вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" квітня 2026 р. Справа№ 940/755/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Спаських Н.М.
суддів: Яценко О.В.
Горбасенка П.В.
при секретарі судового засідання: Кузьменко А.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 16.04.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2025 (повний текст рішення складено 24.02.2026)
у справі № 940/755/21 (суддя Рябцева О.О.)
за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави
до 1. ОСОБА_1 (Київська обл., Білоцерківський р-н., с. П'ятигори)
2. Головного управління Держгеокадастру у Київській області (м. Київ)
про скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі,
Короткий зміст і підстави позовних вимог. Рух справи.
У червні 2021 року заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач 1) та Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Київській області, Головне управління, відповідач 2), у якому просив:
- визнати незаконними та скасувати накази ГУ Держземагенства у Київській області від 09 лютого 2015 року № 10-1150/15-15-сг, № 10-1148/15-15-сг та № 10-1152/15-15-сг, якими затверджено документацію із землеустрою та передано ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельні ділянки на території П'ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером 3224685300:06:006:0029, площею 12,5532 га, з кадастровим номером 3224685300:07:007:0018, площею 19 га, та з кадастровим номером 3224685300:07:008:0022, площею 13 га;
- визнати недійсними договори оренди цих земельних ділянок від 04 серпня 2015 року, від 28 вересня 2015 року та від 28 вересня 2015 року, укладені між відповідачами по справі.
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 20.03.2023 (а.с. 33 том 2) позов заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 про визнання недійсними наказів та договорів оренди земельних ділянок задоволено повністю. Визнано незаконними та скасовано наступні накази Головного управління Держземагенства у Київській області:
- наказ від 09.02.2015 року № 10-1150/15-15-сг про затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території П'ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером 3224685300:06:006:0029, площею 12,5532 га, строком на 49 років;
- наказ від 09.02.2015 року № 10-1148/15-15-сг про затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території П'ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером 3224685300:07:007:0018, площею 19 га, строком на 49 років;
- наказ від 09.02.2015 року № 10-1152/15-15-сг про затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території П'ятигiрської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером 3224685300:07:008:0022, площею 13 га, строком на 49 років.
Визнано недійсними наступні договори оренди:
- договір оренди землі від 04.08.2015 року, згідно з яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:06:006:0029, площею 12,5532 га, строком на 49 років, який в подальшому зареєстрований 09.09.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, рішення про державну реєстрацію 24293070;
- договір оренди землі від 28.09.2015 року, згідно з яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:07:007:0018, площею 19 га, строком на 49 років, який в подальшому зареєстрований 30.11.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, рішення про державну реєстрацію 26609742;
- договір оренди землі від 28.09.2015 року, згідно з яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:07:008:0022, площею 13 га, строком на 49 років, який в подальшому зареєстрований 30.11.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, рішення про державну реєстрацію 26611351.
Постановою Київського апеляційного суду від 12.09.2023 рішення Тетіївського районного суду Київської області від 20.03.2023 залишено без змін (а.с. 100 том 2).
Постановою Верховного Суду від 09.04.2025 року (а.с. 160 том 2) рішення Тетіївського районного суду Київської області від 20.03.2023 та постанову Київського апеляційного суду від 12.09.2023 скасовано, провадження у справі № 940/755/21 закрито. Судом касаційної інстанції роз'яснено, що оскільки спір стосується користування землями фермерського господарства, незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення ФГ і чи створила вона це фермерське господарство, розгляд справи віднесено до юрисдикції господарських судів.
Ухвалою Верховного Суду від 21.05.2025 задоволено заяву прокурора та у відповідності до частини 3 статті 30 ГПК України справу №940/755/21 направлено до встановленою юрисдикцією - до Господарського суду Київської області, оскільки земельні ділянки, щодо яких виник спір, знаходяться на території Білоцерківського району Київської області.
Ухвалою від 09.06.2025 Господарським судом Київської області справу № 940/755/21 прийнято до провадження, спір вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження (а.с. 4 том 3).
Суд першої інстанції ухвалами від 04.09.2025 повертав без розгляду подані прокурором заяви від 23.07.2025 та від 11.08.2025 про зміну предмету позову.
03.09.2025 до Господарського суду Київської області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від прокурора надійшла заява про зміну предмету позову (а.с. 88 том 3), яка прийнята судом до розгляду в судовому засіданні 04.09.2025.
