ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" квітня 2026 р. Справа№ 910/32643/15 (910/9170/24)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Отрюха Б.В.
Сотнікова С.В.
за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.
у присутності представників сторін:
від ТОВ "АВС Логістик Групп": ліквідатор Різник О.Ю. (в режимі відеоконференції)
від АТ "Укрексімбанк": Гижко О.Л. за довіреністю
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 року
у справі №910/32643/15(910/9170/24) (суддя Чеберяк П.П.)
за позовом 1.Товариства з обмеженою відповідальності "АВС Логістик Групп"
в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника Олександра
Юрійовича
2.Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк
України"
до 1. ОСОБА_2
2. ОСОБА_3
3. ОСОБА_4
4. ОСОБА_5
5. ОСОБА_6
6. ОСОБА_1
7. ОСОБА_7
8. ОСОБА_8
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_9
про визнання недійсними правочинів та витребування майна
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 року у справі №910/32643/15(910/9170/24) позов задоволено; визнано недійсними правочини з відчуження транспортних засобів ТОВ "АВС Логістік Групп", а саме:
- договір купівлі-продажу, на підставі якого 20.02.2018 за ОСОБА_2 перереєстрований транспортний засіб марки МАЗ-533603, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2004 рік випуску, №шасі НОМЕР_2 ;
- договір купівлі-продажу, на підставі якого 12.07.2019 за ОСОБА_7 перереєстрований транспортний засіб марки МАЗ-533603, державний номерний знак НОМЕР_3 (може бути змінений), 2005 рік випуску, №шасі НОМЕР_4 ;
договір, на підставі якого 05.04.2018 за ОСОБА_4 перереєстрований транспортний засіб марки МАЗ-630305, державний номерний знак НОМЕР_5 (може бути змінений), 2007 рік випуску, №шасі НОМЕР_6 ;
- договір, на підставі якого 05.04.2018 за ОСОБА_4 перереєстрований транспортний засіб марки МАЗ-630305, державний номерний знак НОМЕР_7 (може бути змінений), 2007 рік випуску, №шасі НОМЕР_8 ;
- договір купівлі-продажу, на підставі якого 20.02.2018 за ОСОБА_8 перереєстрований транспортний засіб марки МАЗ-630305, державний номерний знак НОМЕР_9 (може бути змінений), 2006 рік випуску, №шасі НОМЕР_10 ;
- договір, на підставі якого 06.04.2018 за ОСОБА_4 перереєстрований транспортний засіб марки МАЗ-630305, державний номерний знак НОМЕР_11 (може бути змінений), 2006 рік випуску, №шасі НОМЕР_12 ;
- договір, на підставі якого 06.04.2018 за ОСОБА_4 перереєстрований транспортний засіб марки МАЗ-630305, державний номерний знак НОМЕР_13 (може бути змінений), 2007 рік випуску, №шасі НОМЕР_14 ;
- договір, на підставі якого 31.10.2017 за ОСОБА_8 перереєстрований транспортний засіб марки МАЗ-573100, державний номерний знак НОМЕР_15 (може бути змінений), 2005 рік випуску, №шасі НОМЕР_16 ;
Знято із обліку і витребувано у ОСОБА_2 на користь ТОВ "АВС Логістік Групп" транспортний засіб марки МАЗ-533603, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2004 рік випуску, №шасі НОМЕР_2 із поновленням державної реєстрації за товариством;
Знято із обліку і витребувано у ОСОБА_3 на користь ТОВ "АВС Логістік Групп" транспортний засіб марки МАЗ-533603, державний номерний знак НОМЕР_3 (може бути змінений), 2005 рік випуску, №шасі НОМЕР_4 із поновленням державної реєстрації за товариством;
Знято із обліку і витребувано у ОСОБА_4 на користь ТОВ "АВС Логістік Групп" транспортний засіб марки МАЗ-630305, державний номерний знак НОМЕР_5 (може бути змінений), 2007 рік випуску, №шасі НОМЕР_6 із поновленням державної реєстрації за товариством;
Знято із обліку і витребувано у ОСОБА_4 на користь ТОВ "АВС Логістік Групп" транспортний засіб марки МАЗ-630305, державний номерний знак НОМЕР_7 (може бути змінений), 2007 рік випуску, №шасі НОМЕР_8 із поновленням державної реєстрації за товариством;
Знято із обліку і витребувано у ОСОБА_5 на користь ТОВ "АВС Логістік Групп" транспортний засіб марки МАЗ-630305, державний номерний знак НОМЕР_9 (може бути змінений), 2006 рік випуску, №шасі НОМЕР_10 із поновленням державної реєстрації за товариством;
