ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
20 квітня 2026 року Справа № 918/1224/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Романюк Ю.Г. , суддя Коломис В.В.
при секретарі судового засідання Зенюковій К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.01.2026 (повний текст - 09.02.2026) у справі №918/1224/24 (суддя Пашкевич І.О.)
за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради
до відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"
до відповідача-2 - Комунального підприємства "Здолбунівводоканал"
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 688111 грн 51 коп
за участі представників:
прокурор - Рункевич Ірина Вікторівна (в залі суду);
ТОВ «РОЕК» - Крук Віра Романівна (в залі суду);
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 29.01.2026 у справі №918/1224/24 задоволено позов керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" та Комунального підприємства "Здолбунівводоканал" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 688111 грн 51 коп задовольнити.
Визнано недійсними Додаткові угоди №1 від 08.02.2021, №2 від 09.02.2021, №3 від 24.03.2021, №4 від 06.08.2021, №5 від 25.08.2021, №6 від 31.08.2021, №7 від 31.08.2021, №8 від 28.09.2021, №9 від 28.09.2021, №10 від 30.09.2021, №11 від 25.10.2021, №12 від 25.10.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №7001-ВЦ від 29.12.2020, укладеного між КП “Здолбунівводоканал» та ТОВ “Рівненська обласна енергопостачальна компанія».
Стягнуто з ТОВ “Рівненська обласна енергопостачальна компанія» на користь Здолбунівської міської ради Рівненського району в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 688111 грн 51 коп.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Рівненська обласна енергопостачальна компанія» на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 37326 грн 13 коп.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ “Рівненська обласна енергопостачальна компанія» звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Скаржник в апеляційній скарзі, зокрема, зазначає, що додаткові угоди до договору від 2021 року укладалися у зв'язку з об'єктивним коливанням ринкових цін на електроенергію та відповідали вимогам законодавства про публічні закупівлі, зокрема щодо можливості зміни ціни за одиницю товару. На його думку, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про їх недійсність, неправильно застосувавши норми матеріального права та не врахувавши специфіку ринку електроенергії.
У скарзі апелянт наголошує, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав належної оцінки доказам, які підтверджують економічну обґрунтованість зміни ціни, зокрема даним щодо ринкових коливань вартості електроенергії. Скаржник вказує, що ці докази або були проігноровані, або оцінені формально, без урахування їх змісту.
Також апелянтом оскаржується висновок суду про безпідставність отриманих коштів. Скаржник підкреслює, що електроенергія фактично була поставлена споживачу в повному обсязі, а розрахунки здійснювалися відповідно до узгоджених сторонами умов договору з урахуванням внесених змін. Відтак, підстав для повернення сплачених коштів як безпідставно набутого майна, на його думку, не існує.
Крім того, скаржник фактично ставить під сумнів висновки суду щодо порушення публічного інтересу, зазначаючи, що зміна ціни відбувалася в межах правового регулювання та не виходила за допустимі межі.
На підставі викладеного просить суд скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 29.02.2026 у справі №918/1224/24 та прийняти нове рішення, яким в позовних вимогах Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах Здолбунівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія», КП «Здолбунівводоканал» відмовити в повному обсязі; судові витрати покласти на Здолбунівську окружну прокуратуру.
03.03.2026 матеріали справи витребувано з Господарського суду Рівненської області.
13.03.2026 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 апеляційну скаргу залишено без руху.
20.03.2026 до суду від апелянта надійшли докази сплати судового збору в розмірі 55989,20 грн - платіжна інструкція АТ "Ощадбанк" №4458 від 18.03.2026.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.01.2026 у справі №918/1224/24 та призначено розгляд апеляційної скарги на 20.04.2026 об 14:00год. Запропоновано прокурору, позивачу у строк до 10.04.2026 подати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмові відзиви на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України.
02.04.2026 до суду від Здолбунівської окружної прокуратури через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві прокурор зазначає, що рішення Господарського суду Рівненської області є законним і обґрунтованим, оскільки додаткові угоди до договору постачання електроенергії були укладені з порушенням вимог законодавства, що призвело до безпідставного збільшення ціни та неефективного використання бюджетних коштів.
Наголошує, що прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради, оскільки вона є засновником КП «Здолбунівводоканал» та розпорядником бюджетних коштів, а отже уповноважена захищати інтереси територіальної громади. Прокуратура підкреслює, що діяльність комунального підприємства безпосередньо пов'язана з бюджетними коштами, а тому їх неефективне використання становить порушення інтересів держави.
Заперечує довід апелянта про відсутність підстав для представництва прокурором, оскільки, відповідно до практики Верховного Суду, прокурор має право звертатися до суду в інтересах держави навіть в особі одного з уповноважених органів, і не зобов'язаний діяти через усі можливі органи.