За зміненими вимогами прокурор просив:
1. Визнати недійсними наступні договори оренди:
- договір оренди землі від 04.08.2015, згідно із яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:06:006:0029 площею 12,5532 га строком на 49 років;
- договір оренди землі від 28.09.2015, згідно із яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:07:007:0018 площею 19 га строком на 49 років;
- договір оренди землі від 28.09.2015, згідно із яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:07:008:0022 площею 13 га строком на 49 років.
2. Зобов'язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області земельну ділянку з кадастровим номером 3224685300:06:006:0029 площею 12,5532 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3224685300:07:007:0018 площею 19 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3224685300:07:008:0022 площею 13 га.
За даним з відкритих джерел встановлено, що Відповідач1 Головне управління Держгеокадастру у Київській області (код 39817550) у вересні 2021 року змінив назву на Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (код 39817550).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Київської області від 18.12.2025 у справі №940/755/21 (а.с. 188 том 3) позов задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області земельну ділянку з кадастровим номером 3224685300:06:006:0029 площею 12,5532 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3224685300:07:007:0018 площею 19 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3224685300:07:008:0022 площею 13 га.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури 3405,00 грн судового збору.
Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області на користь Київської обласної прокуратури 3405,00 грн судового збору.
В іншій частині позову відмовлено.
Мотивуючи ухвалене у даній справі рішення, місцевий господарський суд :
-визнав обґрунтованими підстави представництва прокурором (як самостійним позивачем у даному спорі) інтересів держави в суді у спірних правовідносинах. Обґрунтував, що уповноваженим органом для захисту інтересів держави у спірних відносинах є саме Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, а не Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Дерржгеокадастр), як заперечував відповідач1. При цьому враховано, що відповідач 1 у справі не може одночасно виступати і позивачем і відповідачем.
- встановив вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на отримання спірних земельних ділянок, після вже реалізованого нею одноразового права на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства. Так, встановлено факти попереднього отримання ОСОБА_1 в оренду двох земельних ділянок сільськогосподарського призначення (кадастрові номери 3224685300:07:005:0023, 3224685300:07:008:0020) загальною площею 9,7000 га строком на 49 років та подальшу державну реєстрацію фермерського господарства "П'ятигори" (04.06.2013 - а.с. 27 том 1), засновником і керівником якого одноосібно є ОСОБА_1
- на підставі вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, суд виснував, що додатково спірні у даній справі земельні ділянки могли бути отримані ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Так само і створене фермерське господарство може в подальшому отримувати додатково земельні ділянки лише на конкурентних засадах через участь у торгах;
- суд оцінив спірні у даній справі договори оренди від 04.08.2015 та від 28.09.2015 як нікчемні правочини за правилами частин 1 та 2 статті 228 ЦК України з огляду на те, що вони укладені за відсутності для цього підстави, встановленої частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України, без дотримання конкурентних засад, тобто спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками комунальної власності та є такими, що порушують публічний порядок;
- за загальним правилом, у випадку нікчемності правочину, до суду слід звертатися не з вимогою, про визнання такого правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (повернення одержаного за договором);
- суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсними спірних договорів оренди землі не є ефективним способом захисту порушеного права позивача, оскільки такі правочини є нікчемними в силу положень частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, що тягне відмову в позові про визнання їх недійсними;
- зазначив, що відсутність у орендаря правових підстав для користування земельними ділянками (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що останній використовує їх незаконно, і власник (держава) має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом повернення спірних земельних ділянок (негаторний позов). Суд визначився, що належним способом захисту порушеного права держави у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача1 повернути земельні ділянки;
- суд також вказав на те, що позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, 12.03.2026 відповідач-2 ОСОБА_1 , звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 12.03.2026 (а.с. 209 том 3). Просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2025 у справі № 940/755/21 повністю та прийняти нове про відмову у задоволені позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скаржник не погоджується та вважає помилковими доводи прокурора та висновки місцевого суду, що з боку відповідача2 має місце порушення вимог закону. За отриманням спірних земельних ділянок ОСОБА_1 звернулася до уповноваженого органу, з нею належним чином укладено спірні договори оренди земельних ділянок, які вона і на час вирішення спору добросовісно обробляє, вчасно сплачує орендну плату, чим наповнюється бюджет.