Знято із обліку і витребувано у ОСОБА_4 на користь ТОВ "АВС Логістік Групп" транспортний засіб марки МАЗ-630305, державний номерний знак НОМЕР_11 (може бути змінений), 2006 рік випуску, №шасі НОМЕР_12 із поновленням державної реєстрації за товариством;
Знято із обліку і витребувано у ОСОБА_6 на користь ТОВ "АВС Логістік Групп" транспортний засіб марки МАЗ-630305, державний номерний знак НОМЕР_13 (може бути змінений), 2007 рік випуску, №шасі НОМЕР_14 із поновленням державної реєстрації за товариством;
Знято із обліку і витребувано у ОСОБА_1 на користь ТОВ "АВС Логістік Групп" транспортний засіб марки МАЗ-573100, державний номерний знак НОМЕР_15 (може бути змінений), 2005 рік випуску, №шасі НОМЕР_16 із поновленням державної реєстрації за товариством;
Стягнуто з відповідачів на користь АТ "Державний експортно-імпортний банк України" по 5 296,75 грн. судового збору з кожного.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/32643/15(910/9170/24) в частині: визнання недійсним правочину з відчуження транспортного засобу ТОВ "АВС Логістик Групп", а саме - договору, на підставі якого 31.10.2017 за ОСОБА_8 перереєстрований транспортний засіб марки МАЗ-573100, державний номерний знак НОМЕР_15 (може бути змінений), 2005 рік випуску, № шасі НОМЕР_16 ; зняття із обліку і витребування у ОСОБА_1 на користь ТОВ "АВС Логістік Групп" транспортного засобу марки МАЗ-573100, державний номерний знак НОМЕР_15 (може бути змінений), 2005 рік випуску, № шасі НОМЕР_16 із поновленням державної реєстрації за товариством та прийняти в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.01.2026 року вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Пантелієнко В.О.
Ухвалою суду від 12.01.2026 вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 року у справі №910/32643/15(910/9170/24), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/32643/15(910/9170/24).
20.01.2026 року через систему "Електронний суд" від АТ "Укрексімбанк" надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 року у справі №910/32643/15(910/9170/24).
26.01.2026 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/32643/15(910/9170/24)/438/26 від 22.01.2026 року витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Слід зазначити, що суддя Сотніков С.В., який входить до складу постійної колегії суддів, з 19.01.2026 року по 03.02.2026 року перебував у відпустці, а тому розгляд матеріалів апеляційної скарги здійснюється по виходу згаданого судді з відпустки.
У зв'язку з перебуванням судді Пантелієнка В.О. на лікарняному, витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2026 для розгляду справи №910/32643/15(910/9170/24) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Отрюх Б.В., Сотніков С.В.
Ухвалою суду від 04.02.2026 клопотання ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 року у справі №910/32643/15(910/9170/24) залишено без руху у зв'язку з відсутністю в апеляційній скарзі відомостей про повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) інших учасників справи (відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - арбітражного керуючого ОСОБА_9.), їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), неподанням доказів, які підтверджують відправлення копії цієї скарги і доданих до неї документів вищевказаним учасникам провадження у справі, а також доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
Вищевказана ухвала суду від 04.02.2026 року про залишення апеляційної скарги без руху надіслана скаржнику - ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку за адресою: АДРЕСА_1 (штриховий код поштового відправлення R067096363050) та відповідно до відомостей, які містяться на зворотньому поштовому відправленню, ОСОБА_1 отримав копію вищевказаної ухвали 19.02.2026 року, відтак граничний строк для усунення недоліків апеляційної скарги, з урахуванням вихідних днів, є 02.03.2026.
