Справа № 638/23142/24
Провадження № 2/638/954/26
Іменем України
20 квітня 2026 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - судді Смирнова В.А.
за участі секретаря судового засідання Євженко О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , -
ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова (після перейменування - Шевченківський районний суд м. Харкова) з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
В позові просить визнати за позивачем право власності за набувальною давністю на 53/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що згідно Договору від 28.08.1950 року укладеного між Державним союзним монтажним трестом «Донбасенергомонтаж» та ОСОБА_5 та членами його сім'ї, був наданий в користування житловий будинок розташований в поселку Алексіївка міста Харків, в подальшому АДРЕСА_1 . У зв'язку з тим, що в спірному житловому приміщення, яке розташоване в будинку АДРЕСА_1 , були дві родини, з'явилися онуки ОСОБА_6 : ОСОБА_7 та її донька - ОСОБА_8 , останні звернулися до суду з позовом про визнання права користування житловим приміщенням площею 9 кв.м. та 18 кв.м., які розташовані на другому поверсі будинку. Згідно рішення Дзержинського районного суду від 12.03.1997 року за сім'єю ОСОБА_6 було визнано право користування двома кімнатами: 9 та 18 кв.м, які розташовані на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 . В подальшому ці кімнати були приватизовані і 23.04.2007 року продані сім'ї ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу. В договорі купівлі-продажу від 23.04.2007 року зазначено, що продаж здійснено саме 47/100 частки будинку АДРЕСА_1 . В подальшому частина житлового приміщення 47/100 (другий поверх) будинку АДРЕСА_1 був приватизований ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та видано свідоцтво про право власності на житло ОАО «Теплоенергомонтаж» 07.04.1997 року за №383 та зареєстрованого в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 08.04.1997 року за №В-28349. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 продали 47/100 житлового приміщення розташованого на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підстав договору купівлі-продажу від 23.04.2007 року, сім'я ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом про виділ частки із спільної власності. В подальшому позовні вимоги були змінені: припинення право спільної власності. Згідно ухвали Дзержинського районного суду від 12.03.2008 року була затверджена мирова угода на 53/100 частини будинку, на якій проживала сім'я позивача, укладена між сім'єю ОСОБА_9 та ВАТ «Теплоенергомонтаж», що і дало підставу для реєстрації право власності, а в подальшому її продажу 08.06.2008 року укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та засвідченою приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Костіною Ю.С. Договір купівлі-продажу відбувся в проміжок часу, коли позивач оскаржувала ухвалу суду про затвердження мирової угоди в апеляційному порядку. 24.06.2008 року згідно ухвали апеляційного суду Харківської області, ухвала Дзержинського районного суду від 12.03.2008 року про затвердження мирової угоди була скасована, а справа направлена на продовження розгляду у суд першої інстанції. 12.09.2008 року знову, ухвалою Дзержинського районного суду була затверджена мирова угода на 53/100 частини будинку, на якій проживала сім'я позивача, укладена між сім'єю ОСОБА_9 та ВАТ « ОСОБА_10 », хоча на той час сім'я ОСОБА_9 вже не була власником даної частини будинку, а був ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 08.06.2008 року. В подальшому, згідно ухвали апеляційного суду від 21.10.2008 року ухвала Дзержинського районного суду від 12.03.2008 року (зроблена описка, так як в тексті ухвали зазначена інша дата ухвали суду 12.09.2008 року), скасована, а справа направлена в суд першої інстанції для продовження розгляду справи. Останнє рішення по цій справі прийнято 15.03.2016 року, яким залишено без розгляду позовні вимоги сім'я Ніколаєвих ухвала Дзержинського районного суду від 15.03.2016 року, яке набуло законної сили. Тобто, у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не було правових підстав для здійснення договору купівлі-продажу ОСОБА_4 53/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , а тому повинні наступити правові наслідники недійсності для наступного правочини. При застосуванні правових наслідків для недійсних наступних правочинів, 53/100 частини житлового будинку на теперішній час повинна бути державною формою власності. У зв'язку з тим, що спірне житлове приміщення знаходиться на території міста Харкова, право власності є державним, так як воно змінювалася лише на підставі реєстрації мирової угоди, затвердженої Дзержинським районним судом, яке в подальшому було скасовано та в позові відмовлено та правочин, який був укладений з особою, яка не мала право на це правових підстав. Харківська міська рада своє право не зареєструвала. 30.12.1994 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 , який був наймачем житлового приміщення розташованого в АДРЕСА_1 . 