Апелянт вважає помилковими доводи прокурора, з якими погодився суд, про відсутність органу, який уповноважений захищати інтереси держави у даному спорі. Так, існує центральний орган виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику у сфері ... земельних відносин, землеустрою у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, яким є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру. Даний орган уповноважений здійснювати державний нагляд за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладення цивільно-правових договорів, надання у користування, в тому числі в оренду, дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотримання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах;
Прокурор не дотримався вимог чинного законодавства щодо підтвердження представництва інтересів держави в суді, в справі відсутні відомості про повідомлення Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в порядку, визначеному статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", про намір представництва прокурором інтересів держави у суді у даній справі.
Скаржник також заперечує обґрунтованість висновків суду щодо нікчемності оскаржених договорів. Умислу на укладення договорів, що спрямовані на порушення публічного порядку (ст. 228 ЦК України), не було у жодної із сторін спірних правочинів. ОСОБА_1 не мала наміру порушити закон, спірними земельними ділянками користувалася відкрито, провела державну реєстрацію договорів оренди, регулярно сплачує орендну плату.
Правові позиції інших учасників справи щодо поданої апеляційної скарги.
30.03.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу (а.с. 227 том 3), в якому прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
В обґрунтування заперечень проти вимог апеляційної скарги прокурор, зокрема, зазначив таке:
- прокурор у цій справі обґрунтовано звернувся до суду з позовом в інтересах держави саме як самостійний позивач;
- у позовній заяві прокурором вірно не визначено позивачем Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, як належного уповноваженого державою органу виконувати функції власника землі, розпоряджатися землями державної власності, оскільки цей орган державної влади не може бути визначено і позивачем, і відповідачем по справі з одночасним пред'явленням до нього позовних вимог;
- за зміненими позовними вимогами прокурор просить визнати недійсними спірні договори оренди та зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельні ділянки з огляду на неправомірну передачу земельних ділянок у користування цій особі, що порушує права держави.
Явка представників сторін.
Всі учасники справи повідомлені судом про призначення апеляційної скарги до розгляду через направлення ухвали від 16.03.2026 до їх Електронних кабінетів.
Представник відповідача1 адвокат Неживок І.В. у судове засідання 16.04.2026 не з'явився. Клопотання адвоката від 06.04.2026 за заявою про відкладення розгляду справи колегія суддів апеляційного суду відхилила, оскільки явка учасників на розгляд справи обов'язковою не визнавалася. Позиції учасників викладено письмово у матеріалах справи. Про обґрунтовану потребу особисто бути присутнім при розгляді апеляційної скарги, адвокат відповідача1 не вказує.
Статтею 270 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Неявка у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце цього засідання, за правилами ГПК України не перешкоджає розгляду справи.
Прокурор у судовому засіданні 16.04.2026 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідач-2 на розгляд апеляційної скарги не з'явився.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, наказами Головного управління Держземагенства у Київській області від 09.02.2015 № 10-1150/15-15-сг, № 10-1148/15-15-сг, № 10-1152/18-15-сг (а.с. 37-39 том 1) затверджено документацію із землеустрою та передано ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства на території П'ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області наступні земельні ділянки: кадастровий номер 3224685300:06:006:0029, площею 12,5532 га; кадастровий номер 3224685300:07:007:0018, площею 19 га; кадастровий номер 3224685300:07:008:0022, площею 13 га, строком на 49 років.
У подальшому Головне управління Держгеокадастру у Київській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) уклали спірні договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами:
- 3224685300:06:006:0029 площею 12,5532 га, розташованої на території на території П'ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області (договір оренди землі від 04.08.2015);
- 3224685300:07:007:0018 площею 19 га, розташованої на території на території П'ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області (договір оренди землі від 28.09.2015);
- 3224685300:07:008:0022 площею 13 га, розташованої на території на території П'ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області (договір оренди землі від 28.09.2015).
Право оренди за вказаними договорами 27.08.2015 (земельна ділянка 3224685300:06:006:0029) і 25.11.2015 (земельні ділянки 3224685300:07:008:0022 та 3224685300:07:007:0018) зареєстровано за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с. 28-36 том 1).
Всі вказані земельні ділянки зареєстровані в Державному реєстрі з цільовим призначення як для ведення фермерського господарства.