Також відхиляє аргумент про необхідність звернення саме в інтересах Держаудитслужби, оскільки повноваження цього органу виникають лише за наявності результатів фінансового контролю, а прокурор має самостійне право на представництво інтересів держави.
Прокурор підтримує висновок суду про незаконність додаткових угод, оскільки вони призвели до зміни істотних умов договору (ціни) без належних підстав, що суперечить вимогам законодавства про публічні закупівлі. У результаті цього, на думку прокурора, ТОВ «РОЕК» безпідставно отримало кошти з місцевого бюджету.
Також прокурор наголошує, що КП «Здолбунівводоканал», як розпорядник бюджетних коштів, повинно діяти виключно в межах затверджених асигнувань, а укладення спірних угод призвело до порушення бюджетного законодавства.
Стверджує, що повернення 688111,51 грн є належним способом захисту інтересів держави, оскільки ці кошти були отримані внаслідок незаконних правочинів.
На підставі викладеного прокурор просить суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 29.01.2026 у справі №918/1224/24 - без змін.
У судове засідання суду апеляційної інстанції 20.04.2026 з'явилися прокурор та представник ТОВ «РОЕК».
Здолбунівська міська рада та Комунальне підприємство "Здолбунівводоканал" не забезпечили явку своїх представників, причини неявки не повідомили.
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки учасники провадження у справі належним чином повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.
У судовому засіданні представниця апелянта ТОВ «РОЕК» підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, надала пояснення по справі; просила скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 29.02.2026 у справі №918/1224/24 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі.
Прокурор заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, надав пояснення по справі; просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", а рішення Господарського суду Рівненської області від 29.01.2026 у справі №918/1224/24 - залишити без змін
Розглядом матеріалів справи встановлено.
06.11.2020 Комунальним підприємством “Здолбунівводоканал» розміщено оголошення про проведення відкритих торгів на закупівлю (номер UA-2020-11-06-010330-c) за предметом “Електрична енергія» очікуваною вартістю 2300460 грн.
За результатами проведення відкритих торгів, 29.12.2020 між КП “Здолбунівводоканал» та ТОВ “Рівненська обласна енергопостачальна компанія» було укладено договір №7001-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу на суму 1440288 гривень.
За цим Договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п.2.1 Договору).
Відповідно до п.5.2 Договору, спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Зокрема, відповідно до п.1 Додатку № 2 до Договору, ціна за одиницю товару - за 1 кВт*год електричної енергії становить 1,2 грн без ПДВ.
Згідно з п.13.1. цей Договір набирає чинності з моменту погодження (акцептування) Споживачем заяви - приєднання (додаток № 1 до договору) і договірних величин споживання електричної енергії (додаток № 3 до договору) та укладається на строк до 31.12.2021 включно, а в частині виконання фінансових зобов'язань (в т.ч. повної фактичної оплати заборгованості, включаючи штрафні санкції) Договір діє до повного їх виконання.
Відповідно до п.13.8 Договору, умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача;
2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії. Зміна ціни за одиницю товару допускається за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку, а саме у торговій зоні “Об'єднані енергетичні системи України» (“ОЕС Україна»). Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку “на добу на перед» (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні “ОАС України» та оприлюднені офіційному вебсайті ДП “Оператор Ринку» за адресою в мережі Інтернет https:// www.oree.com.ua - згідно з ч. 6 ст. 67 Закону України “Про ринок електричної енергії» або інші документи органу, установи чи організації, які мають повноваження на експертні висновки стосовно відсоткової зміни ціни товару на ринках. Зміна ціни за одиницю товару застосовується з початку розрахункового періоду, у якому відбулись такі зміни.
3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;
6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/ або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;
7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.
Істотні умови Договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у Договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії та/або тарифу на послуги з розподілу електричної енергії, які враховуються в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачають за Договором.
У цьому випадку зміну ціни здійснюють у такому порядку:
- підставою для зміни ціни є набрання чинності постановою НКРЕКП про зміну відповідного регульованого тарифу, що застосовується у Договорі;
- нову (змінену) ціну застосовують з дня введення в дію відповідного регульованого тарифу згідно з рішенням НКРЕКП, якщо інше не встановлено чинним законодавством України (у тому числі відповідними рішеннями НКРЕКП).
8) зміни умов у зв'язку із продовженням дії договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку.