06.02.1998 року позивач була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , як і зареєстрована неповнолітня дитина - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 помер. Позивач вважає, що вона має право на приватизацію 53/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , але не може скористатися своїм правом у зв'язку з недобросовісною поведінкою третіх осіб, які намагалися всіляко позбавити її права передбаченого чинним законодавством. Позивач зазначає, що в даному випадку вона, як позивач по справі має право користуватися належним їй майном, так як вона є членом наймача. Добросовісно користувалася житловим приміщенням, в якому вона була зареєстрована як член сім'ї і має всі права передбачені ЖК України. Починаючи з часу реєстрації в спірному житловому приміщенні зі згоди наймача, постійно мешкає, сплачує комунальні послуги, тобто відкрито користуюся спірним житловим приміщенням. Третя особа, ОСОБА_4 намагається любими засобами позбутися позивача та зняти її з реєстрації в даному житловому приміщенні. Так, згідно заочного рішення Дзержинського районного суду міста Харків від 29.10.2018 року по справі №638/18510/17 позивач визнана такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, знята з реєстрації та зобов'язано не чинити перешкоди ОСОБА_4 в користуванні будинком. У встановлені строки була подана апеляційна скаргу і у зв'язку з веденням воєнного стану розгляд справи було передано до Полтавського апеляційного суду. Згідно Постанови Полтавського апеляційного суду, провадження №22-ц/814/2117/22 від 27.09.2022 року апеляційну скаргу задоволено, заочне рішення Дзержинського районного суду від 29.10.2018 року скасоване та прийняте нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до позивача про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття з реєстрації. Підставами для відмови у даному позову було те, що зареєстрована та тривалий час мешкає у спірному житловому приміщенні і у разі задоволення даного позову у позивача виникає права звернення до суду з позовом про виселення, що на теперішній час і зробив ОСОБА_13 . В провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова знаходиться цивільна справа №638/6359/20 провадження №2/638/476/24 про моє виселення зі спірного жилого приміщення. Всі ці судові процеси тривають вже довго і позивач має право на захист свого порушеного права, так як треті особи, які в незаконний спосіб і не маючи на то правових підстав заволоділи 53/100 частиною житлового приміщення розташованого в будинку АДРЕСА_1 , хоча позивач у встановлено порядку зареєстрована як член наймача ще до цих правовідносин і ні зі згоди третіх осіб.
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харків від 09 грудня 2024 року позовну заяву прийнято до свого провадження та призначено загальний розгляд справи.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харків від 10.02.2025 закрито підготовче провадження по цивільній справі та справу призначено до судового розгляду по суті.
16.06.2025 від представника відповідача надійшли пояснення по справі, в яких він просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
У поясненнях зазначив, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, позивач не підтверджує, що вона є добросовісним набувачем спірної частини житлового будинку, оскільки вона увесь час знала, про те, що власником житлового будинку та надвірних будівель згідно реєстраційного посвідчення на об'єкт спірного нерухомого майна є Державний трест «Теплоенергомонтаж» і був зареєстрований 04.12.2000 року на праві державної власності згідно рішення Харківського міськвиконкому від 13.05.1948 року, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України. При цьому, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, станом на 16.06.2025, житловий будинок літ. А-1 з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 118,5 кв.м, житловою площею 57,5 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за (третьою особою у цій справі) ОСОБА_4 . Також при вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Сам по собі факт користування позивачем частиною спірного житлового будинку та проживання з реєстрацією у ньому не є підставою для виникнення права власності за набувальною давністю у позивача. Як стверджує у своєму позові позивач, вона зі своєю родиною користувався та має право на приватизацію частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , тобто користування позивачем спірними частинами ґрунтується на попередньому титулі права власності та відносинах правонаступництва (спадкування), а не на факті заволодіння безхазяйною річчю. Зазначене свідчить, що позивач весь час був обізнаним про власників на спірні частини домоволодіння, потенційних спадкоємців на такі частини, а отже знав, що заволодів чужими речами, відповідно таке володіння не призводить до набуття права власності незалежно від тривалості такого володіння. Володіння майном вважатиметься добросовісним лише в тому випадку, якщо в момент набуття річчю її набувач не знав та не міг знати, що він володіє чужою річчю. Що стосується проживання позивача у спірній частині домоволодіння тривалий час, утримання його в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги, то дані обставини не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю за ст. 344 ЦК України. Позивачем не надано виготовленого виконавцем робіт з технічної інвентаризації за допомогою Реєстру будівельної діяльності технічного паспорта на спірне нерухоме майно відповідно до вимог Порядку та статті 393 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Крім того, Позивачем у справі № 638/23142/24 неправильно та з недотриманням висновків викладених в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 645/6151/15-ц, визначено сторони у справі № 638/23142/24, а саме відповідача.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
У судове засідання відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився.
Треті особи у судове засідання, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з'явилися.
Суд, вислухавши позивачку та її представника, вивчивши подані заяви по суті справи, дослідивши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті приходить до наступних висновків.
Судом встановлені наступні фактичні обставини.
