вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" квітня 2026 р. Справа№ 910/13786/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Колесника Р.М.
суддів: Сковородіної О.М.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання: Михайлішині В.В.
за участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Плясун О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вігор брокер»
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 (повний текст рішення складено 30.01.2026)
у справі № 910/13786/25 (суддя - Ващенко Т.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вігор брокер»
до Акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
про визнання недійсним договору
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ «Вігор Брокер» (надалі також позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ПрАТ «АК «Київводоканал» (надалі також відповідач) про визнання п. 7.2 Договору поставки № 566/24/16-25 від 19.05.2025 недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані позивачем тим, що положення п. 7.2 Договору поставки № 566/24/16-25 від 19.05.2025 суперечать положенням ЦК України.
Короткий зміст судового рішення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 відмовлено у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дослідження і встановлення обставин недійсності, а також застосування окремих положень пункту 7.2. договору має здійснюватися під час розгляду вимоги покупця до постачальника про стягнення нарахованих на підставі цього пункту договору штрафних санкцій, тобто вже після нарахування та пред'явлення вимоги про сплату таких штрафних санкцій постачальник має можливість заявити і обґрунтувати їх невідповідність вимогам закону та принципам цивільного законодавства, а пред'явлення вимоги про визнання означеного пункту договору недійсним в окремому провадженні є передчасним, заявленим за відсутності самого порушення прав позивача та не може призвести до будь-якого ефективного відновлення таких прав.
Короткий зміст апеляційної скарги
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає про те, що суд першої інстанції при ухваленні спірного рішення не застосував положення статей 1, 3, 203, 215, 549 ЦК України, ст. 61 Конституції України, на які він посилався, як на підставу для задоволення позовних вимог.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
23.04.2025 відбувся аукціон із закупівлі Товару - ДК 021:2015: 09110000-3 - Тверде паливо; 09111100-1 Вугілля; 09111400-4 Деревне паливо (вугілля кам'яне, деревне паливо, брикети паливні), замовником якого виступило ПрАТ «АК «Київводоканал» (номер аукціону UA-2025-01-30-009734-a).
Переможцем Аукціону за Лотом № 4 стало ТОВ «Вігор Брокер».
19.05.2025 між позивачем (надалі - Постачальник) та відповідачем (надалі - Покупець) було укладено договір поставки № 566/24/16-25 (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю тверде паливо (далі - Товар) за найменуваннями, в асортименті та за цінами, що вказуються в Специфікації, що є невід'ємною частиною даного Договору, згідно заявок Покупця в письмовому або електронному вигляді (далі - Заявка), а Покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його вартість на нижчезазначених умовах Договору.
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє по 31.12.2025. Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від виконання тих зобов'язань, що лишились невиконаними (п. 13.1. Договору).
Пунктом 7.2. Договору передбачено, що Постачальник за даним Договором несе наступну відповідальність:
- за несвоєчасну поставку партії Товару сплачує Покупцеві неустойку у розмірі 0,1% від вартості не поставленої у строк партії Товару за кожний день прострочення поставки партії Товару;
- за кожні 5 (п'ять) календарних днів прострочення поставки партії Товару Постачальник додатково сплачує Покупцеві штраф у розмірі 5 (п'яти) % від вартості не поставленої у строк партії Товару;
- за кожні 6 (шість) календарних днів прострочення поставки партії Товару, Постачальник додатково до передбачених вище неустойки та штрафу, сплачує Покупцю договірний штраф в розмірі 20 % від загальної вартості Договору.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі та заперечення на них, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину (в тому числіі господарських договорів), а також правові наслідки недодержання сторонами встановлених законом вимог визначаються ГК України (за умови якщо правовідносини виникли на час чинності даного нормативно-правового акту), ЦК України.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (1). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (2).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з положеннями частин 1-2 ст. 16 цього ж кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (1). Способами захисту цивільних прав та інтересів може зокрема бути визнання правочину недійсним (2).