В подальшому між сторонами підписано ряд додаткових угод, якими кожного разу збільшено ціну збільшено ціну за 1 кВТ/год. електричної енергії:
- додатковою угодою №1 від 08.02.2021 до 1,2537 грн без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 01.01.2021;
- додатковою угодою №2 від 09.02.2021 до 1,377816 грн без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 01.01.2021;
- додатковою угодою №3 від 24.03.2021 до 1,48610 грн без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 01.03.2021;
- додатковою угодою №4 від 06.08.2021 до 1,60519 грн без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 01.07.2021;
- додатковою угодою № 5 від 25.08.2021 до 1,73618 грн без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 01.08.2021;
- додатковою угодою №6 від 31.08.2021 до 1,88026 грн без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 01.08.2021;
- додатковою угодою №7 від 31.08.2021 до 2,03874 грн без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 01.08.2021;
- додатковою угодою №8 від 28.09.2021 до 2,19559 грн без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 01.09.2021;
- додатковою угодою №9 від 28.09.2021 до 2,33917 грн без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 14.09.2021;
- додатковою угодою №10 від 30.09.2021 до 2,52099 грн без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 15.09.2021;
- додатковою угодою №11 від 25.10.2021 до 2,74348 грн без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 01.10.2021;
- додатковою угодою №12 від 25.10.2021 до 2,98819 грн без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 14.10.2021.
Відтак, за період дії Договору на постачання електричної енергії з ініціативи постачальника на 12 разів збільшено ціну за електричну енергію - із 1,2 грн. без ПДВ до 2,98819 грн без ПДВ, тобто на 149%.
Із актів приймання-передачі на виконання Договору вбачається, що ТОВ “РОЕК» на виконання Договору поставлено 810711 кВт*год електричної енергії на загальну суму 1855535,35 грн з ПДВ.
За доводами прокурора, укладення додаткових угод №№1-12 проведено із порушенням вимог ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме - ліміту 10% збільшення ціни товару, що призвело до переплати комунальним підприємством грошових коштів.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:
Щодо представництва прокурором інтересів держави колегія суддів враховує наступне.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 4 статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).
Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.
У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
При цьому, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Разом з тим, поняття «інтереси держави», відповідно до рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.
Предметом даного судового спору є визнання недійсними додаткових угод, укладених до Договору на постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська областна енергопостачальна компанія" та Комунальним підприємством "Здолбунівводоканал".
Комунальне підприємство "Здолбунівводоканал" у спірних правовідносинах діяв як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару (електричної енергії) в обсязі та в межах видатків, визначених Здолбунівською міською радою (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня).
Правовий статус, повноваження та відповідальність розпорядника бюджетних коштів визначаються положеннями Бюджетного кодексу України та Порядком №228. Згідно з цими документами, розпорядники бюджетних коштів мають право брати бюджетні зобов'язання та витрачати кошти лише в межах, встановлених затвердженими кошторисами та планами. Водночас, з урахуванням того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців громади, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності, неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладання підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Верховний Суд у постанові від 14.03.2018 у справі №815/1216/16 вказує, що комунальні підприємства (установи) створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном).
З огляду на викладене вище, суд першої інстанції правильно зазначив, що в даному випадку, Комунальне підприємство "Здолбунівводоканал" у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару (електричної енергії) в обсязі та в межах видатків, визначених позивачем (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня).
У силу вимог ст.ст.22, 26 Бюджетного кодексу України та ст.17 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», відносини, що виникли між Здолбунівською міською радою та комунальним підприємством у даному випадку будуються на засадах підконтрольності, підпорядкованості останнього міській раді в частині одержання та витрачання бюджетних коштів, здійснення фінансово-господарської діяльності.
Колегія суддів констатує, що правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес (територіальної громади), а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.
Виконання зобов'язань за додатковою угодою, укладеною з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призводить до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України “Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в ст.3 даного Закону.
Крім того, порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткової угоди про збільшення ціни товару після укладення договору про закупівлю, не сприяють раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створюють загрозу порушення інтересів держави.
Як наслідок, укладення додаткових угод з порушенням вимог законодавства призводить до необхідності додаткового витрачання коштів з бюджету, що створює загрозу порушення інтересів держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері суспільних відносин становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора. Схожа правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 по справі №912/989/18.
Також, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.
Невиконання встановлених законодавством норм при організації та проведенні тендерних процедур порушує інтереси держави в частині гарантування організації діяльності органів державної влади відповідно до вимог Конституції та законів України, забезпечення безумовного виконання нормативно-правових актів держави.
Отже, укладення оспорюваних додаткових угод до договору закупівлі товару всупереч норм ЦК України, ГК України, Закону України “Про публічні закупівлі» є порушенням законності в бюджетній системі, порушує принципи добросовісної конкуренції, об'єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій, та принципу запобігання корупційним діям і зловживанням при проведенні публічних закупівель.
Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою спрямоване на зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності, а також на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності та цільового використання коштів державного підприємства або установи.
Таким чином, як правильно зазначає суд першої інстанції, у вказаному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, а отже існують підстави для представництва даних порушених інтересів держави органами прокуратури.
