ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.01.2026Справа № 910/10268/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Шмиги В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/10268/25
За позовом Ніжинської окружної прокуратури
в інтересах Держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області
та Носівської міської ради Чернігівської області
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 389047,26 грн
Представники учасників справи:
від прокурора: Скляр Д.Ю.;
від позивачів: не з'явились;
від відповідача: Гаркавенко І.Г.
Ніжинська окружна прокуратура (далі - прокурор) в інтересах Держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області (далі - позивач-1) та Носівської міської ради Чернігівської області (далі - позивач-2) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач) про стягнення 389047,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на території лісосмуги залізничних колій було виявлено 17 пнів акацій та в'язу і оскільки лісокористувачем земельної ділянки, на якій здійснено незаконну прорубку є АТ «Українська залізниця», то саме товариство зобов'язане відшкодувати державі шкоду внаслідок порушення лісового та природоохоронного законодавства, що складає 389047,26 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/10268/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки на подачу заяв по суті спору, крім того, встановлено відповідачу строк - протягом 5-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі - для подання суду заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
28.08.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшло клопотання про розгляд справи в загальному позовному провадженні, оскільки сума позову становить 389047,26 грн та є вагомою для відповідача, а Ніжинською окружною прокуратурою за останній місяць подано до п'яти позовів з аналогічними позовними вимогами на загальну суму приблизно 2 млн грн, тому розгляд справи у спрощеному позовному провадженні, унеможливить об'єктивний та всебічний розгляд даної справи.
09.09.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив та вказав, що позивачем не доведено наявності в діях АТ «Українська залізниця» повного складу цивільного правопорушення, оскільки відповідальність за незаконну вирубку дерев мають нести особи, які безпосередньо здійснили порубку лісу та визнані винними у вчиненні такого правопорушення. Поряд з цим, прокурор не зазначає у позові, які саме заходи охорони лісу не було вчинено АТ "Українська залізниця", а чинне законодавство не передбачає відповідальності за незабезпечення охорони та збереження лісу, так само як і відповідного порядку розрахунку розміру шкоди, завданої такою бездіяльністю.
Також відповідач наголосив, що крім обов'язку власників лісів і постійних лісокористувачів розробити та проводити комплекс протипожежних та інших заходів, Лісовий кодекс України покладає також обов'язок і на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, визначити перелік заходів спрямованих на збереження, охорону та захист лісів, а тому просив залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне агентство лісових ресурсів України та Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 задоволено клопотання Акціонерного товариства «Українська залізниця» про розгляд справи в загальному позовному провадженні, постановлено здійснювати розгляд справи №910/10268/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі 07.10.2025.
16.09.2025 року через відділ діловодства суду від Ніжинської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив в якій прокурор проти доводів відповідача, наведених у відзиві, заперечив та вказав, що вчинення слідчих дій і повідомлення відповідачем правоохоронних органів про факт незаконної порубки дерев не стосується предмету спору та не спростовує протиправної бездіяльності відповідача, яка полягала у незабезпеченні збереження лісу. У відзиві позивачем зазначається, що прокурором у позовній заяві безпідставно застосовано постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс до обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», втім відповідно до обставин вказаних у позові, суму шкоди було встановлено згідно висновку інженерно-екологічної експертизи від 25.06.2025 №CE-19/125-25/2555-ФХЕД внаслідок незаконної порубки 17 дерев породи акація та в?яз. Прокурор наголосив, що саме на АТ «Укрзалізниця» покладено обов'язки із забезпечення охорони, захисту та відтворення лісових насаджень і яким чином воно буде здійснювати виконання покладених на нього обов'язків, не вправі визначати ні прокурор, ні позивачі, адже охорона та захист лісових насаджень повинні забезпечуватися самим відповідачем з урахуванням умов ведення лісового господарства та досягати визначеної законодавством мети - упередження незаконного знищення лісів.