При вирішенні спору судом встановлено та не заперечено рештою учасників, що у 2011 році ОСОБА_1 , як фізична особа, на безконкурентних засадах реалізувала своє право на отримання в оренду земельних ділянок загальною площею 9,7 га на території П'ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області для ведення фермерського господарства строком на 49 років, що підтверджується розпорядженням голови Тетіївської районної державної адміністрації від 26 грудня 2011 року № 966 (а.с. 16 том 1).
01.02.2012 між Тетіївською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди землі, за умовами пункту 1 якого орендодавець згідно з розпорядженням голови адміністрації від 26.12.2011 № 966 надає, а орендар приймає в користування на умовах оренди земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що розташована на території П'ятигірської сільської ради за межами населеного пункту с. П'ятигори, для ведення фермерського господарства (а.с. 18 том 1).
04.06.2013 здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства "П'ятигори" (ідентифікаційний код 38582073), єдиним засновником і керівником якого є ОСОБА_1 , що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 27 том 1).
Отже, на момент прийняття 09.02.2015 ГУ Держземагенства у Київській області вищевказаних наказів та укладення спірних договорів оренди земельних ділянок, ФГ "П'ятигори", засновником якого стала ОСОБА_1 , набуло статусу юридичної особи та мало у користуванні земельні ділянки для ведення фермерського господарства.
Тому прокурором зазначено, що 09.02.2015, вже створивши ФГ "П'ятигори" та використавши своє право на позаконкурсне отримання земель для створення фермерського господарства, ОСОБА_1 повторно та неправомірно отримала на позаконкурсній основі спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3224685300:06:006:0029, площею 12,5532 га; 3224685300:07:007:0018, площею 19 га; 3224685300:07:008:0022, площею 13 га. також для ведення фермерського господарства.
За доводами прокурора такі земельні ділянки мають бути повернуті державі, а спірні договори оренди землі визнані недійсними.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно із статтею 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, з урахуванням меж апеляційного оскарження, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Щодо підтвердженості підстав звернення прокурора з відповідним позовом до суду в інтересах держави.
Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
У Рішенні Конституційного Суду України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести відсутність чи бездіяльність компетентного органу.
Згідно з частинами 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Північний апеляційний господарський суд погоджується із позицією суду першої інстанції та прокурора, що прокурор у справі що розглядається, обґрунтовано звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
Предмет спору стосується, зокрема, визнання недійсними договорів оренди землі, укладених між ГУ Держгеокадастру у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1 . Також в ДР речових прав спірні земельні ділянки зареєстровані за Орендодавцем: Держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області.
За наслідками визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок прокурор просив зобов'язати відповідача-1 повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області земельну ділянку з кадастровим номером 3224685300:06:006:0029 площею 12,5532 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3224685300:07:007:0018 площею 19 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3224685300:07:008:0022 площею 13 га, наголошуючи на порушенні інтересів держави.
Згідно положень ЗУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (від 19 червня 2003 року № 963-IV), основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель, зокрема, є: забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення (ст. 2).
Згідно ст. 4 даного Закону, об'єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.
Державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю (ст. 5 Закону).
Згідно затвердженого постановою КМУ від 14 січня 2015 р. № 15 ПОЛОЖЕННЯ про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру. Координацію роботи Держгеокадастру забезпечує Міністр економіки, довкілля та сільського господарства.
При цьому на сайті https://kyivska.land.gov.ua/wp-content/uploads/2023/03/ розміщено в загальному доступі затверджене Наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 № 603 (з подальшими змінами) Положення про Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.
За змістом цього Положення Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Згідно розділу 4 Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, в т.ч. розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним Кодексом на території м. Києва та області (пп. 15)) розділу 4).
Таким чином, за заявленими позовними вимогами саме Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області має бути у даній справі визначено позивачем, як сторона спірних договорів оренди землі та особа, на користь якої мають бути повернуті земельні ділянки.
За правилами ч. 3 ст. 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Саме на користь позивача задовольняються позовні вимоги у спорі.
Згідно ч. 4. ст. 45 ГПК України відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. Належним відповідачем у справі є особа, за рахунок якої можливе виконання судового рішення у справі.
У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.
Однак з урахування специфіки спору у даній справі слід врахувати наступні обставини:
У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 77-83; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 8.8).
Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.
У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3).
У постанові від 11 червня 2024 року по справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
У п. 140 постанови від 11 червня 2024 року по справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду також узагальнюючи наведені у цій постанові висновки щодо застосування норм права, висновує, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Отже, з урахуванням викладеного, вірною є позиція прокурора, що з огляду на специфіку спору, де Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області є учасником відносин, що порушують інтереси держави, ця особа у справі може бути лише відповідачем, а прокурор відповідно, набуває статусу позивача.
Беручи до уваги те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, обґрунтував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах (вказавши на те, що відповідний орган, який є учасником спірних правовідносин, сам допустив порушення інтересів держави), місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що прокурор у даній справі належно обґрунтував наявність визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що прокурором позов у справі подано із дотриманням вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Щодо суті позовних вимог та норм чинного законодавства, які слід застосувати при вирішенні спору, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.
Частиною першою статті 116 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
За змістом частин першої-третьої статті 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
За змістом частини третьої статті 134 ЗК України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначений статтею 7 ЗУ "Про фермерське господарство".
Згідно зі статтею 8 ЗУ "Про фермерське господарство", після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства
Згідно зі статтею 12 ЗУ "Про фермерське господарство", землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
За змістом положень статей 1, 5, 7, 8, 12 ЗУ "Про фермерське господарство", після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин України із метою створення фермерського господарства.
З урахуванням вимог статей 7, 8, 12 ЗУ "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, у постановах Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19.
Як правильно встановлено судом першої інстанції і перевірено судом апеляційної інстанції, 26.12.2011 ОСОБА_1 вже реалізувала своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства та отримала в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення (кадастрові номери 3224685300:07:005:0023 та 3224685300:07:008:0020), загальною площею 9,7000 га строком на 49 років, що підтверджується наявними у справі розпорядженням голови Тетіївської районної державної адміністрації від 26 грудня 2011 року № 966; договором оренди землі від 01.02.2012; Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.
За наслідками 04.06.2013 здійснено державну реєстрацію фермерського господарства "П'ятигори", засновником і керівником якого є ОСОБА_1 .
В Наказах ГУ Держземагенства у Київській області від 09.02.21015 (а.с. 37-39 том 1) прямо вказано про затвердження документації із землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 додатково ще трьох спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3224685300:06:006:0029, 3224685300:07:007:0018 та 3224685300:07:008:0022 знову ж таки для ведення фермерського господарства строком на 49 років.
В справу не подано також і доказів внесення змін до спірних договорів оренди землі, заміни в них сторони Орендаря.
Суд апеляційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків місцевого суду, що додатково земельні ділянки з кадастровими номерами 3224685300:06:006:0029, 3224685300:07:007:0018 та 3224685300:07:008:0022 (навіть для створення нового ФГ) могли бути отримані ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у земельних торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду (в даному випадку для ведення ФГ) громадянин може використати один раз. Так само і створене фермерське господарство може отримувати додатково земельні ділянки для забезпечення своєї діяльності лише на конкурентних засадах через участь у торгах.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 917/1476/23.
Отже суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що отримання відповідачем1 ОСОБА_1 , спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3224685300:06:006:0029, 3224685300:07:007:0018 та 3224685300:07:008:0022 для ведення фермерського господарства відбулося у спосіб, вчинений із порушенням вимог законодавства.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною другою статті 215 ЦК України, зокрема, передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини перша та друга).
У постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила:
85. Оскільки договір оренди землі від 1 липня 2015 року № 6, укладений між ГУ Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_3 без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним.
86. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс 19, пункт 72), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 69, 70)".
В іншій справі № 922/1830/19 за позовом заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фермерського господарства "Скосогорівка" про визнання недійсним договору та повернення ділянок, за участю Прокуратури Харківської області Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.10.2022 вказала:
"9.26. Обмежившись посиланням на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарства повторно, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентній) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами".
У постанові від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 Верховний Суд зазначив, що якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі. Однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентній) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України є нікчемним.
