12.2024 №448 на суму 25 000грн (а.с.61).
Позивач стверджує, що відповідач не виконав зобов'язань з оплати перевезень, здійснених у період з 18.11.2024 по 17.12.2024, тому судом здійснювалась оцінка взаємовідносин сторін щодо відповідного періоду, у якій здійснювалося перевезення вантажу.
Так, прийняття вантажу для здійснення перевезень за період з 18.11.2024 по 17.12.2024, підтверджується товаротранспортними накладними, а саме: 18.11.2024 №76 (а.с.36); 19.11.2024 №77 (а.с.39); 11.12.2024 №№95-97 (а.с.42-44); 12.12.2024 №№98-99 (а.с.47-48); 13.12.2024 №№100-101 (а.с.51-52); 14.12.2024 №№102-103 (а.с.55-56); 16.12.2024 №№104-105 (а.с.59-60); 17.12.2024 №106 (а.с.63).
Для оплати перевезень за період з 18.11.2024 по 17.12.2024 позивач виставив відповідачу рахунки на оплату від: 18.11.2024 №414 на суму 25 000грн (а.с.35); 19.11.2024 №415 на суму 25 000грн (а.с.38); 11.12.2024 №444 на суму 50 000грн (а.с.41); 12.12.2024 №445 на суму 50 000грн (а.с.46); 13.12.2024 №447 на суму 50 000грн (а.с.50); 14.12.2024 №448 на суму 50 000грн (а.с.54); 16.12.2024 №449 на суму 50 000грн (а.с.58); 17.12.2024 №456 на суму 25 000грн (а.с.62).
Відповідач зобов'язання з оплати послуг, факт надання яких відповідачу підтверджується вказаними вище актами, виконав частково, сплативши 500 000грн, що підтверджується платіжними інструкціями від: 17.10.2024 №357 на суму 250 000грн (а.с.65); 10.12.2024 №443 на суму 150 000грн (а.с.64), 20.02.2025 №546 на суму 50 000грн (а.с.66), 20.06.2025 №596 на суму 50 000грн (а.с.62). При цьому, як вбачається з призначення платежу відповідних платіжних інструкцій, у графі «призначення платежу» вказані інші рахунки та акти звірки розрахунків, які сторони не надавали.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що зобов'язання з оплати перевезень відповідач виконав лише частково, а саме за період з 04.10.2024 по 15.11.2024 і станом на момент подання позову борг за надані послуги становить 325000грн.
Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку розрахуватись за надані послуги та застосування до нього відповідальності, встановленої чинним законодавством за порушення зобов'язання з оплати послуг у встановлений договором строк.
Заявлені позивачем вимоги суд вважає частково обґрунтованими з наступних підстав.
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст.ст.173, 174, ч.1 ст.175 ГК України (тут і надалі у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст.175 ГК України.
Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; при цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, як установлено ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи зміст зобов'язань сторін за відповідним договором, суб'єктний склад його сторін, предмет договору - перевезення вантажу за заявками відповідача, укладений сторонами договір є договором, який визначає загальні умови зобов'язань з перевезення вантажів, що виникають при поданні заявки відповідачем на здійснення перевезення та прийняття її позивачем до виконання та містять істотні умови певного перевезення.
Так, в силу положень ч.ч.1-3 ст.306 ГК України: перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами; суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі; перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній водний транспорт, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.307 ГК України: за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства; перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Схоже із ст.307 ГК України визначення надано і ст.909 ЦК України, за положеннями якої, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Частиною 3 ст.909 ЦК України визначено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Як визначено ч.ч.1, 5 ст.308 ГК України: вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування; про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.
Плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства (ч.1 ст.311 ГК України).
Взаємовідносини сторін, що виникли на підставі договору перевезення вантажу автомобільним транспортом також регулюються Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (далі - Правила №363, тут і надалі в редакції станом на момент прийняття товару перевізником).