В той же час, саме Здолбунівська міська рада, яка є розпорядником бюджетних коштів та здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевого бюджету, згідно з законодавством України має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 виснувала що рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.
Здолбунівською окружною прокуратурою, у відповідності до вимог ст.23 Закону України “Про прокуратуру», скеровано на адресу Здолбунівської міської ради відповідні листи № 54-1603вих-24 від 27.09.2024 та повторно №54-1784вих-24 від 29.10.2024, яким повідомлено про наявність порушень при укладанні КП “Здолбунівводоканал» додаткових угод до Договору постачання електричної енергії.
Відповідно до відповідей Здолбунівської міської ради від 06.12.2024 №2644/03-20/24 та №2645/03-20/24, комунальним підприємством не застосовувалися заходи претензійно-позовного характеру до ТОВ “РОЕК» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів. КП “Здолбунівводоканал» не має фінансової можливості оплатити судові витрати понесені при подачі позовної заяви до суду.
В матеріалах справи відсутні докази того, що Здолбунівська міська рада та КП “Здолбунівводоканал» зверталися до суду щодо оскарження вказаних додаткових угод №1-12 до Договору від 29.12.2020 та стягнення коштів.
Таким чином, Здолбунівська міська рада була обізнана про необхідність захисту інтересів держави, мала відповідні повноваження для їх захисту, проте ефективних заходів не вжила.
При цьому, щодо доводів ТОВ "РОЕК", що належним позивачем в особі якого прокуратура могла б звернутися із даним позовом була б Держаудитслужба, суд першої інстанції правильно врахував висновки Верховного Суду, а саме, що Закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 25.06.2024 у справі №918/760/23, від 01.10.2024 у справі №918/778/23, від 20.02.2025 у справі №910/16372/21, від 21.11.2025 у справі №920/19/24.
З огляду на предмет та підстави заявленого позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру".
По суті позовних вимог колегія суддів враховує наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, прокуратура, проаналізувавши укладені додаткові угоди до Договору №№1-12 (кожну окремо взяту за критерієм збільшення вартості послуги), дійшла висновку, що істотні умови договору в частині формування ціни постачальником були порушені, оскільки вартість електроенергії збільшилася не на 10% загалом, а на 149% (із 1,2 грн без ПДВ до 2,98819 грн без ПДВ), що є порушенням вимог Закону України “Про публічні закупівлі» та процедури тендерної закупівлі.
За доводами прокурора у позовній заяві, такий висновок кореспондується із правовим висновком Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19 були сформовані стосовно норми права, яка діяла у Законі України "Про публічні закупівлі" в редакції Закону, що діяв станом на серпень-жовтень 2018 року - п.2 ч.4 ст.36 Закону. До нової редакції Закону України "Про публічні закупівлі" в цілому та норми щодо вимог до Договору №7001-ВЦ від 29.12.2020 на постачання електричної енергії та внесення змін до нього, зокрема, не можуть бути застосовані правові висновки Верховного Суду у справі №927/491/19, які були викладені у постанові стосовно попередньої редакції вказаного Закону, тобто за інших застосовуваних норм права.
Із аналогічних мотивів щодо доводів ТОВ "Рівненська енергопостачальна компанія" про необхідність застосування до справи №918/1224/24 висновків викладених у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №904/6861/17 - суд першої інстанції також правомірно відхилив, оскільки правові висновки в постанові Верховного Суду у справі №904/6861/17 були сформовані стосовно норми права, яка діяла у Законі України "Про публічні закупівлі" в редакції Закону, що діяв станом на серпень-жовтень 2018 року - п.2 ч.4 ст. 36 Законі України "Про публічні закупівлі".
При цьому, суд першої інстанції правильно визначив актуальну практику, котру слід застосовувати до спірних правовідносин, а саме - постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 щодо застосування п.2 ч.5 ст.41 Закону "Про публічні закупівлі". Аналогічна правова позиція вказана у п.63 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2026 у справі №925/783/24.
Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ "Рівненська енергопостачальна компанія" аргументувало необхідність укладення додаткових угод про збільшення ціни електроенергії як товару, серед іншого, коливанням цін за електричну енергію на ринку, при тому враховував цінові довідки видані торгово-промисловою палатою.
При цьому, у спірних правовідносинах для здійснення усіх обрахунків та розрахунків має значення розрахунковий період в 1 календарний місяць (з першого по останнє число місяця), оскільки саме такий період визначений Договором між споживачем та постачальником (п.5.4.Договору).
Відтак при визначенні коливання ціни має значення саме місяць, який є базисним показником для порівняння при визначенні коливання ціни, а не декада чи день чи кілька днів.
Місцевий господарський суд, дослідивши дотримання відповідачем-1 порядку, встановленого Законом України "Про публічні закупівлі" та п.п.5.4. та 13.8. Договору, правильно встановив, що ТОВ "Рівненська енергопостачальна компанія", як постачальник, не дотримався при укладенні оспорюваних додаткових угод №№1-12 належного порядку з огляду на наступне.
Згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Відповідно до ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч.1 ст.652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Частиною четвертою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі (ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі"). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.
У спірних правовідносинах договір про закупівлю та оспорювані додаткові угоди до нього були укладені у період дії положень норм частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у двох редакціях: 1) Закону №114-ІХ (договір про закупівлю та додаткові угоди до нього №1-3) Закону №1530-ІХ (набрав чинності 26 червня 2021 року) (додаткові угоди №4-12).
Тож під час оцінки цих правовідносин слід застосовувати законодавство, чинне на момент їх виникнення.
Згідно з п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" №922-VIII (у редакції Закону №114-ІХ, чинній на момент укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього №№1, 2 та 3) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
24 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі №922/2321/22, в якій вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону №114-ІХ) збільшувати ціну товару більш ніж на 10% від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.
У пунктах 88-90 наведеної постанови Велика Палата виснувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" №922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Такий правовий висновок неодноразово також був викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2024 у справі №922/433/22, від 01.10.2024 у справі №918/779/23, від 06.02.2025 у справі №910/5182/24, від 18.02.2025 у справі №925/889/23 тощо, де інтерпретовано та застосовано положення п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" №922-VIII як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10% від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.
Отже, згідно з положеннями п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону №114-ІХ) зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов:
- збільшення ціни за одиницю товару до 10%;
- збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;
- така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
- така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;
- обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
До того ж застосована законодавцем при формулюванні цієї норми конструкція "не частіше ніж один раз на 90 днів" фактично надає можливість вносити зміни до ціни товару неодноразово, але лише в межах дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 %.
Щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону №1530-ІХ) приймається до уваги наступне.
Законом України №1530-ІХ внесено зміни до Закону України "Про публічні закупівлі" №922-VIII та викладено п.2 ч.5 ст.41 цього Закону в такій редакції: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії".
Внесеними Законом №1530-IX змінами у першому реченні п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" №922-VIII слова "підписання договору про закупівлю" замінені словами "підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", а друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного". Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10% залишилося незмінним і застосовується й надалі.
Так, на відміну від норм п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції Закону №114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни.
Додатково на підтвердження зазначеного свідчить зміст пояснювальної записки до проєкту Закону №1530-IX (https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/pubFile/634356), згідно з якою метою його прийняття було завершити реформу органу оскарження у сфері публічних закупівель, що відповідно дозволяє стверджувати, що подібні зміни вочевидь не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель (виконавцям) після підписання договору збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.
Іншими словами, зміни та доповнення до п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", внесені Законом №1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.
Проте п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" як у редакції, викладеній Законом №114-ІХ, так і в редакції, викладеній Законом №1530-ХІ, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Водночас положення п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції Закону №1530-ХІ не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10 %.
У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10% ціни, встановленої в договорі закупівлі.
Аналогічна правова позиція викладена у п.138 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24 - до якої суд першої інстанції зупиняв провадження у даній справі №918/1224/24.
Філологічне тлумачення п.2 ч.5 ст.41 Закону №922-VIII свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у п.2 ч.5 ст.41 Закону №922-VIII унормовано на рівні не більше 10%.
До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.
Узагальнюючи наведені у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 висновки щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
- норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону України "Про публічні закупівлі";
- інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої;
- укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі";
- збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі;
- застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників;
- з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та з огляду на усталену та послідовну судову практику, зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності;
- зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-IX до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;
- виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.
Згідно із ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди. Ініціатором внесення змін до договору в частині збільшення ціни за одиницю товару завжди виступає постачальник.
Як вбачається з матеріалів справи, додатковою угодою №1 від 08.02.2021, на підставі зміни постановою НКРЕКП №2353 від 09.12.2020 “Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ПРАТ “НЕК “УКРЕНЕРГО» на 2021 рік» (оприлюднена 10.12.2020) тарифу на передачу електричної енергії, збільшено ціну за 1 кВт*год до 2,3537 грн без ПДВ (на 4,47 %). Згідно із п. 1 вказаної додаткової угоди, відповідно до ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з січня 2021 року.
При цьому, додаткова угода №1 від 08.02.2021 про збільшення ціни розповсюджується на відносини сторін, які виникли з січня 2021 року, тобто починає діяти з моменту укладення Договору, ціна на електричну енергію фактично збільшується з моменту укладання Договору, що нівелює результати відкритих торгів.
Обґрунтовуючи необхідність внесення змін до Договору шляхом підписання оскаржуваної додаткової угоди №1 від 08.02.2021, ТОВ “РОЕК» посилається на Постанову НКРЕКП від 09.12.2020 №2353 “Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ПРАТ “НЕК “УКРЕНЕРГО» на 2021 рік», якою змінено тариф на передачу електричної енергії.
