21.04.2026 м. Дніпро Справа № 904/6201/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,
суддів: Демчини Т. Ю., Кучеренко О. І.,
розглянувши у порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро", м. Дніпро
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2026 (суддя Назаренко Н. Г.) у справі № 904/6201/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецліт'є", м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро", м. Дніпро
про стягнення грошових коштів в розмірі 100 000,00 грн,
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі/
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецліт'є" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" про стягнення грошових коштів у розмірі 100 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поворотної фінансової допомоги № 27/10 від 27.10.2022 в частині повного та своєчасного повернення наданої фінансової допомоги. Позивач зазначав, що на підставі вказаного договору надав відповідачу поворотну безвідсоткову фінансову допомогу у загальній сумі 600 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 564 від 27.10.2022. Відповідач частково повернув суму допомоги у розмірі 500 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 703 від 31.05.2023. Залишок заборгованості складає 100 000,00 грн. Примірник договору позивача знищено внаслідок пожежі 05.09.2025 за адресою: м. Дніпро, вул. Ударників, 27. Позивач направив відповідачу претензію-вимогу № 29/10-1 від 29.10.2025 щодо повернення грошових коштів, яка залишилась без задоволення.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2026 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецліт'є" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" про стягнення грошових коштів - задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" (49033, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Краснопільська, будинок 23, код ЄДРПОУ 43837761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецліт'є" (49000, м. Дніпро, вул. Каштанова, 16, код ЄДРПОУ 41276614) грошові кошти в розмірі 100 000,00 грн, судовий збір у сумі 2 422,40 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що хоча підписаний обома сторонами договір поворотної фінансової допомоги № 27/10 від 27.10.2022 до суду не подано, а договір безкоштовного користування нерухомим майном від 01.09.2018 не прийнято як доказ через відсутність підпису гр. Савранського Д. В., що унеможливило підтвердження факту знаходження та знищення договору за адресою пожежі, проте між сторонами фактично укладено договір поворотної безпроцентної допомоги у спрощений спосіб без додержання письмової форми. Суд першої інстанції встановив факт надання позивачем відповідачу поворотної фінансової допомоги в розмірі 600 000,00 грн на підставі платіжної інструкції № 564 від 27.10.2022, а також факт часткового повернення відповідачем фінансової допомоги в розмірі 500 000,00 грн на підставі платіжної інструкції № 703 від 31.05.2023. Суд кваліфікував дії відповідача з часткового повернення коштів як конклюдентні дії, що свідчать про визнання зобов'язання, послався на положення ст. ст. 205, 207, 509, 626, 638, 640, 641, 642, 1046, 1047, 1051 ЦК України, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанову Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17, постанову Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 922/1403/21, а також на стандарт доказування "вірогідність доказів" відповідно до ст. 79 ГПК України та постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц. Суд зазначив, що відповідач, будучи обізнаним про наявність справи в суді, не надав жодних заперечень, пояснень або доказів, які б свідчили про наявність підстав для відмови в позові, та дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу в розмірі 100 000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2026 у справі № 904/6201/25, в якій просить скасувати дане рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецліт'є" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" про стягнення заборгованості в розмірі 100 000,00 грн за договором поворотної фінансової допомоги від 27.10.2022 № 27/10 - відмовити в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Апелянт вважає оскаржуване рішення таким, що винесене з грубим порушенням закону, недотриманням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до ст. 277 ГПК України є підставами для його скасування.
Апелянт зазначає, що позивач в обґрунтування позовних вимог послався на укладений Договір поворотної фінансової допомоги № 27/10 від 27.10.2022, за яким ТОВ "Спецліт'є" надало ТОВ "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" поворотну безвідсоткову фінансову допомогу у сумі 600 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 564 від 27.10.2022, а відповідач частково повернув 500 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 703 від 31.05.2023. При цьому копію самого договору до позовної заяви не додано, оскільки, за твердженням позивача, примірник договору знищено під час пожежі 05.09.2025 за адресою: м. Дніпро, вул. Ударників, 27. Однак суд першої інстанції не прийняв договір безкоштовного користування нерухомим майном від 01.09.2018 як доказ через відсутність підпису гр. ОСОБА_1 , а відтак обставини знаходження договору поворотної фінансової допомоги за вказаною адресою та його знищення в пожежі залишились недоведеними.