Згідно з частинами 1-2 ст. 202 цього ж кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (1). Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (2).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 цього ж кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 7 ст. 179 ГК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 180 цього ж кодексу зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 181 цього ж кодексу господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями ст. 629 цього ж кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 638 цього ж кодексу передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається із матеріалів справи, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про те, що зміст частини першої пункту 7.2. договору суперечить положенням ст. 549 ЦК України, оскільки частина третя даної статті визначає пеню, як вид неустойки, що забезпечує виконання саме грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, що на думку позивача, унеможливлює застосування до нього пені за договором, як постачальника товару, а отже пункт 7.2. підлягає визнанню судом недійсним на підставі ч.1 ст. 203 ЦК України.
Крім того, позивача також звертає увагу на те, що положення частини другої та частини третьої пункту 7.2. договору не відповідають принципам юридичної рівності, справедливості, добросовісності та розумності, а отже пункт 7.2. договору підлягає визнанню судом недійсним на підставі ч.1 ст. 203 ЦК України.
Із цього приводу, колегія суддів важає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно із ст. 215 цього ж кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 05.05.2020 у справі № 910/12279/18 виснував про те, що недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб'єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що позивачем у процесі розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували наявність будь-яких недоліків складових елементів Договору, зокрема незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб'єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.
У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що сама по собі вказівка у частині 1 пункту 7.2. Договору щодо можливості нарахування неустойки постачальнику за несвоєчасну поставку товару у розмірі 0,1% від вартості непоставленої у строк партії товару, не протирічить жодним положенням закону, зокрема і статті 549 ЦК України, оскільки даний Договір був укладений в період чинності ГК України, а тому до господарських правовідносин першочергово підлягають застосуванню положення ГК України, в тому числі і положення ст. 230 та ст. 231 даного нормативно-правового акту, відповідно до яких штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання та при цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що вказує на те, що положення пункту 7.2. Договору узгоджуються та не суперечать положенням глави 26 ГК України.
Крім того, колегія суддів вважає доводи позивача щодо невідповідності положень частини другої та частини третьої пункту 7.2. Договору принципам юридичної рівності, справедливості, добросовісності та розумності, а також посилання позивача на це, як на підставу недійсності спірного пункту, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки дані аргументи не узгоджуються із передбаченими у статті 215 ЦК України підставами визнання правочину недійсним.
У свою чергу, колегія також вважає за необхідне вказати, що суд першої інстанції, розглядаючи вищевказані доводи позивача, дійшов правильних, обґрунтованих та правомірних висновків про те, що дослідження і встановлення невідповідності положень частини другої та частини третьої пункту 7.2. Договору принципам юридичної рівності, справедливості, добросовісності та розумності, а також застосування окремих положень пункту 7.2. Договору має здійснюватися під час розгляду вимоги покупця до постачальника про стягнення нарахованих на підставі цього пункту Договору штрафних санкцій. Саме після нарахування та пред'явлення вимоги про сплату таких штрафних санкцій Постачальник має можливість заявити і обґрунтувати їх невідповідність вимогам закону та принципам цивільного законодавства, а пред'явлення вимоги про визнання означеного пункту Договору недійсним в окремому провадженні є передчасним, заявленим за відсутності самого порушення прав позивача та не може призвести до будь-якого ефективного відновлення таких прав, а тому подана позовна заява спрямована не на захист чи відновлення порушених прав сторони договору, а на створення обставин неможливості нарахування покупцем штрафних санкцій за цим правочином у разі порушення його умов постачальником, що не відповідає завданням господарського судочинства.
Таким чином, з огляду на все вищевикладене, колегія суддів в ході апеляційного провадження, дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачає.
Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати з оплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вігор брокер» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/13786/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Повний текст постанови складено і підписано 21.04.2026
Головуючий суддя Р.М. Колесник
Судді О.М. Сковородіна
А.І. Тищенко