ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.04.2026Справа № 910/4316/26
Господарський суд міста Києва в складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши матеріали позовної заяви 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВЛАР ГРУП" (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, буд. 10, літера Г, код ЄДРПОУ 39875591) та
2) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОП КОРУПЦІЇ ТБ" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 118, офіс 93, код ЄДРПОУ 38683985) та
2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )
про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди,
Товариство з обмеженою відповідальністю «КОВЛАР ГРУП» та ОСОБА_1 звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОП КОРУПЦІЇ ТБ» та ОСОБА_2 про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди.
Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви, з огляду на таке.
В силу ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 №2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).
Статтею 1 ГПК України унормовано, що Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За приписами статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Виходячи з викладених норм, спір підвідомчий господарському суду, якщо склад його учасників відповідає нормам статей 4, 45 ГПК України, а спірні правовідносини мають господарський характер.
Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Разом з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний чинник.
Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції (ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Вичерпний перелік спорів, які відносяться до юрисдикції господарського суду, визначено у ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.
Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто, предмет спору не охоплюється статтею 20 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
Частиною 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою (п. 14).
Суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
Судом встановлено, що у поданому позові одним із позивачів визначено ОСОБА_1 і одним із відповідачів визначено ОСОБА_2 .
Зазначені фізичні особи відповідно до позовної заяви не є підприємцями або самозайнятими особами.
Позивач зазначає, що публікація на платформі Facebook, зокрема, на особистій сторінці ОСОБА_2 доведена до великої кількості читачів.
Натомість, як вже вище було зазначено, коло господарських спорів, у яких стороною може бути фізична особа, законом обмежене, а п. 14 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України чітко визначає виняток, коли спір про захист ділової репутації не підлягає розгляду господарським судом, а саме, якщо в такому спорі стороною є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №757/43793/18-ц суд дійшов висновку про те, що справи про захист ділової репутації слід розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком справ між юридичними особами й іншими суб'єктами підприємницької діяльності у зв'язку зі здійсненням ними господарської діяльності, які належать до юрисдикції господарського суду (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 750/2052/16-ц). Участь у таких справах позивачем або відповідачем фізичної особи, яка не є підприємцем, виключає юрисдикцію господарського суду.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Отже, оскільки позивачем 2 є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою та враховуючи, що підставою для звернення із цим позовом до суду стала, на думку позивачів, неправдива і недостовірна інформація, яка не відповідає дійсності та порушує право позивачів на недоторканність його ділової репутації, викладена у відеоматеріалі відповідача-1 на відеохостингу «YouTube» та яку поширив ОСОБА_2 , та позивачем заявлено позовні вимоги, зокрема, і до вказаної фізичної особи, суд дійшов висновку, що даний спір не відноситься до числа спорів відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, а права позивачів не підлягають судовому захисту у господарському суді.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ч. 2 ст. 48 Цивільного процесуального кодексу України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.
Отже, у даному позові об'єднані позовні вимоги, які повинні розглядатись в порядку господарського та цивільного судочинства.
Статтею 21 ГПК України передбачено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Також відповідно до ч. 4 ст. 173 ГПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 2 ч. 5. ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог.
Оскільки у позові позивачами об'єднано вимоги до різних відповідачів, які належить розглядати в порядку різного судочинства, суд вважає, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВЛАР ГРУП" та ОСОБА_1 про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, підлягає поверненню на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.
Вказаний висновок побудовано судом саме на обранні позивачем до складу учасників справи фізичної особи, шляхом заявлення до неї відповідної вимоги, і жодним чином не стосуються питання належності/неналежності такого відповідача та/або відповідності обраних позивачем способів захисту.
До того ж суд зауважує, що розгляд справ у «неправильній» юрисдикції є порушенням принципу правової визначеності та впевненості осіб у потребі звертатися саме до відповідного компетентного суду, тоді як помилкове визначення юрисдикції створює хибне враження щодо природи спірних правовідносин, часто призводить до відповідальності особи, яка не є належним відповідачем.
Правильне визначення юрисдикції справ має надважливе значення в практиці судів, адже судове рішення, яким навіть правильно вирішено спір по суті, не може вважатися таким, що прийняте встановленим законом судом, якщо при його винесенні було допущено порушення юрисдикції.
В розрізі зроблених вище висновків судом враховано, що:
- доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності заяв/скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, відтак кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу;
- наявність у особи певних прав та можливостей їх захисту та, відповідно, процесуального права на розпорядження своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, не звільняє заявника від обов'язку дотримання унормованих процесуальними приписами правил подання позову, у тому числі щодо об'єднання позовних вимог;
- передбачена статтею 14 ГПК України диспозитивність, як і власний розсуд позивача не є безмежними та не можуть використовуватись з порушенням передбачених процесуальним законом обов'язків щодо змісту позовної заяви, зокрема дотримання правил об'єднання заявлених позивачем вимог, що може бути перевірено та встановлено судом на стадії відкриття провадження у справі з метою процесуальної економії - виключення затрати часу, у тому числі на стадії підготовчого провадження, з метою з'ясування взаємних прав і обов'язків сторін, відтак ускладнення вирішення спору і розгляду справи загалом.
Отже, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню позивача до господарського суду в загальному порядку після приведення такого позову у відповідність із приписами ГПК України в частині юрисдикції господарського суду та спорів, які суд може розглядати, з урахуванням правил об'єднання заявлених позивачем вимог.
З огляду на те, що вказана позовна заява наявна лише в електронному вигляді, тому не підлягає фактичному надсиланню у паперовій формі.
Керуючись ст. 174, 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВЛАР ГРУП" та ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОП КОРУПЦІЇ ТБ" та ОСОБА_2 про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Дата підписання ухвали 21.04.2026
Суддя І.О. Андреїшина