Згідно п.1 Правил №363 дано визначення термінів та понять, які вживаються у наступному значенні:
- договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання;
- приймання вантажу - подання вантажовідправником підготовленого для відправлення вантажу та товарно-транспортних документів перевізнику з наступним навантаженням на транспортний засіб та оформлення документів про прийняття вантажу перевізником для відправлення;
- товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені Законом України «Про автомобільний транспорт» та цими Правилами.
Аналогічні визначення закріплені в ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Як передбачено п.10.1 Правил №363, перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками або за разовими договорами.
Пунктом 11.1 Правил (в редакції, чинній на момент укладення договору та здійснення перевезень) передбачено, що: основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил; товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Відповідно до п.11.3 Правил №363: товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках; замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.
Водночас, з наданих позивачем товарно-транспортний накладних вбачається, що замовником перевезень вказано ТОВ «Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія» «ЕСТМ-Буд», тобто, інша юридична особа аніж та, що визначена договором як замовник - ТОВ «НВК «Технологічні системи», проте, виконання позивачем зобов'язань з перевезення вантажу на замовлення відповідача підтверджується підписаними сторонами актами надання послуг, які містять відомості щодо маршруту перевезення, що співпадають з відомостями, зазначеними у таких товарно-транспортних накладних, та які в силу п.2.3 договору підтверджують факт надання позивачем відповідачу послуг.
Таким чином, відсутність у складених товарно-транспортних накладних відомостей про відповідача як замовника таких послуг, не свідчить про їх ненадання на замовлення відповідача, оскільки здійснення відповідних перевезень підтверджується іншими доказами - актами, що підписані без зауважень відповідачем, які суд дослідів в сукупності з іншими документами під час прийняття рішення.
Сторонами у п.4.2 договору узгодили, що відповідач зобов'язаний розрахуватися за послуги з перевезення вантажу шляхом внесення переплати, або в день надання перевезень.
Враховуючи умови договору, відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за послуги з перевезення вантажу, у строк, встановлений п.4.2 договору, - в день надання перевезень, тобто в строк який зазначений в актах надання послуг, якими засвідчується факт належного виконання перевізником своїх зобов'язань.
Водночас, відповідач лише повністю розрахувався за послуги з перевезення вантажу надані у період з 04.10.2024 по 15.11.2024, при цьому, доказів повної оплати за послуги з перевезення вантажу, наданв у період з 18.11.2024 по 17.12.2024, відповідач до прийняття рішення не надав.
Частиною 1 ст.612 ЦК України установлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, відповідач допустив порушення зобов'язань, не здійснивши оплату в установлений договором строк.
З урахуванням вищезазначеного, суд вважає заявлені вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 325 000грн, таким, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 8 661,48грн - 3% річних за період з 19.11.2024 по 30.10.2025 та 24 384,74грн - втрат від інфляції за період з 01.12.2024 по 30.09.2025.
В силу ст.617 ЦК України, ч.2 ст.218 ГК України (в редакції, чинній на момент порушення зобов'язання з оплати) відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач допустив порушення зобов'язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажу, вимоги позивача про сплату боргу з урахуванням втрат від інфляції та процентів є обґрунтованими.
За розрахунком суду, враховуючи період прострочення, розмір основного боргу, встановлені офіційні індекси інфляції у періоді, за який здійснено розрахунок, розмір втрат від інфляції за заявлений позивачем період - з 01.12.2024 по 30.09.2025 складає 24300грн, а розмір 3% річних за період з 19.11.2024 по 30.10.2025 - 8 661,48грн.
Розбіжності у розрахунку втрат від інфляції пов'язані із застосуванням позивачем сукупного індексу інфляції без його округлення до десятої. Між тим, офіційний індекс інфляції встановлюється як за місяць, так і за рік в процентах саме до десятої, тому сукупний індекс інфляції мав визначатись в процентах з округленням до десятої.
За таких обставин, вимоги про стягнення втрат від інфляції суд задовольняє у розмірі 24 300грн; у задоволенні вимог в частині стягнення 84,74грн втрат від інфляції суд відмовляє.
