ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
20 квітня 2026 року Справа № 902/1105/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.
при секретарі судового засідання Зенюковій К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Тульчинський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого підприємства "Віноблагроліс" на рішення Господарського суду Вінницької області від 05.02.2026 (повний текст - 16.02.2026) у справі №902/1105/25 (суддя Яремчук Ю.О.)
за позовом Керівника Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області Шерстюка А.О. (вул.Ростислава Покиньчереди, 14, м.Тульчин, Тульчинський р-н., Вінницька обл., 23600) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області (вул.600-річчя, 19, м.Вінниця, 21000)
до Дочірнього підприємства "Тульчинський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого підприємства "Віноблагроліс" (автодорога Немирів-Ямпіль, 41км+982м, Тульчинська територіальна громада, Тульчинський р-н., Вінницька обл., 23608)
про стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства в розмірі 1169227,41 грн
за участі представників
прокурор - Ваколюк Юлія Олександрівна;
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 05.02.2026 у справі №902/1105/25 задоволено позов Керівника Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області Шерстюка А.О. в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до Дочірнього підприємства "Тульчинський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого підприємства "Віноблагроліс" про стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства в розмірі 1169227,41 грн. Стягнуто з відповідача на користь держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області матеріальну шкоду, завдану правопорушенням природоохоронного законодавства, сумі 1169227,41 грн на рахунок: ГУК у Вінницькій області/м.Тульчин 24062100; код ЄДРПОУ 37979858; банк - Казначейство України (ел.адм.подат.); р/р UA448999980333179331000002810. Стягнуто з відповідача на користь Вінницької обласної прокуратури судовий збір в сумі 17538,41 гривень.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Дочірнє підприємство "Тульчинський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого підприємства "Віноблагроліс" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
За доводами апелянта суд першої інстанції безпідставно відмовив у відкладенні справи, попри зайнятість адвоката відповідача в іншому засіданні. Це призвело до розгляду справи без представника відповідача, що порушує принципи змагальності, рівності сторін та право на справедливий суд. Суд не навів мотивів відмови та неправильно застосував дискреційні повноваження.
Також за доводами апелянта, Акт про порушення датований 17.12.2021, отже позовна давність (3 роки) спливла 18.12.2024. Позов подано після цього строку, а суд не дослідив питання давності та безпідставно послався на воєнний стан, хоча сам по собі він не зупиняє строки без доведення конкретних перешкод.
Прокурор не довів наявності підстав для представництва інтересів держави. Держекоінспекція не звернулась до суду через відсутність коштів на судовий збір, що не є належною підставою для втручання прокурора. Суд не перевірив, чи дійсно орган неналежно захищав інтереси держави.
Апелянт стверджує про порушення принципу рівності сторін, оскільки участь прокурора у справі фактично поставила його на бік позивача, що могло порушити баланс сторін і справедливість процесу, всупереч практиці ЄСПЛ. Суд не з'ясував ключові обставини, зокрема щодо строків звернення до суду та підстав участі прокурора, не надав належної мотивації рішення.
Скаржник також вказує на неправильне визначення відповідача та інші порушення матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 05.02.2026 у справі №902/1105/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до дочірнього підприємства «Тульчинський райагроліс» Вінницького обласного комунального спеціалізованого підприємства «Віноблагроліс» про стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства в розмірі 1169227,41 грн.
Листом від 06.03.2026 матеріали справи витребувано з суду першої інстанції.
17.03.2026 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Тульчинський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого підприємства "Віноблагроліс" на рішення Господарського суду Вінницької області від 05.02.2026 у справі №902/1105/25 та призначено розгляд апеляційної скарги на 20.04.2026 об 14:30год. Запропоновано прокурору, позивачу у строк до 06.04.2026 подати письмові відзиви на апеляційну скаргу.
06.04.2026 через систему «Електронний суд» від Тульчинської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Прокурор вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги - безпідставними та такими, що спрямовані на уникнення відповідальності.
Зазначає, що відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання, неявка представника не перешкоджає розгляду справи, клопотання про відкладення не містило належних доказів поважності причин, а тому суд правомірно розглянув справу за відсутності представника відповідача.