01.10.2025 року до відділу діловодства через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Державної екологічної інспекції у Чернігівській області надійшла заява, у якій позивач-1 просив суд здійснювати розгляд даної справи без його участі.
У судовому засіданні 07.10.2025 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залучення третіх осіб, водночас, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.
Так, згідно з частинами першою - третьою статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі (частина 4 статті 50 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні статті 50 Господарського процесуального кодексу України підставою участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є їх заінтересованість у результатах вирішення спору, а саме: ймовірність виникнення в них у майбутньому права на позов або можливості пред'явлення до них позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача.
Таким чином, в силу положень наведеної норми умовою для залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, як за ініціативою суду, так і за клопотанням відповідних осіб, є саме те, що рішення господарського суду може вплинути на їх права/інтереси та обов'язки.
Інститут третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу такій особі і передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов'язують її з однією із сторін у процесі. У зв'язку з цим важливо розмежовувати випадки, коли рішення суду порушує права осіб і коли рішення суду може зачіпати права таких осіб.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі №910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.
Отже, вирішуючи питання наявності юридичного інтересу у третьої особи, суд має з'ясувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення у цій справі наділено таку особу новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Розглядаючи клопотання відповідача про залучення третіх осіб, суд повинен виходити також із загальних принципів господарського судочинства, зокрема, із принципу змагальності, який є одним з основних принципів господарського судочинства і полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог, такий принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи, передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
При цьому, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Дослідивши наведені відповідачем у зазначеному клопотанні обставини в обґрунтування можливості впливу судового рішення, ухваленого за результатом розгляду цієї справи по суті спору, на права або обов'язки Державного агентства лісових ресурсів України та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, суд дійшов висновку про те, що вирішення спору у цій справі на користь будь-якої зі сторін не може вплинути на права та обов'язки вказаних осіб, з огляду на що правові підстави для залучення вказаних осіб до участі у справі саме в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору відсутні.
11.11.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Носівської міської ради Чернігівської області надійшла заява, у якій позивач-2 просив розглянути дану справу за наявними у ній матеріалами та без її участі.
Під час розгляду справи по суті, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошувались перерви, зокрема, до 27.01.2026.
У судовому засіданні 27.01.2026 прокурор позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив відмовити, у свою чергу, позивачі у судове засідання не з'явились, однак просили суд здійснювати розгляд даної справи за їх відсутності.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відтак, враховуючи, що позивачі просили здійснювати розгляд даної справи за їх відсутності, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 27.01.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
07.03.2023 року працівниками структурного (виробничого) підрозділу Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» під час обходу території захисної лісосмуги залізничних колій Бахмацької дистанції на ділянці вздовж 752 км 1-го пікету і до 751 км 7-го пікету залізничних колій розташованих на території Носівської ОТГ, виявлено 17 пнів акації та в'язу.
Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, у провадженні слідчого відділення ВП №4 (м. Носівка) Ніжинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області перебуває кримінальне провадження № 12023270300000299 від 08.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 Кримінального кодексу України.
У відповідності до статті 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 4 Лісового кодексу України визначено, що до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.