26.02.2026 року, згідно зазначених відомостей на конверті, скаржником на виконання вимог ухвали суду від 04.02.2026 року подано до суду апеляційної інстанції заяву про усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 року у даній справі, до якої долучено апеляційну скаргу в новій редакції, в якій зазначено відомості про всіх учасників справи, докази, які підтверджують відправлення копії даної апеляційної скарги учасникам справи та докази сплати судового збору.
Ухвалою суду від 09.03.2026 поновлено ОСОБА_1 строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 року у справі №910/32643/15(910/9170/24), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 02.04.2026 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.
У поданих відзивах на апеляційну скаргу АТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ліквідатор ТОВ "АВС Логістик Групп" Різник О.Ю. просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Крім того, у відзиві ліквідатора ТОВ "АВС Логістик Групп" Різника О.Ю. викладено клопотання про участь у судовому засіданні, призначеному на 02.04.2026, та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, за наслідками розгляду якого ухвалою суду від 25.03.2026 року дане клопотання було задоволено.
Представник "Державний експортно-імпортний банк" в судовому засіданні 02.04.2026 року у приміщенні суду та ліквідатор ТОВ "АВС Логістик Групп" арбітражний керуючий Різник О.Ю. в режимі відеоконференції проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечували, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Представники скаржника та інших учасників провадження у справі в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.
У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
02.04.2026 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення позивачів, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 року у даній справі в оскаржуваній частині - залишити без змін, виходячи з такого.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/32643/15 за заявою ТОВ "АВС Логістік Групп" про банкрутство на стадії процедури ліквідації, введеної постановою Господарського суду міста Києва від 01.02.2016 року.
У липні 2024 року ТОВ "АВС Логістік Групп" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника О.Ю. та АТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернулись до Господарського суду міста Києва зі спільним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання недійсними правочинів та витребування майна.
В обґрунтування поданої позовної заяви позивачі зазначили, що в ході проведення ліквідаційної процедури ТОВ "АВС Логістік Групп" на підставі відомостей, наданих Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС листом від 08.11.2023 року за вих. №31/26-3457 ліквідатором арбітражним керуючим Різником О.Ю. було встановлено, що належні боржнику на праві власності транспорті засоби у період з 2017 року по 2019 рік були перереєстровані на нових власників (відповідачів у справі), а саме:
- транспортний засіб марки МАЗ-533603, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2004 рік випуску, №шасі НОМЕР_2 , вартістю 86 746,00грн. з ПДВ, 20.02.2018 перереєстрований на нового власника ОСОБА_2 (відповідач 1) за договором купівлі-продажу;
- транспортний засіб марки МАЗ-533603, державний номерний знак НОМЕР_3 (може бути змінений), 2005 рік випуску, №шасі НОМЕР_4 , вартістю 94 336,00 грн. з ПДВ. 12.07.2019 перереєстрований на нового власника ОСОБА_7 (відповідач 7) за договором купівлі-продажу; 08.01.2020 зареєстрований за ОСОБА_3 (відповідач 2);
- транспортний засіб марки МАЗ-630305, державний номерний знак НОМЕР_5 (може бути змінений), 2007 рік випуску, №шасі НОМЕР_6 , вартістю 181 403,00 грн. з ПДВ, 05.04.2018 перереєстрований на нового власника ОСОБА_4 (відповідач 3) за договором;
- транспортний засіб марки МАЗ-630305, державний номерний знак НОМЕР_7 (може бути змінений), 2007 рік випуску, №шасі НОМЕР_8 , вартістю 181 403,00 грн. з ПДВ, 05.04.2018 перереєстрований на нового власника ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу;
- транспортний засіб марки МАЗ-630305, державний номерний знак НОМЕР_9 (може бути змінений), 2006 рік випуску, №шасі НОМЕР_10 , вартістю 165 175,00 грн. з ПДВ, 20.02.2018 перереєстрований на нового власника ОСОБА_8 (відповідач 8) за договором купівлі-продажу; 23.10.2018 зареєстрований за ОСОБА_5 (відповідач 4);
- транспортний засіб марки МАЗ-630305, державний номерний знак НОМЕР_11 (може бути змінений), 2006 рік випуску, №шасі НОМЕР_12 , вартістю 165 175,00 грн. з ПДВ, 06.04.2018 перереєстрований на нового власника ОСОБА_4 за договором;
- транспортний засіб марки МАЗ-630305, державний номерний знак НОМЕР_13 (може бути змінений), 2007 рік випуску, №шасі НОМЕР_14 , вартістю 165 175,00 грн. з ПДВ, 06.04.2018 перереєстрований на нового власника ОСОБА_4 за договором, 25.06.2020 зареєстровано за ОСОБА_6 (відповідач 5);
- транспортний засіб марки МАЗ-573100, державний номерний знак НОМЕР_15 (може бути змінений), 2005 рік випуску, №шасі НОМЕР_16 , вартістю 170 585,00 грн. з ПДВ, 31.10.2017 перереєстрований на нового власника ОСОБА_8 за договором, 10.04.2018 зареєстровано за ОСОБА_1 (відповідач 6).