Враховуючи, що розрахунок 3% річних за заявлений період здійснено позивачем вірно, з урахуванням розміру боргу, періоду прострочення, вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню у повному обсязі - з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8 661,48грн - 3% річних.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 87 144,32грн пені, яка нарахована ним за період з 19.11.2024 по 30.10.2025.
Заявлені у відповідній частині вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
В силу ч.1 ст.216, ч.1 ст.218 ГК України (в редакції, чинній на момент укладення договору, вчинення порушення) підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як установлено п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як визначено ч.2 ст.343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 4 ст.231 ГК України передбачено, що: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором; при цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Поряд з цим, неустойка (пеня є видом неустойки) є видом забезпечення виконання зобов'язання відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України, а правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання укладається у письмовій формі, як передбачено ч.1 ст.547 ЦК України. В силу ч.2 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Сторони у письмовій формі не домовились про застосування відповідальності у вигляді пені за порушення виконання зобов'язання за договором з оплати перевезення, а чинне на момент вчинення порушення законодавство не встановлювало відповідальності за відповідне порушення у вигляді пені.
У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (висновок міститься в п.6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду 10.12.2019 по справі №904/4156/18 та в постанові Верховного Суду від 11.11.2025 по справі №924/216/25).
В п.6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду 10.12.2019 у справі №904/4156/18 суд виснував, що: «за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір».
В даному випадку нарахування пені за порушення відповідачем зобов'язань з оплати наданих послуг з перевезення вантажу договором не передбачено та не встановлює таку відповідальність закон.
Як на підставу нарахування пені позивач у заявленому позові посилається на абз.2 ч.3 ст.549 ЦК України, однак, відповідна норма у такій редакції як вказує у позовній заяві позивач не підлягає застосуванню до спірних відносин сторін..
Так, Законом «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», який набув чинності 28.02.2025 та введений в дію з 28.08.2025, з дня якого визнано Господарський кодекс України таким, що втратив чинність, ч.3 ст.549 ЦК України доповнено абз.2 наступного змісту: «Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені».
Отже, ч.3 ст.549 ЦК України, яка не обмежує нарахування пені певним строком та встановлює розмір пені, яка діє на даний час, також діяла у деякому проміжку часу, за який позивачем нараховано пеню. Разом з тим, відповідна норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки не була чинною на момент виникнення правовідносин сторін - укладення договору, а також в момент порушення строку виконання зобов'язання з оплати послуг за актами складеними за період з 18.11.2024 по 17.12.2024.
При цьому, суд виходить з положень ст.5 ЦК України про дію актів цивільного законодавства у часі, яка передбачає наступне: акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (ч.1); акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (ч.2); якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ч.3).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені за порушення зобов'язання з оплати за договором.
Отже, в задоволенні вимог в частині стягнення пені у розмірі 87 144,32грн суд відмовляє.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, витрати на оплату позову судовим збором у розмірі 5 342,29грн, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складає 4 295,54грн /(325 000+8 661,48+24 300):100*1,5*0,8/.
У поданій позовній заяві позивач вказував, що його витрати на правничу допомогу складають 55 000 (а.с.3), однак, остаточного розрахунку відповідних витрат та заяви про розподіл витрат у певному остаточному розмірі позивач до ухвалення рішення не подав, отже, питання про відшкодування таких витрат даним рішенням не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Технологічні системи» (ідентифікаційний код 44673367; 08170, Київська обл., Фастівський р-н, с. Віта-Поштова, вул. Боярська, буд. 22А, оф. 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Воляспецтранс» (ідентифікаційний код 44243581; 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Петлюри Симона, буд. 36, корп. Б, кв. 151) 325 000грн - основного боргу, 8 661,48грн - 3% річних, 24 300грн - втрат від інфляції, а також 4 295,54грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.
3. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 84,74грн - втрат від інфляції, 87 144,32грн - пені.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Суддя А.Р. Ейвазова