Незважаючи на відсутність договору, суд першої інстанції дійшов висновку про укладення між сторонами договору поворотної безпроцентної допомоги у спрощений спосіб без додержання письмової форми лише на підставі платіжних інструкцій. Апелянт наполягає, що платіжне доручення є розрахунковим документом, який підтверджує виконання волевиявлення платника щодо переказу коштів, але воно не замінює собою договір або вимогу. Платіжні доручення є неналежними доказами настання строку виконання зобов'язання, оскільки вони не фіксують дату, коли зобов'язання мало бути виконане за домовленістю сторін. Посилаючись на п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні" та ст. 22 цього Закону, а також на Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджену Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22, апелянт стверджує, що платіжні доручення самі по собі, без інших супутніх документів, не є доказами наявності між сторонами певної домовленості, а є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують проведення господарської операції - оплати, підставою якої має бути договір. Відсутність договору, на думку апелянта, є свідченням безпідставності господарської операції.
Апелянт зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Проте суд першої інстанції в порушення зазначеної норми не встановив строк виконання зобов'язання між сторонами. Відтак, суд дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про наявність у відповідача простроченого грошового зобов'язання, не встановивши моменту настання строку його виконання. В оскаржуваному рішенні не зазначено, на підставі яких допустимих та належних доказів суд дійшов висновку, що строк виконання зобов'язання вже настав. Позивач, звертаючись до суду з вимогою про стягнення заборгованості, не надав договору поворотної фінансової допомоги, на який він посилається як на підставу виникнення зобов'язання, а за таких обставин суд був позбавлений можливості з'ясувати істотні умови зобов'язання, зокрема строк та порядок повернення коштів, та встановити взагалі існування господарської операції.
Апелянт посилається на ст. ст. 77, 79, 86 ГПК України та вважає, що судом першої інстанції не забезпечено дотримання принципу змагальності та стандарту доказування - стандарту переваги більш вагомих доказів, не враховано того, що оцінка обставин справи здійснюється з урахуванням усієї сукупності наявних у ній доказів та правил і критеріїв, визначених ГПК України. Оскільки судом задоволено вимоги позивача лише на підставі платіжних доручень за відсутності інших належних та допустимих доказів, це свідчить про необґрунтоване надання судом переваги позивачу над відповідачем. Апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18, від 13.01.2020 у справі № 908/510/19, а також на положення Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення".
Апелянт також посилається на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справах "Олюджіч проти Хорватії", "Мала проти України", "Богатова проти України", "Ван де Гурк проти Нідерландів", "Руїс Торіха проти Іспанії", "Руїз Матеос проти Іспанії", "Де Куббер проти Бельгії", "Кастілло Альгар проти Іспанії", "Хамідов проти Росії", зазначаючи, що суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, не ігнорувати конкретний, доречний та важливий довід, забезпечувати належне вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами, а вирішальні доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду.
Апелянт вважає, що без дослідження і з'ясування моменту настання виконання зобов'язання ухвалене рішення не можна вважати правомірним та обґрунтованим. Суд першої інстанції, не з'ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов'язані з ними докази, допустив порушення норм процесуального права, а саме ст. ст. 13, 86, ч. 5 ст. 236 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження обставин та доказів, що свідчить про формальний підхід при винесенні оскаржуваного рішення. Фактично судом задоволено позовні вимоги лише на підставі наявності платіжних доручень, які без договору не є підтвердженням настання строку виконання зобов'язань ТОВ "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" перед ТОВ "Спецліт'є".
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецліт'є" подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого не погоджується з позицією апелянта, вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та просить залишити її без задоволення, посилаючись на наступне.
Позивач зазначає, що 27.10.2022 на підставі Договору поворотної фінансової допомоги № 27/10 від 27.10.2022 надав відповідачу поворотну безвідсоткову фінансову допомогу у сумі 600 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 564 від 27.10.2022, а відповідач частково повернув 500 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 703 від 31.05.2023. Залишок заборгованості складає 100 000,00 грн. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами щодо повернення грошових коштів, а 30.10.2025 направив через АТ "Укрпошта" претензію-вимогу № 29/10-1 від 29.10.2025 щодо негайного та безспірного повернення грошових коштів у розмірі 100 000,00 грн, керуючись приписами ст. 530 ЦК України, що, на думку позивача, цілком спростовує твердження відповідача про відсутність розуміння моменту настання строку виконання зобов'язання.