В свою чергу, наведені вище транспортні засоби перебувають у заставі АТ "Державний експортно-імпортний банк України" на підставі договору застави №151311z34 від 07.12.2011 року.
Вартість транспортних засобів визначена із листа АТ "Державний експортно-імпортний банк України" від 03.11.2021 року №0000606/21-1278 в якому зазначена оціночна вартість заставного майна.
Так, зокрема, ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.07.2016 року у справі №910/32643/15 про банкрутство ТОВ "АВС Логістік Групп" визнано, зокрема, грошові вимоги АТ "Державний експортно-імпортний банк України" до боржника за кредитними договорами №151311К15 від 07.12.2011, №676-Д/2011 від 07.12.2011, №677-В/2011 від 07.12.2011, №678-В/2011 від 07.12.2011, №679-В/2011 від 07.12.2011, №151312К1 від 22.02.2012, №151312К2 від 22.02.2012, укладеними в рамках Генеральної кредитної угоди №151311N3 від 07.12.2011 із змінами і доповненнями, та включено до реєстру вимог кредиторів в розмірі 524 083 625,62 грн., в наступній черговості, а саме: 391 286 812,62 грн. - четверта черга, 132 796 813,00 грн., забезпечені заставою майна боржника, в тому числі, і за договором застави від 07.12.2011 №151311Z34, де предметами застави, зокрема, є автотранспортні засоби у кількості 9 шт.
В свою чергу, як зазначають позивачі, спірні транспортні засоби були відчужені в ході проведення ліквідаційної процедури банкрута без згоди заставодержателя. Окрім того, заставний кредитор коштів від реалізації заставного майна не отримував. Інформація про їх продаж у процедурі банкрутства ТОВ "АВС Логістік Групп" у спосіб встановлений нормами законодавства з процедур банкрутства відсутня та відповідно відсутні документи про їх реалізацію.
При цьому, згідно звіту про оцінку колісних транспортних засобів, що перебували на балансі ТОВ "АВС Логістік Групп", складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Східна консалтингова група" від 01.09.2021 року, ринкова вартість транспортних засобів у кількості 9 штук, що перебувають на балансі товариства, разом становить 1 325 719,00 грн., з урахуванням ПДВ, ліквідаційна вартість з урахуванням ПДВ - 1 052 575,00 грн.
З огляду на викладені обставини ТОВ "АВС Логістік Групп" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника О.Ю. та АТ "Укрексімбанк" звернулись до суду зі спільним позовом про визнання недійсними правочинів з відчуження транспортних засобів банкрута, а також зняття з обліку та витребування спірних транспортних засобів на користь банкрута.
За наслідками розгляду заявлених вимог рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 року у справі №910/32643/15(910/9170/24) позов задоволено в повному обсязі.
Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог належними та допустимими доказами.
ОСОБА_1 з даним рішенням суду першої інстанції не погоджується в частині, що стосується недійсності правочину і витребування транспортного засобу, що набуто апелянтом, та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.
За твердженнями скаржника, суд першої інстанції не дослідив всебічно, повно, об'єктивно та наявні у справі докази та не надав їм належну правову оцінку, не врахував висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 29.10.2025 у справі №924/232/22(924/1354/20), а також ухвалив оскаржуване рішення про витребування автомобіля МАЗ 573100, № шасі НОМЕР_17 , 2005 року, не взявши до уваги факт відсутності його в натурі, чим, на думку скаржника, грубо порушив вимоги ст.388 ЦК України, ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ч. 3 ст. 42 КУзПБ, ст.ст. 74,76-78, 236 ГПК України, ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Крім того, апелянт вказав, що спірне майно було відчужено правомірно на аукціоні із продажу активів банкрута за згодою заставного кредитора АТ "Державний експортно-імпортний банк України", до того ж, скаржник вказав на обставини непридатності спірного транспортного засобу до експлуатації та його розкомплектування, що на думку останнього, унеможливлює виконання судового рішення.