Постанова НКРЕКП від 09.12.2020 №2353 оприлюднена на вебсайті Регулятора 10.12.2020 та набрала чинності з 01.01.2021.
Вказану додаткову угоду укладено через зміну тарифу на передачу електричної енергії з посиланням на Постанову НКРЕКП від 09.12.2020 №2353 “Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ПРАТ “НЕК “УКРЕНЕРГО» на 2021 рік».
Так, за умовами даної Постанови, тариф на послуги з передачі електричної енергії для користувачів системи становить 293,93 грн/МВт*год.
Разом з тим, за умовами постанови НКРЕКП від 10.12.2019 №2668 “Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ПРАТ “НЕК “УКРЕНЕРГО» на 2020 рік» (зі змінами від 04.11.2020), яка передувала вищезазначеній постанові від 09.12.2020 №2353 (та яка №2668 діяла із 01.12.2020 до 31.12.2020) - тариф на послуги з передачі електричної енергії для користувачів системи становив 312,76 грн/МВт*год, тобто був вищим на момент укладення Договору (29.12.2020) ніж станом на 01.01.2021.
Відтак вартість затвердженого нового тарифу на послуги передачі взагалі: зменшилася в порівняні з минулорічним тарифом.
Отже, постачальником ТОВ “РОЕК» жодним чином не обґрунтовано збільшення тарифу на електричну енергію та необхідність підписання додаткової угоди № 1 від 08.02.2021.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідач-1 безпідставно не взяв до уваги, що у попередньому періоді (з 01.12.2020 до 31.12.2020) діяв більший тариф (312,76 грн/МВт*год.), аніж той що діяв із 01.01.2021 (293,93 грн/МВт*год). Укладення додаткової угоди №1 від 08.02.2021 щодо підвищення ціни за електричну енергію не відповідає положенню п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", згідно з яким істотні умови договору про закупівлю можуть змінюватися після його підписання у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Відповідач-1 не обґрунтував, чому підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання Договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, не навів причини, через які виконання укладеного Договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також мав довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції), однак цього не довів.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що додаткова угода №1 від 08.02.2021 суперечить ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі» та підлягає визнанню недійсною.
Обґрунтовуючи необхідність внесення змін до Договору шляхом підписання оскаржуваної додаткової угоди №2 від 09.02.2021, сторони посилаються на порівняльний аналіз середньозважених цін на електричну енергію. Сторони визначили ціну за 1 кВт*год - 1,377816 грн. без ПДВ. Згідно з п.3 вказаної додаткової угоди, відповідно до ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з січня 2021 року.
Водночас, опрацюванням інформації з веб порталу ДП “Оператор ринку» прокуратурою встановлено та доведено в суді це належними доказами, що ціни за одиницю товару не збільшились, а навпаки - зменшились з урахуванням наступного.
Так, станом на 30.12.2020 середньозважена ціна на електричну енергію на ринку РДН становила 1401,15 грн/МВт.год (без ПДВ), а на ринку ВДР - 1524 грн/МВт.год (без ПДВ).
Проте, станом на 01.01.2021 (дата, на яку фактично поширюється дія додаткових угод №№1-3) ціна електричної енергії на ринку РДН становить - 872,82 грн/ МВт.год (без ПДВ) (тобто ціна зменшилась на 38%), а на ринку ВДР - 914,95 грн/ МВт.год (без ПДВ) (тобто ціна зменшилась на 40%).
Крім того, станом на грудень 2020 року середньозважена ціна на електричну енергію на ринку РДН становила 1459,12 грн/МВт.год (без ПДВ), а на ринку ВДР - 1570,07 грн/МВт.год (без ПДВ).
У той же час, середньозважена ціна на ринку РДН за січень 2021 року становить - 1406,79 грн/МВт.год (без ПДВ), а на ринку ВДР - 1485,74 грн/МВт.год (без ПДВ).
Враховуючи вказане, додаткові угоди №1-2 укладено безпідставно, адже фактично коливання ціни електроенергії на ринку, порівняно з ціною встановленою у Договорі відбулося в сторону зменшення.
Відтак оскільки додаткові угоди №1-2 укладені з порушенням ст.41 Закону та підлягають визнанню судом недійсними, наступні додаткові угоди також підлягають визнанню недійсними, адже їхнє укладення призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10%), що визначена Законом.