Таким чином, Верховний Суд у постановах від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23 (з посиланням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19), сформував сталий підхід про нікчемність договору оренди землі, згідно із частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України, укладеного без дотримання конкурентних засад, тобто спрямованого на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної або комунальної форми власності.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки спірні договори оренди землі від 04.08.2015 та від 28.09.2015 (а.с. 40-54 том 1), укладені між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Київській область за відсутності для цього правової підстави, визначеної в чч. 2,3 статті 134 ЗК України (укладені без дотримання конкурентних засад), то вони спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками державної власності, тому порушують публічний порядок та згідно із чч.1,2 статті 228 ЦК України є нікчемними.
Північний апеляційний господарський суд зауважує, що доводи відповідача1 ОСОБА_1 про те, що вона відкрито з 2015 року користувалася спірними земельними ділянками, регулярно сплачувала орендну плату, провела державну реєстрацію договорів оренди, не мала наміру отримати ці ділянки для порушення прав держави, не спростовують викладених висновків суду у даній постанові щодо нікчемності спірних договорів оренди землі.
Такі дії ОСОБА_1 та навіть добросовісна помилка державного органу при наданні в оренду скаржнику спірних земельних ділянок, неоскарження спірних договорів жодною із сторін, не створюють для ОСОБА_1 правомірну підставу для подальшого володіння нею спірними земельними ділянками на правах оренди, які отримані з порушенням вимог чинного законодавства.
Дотримання чинного земельного законодавства при набутті громадянами прав на земельні ділянки, безумовно становить суспільний інтерес.
З огляду на викладене, твердження скаржника про неправильне застосування місцевим судом положень статті 228 ЦК України в частині дослідження та встановлення обставин, чи порушують спірні договори оренди землі публічний порядок, спростовуються висновками суду у даній постанові про допущені порушення відповідачами вимог чинного законодавства.
Прокурор при цьому не доводить наявність умислу в однієї чи в обох сторін спірних договорів на вчинення спірних правочинів з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, для застосування наслідків по ч. 3 ст. 228 ЦК України і не просить про таке у позовних вимогах.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).
Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).
Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а відразу за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками місцевого суду про те, що позовна вимога прокурора про визнання недійсними трьох спірних договорів оренди землі не є ефективним способом захисту порушеного права держави, оскільки такі правочини є нікчемними в силу положень частин першої та другої статті 228 ЦК України.
У свою чергу, належним способом захисту порушеного права держави є зобов'язання відповідача1 повернути земельні ділянки, як застосування наслідків укладення нікчемного правочину, що за своїм правовим змістом також відповідає суті негаторного позову. Перехід права власності на спірні земельні ділянки від держави до орендаря, що вимагало б витребування ділянки з чужого незаконного володіння (віндикація) не відбувався.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц визначила, що Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов про повернення державі в особі Головного Управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області спірних земельних ділянок у даному випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто є негаторним.
Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 у справі №917/1476/23 виснував, що відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що останній використовує її незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном в будь-який час.
Представник відповідача1 під час розгляду справи у суді першої інстанції просив суд застосувати до позову наслідки спливу позовної давності, посилаючись на те, що на прокурора як на позивача розповсюджується загальний строк позовної давності, який рахується з дня, коли уповноважений державний орган, в даному випадку Державне агентство земельних ресурсів України, а далі її правонаступник Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру повинна була, чи могла довідатись про порушення прав.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
У статті 268 ЦК України наведено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. Такий перелік не є вичерпним. В деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.
Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (статті 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.08.2021 у справі № 910/20607/17.
Отже, власник нерухомого майна не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом його повернення. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривалості відповідного правопорушення.
Відповідно, до спірних відносин про зобов'язання повернення земельних ділянок у даній справі позовна давність не застосовується як до триваючого порушення.
Отже, за результатами вирішення спору місцевий суд прийшов до правильних висновків щодо нікчемності спірних договорів оренди землі, відмови в позові за вимогами про визнання їх недійсними та обґрунтованості підстав для задоволення вимог в частині зобов'язання ОСОБА_1 повернути спірні земельні ділянки державі в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.
Доводи скаржника у апеляційній скарзі таких висновків суду не спростовують.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що суд проаналізував всі доводи та заперечення учасників справи, у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати.
Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу від 12.03.2026 ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2025 у справі №940/755/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2025 у справі №940/755/21 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .
4. Матеріали справи №940/755/21 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 20 квітня 2026
Головуючий суддя Н.М. Спаських
Судді О.В. Яценко
П.В. Горбасенко