Оскільки доводи та вимоги скаржника фактично зводяться до незгоди з рішенням суду в частині, що стосується недійсності правочину і витребування транспортного засобу, що набуто ОСОБА_1 , то у відповідності до ст. 269 ГПК України рішення суду першої інстанції переглядається лише в цій частині.
Натомість в іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення скаржником в апеляційному порядку не оскаржується і, відповідно, судом апеляційної інстанції не переглядається.
Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення вказаного судового рішення в оскаржуваній частині, колегія суддів погоджується з висновками суду і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни такого рішення з огляду на наступне.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ.
Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.
Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).
Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі №920/1771/14, від 30.11.2016 у справі №910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.
Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18).
Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).
У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).
КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 тощо.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.
Наведений висновок сформований Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19).
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема пояснень третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_9 , який виконував повноваження ліквідатора ТОВ "АВС Логістік Групп" у період з 01.02.2016 по 10.01.2024, в ході проведення ліквідаційної процедури ним вживались заходи з продажу майна боржника, в тому числі і майна, яке перебуває в заставі АТ "Державний експортно-імпортний банк України", зокрема, частини заставного майна (автотранспортні засоби в кількості 9 шт.) за договором застави від 07.12.2011 №151311Z34.
Так, заставним кредитором листом від 25.01.2018 року №176-00/430 було погоджено продаж заставного майна боржника згідно приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на дату проведення аукціонів) з чітко визначеними умовами.
05.08.2018 відбувся аукціон з продажу майна ТОВ "АВС Логістик Групп", на якому, зокрема, переможцем торгів з продажу спірного транспортного засобу став ОСОБА_8 , на підтвердження чого у справі міститься протокол №9.
Однак, у зв'язку з допущенними порушеннями та реалізацією майна всупереч погоджених умов, рішенням комітету кредиторів у справі про банкрутство боржника, оформленим відповідним протоколом №7 від 16.02.2018, було зобов'язано третю особу, який виконував повноваження ліквідатора у справі, невідкладно вжити заходів щодо скасування (визнання недійсним) результатів аукціону з продажу частини заставного майна.
Листом від 19.02.2018 №19/02 третя особа повідомила торгівельну організацію про анулювання результатів аукціонів.
В подальшому торгівельною організацією було розміщено повідомлення про анулювання результатів проведення другого повторного аукціону з продажу майна ТОВ "АВС Логістік Групп", проведеного 05.02.2018 року.
Частиною 4 ст. 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на час проведення аукціонів з продажу майна боржника) визначено, що продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду.
Майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує.
При цьому, частиною 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" визначено, що заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.
Підпунктами 2.3.10, п. 2.4.2, 2.4.3 договору застави №151311Z34 від 07.12.2011 року унормовано, що розпорядження предметом застави може відбуватися виключно за згодою АТ "Державний експортно-імпортний банк України".
Разом з тим, як встановлено апеляційним судом на підставі листа РСЦ НСЦ МВС в м. Києві від 08.11.2023 року №31/26-3457 (т. 1, арк. с. 161), перереєстрація спірного транспортного засобу на нового власника ОСОБА_8 відбулась 31.10.2017 року на підставі договору, укладеному в ТСЦ.
При цьому, незважаючи на відчуження автомобіля у жовтні 2017 року, в подальшому даний транспортний засіб було виставлено ліквідатором на торги з продажу майна ТОВ "АВС Логістік Групп", результати якого від 05.02.2018 було анульовано, а також повторно виставлялись на торги, зокрема у 2019 році, про що свідчить повідомлення від 18.09.2019 року.
Таким чином, в даному випадку з матеріалів справи вбачається, що реалізація спірного транспортного засобу, який перебуває в заставі АТ "Укрексімбанк", відбулась без згоди заставодержателя, як наслідок вибуло поза волею боржника в порушення процедури банкрутства шляхом укладення з покупцем прямого договору.