Так, укладення додаткової угоди №2 призвело до збільшення ціни за 1 кВт/год. на 14 % відносно ціни, визначеної за умовами Договору; додаткової угоди №3 - на 23,8%; додаткової угоди №4 - на 33,76%; додаткової угоди №5 - на 44,68%; додаткової угоди №6 - на 56,68%, додаткової угоди №7 - на 69,9%, додаткової угоди №8 - на 82,96%, додаткової угоди №9 - на 94,9%, додаткової угоди №10 - на 110%, додаткової угоди №11 - на 128,6%, додаткової угоди №12 - на 149%.
Верховним Судом висловлено правову позицію, що обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (постанова Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/1058/21).
Вказана правова позиція також підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, від 21.11.2025 у справі №920/19/24.
Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів.
Перевищення встановленого обмеження навіть на 0,1% свідчить про порушення вимог ч.5 ст.41 Закону України “Про публічні закупівлі» і є підставою для визнання відповідної додаткової угоди недійсною. Закон не передбачає можливості нехтування цим обмеженням або його розширеного тлумачення.
Колегія суддів погоджується з висновком, що правових підстав для збільшення ціни на електроенергію за додатковими угодами №1 та №2 не було.
Відповідачем-1 не доведено належного документального обґрунтування зміни ринкової ціни, яка б виправдовувала необхідність внесення відповідних змін до договору. Оскільки зміна ціни за додатковою угодою №2 (за даною додатковою угодою ціна в порівнянні з Договором зросла на 14%) не мала достатніх підстав, то, як правильно зазначив суд першої інстанції, усі подальші збільшення вартості електроенергії також є неправомірними, оскільки вони ґрунтуються на незаконно підвищеній базовій ціні.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, неправомірним є укладення 08.02.2021 додаткової угоди №1 з визначенням її дії з 01.01.2021, із одночасним 09.02.2021 укладенням додаткової угоди №2, яка так само поширює свою дію на період з 01.01.2021, - оскільки таким чином сторонами здійснено ретроспективну зміну умов Договору двічі з різницею в один день щодо одного й того самого періоду, що суперечить принципам правової визначеності та належного договірного регулювання.
Відтак решта додаткових угод, котрі укладені з метою збільшення ціни за одиницю товару, а саме додаткові угоди №3-12 - не лише укладені внаслідок необґрунтованого підвищення ціни, але й перевищують встановлений законом ліміт у 10% від початкової вартості товару, що є прямим порушенням частини 5 статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі».
У постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №903/366/22 вказано, що відповідно до ст.5 Закону, закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях. Поряд з цим, перемога в тендері (закупівля за кошти місцевого бюджету) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10% у спосіб укладення оскаржуваних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, та свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції у тендері з метою перемоги.
Підвищення сторонами Договору ціни шляхом неодноразового укладання додаткових угод та “каскадного» підвищення ціни за одиницю товару суперечить меті Закону. Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у цій сфері, запобігання проявам корупції та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки якщо пристати на тлумачення сторонами п. 2 ч. 5 статті 41 Закону, то при укладанні додаткових угод ціну за товар можна збільшувати необмежену кількість разів.
Підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю, вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Такі висновки відповідають подібним правовим позиціям, викладеним в постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 23.01.2020 у справі №907/788/18, від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 12.09,2019 у справі №915/1868/18, від 25.06.2019 у справі № 913/308/18.
Таким чином, сторони у випадку коливання цін на ринку (як у бік зменшення, так і в бік збільшення ціни) наділені правом вносити зміни до ціни товару декілька разів, але не більше, ніж на 10% від ціни за одиницю товару і такі зміни сторони вносять з урахуванням вже внесених попередніх змін. Для внесення змін до умов договору щодо ціни товару визначальним є не просто коливання ціни, а й те, що таке коливання сторонами не було враховано попередніми змінами. Існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинно бути доведеним, документально підтвердженим. Тобто відповідні документи, що підтверджують коливання ціни товару па ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.
Тобто не будь-яка довідка уповноваженого органу про ціну товару на ринку є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку за період, який є розрахунковим. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 02.12.2020 у справі №913/368/19, 13.10.2020 у справі від №912/1580/18, від 23.01.2020 у справі №907/788/18.
Законом України “Про публічні закупівлі» не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання. Внесення змін до договору про закупівлю можливе лише у випадку коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.
Зокрема, у документі, який видає компетентний орган, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціна на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто, наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.
Однак постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції). Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.
Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч.5 ст.41 Закону України “Про публічні закупівлі» урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.
Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. В іншому випадку не досягається мета Закону України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.
Як було встановлено, додаткова угода №2 підвищила ціну на товар на 14% в порівнянні від ціни зафіксованої у Договорі від 29.12.2020, при цьому станом на дату, з якої додаткова угод №2 від 09.02.2021 фактично набрала чинності (01.01.2021), відбулося не зростання, а істотне зниження ринкових цін на електричну енергію як на ринку “на добу наперед», так і на внутрішньодобовому ринку що встановлено судом.