Прокурор вказує, що перебіг строків слід обчислювати з урахуванням специфіки виявлення порушення, а при обрахунку строку застосовуються особливості, пов'язані з карантином і воєнним станом. Також наголошує, що пропуск строку на звернення з позовом до суду не доведений належним чином, а тому підстав для застосування наслідків спливу позовної давності немає.
Також стверджує, що прокурор діяв у межах ст.23 Закону «Про прокуратуру». Підставою звернення є: наявність шкоди інтересам держави; відсутність належного судового захисту з боку уповноваженого органу; Держекоінспекція самостійно не звернулась до суду; повідомила про невжиття заходів.
Прокурор у відзиві також зазначає, що факт порушення підтверджено актом перевірки та розрахунком збитків, розмір шкоди визначено відповідно до законодавства, а відповідач не надав належних доказів спростування.
На підставі викладеного прокурор просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Дочірнього підприємства «Тульчинський райагроліс» Вінницького обласного комунального спеціалізованого підприємства «Віноблагроліс», а рішення Господарського суду Вінницької області від 05.02.2026 у справі №902/1105/25 залишити без змін
13.04.2026 через систему «Електронний суд» представник Дочірнього підприємства «Тульчинський райагроліс» подав відповідь на відзив прокуратури.
Відзив прокурора апелянт вважає необґрунтованим та таким, що не містить належних заперечень проти доводів апеляційної скарги, фактично дублюючи позовну заяву без нових аргументів.
Зазначає, що відповідно до норм цивільного законодавства, для покладення відповідальності за шкоду необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку та вини. Позивач не довів належними доказами протиправність поведінки відповідача, причинний зв'язок між діями відповідача та шкодою, факт і розмір шкоди саме з вини відповідача.
За доводами відповідача відповідальність постійного лісокористувача можлива, зокрема, у разі невстановлення безпосередніх винних осіб. У даному випадку така особа встановлена - ОСОБА_1 , якого притягнуто до адміністративної відповідальності. Вказана постанова є чинною. Отже, позов подано до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.
Крім того, позивач не надав доказів передачі спірних лісових ділянок у постійне користування відповідачу, а також матеріалів лісовпорядкування, які підтверджують належність ділянок відповідачу. Тому апелянт вважає, що позивачем не доведено сам факт користування відповідачем лісовими ділянками, на яких виявлено порушення.
Враховуючи викладене апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 05.02.2026 у справі №902/1105/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до Дочірнього підприємства «Тульчинський райагроліс» Вінницького обласного комунального спеціалізованого підприємства «Віноблагроліс» про стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства в розмірі 1169227,41 грн.
У судове засідання суду апеляційної інстанції 20.04.2026 Державна екологічна інспекція у Вінницькій області та Дочірнє підприємство "Тульчинський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого підприємства "Віноблагроліс" не забезпечили явку своїх представників, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.
При цьому, 20.04.2026 до суду від представника Дочірнього підприємства "Тульчинський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого підприємства "Віноблагроліс" Щавінського К.С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що він хворіє і не може прибути та прийняти участь у судовому засіданні, в підтвердження чого надає довідку. Також просить наступні судові засідання проводити в режимі відеоконференції.
Прокурор висловив думку про можливість розгляду справи у даному судовому засіданні.
Розглянувши клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 11, 12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Однак, саме неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні заявником обґрунтовано не було.
При цьому, позиція скаржника викладена безпосередньо у апеляційній скарзі.
Враховуючи, що судом вчинено всі необхідні дії для завчасного та належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, а позиція апелянта викладена безпосередньо у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 20.04.2026 прокурор заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, надав пояснення по справі. Просив суд апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Тульчинський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого підприємства "Віноблагроліс" на рішення Господарського суду Вінницької області від 05.02.2026 у справі №902/1105/25 залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
Протягом 16-17 грудня 2021 року Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області, на підставі наказу №679-П від 14.12.2021 та направлення на перевірку від 14.12.2021 №679, була проведена позапланова перевірка щодо дотримання ДП “Тульчинський райагроліс» вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів.