Відтак, дії щодо укладення спірного правочину з відчуження транспортного засобу, що перебуває в заставі банку без згоди останнього грубо порушують принципи справедливості, добросовісності та розумності.
Місцевий господарський суд вірно зазначив, що майно банкрута, яке було реалізоване на аукціоні з продажу майна боржника, результати якого були в подальшому анульовані, підлягає поверненню у ліквідаційну масу для подальшої реалізації та погашення вимог заставного кредитора.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 КУзПБ ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
За ч. 1 ст. 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що на підставі вказаних положень, все майно ТОВ "АВС Логістік Групп", зокрема і спірні транспортні засоби, підлягають включенню у ліквідаційну масу банкрута. Однак, їх фактична відсутність унеможливлює наповнення ліквідаційної маси та подальше задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банкрута.
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19) дійшла таких висновків.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредиторам використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (правовий висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).
Суд вірно відзначив, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.
У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Статтями 11, 509 ЦК України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань).
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є: справедливість, добросовісність та розумність.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що укладення спірного правочину призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та спрямовано на завдання шкоди кредиторам, тобто має ознаки фраудаторності.
Суд першої інстанції також вірно зазначив, що визнання недійсним правочину боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
При перегляді справи в апеляційному порядку судом також враховано, що ухвалою господарського суду міста Києва від 21.08.2023 року у справі №910/32643/15 задоволено скаргу АТ "Укрексімбанк" на дії та бездіяльність арбітражного керуючого ОСОБА_9. та відсторонено останнього від виконання обов'язків ліквідатора ТОВ "АВС Логістік Групп", в тому числі з огляду на неналежне виконання ліквідатором покладених на нього обов'язків щодо реалізації автомобілів, які перебувають у заставі АТ "Укрексімбанк".
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.
У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Частиною третьою статті 13 ЦК України унормовано, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята статті 203 ЦК України).
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Відповідно до ч. 1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, враховуючи встановлення обставин щодо наявності ознак фраудаторності оспорюваного правочину, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним правочину з відчуження транспортного засобу ТОВ "АВС Логістік Групп", а саме договору, на підставі якого 31.10.2017 року за ОСОБА_8 перереєстрований транспортний засіб марки МАЗ-573100, державний номерний знак НОМЕР_15 (може бути змінений), 2005 рік випуску, №шасі НОМЕР_16 .
Щодо вимог позивача в частині витребування транспортного засобу від останнього набувача, суд зазначає наступне.
Захист відносин власності в Україні здійснюється на загальних засадах, визначених Конституцією України, Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Цивільний кодекс України одним зі способів захисту порушених прав передбачено віндикацію.
Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, а відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.
Віндикація - це витребування своєї речі не володіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного безпосередньо із власником договору.
Отже, для застосування вимог ст. 387 ЦК України необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що позивач є власником майна. Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.
Позов про витребування майна на підставі ст. 387 ЦК України підлягає задоволенню у випадку, якщо у власника майна, що вибуло з його володіння і перебуває у неправомірному володінні іншої особи, залишається право на це майно.
До предмету доказування за віндикаційним позовом входить також і встановлення факту наявності спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.
Віндикаційний позов може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов'язальних відносин. Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.
За змістом ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В силу ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Для застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України ключовими аспектами є відсутність волі власника на відчуження майна, добросовісність набувача, а також оплатність при відчуженні спірного майна.
Стаття 388 ЦК України передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми. Волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК країни ) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Зазначене також підтверджується висновками Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу на те, що можливість задоволення позовних вимог на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язане із встановленням двох основних обставин - наявності волі у власника (позивача, який витребував майно) та обставин переходу права власності до останнього набувача (чи було таке набуття добросовісним чи не добросовісним).
Разом з тим, положеннями зазначеної норми не зазначено наслідки у випадку, якщо за встановлених обставинами справи одночасно встановлено і відсутність волі у власника під час вибуття з його володіння майна і наявність добросовісного оплатного набуття права власності відповідачем-володільцем спірного майна.