Щодо твердження апелянта про безпідставність господарської операції та невстановлення строку виконання зобов'язання, позивач зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це. Згідно з приписами ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. Позивач наголошує, що відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання визначеної грошової суми, а положення ч. 1 ст. 207 ЦК України не містить вичерпного переліку документів, у яких може бути зафіксований зміст письмового правочину. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Позивач стверджує, що відповідач навмисно ухиляється від повернення залишку грошових коштів у розмірі 100 000,00 грн із суми отриманої ним поворотної фінансової допомоги - 600 000,00 грн, безпідставно утримує грошові кошти позивача та збагачується за його рахунок. Відповідач свідомо відшуковує безпідставні причини для ухилення від повернення належних позивачу грошових коштів, надаючи очевидним фактам та правовим підставам цілком невірне трактування.
Щодо твердження апелянта про незабезпечення судом дотримання принципу змагальності та стандарту доказування, позивач зазначає, що відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Позивач посилається на рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України", у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії", у справі "Яременко проти України", зазначаючи, що право на справедливий судовий розгляд не встановлює правил щодо допустимості доказів, що є предметом регулювання національного законодавства, а якщо доказ має дуже вагомий характер і відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується. Позивач також посилається на постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц щодо стандарту доказування "вірогідність доказів" та необхідності співставлення доказів сторін.
Позивач наголошує, що ТОВ "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро", всупереч вимогам ст. 42 ГПК України, будучи обізнаним про наявність справи в суді, що підтверджується довідками про доставку електронного листа та квитанцією про доставку документів до електронного кабінету, не надало суду жодних заперечень, пояснень або доказів, які б свідчили про наявність підстав для відмови в позові. Пасивна, мовчазна поведінка відповідача, свідоме ігнорування ним своїх процесуальних прав та обов'язків впродовж усього розгляду справи в суді першої інстанції, в тому числі ненадання відзиву на позов, повністю спростовують посилання відповідача на недотримання судом принципу змагальності та неналежну оцінку доказів. Судом були створені всі умови для реалізації відповідачем притаманних йому процесуальних функцій. Навіть при поданні апеляційної скарги апелянтом не надано жодного доказу на підтвердження своєї позиції. Позивач вважає, що судом повно і всебічно з'ясовані обставини справи, надана належна оцінка доказам з дотриманням приписів ст. ст. 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86 ГПК України, а рішення є законним і обґрунтованим.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Стефанів Т. В. (доповідач), судді - Демчина Т. Ю., Кучеренко О. І.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2026 апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання суду доказів доплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 726,72 грн.
На виконання вказаної ухвали від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів апеляційної скарги витребуваних судом доказів.
Згідно з ч.1 ст.247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Ч.13 ст.8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п.1 ч.5 ст.12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ч.ч. 1, 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро", м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2026 у справі № 904/6201/25, постановлено розглядати апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження, витребувано матеріали справи №904/6201/25 у Господарського суду Дніпропетровської області.
02.03.2026 матеріали справи № 904/6201/25 надійшли на адресу Центрального апеляційного господарського суду.
Встановлені судом обставини справи.
Судом установлено, що 27 жовтня 2022 року, згідно укладеного Договору поворотної фінансової допомоги № 27/10 від 27.10.2022, Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦЛІТ'Є" (Позикодавець/Позивач) надало Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ "ФАВОРИТ АВТО ДНІПРО" (Позичальник/Відповідач) поворотну безвідсоткову фінансову допомогу у загальній сумі 600 000,00 грн шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Позичальника, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті від 27.10.2022 №564.
31.05.2023 позичальник частково повернув суму поворотної безвідсоткової фінансової допомоги у розмірі 500 000,00 грн, без ПДВ, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті №703 від 31.05.2023.
Сума залишку з повернення безвідсоткової фінансової допомоги відповідачем складає 100 000,00 грн без ПДВ.
Самого договору поворотної фінансової допомоги № 27/10 від 27.10.2022 матеріали справи не містять.
На підтвердження договірних відносин позивачем надано копію Договору безкоштовного користування нерухомим майном від 01.09.2018 року (офісні та складські приміщення Позивача знаходяться за адресою: м. Дніпро, вул. Ударників 27), укладеного з власником майна - гр. Савранським Дмитром Віталійовичем (а.с.13). Примірник даного договору зі сторони гр. ФОП Савранського Д. В. не підписано.