Згідно із Порядком поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 №733 (в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до категорії захисних лісів відносяться лісові ділянки, що виконують функцію захисту навколишнього природного середовища та інженерних об'єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів, зокрема: 1) лісові насадження лінійного типу (полезахисні лісові смуги, державні захисні лісові смуги, лісові смуги уздовж забудованих територій населених пунктів); 2) лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення каналів, залізниць та автомобільних доріг; 3) лісові ділянки (смуги лісів) у ярах, на легкорозвіюваних пісках, рекультивованих землях, кам'янистих розсипах, малопотужних кам'янистих ґрунтах, у високогірних зонах, на стрімких гірських схилах, у селенебезпечних басейнах та на схилах лавинонебезпечних басейнів (протиерозійні ліси), які виділяються за нормативами згідно з додатком 3; 4) лісові ділянки (смуги лісів), які прилягають до смуг відведення залізниць і виділяються з категорії експлуатаційних лісів на 500 метрів з кожного боку. У гірських районах ширина смуг лісів у разі потреби може бути збільшена з урахуванням результатів спеціальних обстежень до розмірів, що забезпечують захист залізниць і безпеку руху; 5) лісові ділянки (смуги лісів), що прилягають до смуг відведення автомобільних доріг державного значення і виділяються з категорії експлуатаційних лісів шириною 250 метрів з кожного боку дороги. Для забезпечення захисту зазначених доріг і безпеки руху у гірських районах ширина смуг лісів у разі потреби може бути збільшена з урахуванням результатів спеціальних обстежень; 6) лісові ділянки (смуги лісів) уздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів, які виділяються з категорії експлуатаційних лісів за нормативами згідно з додатком 4. Ширина наявних смуг лісів, що перевищує нормативи, не підлягає перегляду; 7) інші лісові ділянки (смуги лісів), які не мають зазначених у підпунктах 1-6 цього пункту ознак віднесення до категорії захисних лісів, розташовані: на схилах балок і річкових долин з крутизною схилів до 25 градусів (байрачні ліси); серед безлісної місцевості та мають площу до 100 гектарів.
Відповідно до статей 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №372615 від 25.10.2007 земельна ділянка площею 76,4916 га, розташована на території Носівської міської ради, передана Державному територіально-галузевому об'єднанню «Південно-Західна залізниця» для експлуатації та обслуговування залізниці.
Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниці), підприємств та установ залізничного транспорту, які реорганізуються шляхом злиття, 21.10.2015 року проведено державну реєстрацію Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (код згідно із ЄДРПОУ 40075815).
Статтею 2 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та частини 2 загальних положень Статуту АТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №735, визначено, що усі права та обов'язки державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (наразі Регіональна філія "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця") перейшли до правонаступника АТ "Укрзалізниця".
Отже, правонаступником всіх прав та обов'язків Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» є АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця".
З наведеного слідує, що постійним лісокористувачем земельної ділянки, на якій здійснено незаконну порубку є АТ «Українська залізниця».
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» є відокремленим підрозділом юридичної особи АТ «Укрзалізниця».
Положенням про Регіональну філію «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» визначено, що предметом діяльності філії є, серед іншого, проведення робіт з лісорозведення, утворення, утримання та відновлення (ремонт) захисних лісонасаджень; діяльність у сфері лісівництва та лісозаготівель і надання пов'язаних із ними послуг.
Відповідно до п. п. 2.1., 2.2., 2.3. Положення про структурний (виробничий) підрозділ Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого наказом регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» 12.03.2024 № 078-4, основними завданнями Дистанції є організація та виконання робіт щодо створення та утримання захисних лісонасаджень в межах землекористування Товариства; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження захисних властивостей насаджень; організація охорони і захисту захисних лісонасаджень шляхом здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб.
За умовами пункту 3.1 Положення про структурний (виробничий) підрозділ Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» до основних функцій підрозділу, серед інших, входить забезпечення охорони захисних лісонасаджень від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Враховуючи викладене, відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» у відповідності до ст. 17 Лісового кодексу України є постійним лісокористувачем, на якого покладено обов'язок забезпечити охорону захисних лісонасаджень на підвідомчій території.
За встановленим фактом незаконної порубки 17 дерев акації та в'язу, яка мала місце 07.03.2023 року у захисних лісонасадженнях на ділянці вздовж 752 км 1-го пікету і до 751 км 7-го пікету захисної лісосмуги залізничних колій Бахмацької дистанції, висновком судової інженерно-екологічної експертизи Чернігівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2025 №СЕ-19/125-25/2555-ФХЕД встановлено, що внаслідок незаконної порубки 17 дерев породи акація та в'яз завдано шкоди навколишньому природному середовищу на суму 389047,26 грн, яку і заявлено до стягнення у даній справі.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до п. 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відтак, суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).
Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у судовому провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Так, як вже зазначалося, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 ГПК України вимагає вказувати в господарському позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
У даній справі прокурор в позові зазначив, що захисту підлягають інтереси держави у сфері охорони та захисту лісів, які є основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави.
Як зазначає прокурор, забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території країни становить одну з конституційних основ правового господарського порядку. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення. У той час, як наразі знищення лісових насаджень в Україні є однією з найбільш актуальних проблем. На сьогодні продовжується умисне і широкомасштабне знищення лісових ресурсів, а неконтрольоване вирубування лісів досягає критичного рівня.
У контексті наведеного, прокурор зазначає, що факт незаконної вирубки дерев на території Носівської міської ради Чернігівської області, який мав місце 07.03.2023, порушує права держави та інтереси народу України на безпечне довкілля та екологічну безпеку.
На думку суду, таке обґрунтування є сумісним з розумінням "інтересів держави", у зв'язку з чим суд вважає, що у даній справі подання керівником Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області позову має на меті захист "інтересів держави".
Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до частини 1 статті 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться на території України, є об'єктами права власності Українського народу.
Згідно зі статтею 94 Лісового кодексу України державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.
Відповідно до ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства.
Згідно із Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів, який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Державна екологічна інспекція у Чернігівській області, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області, затвердженого наказом Держекоінспекції України від 01.03.2023 №45 в межах свої повноважень забезпечує реалізаціію державної політики у сфері охорони навколишнього середовища, раціонального використання відтворення та охорони природних ресурсів.
Відповідно до пункту 5 частини 2 розділу II цього Положення Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що саме на Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області як орган виконавчої влади покладено повноваження здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання природних ресурсів, які перебувають і є об'єктами права власності Українського народу.
У свою чергу, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (стаття 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (стаття 142 Конституції України). Територіальним громадам міст, селищ, сіл належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (стаття 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відповідно до стаття 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку (стаття 145 Конституції України).
Місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Для фінансування заходів, щодо охорони навколишнього середовища, утворюються місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища (статті 15, 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
З матеріалів справи вбачається, що самовільна порубка мала місце у лісосмузі, що розташована на території Носівської міської ради Чернігівської області.
Таким чином шкода, завдана внаслідок незаконної порубки дерев в адміністративних межах Носівської міської ради, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Носівської міської ради на розподільчий казначейський рахунок за кодом класифікації доходів бюджету.
З огляду на зазначене суд відзначає, що Носівська міська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади, а тому має бути позивачем у справі.
Проте, як зазначає прокурор у позовній заяві, всупереч вимог чинного законодавства Державна екологічна інспекція у Чернігівській області, як орган контролю, не вживала надані законом повноваження щодо стягнення шкоди, завданої самовільною порубкою дерев. Так само Носівською міською радою належних заходів щодо судового захисту порушених інтересів держави та територіальної громади здійснено не було.
Вказане свідчить про неналежне здійснення повноважень щодо захисту інтересів держави Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області та Носівською міською радою, що призводить до ненадходження коштів до бюджетів різних рівнів, внаслідок чого виникає право прокурора на звернення із заявою до суду з метою захисту її інтересів.
Судом встановлено, що з метою отримання інформації щодо відшкодування шкоди та вжитих заходів окружною прокуратурою листом від 11.07.2025 року №52-77-4651ВИХ-25 поінформовано Носівську міську раду щодо наявного правопорушення та невідшкодованої шкоди.
Згідно листа Носівської міської ради Чернігівської області №11-02/1675 від 30.07.2025 у відповідь на запит прокурора, жодних заходів щодо стягнення заподіяної шкоди внаслідок незаконної порубки, міською радою не вживалися.
Крім того, Ніжинською окружною прокуратурою листом від 11.07.2025 №52-77-4650ВИХ-25 проінформовано Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області про виявлену незаконну порубку дерев та наявність невідшкодованої державі шкоди, а також викладено прохання надати інформацію щодо можливості звернення Держекоінспекцією до суду з позовом про відшкодування шкоди.