Так, у відповідності до даного наказу було зобов'язано начальника відділу державного екологічного нагляду (контролю) природно заповідного фонду, лісів та рослинного світу Маланському С.М. в період з 16.12.2021 по 17.12.2021 забезпечити організацію та проведення позапланової перевірки ДП “Тульчинський райагроліс» на предмет виконання суб'єктом господарювання п.п.2, 3, 6 ,8, 9 та 13 припису від 29.01.2021 та припису від 30.04.2021. Контроль за виконання даного наказу покладено на першого заступника начальника Інспекції Осадчука І.С.
У відповідності до направлення №679 від 14.12.2021 Державної екологічної інспекції у Вінницькій області на проведення позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Дочірнє підприємство “Тульчинський райагроліс» Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства “Віноблагроліс», що знаходиться: Вінницька область, Тульчинський район, м. Тульчин, вул. М.Леонтовича, 65: відповідно до ст.20-2 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища», Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та відповідно до наказу по Інспекції №679-П від 14.12.2021 направляється (направляються): старший державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області Зарванський В.Г., державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області Гвоздюк Ю.А., державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області Грабарівський О.В. для проведення у термін з 16.12.2021 по 17.12.2021 позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Підстави для здійснення перевірки: виконання суб'єктом господарювання п.п.2, 3, 6, 8, 9 та 13 припису від 29.01.2021 та припису від 30.04.2021 (а.с.19-23). Предмет перевірки: дотримання вимог ст.ст.19, 54. 64, 66, 86, Лісового кодексу України. Інформація про здійснення попереднього заходу: позапланова перевірка в період з 29.04.2021 по 30.04.2021.
Так, за результатами проведеної перевірки Державної екологічної інспекції у Вінницькій області складено акт перевірки №667/ВН від 17.12.2021, який надіслано 20.12.2021 рекомендованим листом на адресу ДП “Тульчинський райагроліс».
У вказаному акті зафіксовано та перелічено виявлені порушення, а саме:
- особи, які брали участь у проведенні заходу державного нагляду (контролю): посадові особи органу державного нагляду (контролю): заступник начальника відділу державного екологічного нагляду (контролю) природно-заповідного фонду, лісів та рослинного світу - старший державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області Зарванський Василь Григорович; головний спеціаліст відділу державного екологічного нагляду (контролю) природно-заповідного фонду, лісів та рослинного світу - державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області Грабарівський Олександр Вікторович, головний спеціаліст відділу державного екологічного нагляду (контролю) природно-заповідного фонду, лісів та рослинного світу - державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області Гвоздик Юрій Анатолійович;
- керівник суб'єкта господарювання (відокремленого підрозділу) або уповноважена ним особа: директор ДП “Тульчинський райагроліс» ВОКСЛП “Віноблагроліс» Іванютін Анатолій Миколайович;
- інші особи: лісничий ДП “Тульчинський райагроліс» ВОКСЛП “Віноблагроліс» Дерев'янко Андрій Миколайович.
У ході огляду державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища виявлено, що ДП “Тульчинський райагроліс» не здійснюється охорона лісів від незаконних рубок та не забезпечується збереження не призначених до рубки дерев, а саме встановлено:
- у кварталі 141 виділі 3 на площі 4,4 га проводилась рубка проріджування 2021 на підставі лісорубного квитка від 03.03.2021 №80 серії BI ЛРК №001912, який виписано згідно матеріалів лісовпорядкування. Відповідно даного лісорубного квитка дозволяється заготовити 58 м3 деревини (ліквідної - 58 м3, в тому числі дров'яної - 58 м3), дана ділянка в натурі відмежована, остовплена, в стадії розробки. При цьому в межах зазначеної ділянки розташованої на території Тульчинської об'єднаної територіальної громади Тульчинського району Вінницької області виявлено незаконну рубку 24 дерев різних порід та діаметрів (дерева, які відсутні у матеріалах відводу);
- у кварталі 140 виділі 9.2, де на площі 3,7 га проводилась рубка головного користування 2021 року на підставі лісорубного квитка від 04.03.2021 № 49 серії ВІ ЛРК №004343, який виписано згідно матеріалів лісовпорядкування. Відповідно даного лісорубного квитка дозволяється заготовити 982 м3 деревини (ліквідної - 872 м3, в тому числі ділової - 192 м3, дров'яної - 626м3), дана ділянка в натурі відмежована, остовплена, в стадії розробки. При цьому за межами зазначеної ділянки розташованої на території Тульчинської об'єднаної територіальної громади Тульчинського району Вінницької області виявлено незаконну рубку 2 дерев породи дуб діаметром пня: 74 см. та 76 см. Також, у кварталі 140, виділі 5 на території Тульчинської об'єднаної територіальної громади Тульчинського району Вінницької області виявлено незаконну рубку 94 дерев різних порід та діаметрів.