Матеріали справи містять повідомленням про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (форма №20-ОПП) до Лівобережної об'єднаної ДПІ м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області ТзОВ "СПЕЦЛІТ'Є".
05.09.2025 за адресою: м. Дніпро, вул. Ударників, 27 сталася пожежа, яка висвітлена у ЗМІ - https:// www. rbc.ua/ ukr/news/ chuli- vibuh- evakuyuvali -lyudey -dnipri-spalahnula-1757080577.html;https://suspilne.media/dnipro/1108076-u-dnipri-trivae-masstabna-pozeza-dim-vidno-z-bagatoh-rajoniv-mista/;https://24tv.ua/dim-vidno-zi-vsih-rayoniv-mista-dnipri-spalahnula-velichezna_n2908655, внаслідок якої були знищені первинні документи ТзОВ "СПЕЦЛІТ'Є", які містилися у приміщенні, в тому числі примірник Договору поворотної фінансової допомоги № 27/10 від 27.10.2022.
30.10.2025 ТзОВ "СПЕЦЛІТ'Є" звернувся до ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області із заявою про надання Акту про пожежу та відповідний висновок ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області щодо знищення первинних документів.
Матеріали справи містять Акт про пожежу від 07.09.2025, складений Дніпровським районним управлінням цивільного захисту та превентивної діяльності Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, Висновок № 091/2025 про причини виникнення пожежі, складений Дослідно-випробувальною лабораторією Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, з додатками.
Крім того, матеріали справи містять претензію-вимогу № 29/10-1 ТзОВ "СПЕЦЛІТ'Є" від 29.10.2025 щодо повернення грошових коштів у сумі 100 000,00 грн, яка відповідачем залишена без належного реагування. Вказане стало причиною звернення позивача до суду.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2026, яким задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецліт'є" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" про стягнення грошових коштів у розмірі 100 000,00 грн та судового збору у сумі 2 422,40 грн.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
У постанові від 02.02.2020 у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поворотна фінансова допомога надається на підставі договорів, що передбачають передачу підприємству у користування на певний строк суми грошових коштів без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плату за користування такими грошовими коштами.
Операції з позики грошових коштів оформлюються згідно з вимогами статті 1046 "Договір позики" глави 71 ЦК України. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості. З моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається укладеним.
За приписами статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За положеннями частини першої статті 1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Колегія суддів констатує, що незважаючи на відсутність підписаного обома сторонами письмового договору, матеріалами справи підтверджено факт передачі позивачем відповідачу грошових коштів у сумі 600 000,00 грн, а також їх часткове повернення у розмірі 500 000,00 грн. Вказані обставини свідчать про досягнення сторонами домовленості та фактичне виконання умов правочину, що відповідно до статей 205, 207, 640, 642 ЦК України є підтвердженням укладення договору у спрощений спосіб шляхом вчинення конклюдентних дій.
Доводи апелянта щодо відсутності договірних відносин спростовуються поведінкою сторін, яка свідчить про наявність між ними зобов'язальних правовідносин, а саме передання грошових коштів та їх часткове повернення.
Щодо строку виконання зобов'язання, колегія суддів зазначає, що у разі відсутності погодженого сторонами строку повернення коштів, підлягають застосуванню положення статті 530 ЦК України. Позивач реалізував своє право шляхом направлення відповідачу письмової вимоги про повернення залишку коштів, після чого у відповідача виник обов'язок виконати грошове зобов'язання у визначений законом строк.
Доказів повернення залишку грошових коштів у розмірі 100 000,00 грн відповідачем не надано, як і не надано належних доказів на спростування позовних вимог.
Посилання апелянта на недоведеність обставин знищення письмового договору не впливають на правильність висновків суду, оскільки наявність правовідносин підтверджується сукупністю інших належних та допустимих доказів.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у відповідача заборгованості та правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 100 000,00 грн.
Суд першої інстанції забезпечив сторонам рівні процесуальні можливості та здійснив розгляд справи з дотриманням вимог статей 13, 74, 86 ГПК України, належним чином оцінивши подані докази за стандартом вірогідності.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та зводяться до іншого тлумачення норм матеріального права, що не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення.
Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Судові витрати.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро", м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2026 у справі № 904/6201/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2026 у справі № 904/6201/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро", м. Дніпро.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ
Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНА
Суддя О. І. КУЧЕРЕНКО