На запит прокурора, листом від 17.07.2025 №09/2105 Державна екологічна інспекція у Чернігівській області повідомила окружну прокуратуру про те, що Держекоінспекція не вживала надані законом повноваження щодо стягнення шкоди, завданої самовільною порубкою дерев.
Суд відзначає, що така позиція уповноважених органів є неналежним здійсненням своїх повноважень щодо захисту інтересів держави, що надає обґрунтовані підстави для вжиття заходів представницького реагування окружною прокуратурою.
Судом також встановлено, що керівник Ніжинської окружної прокуратури листом від 14.08.2025 №52-77-5353вих-25 повідомив Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області та Носівську міську раду в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" про прийняття окружною прокуратурою рішення про представництво в суді інтересів держави шляхом пред'явлення прокурором відповідного позову.
За таких обставин, враховуючи звернення прокурора до компетентних органів та нездійснення позивачами упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом, у даному випадку, відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявні підстави для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення до суду даного позову в інтересах органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах про стягнення заподіяної шкоди державі.
В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частинами 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно із частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Нормами статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.
В силу приписів статті 69 цього Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
Частиною 2 статті 19 Лісового кодексу України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Приписами статті 63 цього Кодексу передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
За змістом частини 1 статті 105 Лісового кодексу України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до пункту 1 та 5 частини другої статті 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; а також у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Згідно з частиною 1 статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Суд відзначає, що зазначені вище обов'язки постійних лісокористувачів з питань охорони та захисту лісів є також основними завданнями структурного підрозділу відповідача - Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" виробничого підрозділу "Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень", відповідно до Положення про нього.
Втім, матеріали справи підтверджується факт незаконної вирубки деревини у захисних лісонасадженнях на ділянці вздовж 752 км 1-го пікету і до 751 км 7-го пікету захисної лісосмуги залізничних колій Бахмацької дистанції, яка відбулася 07.03.2023 року, невстановленими особами за відсутності відповідного дозволу на проведення вирубки дерев, що є порушенням лісового законодавства.
Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, у провадженні слідчого відділення ВП №4 (м. Носівка) Ніжинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області перебуває кримінальне провадження № 12023270300000299 від 08.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 Кримінального кодексу України.
Крім того, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії постанови прокурора Ніжинської окружної прокуратури про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування від 08.07.2025 в ході розслідування встановити осіб, які здійснили незаконну рубку захисних лісових насаджень, не представилося за можливе.
В свою чергу, відповідно до матеріалів справи земельна ділянка, на якій здійснено незаконну порубку дерев, перебуває у постійному користуванні АТ "Укрзалізниця".
Отже, оскільки саме на АТ "Укрзалізниця" як на постійного лісокористувача покладено обов'язки із забезпечення охорони, відтворення та захисту лісових насаджень, то невжиття посадовими особами відповідача дій по забезпеченню збереження лісового фонду та належної охорони лісових насаджень, стало підставою для скоєння кримінального правопорушення у вигляді незаконної порубки дерев, що завдало шкоду навколишньому природному середовищу.
При цьому, суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу того, що саме особа, визнана винною у незаконній порубці лісу, зобов'язана нести відповідальність за такі дії та відшкодовувати шкоду, в той час як позивачем не доведено, що шкода була завдана лісу саме відповідачем, який оперативно виявив самовільну порубку дерев та негайно проінформував правоохоронні органи, оскільки протиправність поведінки відповідача, у даному випадку, полягає у невиконанні посадовими особами АТ "Укрзалізниця" належним чином обов'язків щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду.