Зі змісту Акта, а саме в графі відмітка про відмову від підписання керівником суб'єкта господарювання або уповноваженої ним особою третім особам цього Акта, слідує, що станом на 17.12.2021 директор ДП “Тульчинський райагроліс» Іванютін А.М. та лісничий ДП “Тульчинський райагроліс» Дерев'янко А.М. відмовились підписати акт перевірки №667 від 17.12.2021 п.6 ст.7 ЗУ “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
За доводами прокурора у кварталі 141 виділі 3, кварталі 140 виділі 9.2 та кварталі 140 виділі 5 ДП “Тульчинський райагроліс» має місце незаконна вирубка 120 дерев.
В подальшому Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 “Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» 03.01.2022 здійснено розрахунки розміру шкоди, заподіяної лісу ДП “Тульчинський райагроліс» внаслідок незаконної рубки дерев, загальна сума яких склала 1169227,41 грн.
07.07.2022 Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області особисто вручено директору ДП “Тульчинський райагроліс» претензію №1975/6/22 від 07.07.2022, про що міститься відповідна відмітка, яка залишилась без розгляду та задоволення, а шкода заподіяна посадовими особами ДП “Тульчинський райагроліс» внаслідок незаконної вирубки дерев до цього часу не відшкодованою.
При цьому, згідно з п.п.1.1., 1.6 наявного у матеріалах справи Статуту Дочірнього підприємства “Тульчинський райагроліс» Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства “Віноблагроліс» відповідач є дочірнім підприємством Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства “Віноблагроліс» (ВОКСЛП “Віноблагроліс»), надалі Засновника, яке створено на базі майна, переданого Засновником у статутний капітал дочірнього підприємства. Підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, поточні та валютні рахунки у банківських установах, круглу печатку, штампи та бланки зі своїм повним найменуванням.
Згідно із п.2.1. Статуту метою діяльності підприємства за дорученням засновника на підставі угоди є: організація ведення лісового господарства у відповідності до розроблених та затверджених у встановленому порядку матеріалів лісовпорядкування, включаючи питання охорони, захисту, раціонального використання та заготівлі лісових ресурсів і відтворення лісів на території земель лісового фонду закріпленого району, що знаходяться в постійному користуванні Засновника, забезпечення підвищення продуктивності, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб територіальних громад Вінницької області у лісових ресурсах на основі їх наукового та обґрунтованого раціонального використання.
Відповідно до матеріалів лісовпорядкування, розроблених Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням Української лісовпорядної експедиції у 2017 році, ДП “Тульчинський райагроліс» ВОКСЛП “Віноблагроліс» здійснює організацію ведення лісового господарства на території Тульчинського району в межах 142 кварталів загальною площею земель лісового фонду 5720,9 гектар.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, відповіді на відзив, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне.
Щодо підстав для представництва прокурора, колегія суддів враховує наступне.
Як встановлено ч.1 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
У відповідності до частини 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Разом з тим, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Згідно з ст.35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Статтею 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема, у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275, встановлено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Одними з основних завдань Держекоінспекції є: реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо охорони, захисту, використання і відтворення лісів.