Безумовною підставою для задоволення віндикаційного позову власника до добросовісного набувача спірного майна є отримання такого майна добросовісним набувачем безоплатно. При цьому, в контексті вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції, позбавлення добросовісного власника власності (незалежно від оплатності/безоплатності) можливе лише у випадку здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 29.05.2024 року у справі №910/5808/20 зазначив, що для застосування положень п.3 ч. 1 ст.388 ЦК України є визначальним питання добросовісності/недобросовісності набувача, оплатність чи неоплатність набуття добросовісним набувачем такого майна, а також обставини, за яких спірне майно вибуло з володіння первісного власника (за волею чи без волі власника, наприклад, чи в порядку продажу майна у виконавчому провадженні при виконанні судового рішення чи за інших умов), а тому такі обставини підлягають обов'язковому з'ясуванню та перевірці судом для правильного вирішення ним спору.
При цьому, за наявності передбачених статтею 388 ЦК України підстав, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, 14.11.2018 у справі №183/1617/16).
Як встановлено судом, ОСОБА_1. придбав спірний транспортний засіб 10.04.2018 року у ОСОБА_8. в особі комісіонера ФОП Адинцева О.В. Згідно умов вказаного договору, за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 10 000,00 грн.
Поряд з цим матеріали справи не містять жодних доказів, що правочин, на підставі якого ОСОБА_1. набув на права на транспортний засіб, є відплатним в розумінні статті 388 ЦК України, відповідних доказів на підтвердження факту передачі коштів, в тому числі розписки тощо, суду не надано.
Суд наголошує, що саме відплатність є визначальною ознакою для того, аби майно не могло бути витребувано, якщо такий набувач майна є добросовісним. У випадку, якщо майно отримане особою на іншій основі, за відсутності "відплатності", таке майно може бути витребувано в усіх випадках.
В свою чергу, саме лише укладення договору купівлі-продажу та видача свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу не свідчить про факт "відплатності" такого правочину.
Більш того, згідно наданого апелянтом висновку суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Карго Логістика" від 10.04.2018 про оцінку транспортного засобу на дату його придбання скаржником, технічний стан спірного автомобіля задовільний.
Таким чином, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду та неможливості виконання рішення у зв'язку з розукомплектуванням і непридатністю транспортного засобу та, як наслідок, неможливості виконання рішення суду, оскільки такі твердження не підтверджені належними і допустимими доказами, не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на правильність ухваленого рішення. Зазначені обставини можуть мати значення лише на стадії виконання судового рішення і не є підставою для його скасування в оскаржуваній частині.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Критерії такого втручання встановлені законодавством і неодноразово зазначалися у судовій практиці.
Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та утворюють "трискладовий тест", за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.
Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації. (див. зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21).
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору.
У процедурах банкрутства суттєве значення має принцип судового нагляду, оскільки з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
Зазначений принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об'єктів ліквідаційної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Господарський суд у справах про банкрутство має забезпечити як принцип рівності учасників процедури банкрутства, баланс інтересів боржника і його кредиторів та інших заінтересованих учасників, так і справедливий розподіл майна боржника між кредиторами, що є особливістю процедури банкрутства.
З огляду на зазначене, легітимною метою у випадку витребування арбітражним керуючим майна боржника від набувача такого майна на підставі частини першої статі 388 ЦК України можна вважати судовий нагляд у процедурах банкрутства та нагляд за дотриманням інтересів кредиторів щодо збереження об'єктів ліквідаційної маси, а також інтересів боржника щодо задоволення грошових вимог кредиторів. (Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.05.2024 у справі №910/5808/20).
Повернення у власність позивача 1 цій справі (банкрута) транспортних засобів, відчуженого поза його волею переслідує легітимну мету охорони права власності особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а також з метою дотримання таких прав відповідно до загальних інтересів суспільства.
Пропорційність втручання у право володіння та справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання, в цьому випадку полягає у тому, що позивач-1 - ТОВ "АВС Логістік Групп", поза його волею був позбавлений права володіння на спірне майно.
Також, пропорційність втручання у право володіння та справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання, в цьому випадку полягає у тому, що позивач, поза його волею був позбавлений права володіння на спірне майно.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно зазначив, що єдиним можливим в цьому випадку способом поновлення порушеного права позивача на володіння спірним майном, який може забезпечити приведення обсягу прав сторін в контексті спірного майна у стан, який існував до його відчуження, є саме витребування належного позивачу майна.