Системний аналіз змісту положень п. 1 ч. 2 ст. 19, п. 5 ч.1 ст. 64, ч. ч. 1, 5 ст. 86, п. 5 ч. 2 ст. 105 та ст. 107 Лісового кодексу України свідчить про те, що саме відповідач, як постійний лісокористувач, має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок на підвідомчій йому території і не має значення, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, так як визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі шкоди внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 року у справі №920/1106/17, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами.
Аналогічну правову позицію, викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №927/1096/16, від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 09.08.2018 у справі №909/976/17, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 20.09.2018 у справі №909/495/17, від 20.12.2018 у справі №924/12/18, від 07.06.2019 у справі №914/1960/17, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 24.02.2021 у справі №906/366/20, а також постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №909/976/17 від 09.08.2018.
У даній справі, факт незаконної порубки дерев на підвідомчій відповідачеві території, внаслідок чого лісу завдано шкоду, підтверджено матеріалами про лісопорушення, досудовим розслідуванням кримінального провадження та самим відповідачем не заперечується.
Разом з тим, дії відповідача щодо інформування правоохоронних органів про здійснене невідомими особами правопорушення жодним чином не спростовує вини відповідача і не свідчать про вжиття усіх заходів належного забезпечення охорони лісу. В свою чергу, кримінальне провадження за даним фактом не спростовує бездіяльності відповідача та незабезпечення належної охорони лісу, внаслідок чого скоєно незаконну порубку та відповідно завдано шкоду довкіллю.
Таким чином, за висновком суду, відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечивши збереження не призначених для порубки дерев, не здійснивши комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням лісового законодавства, своєчасно не виявивши таких порушень і не вживши відповідних заходів щодо їх усунення.
За встановленим фактом незаконної порубки 17 дерев акації та в'язу, яка мала місце 07.03.2023 року у захисних лісонасадженнях на ділянці вздовж 752 км 1-го пікету і до 751 км 7-го пікету захисної лісосмуги залізничних колій Бахмацької дистанції, висновком судової інженерно-екологічної експертизи Чернігівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2025 №СЕ-19/125-25/2555-ФХЕД встановлено, що внаслідок незаконної порубки 17 дерев породи акація та в'яз завдано шкоди навколишньому природному середовищу на суму 389047,26 грн.
За таких обставин, оскільки суду надані належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності, визначених приписами статті 1166 Цивільного кодексу України, елементів цивільного правопорушення для притягнення АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, а саме: вина та протиправна поведінка АТ "Українська залізниця" полягає у тому, що всупереч вимог законодавства воно не виконало обов'язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулась незаконна порубка дерев, чим спричинено шкоду, розрахунок розміру якої здійснено компетентною особою, наявні правові підстави для стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» 389047,26 грн заподіяної шкоди.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов?язку сплатити заявлені до стягнення кошти.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що прокурор не наводить, які саме заходи охорони лісів не було вчинено АТ "Укрзалізниця", що свідчить, на думку відповідача, про відсутність в діях відповідача складу правопорушення, оскільки, по-перше, відповідач не заперечує встановлений факт виявлення незаконної вирубки на підконтрольних йому лісових ділянках, по-друге, такі доводи не спростовують факту порушення ним вимог щодо ведення лісового господарства стосовно забезпечення охорони лісових насаджень від незаконної вирубки.
Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України"). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Виходячи із вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення з огляду на доведеність наявності всіх складових для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Ніжинської окружної прокуратури в інтересах Держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Носівської міської ради Чернігівської області до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 389047,26 грн задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Носівської міської ради Чернігівської області (17100, Чернігівська обл., Ніжинський р-н, м. Носівка, вул. Центральна, будинок 20; ідентифікаційний код 04061984) шкоду, завдану навколишньому природному середовищу у розмірі 389047 (триста вісімдесят дев'ять тисяч сорок сім) грн 26 коп.
3. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Князя Чорного, буд. 9, ідентифікаційний код 02910114) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4668 (чотири тисячі шістсот шістдесят вісім) грн 60 коп.
4. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 21.04.2026.
СуддяТ.В. Васильченко