Як правильно встановив суд першої інстанції, в даних правовідносинах саме Державна екологічна інспекція у Вінницькій області є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, на підставі ст.23 Закону України “Про прокуратуру» Тульчинською окружною прокуратурою 06.08.2025 за №02.55-2494вих-25 на адресу Державної екологічної інспекції у Вінницькій області надіслано лист щодо надання інформації про вжиті заходи щодо стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу ДП “Тульчинський райагроліс» ВОКСЛП “Віноблагроліс» .
Зі змісту отриманої відповіді від 07.08.2025 №3362/12/25 вбачається, що екологічна інспекція з позовом про стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу діяльністю ДП “Тульчинський райагроліс» ВОКСЛГІ “Віноблагроліс» в сумі 1169227,41 грн, не зверталася, можливості самостійно звернутися до суду не має (внаслідок недостатнього фінансування на сплати судового збору) та не заперечує проти звернення Тульчинської окружної прокуратури з відповідним позовом.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, Право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується на приписах статей 13, 142, 145 Конституції України; статей 15, 19, 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"; статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відтак прокурор який звернувся до суду з цим позовом виконав обов'язок попереднього повідомлення позивача відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (наявний у матеріалах справи лист).
Враховуючи, що Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області не вжито заходів щодо подання до суду відповідної позовної заяви, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що керівник Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області звернулася з даним позовом до суду на захист інтересів держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах в порядку частини 3 статті 53 ГПК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у зв'язку з нездійсненням позивачем, як суб'єктом, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, захисту інтересів держави в суді.
Таким чином прокурор, звертаючись з позовом у цій справі, належним чином обґрунтував, у чому полягають інтереси держави та необхідність їх захисту, правильно визначив орган, який має компетенцію захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, підтвердив бездіяльність такого органу та дотримався процедури, передбаченої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Отже, звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави відповідає приписам статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України.
Встановленим вище спростовуються доводи апелянта про протилежне.
По суті позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
В силу статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до статей 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Тобто, як правильно встановив суд першої інстанції, в силу положень статті 17 Лісового кодексу України відповідач є постійним лісокористувачем, на якого чинним законодавством покладено обов'язок забезпечити охорону лісів на підвідомчій лісовому господарству території.
Частиною 2 статті 19 Лісового кодексу України визначено, що постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Як передбачено пунктом 5 статті 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані, зокрема, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ст.86 Лісового кодексу України організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Статтею 93 Лісового кодексу України передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
Організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до положень ст.105 Лісового кодексу України особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, порушенні інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, несуть встановлену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. Водночас не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Водночас цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 20.01.2025 у справі №907/48/24, від 12.03.2025 у справі №909/131/24, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17).
Як передбачено ст.107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто є деліктною відповідальністю.
Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
Як передбачено положеннями ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування завданої шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди (частини 2 статті 1166 ЦК України).
Статтею 1172 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов'язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу.
Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №906/366/20.
Відповідач здійснює свою господарську діяльність як постійний лісокористувач, має можливість належним чином здійснювати охорону і захист лісу постійно.
В матеріалах справи відсутні докази, що відповідач не здійснював свою господарську чи будь-яку іншу діяльність напередодні виявлення незаконної рубки лісу.
Відповідно до наданого прокуратурою Акта, кількість незаконно зрубаних дерев дорівнює 120 шт., що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків встановлених законодавством і Статутом, тобто наявний факт протиправної поведінки.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідачем не було належним чином реалізовано своїх можливостей та не було дотримано своїх обов'язків та, як наслідок це призвело до вирубки дерев, чим нанесено державі збитки.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" одним із принципів охорони навколишнього природного середовища є запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища. Тобто, такі заходи покликані усувати будь-які можливості незаконного впливу іншими особами на природній фонд та запобігати вчиненню цих порушень - в першу чергу. Лише потім завданнями охорони навколишнього природного середовища постає вчинення дій щодо зупинення виявлених порушень та запобігання їх продовження.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано жодних доказів відсутності його вини та вчинення ним належних та достатніх дій, спрямованих на збереження та охорону лісів та недопущення самовільної рубки лісу, натомість, вчинені відповідачем дії на охорону та збереження лісу виявились недостатніми та не забезпечили схоронність лісових ресурсів.