Враховуючи вказане, додаткова угода №2, як і усі подальші додаткові угоди про збільшення ціни за електроенергії, призвели до збільшення ціни на 149%, а саме додаткові угоди №3-12 суперечать ст.41 Закону України “Про публічні закупівлі». Зміна ціни згідно з оспорюваними додатковими угодами є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених ст.5 Закону України "Про публічні закупівлі", з огляду на що суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних додаткових угод на постачання електроенергії недійсними відповідно до ст.ст.203, 215 ЦК України.
При цьому, відповідач-1 не міг не розуміти особливості функціонування ринку електричної енергії; враховуючи його діяльність. На момент підписання основного договору відповідач-1 знав (не міг не знати) про ціни, які склалися на ринку на електричну енергію, постачання якої він мав намір здійснювати, та гарантував її поставку замовнику за цінами відповідно до договору.
Як правильно зауважив місцевий господарський суд, ТОВ “РОЕК» ініціювало укладення додаткових угод фактично для збагачення за рахунок бюджетних коштів, сплачених Комунальним підприємством "Здолбунівводоканал".
При цьому, щодо вказаної інформації у листі №02/5-177/1-05 від 04.02.2025, суд першої інстанції правильно зазначив, що посилання КП “Здолбунівводоканал» на те, що оплата електричної енергії у 2021 році здійснювалася за рахунок “власного бюджету» (коштів від господарської діяльності), не спростовує бюджетного характеру таких коштів з огляду на правовий статус комунального підприємства, визначений його Статутом.
Так, згідно п.1.1 Статуту КП “Здолбунівводоканал», затвердженого рішенням Здолбунівської міської ради №83 від 16.03.2016, комунальне підприємство “Здолбунівводоканал» є комунальною власністю територіальних громад міста Здолбунів, прийнято у комунальну власність згідно рішення Здолбунівської міської ради № 133 від 14.11.2003 і Здолбунівської міської ради № 547 від 25.12.2003. Засновником та власником “Підприємства» є Здолбунівська міська рада Рівненської області (п.1.3. Статуту).
Пунктом 1.4 Статуту визначено, що “Підприємство» є юридичною особою та діє у формі комунального підприємства, користується правом господарського відання щодо закріпленого за ним майна, має право від свого імені укладати договори, набувати майнові і немайнові права та нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем у судах, займатися діяльністю, яка відповідає напрямкам, передбаченим цим Статутом.
Майно Підприємства утворюється за рахунок майна переданого Власником (Здолбунівською міською радою); доходів від реалізації продукції, робіт і послуг у відповідності з предметом діяльності “Підприємства»; безкоштовних або благодійних внесків, пожертвувань, українських та іноземних підприємств, організацій, громадян; кредитів банків та інших кредиторів; капітальних вкладень та дотацій із бюджету; інших джерел не заборонених законом.
Комунальні підприємства (установи) створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном).
Вказаний правовий висновок, зазначений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №815/1216/16.
Таким чином, оплата електричної енергії за спірними додатковими угодами №1-12 до Договору від 29.12.2020 здійснювалася за рахунок бюджетних коштів Здолбунівської територіальної громади.
Згідно з ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з п.1 ч.3 ст.1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між відповідачами щодо ціни електричної енергії, поставленої за Договором, мали регулюватись за первинною ціною, а саме 1,2 грн. без ПДВ за 1 кВт*год електричної енергії.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, за січень-листопад 2021 року фактично поставлено 810711 кВт*год, за які КП “Здолбунівводоканал» мав би заплатити 1167423,84 грн з ПДВ (810711 * 1,2 + 20% ПДВ).
Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 688111,51 грн (1855535,35 грн - 1167423,84 грн.).
Відповідно до вказаних норм кошти, які безпідставно та незаконно витрачені у розмірі 688111,51 грн підлягають поверненню до місцевого бюджету.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2024 у справі №918/323/23.
Отже судом першої інстанції правильно встановлено, що оспорювані додаткові угоди №1-12 до Договору від 29.12.2020 про постачання електричної енергії споживачу укладено з порушенням законодавства, а також, що внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію мала місце переплата відповідачем-2 коштів в розмірі 688111 грн 51 коп.
З урахуванням вищенаведеного, безпідставно отримані ТОВ “РОЕК» кошти в результаті укладення додаткових угод, мають бути стягнуті на користь Здолбунівської міської ради в дохід місцевого бюджету.
Згідно з ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог прокурора про визнання оспорюваних додаткових угод №1-12 до Договору від 29.12.2020 недійсними та стягнення з відповідача-1 в дохід місцевого бюджету 688111 грн 51 коп. переплати за договором в порядку ст.ст.216, 1212 ЦК України.
Згідно з ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення у справі покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.01.2026 у справі №918/1224/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 21.04.2026.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Коломис В.В.