Віндикація в межах провадження у справі про банкрутство є не лише способом консолідації ліквідаційної маси, оскільки захист права власності боржника, з урахуванням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, також презюмується. Такий захист спрямований на попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном саме власником, в тому числі власником, який є боржником у провадженні у справі про банкрутство, оскільки власник майна наділений в тому числі правом на погашення власних боргів за рахунок належного йому майна. Повернення майна може прямо вплинути як на діяльність юридичної особи-боржника в цілому, так і на права керівників юридичної особи, так і на її учасників.
Відтак, місцевий господарський суд вірно вказав, що втручання у право ОСОБА_1 на володіння майном, у цьому випадку, переслідує легітимну мету, цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право та не призводить до понесення останнім індивідуального і надмірного тягара.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 зазначено, що добросовісний (кінцевий) набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до проміжного набувача, в якого придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.
Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного набувача. Добросовісний набувач набуває право на таке звернення за умови задоволення судом позовних вимог власника про витребування спірного майна (аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі №910/5808/20).
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачами вимог у оскаржуваній частині.
Посилання апелянта у відзиві на позовну заяву на пропуск позивачами строків позовної давності є безпідставними та підлягають відхиленню з огляду на таке.
Відповідно до приписів ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто, сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (правова позиція відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №907/50/16).
Згідно з 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Отже, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Якщо ж суд встановить, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору (сторона спірних правовідносин за конкретною позовною вимогою), суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за неповажності причин її пропущення, наведених позивачем. (Аналогічна правова позиція щодо вирішення питання позовної давності, яка є сталою, міститься у численних постановах Великої Палати Верховного суду, зокрема, від 18.01.2023 року у справі №488/2807/17, від 06.09.2023 року у справі №910/18489/20.
Відтак, оскільки судом встановлено обставини порушення прав позивачів та підстави для задоволення їх вимог, в даному випадку підлягає розгляду та дослідженню заява ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, поважності причин її пропуску та можливого застосування відповідних наслідків пропуску такого строку.
Так, скаржник зазначає, що договір купівлі-продажу транспортного засобу, на підставі якого ОСОБА_8 набув у власність спірний автомобіль, укладено 31.10.2017 року, а з даним позовом позивачі звернулись до суду лише 10.07.2024 року, тобто з пропуском трьохрічного строку.
Однак, в даному випадку відповідачем залишено поза увагою положення пункту 11 Закону України №540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020, а також пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) в Україні був встановлений з 12.03.2020 і тривав до 30.06.2023.
Отже, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені на час дії в України карантину.
Аналогічна правова позиція щодо визначення перебігу строку позовної давності відповідно до положень статей 256, 258 та пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України викладена Верховним Судом у постановах від 06.05.2021 у справі №903/323/20, від 31.05.2022 у справі №926/1812/21, від 22.06.2022 у справі №916/1157/21 та від 13.07.2022 у справі №910/8669/21
Крім того, в силу п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції Закону України від 15.03.2022 року №2120-IX у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені, зокрема, статтями 257-259 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Воєнний стан в Україні встановлено 24.02.2022 року і наразі триває.
Беручи до уваги вищенаведені норми законодавства з урахуванням внесених до ЦК України змін щодо застосування строків позовної давності у зв'язку із карантином в Україні та воєнним станом, судова колегія дійшла висновку, що трирічний строк позовної давності за даним позовом припав на дію введеного в Україні карантину та в подальшому - воєнного стану, а тому строк позовної давності продовжується та, як наслідок, не пропущено.
В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення суду в оскаржуваній частині прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування судового рішення у відповідній частині не вбачається.
Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 року у даній справі в оскаржуваній частині, така апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині - без змін. Судові витрати, пов'язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції за ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 року у справі №910/32643/15 (910/9170/24) залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 року у справі №910/32643/15(910/9170/24) в оскаржуваній частині залишити без змін.
3.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.
4.Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови підписано 20.04.2026 року.
Головуючий суддя О.М. Остапенко
Судді Б.В. Отрюх
С.В. Сотніков