Отже відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді не вчинення всіх необхідних дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно.
Розмір збитків встановлено Актом та розрахунком відповідача, які суд першої інстанції правомірно визнав беззаперечними доказами обсягу нанесених державі збитків через недотримання положень законодавства України у природоохоронній сфері.
Крім цього, як обґрунтовано зазначив у рішенні суд першої інстанції, доводи відповідача, що ним не отримано Акт №667/ВН від 17.12.2021 та не було відомо про результати перевірки, спростовується тим, що в графі відмітка про відмову від підписання керівником суб'єкта господарювання або уповноваженої ним особою третім особам цього Акта відмічено: станом на 17.12.2021 директор ДП “Тульчинський райагроліс» Іванютін А.М. та лісничий ДП “Тульчинський райагроліс» Дерев'янко А.М. відмовились підписати акт перевірки №667 від 17.12.2021 п.6 ст.7 ЗУ “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, тобто фактично останні були присутні та були ознайомлені з даним актом.
Відповідач, як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі, стверджує, що визначення та документарне оформлення ознак ступеня припинення росту дерев, що є базою для обрахунку розміру шкоду за незаконну вирубку дерев позивачем, здійснено не в ході проведення перевірки на місцевості 17.12.2021 та/або при складенні акта перевірки №667/ВН від 17.12.2021, а лише при оформленні письмової претензії про відшкодування матеріальної шкоди (07.07.2022) тобто після завершення перевірки. При цьому позивачем для обчислення розміру шкоди взято за основу дані, які відображені у польових перелікових відомостях від 17.12.2021 щодо переліку пнів зрубаних дерев, та в яких зазначені: характеристика (сухостійні/сироростучі), кількість порубаних дерев та діаметри пнів, проте за доводами відповідача у вказаних відомостях переліку пнів зрубаних дерев відсутня інформація про ознаки зрубаних дерев (до ступеня припинення росту або до ступеня неприпинення росту).
Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, в даному випадку важливим є й те, що не погоджуючись із розміром заявленої шкоди, відповідач не надав власного обґрунтованого розрахунку, водночас Акт перевірки №667/ВН від 17.12.2021 не був оскаржений у судовому порядку відповідачем. Просте заперечення суми позову без подання альтернативних вихідних даних, не спростовує позицію прокурора.
З огляду на зазначене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком, що потиправна бездіяльність відповідача, яка мала наслідком незаконну рубку лісу, спричинила втрату лісових ресурсів та нанесла шкоду у розмірі 1169227,41 грн.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив такий елемент складу правопорушення як причинний зв'язок. Відповідач відсутності своєї вини не довів.
З огляду на зазначене вище суд апеляційної інстанції погоджується з висновком про наявність складу цивільного правопорушення та правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора.
Отже, враховуючи обставини справи та надані сторонами докази, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що прокурором у даній справі було доведено факт завдання відповідачем шкоди у розмірі 1169227,41 грн.
Щодо позовної давності колегія суддів враховує наступне.
Згідно з ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За доводами відповідача Акт про порушення датований 17.12.2021, а прокурор звернувся до суду з позовом 11.08.2025, тобто з пропуском позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України).
Водночас, законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом №540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі №910/18489/20.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-IX набрав чинності 17.03.2022.
Надалі Законом України від 08.11.2023 №3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.
Отже, у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Аналогічний висновок викладений в пункті 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24.
Також необхідно врахувати, що Законом України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положень Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» виключено пункт 19 цього розділу, однак цей закон набрав чинності з 04.09.2025.
А тому колегія суддів погоджується з висновком, що у даній справі станом на час подання позовної заяви до суду (11.08.2025) позовна давність не спливла, а прокурор звернувся до господарського суду із цим позовом, у строки, визначені статтею 257 Цивільного кодексу України.
Щодо твердження апелянта, що відмова у відкладенні та розгляд справи за відсутності представника відповідача є порушенням принципів змагальності, рівності сторін та пропорційності, колегія суддів приймає до уваги наступне.
Як вбачається з матеріалів справи ухвалою суду першої інстанції від 18.08.2025 відкрито провадження у справі №902/1105/25 та призначено підготовче засідання у справі на 18.09.2025.
02.09.2025 від Дочірнього підприємства "Тульчинський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого підприємства "Віноблагроліс" надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц. 01-34/9253/25 від 02.09.2025), який долучений судом до матеріалів справи.
18.09.2025 в судове засідання з'явились прокурор та представник відповідача. За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про задоволення клопотання представника позивача щодо відкладення розгляду справи. Ухвалою суду від 18.09.2025 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 16.10.2025.
Представник відповідача 16.10.2025 у судове засідання не з'явився, при цьому останнім подано клопотання (вх.№канц.01-34/11193/25 від 16.10.2025) про відкладення розгляду справи, з огляду на перебування уповноваженого представника на лікарняному. За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про задоволення клопотання представника відповідача щодо відкладення розгляду справи. Ухвалою суду від 16.10.2025 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 11.11.2025.
11.11.2025 в судове засідання представник відповідача не з'явився, при цьому останнім подано клопотання (вх.№ канц.01-34/12183 від 11.11.2025) про відкладення розгляду справи, з огляду на зайнятість в іншому судовому засіданні. За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про задоволення клопотання представника відповідача щодо відкладення розгляду справи. Ухвалою суду від 11.11.2025 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 02.12.2025.
На визначену дату судом в судове засідання з'явились прокурор та представник відповідача. За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку відмовити в задоволенні клопотання представнику відповідача про призначення судової експертизи та в клопотанні про витребування доказі, а також в оголошенні перерви про що винесені протокольні ухвали. В судовому засіданні суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання. Ухвалою суду від 02.12.2025 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 23.12.2025.
23.12.2025 в судове засідання представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду. За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку задовольнити клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання. Ухвалою суду від 23.12.2025 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 05.02.2026.
В судове засідання 05.02.2026 представник відповідача не з'явився, поряд з цим, подав клопотання (вх.№01-34/1173/26 від 04.02.2026) про відкладення розгляду справи з огляду на зайнятість в іншому судовому засідання.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у його задоволенні.
Колегія суддів приймає до уваги, що згідно з ч.2 ст.202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Відповідно до ч.3 вищевказаної статті, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, з дотриманням завдань, принципів господарського судочинства, передбачених нормою статті 2 ГПК України, основною умовою для якого є неможливість вирішення господарського спору у відповідному судовому засіданні. При цьому, підставою для відкладення розгляду справи є наявність для цього обґрунтованих причин.
Та обставина, що відповідні повноваження суду є дискреційними не створює імунітету від перевірки належності застосування судом свого розсуду при розгляді справи на предмет відповідності такого цілям та завданням, які стоять перед судом, та в аспекті відповідності таких дій принципу верховенства права як стримуючого фактору.
При цьому будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.
Пропорційність є загальною умовою для вирішення всіх процесуальних питань у межах дискреційних повноважень і повинна належно застосовуватись на кожній стадії правозастосування.
Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж.
Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова КЦС ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-7).
При цьому, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Таким чином, згідно з п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
З огляду на вищевикладене, та те, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, суд першої інстанції правомірно та за наявності відповідних підстав відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та розглянув справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи та прийняття рішення в судовому засіданні.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v.Spain") від 07.07.1989).
Як встановлено вище, розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням відповідача. Водночас, представником відповідача було подано відзив на позовну заяву та надано відповідні докази. Представник відповідача не заявляв клопотань про долучення до справи додаткових доказів чи пояснень.
Враховуючи вказане, суд першої інстанції, в межах наданих йому повноважень, створив належні умови для надання сторонами доказів і заперечень, та здійснив всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав; колегією суддів не встановлено жодних порушень судом першої інстанції норм процесуального права.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову Керівника Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до Дочірнього підприємства "Тульчинський райагроліс" та стягнення з відповідача шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства в розмірі 1169227,41 грн.
Згідно з ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення у справі покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Тульчинський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого підприємства "Віноблагроліс" на рішення Господарського суду Вінницької області від 05.02.2026 у справі №902/1105/25 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 21.04.2026.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Миханюк М.В.