Відповідно до Договору від 28.08.1950 року, укладеного між Державним союзним монтажним трестом «Донбасенергомонтаж» та ОСОБА_5 , Державний союзний монтажний трест «Донбасенергомонтаж» здає ОСОБА_5 в орендне користування строком з 28 серпня 1950 рік по 21 грудня 1954 рік домоволодіння, яке знаходиться м. Харків, Олексіївка поселок треста «Донбасенергомонтаж» с дворовими ділянками з усіма житловими і нежитловими будівлями і службами, що знаходяться на ньому. Домоволодіння здається для проживання орендатора, ОСОБА_5 та членов його сім'ї у кількості 6 чоловік, а саме: ОСОБА_14 ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .
30.12.1994 ОСОБА_11 та ОСОБА_1 уклали шлюб, який зареєстрований Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, про що зроблений відповідний актовий запис № 743 та підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 06.02.1998, що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 21.11.2023 та паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблений відповідний актовий запис №1304 першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 27.01.2024, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
Ухвалою Дзержинського районного суду від 12.03.2008 визнано мирову угоду, укладено між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ВАТ «Теплоенергомонтаж» в особі Конєва Анатолія Олександровича за якою: ВАТ «Теплоенергомонтаж» визнає уточнені позовні вимоги в повному обсязі та передає, а позивачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 приймають на себе право власності на приміщення 1- 6 пл. 18 кв. м.; 1-5 пл. 12,4 кв. м.; 1- 4 пл. 6, 2 кв. м.; 1- 9 пл. 3,35 кв.м; 1-7 пл. 0,65 кв. м.; 1- 3 пл. 7,3 кв. м: 1-10 пл. 1,15 кв. м.; 1-11 пл. 1,85 кв. м.; 1-2 пл. 2,05 кв. м. 1- 1 пл. 0,7 кв. м., що складає 53/100 частини жилого будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 виплачують остаточну вартість частини будинку, що належить відповідачеві та складає на 1 грудня 2007 року 13 775 грн. 41 коп. Також, ВАТ «Теплоенергомонтаж» передає, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приймають на себе право вимоги першого кредитора по комунальним рахункам за житлові послуги по першому поверху будинку АДРЕСА_1 за боржниками - ОСОБА_11 та ОСОБА_1 (треті особи). Провадження у справі позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ВАТ «Теплоенергомонтаж», 3-х осіб: - ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_12 про виділ спільної власності та уточненим позовним вимогам про визнання права - закрито.
Вказана ухвала суду скасована ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 24.06.2008.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21.10.2008 ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.03.2008 року скасовано.
При цьому, у вказаній ухвалі встановлено, що Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.09.2008 року визнано мирову угоду, укладено між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ВАТ «Теплоенергомонтаж», в особі Конєва А.О., за якою: ВАТ «Теплоенергомонтаж» визнає уточнені позовні вимоги в повному обсязі та передає, а позивачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 приймають на себе право власності на приміщення 1- 6 пл. 18 кв. м.; 1-5 пл. 12,4 кв. м.; 1- 4 пл. 6, 2 кв. м.; 1- 9 пл. 3,35 кв.м; 1-7 пл. 0,65 кв. м.; 1- 3 пл. 7,3 кв. м: 1-10 пл. 1,15 кв. м.; 1-11 пл. 1,85 кв. м.; 1-2 пл. 2,05 кв. м. 1- 1 пл. 0,7 кв. м., що складає 53/100 частини жилого будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 виплачують остаточну вартість частини будинку, що належить відповідачеві та складає на 1 грудня 2007 року 13 775 грн. 41 коп. Також, ВАТ «Теплоенергомонтаж» передає, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приймають на себе право вимоги першого кредитора по комунальним рахункам за житлові послуги по першому поверху будинку АДРЕСА_1 за боржниками - ОСОБА_11 та ОСОБА_1 (треті особи). Провадження у справі позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ВАТ «Теплоенергомонтаж», 3-х осіб: - ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_12 про виділ спільної власності та уточненим позовним вимогам про визнання права - закрито.
Також встановлено, що матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є співвласниками 47/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2007 року. Заявлені ними позовні вимоги пов'язані з припиненням права власності на частку ВАТ «Теплоенергомонтаж», в зазначеному будинку за вимогою інших співвласників.
Ухвала суду від 21.10.2008 набрала законної сили 28.10.2008.
Тобто у вказаній ухвалі встановлено, що власниками будинку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо 47/100 частини будинку, ВАТ «Теплоенергомонтаж» відповідно щодо 53/100 частини будинку.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23.12.2014 скасовано ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 жовтня 2014 року. Передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
У вказаній ухвалі встановлено, що у листопаді 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом у якому просили виділити зі спільної власності їх частку: ванну кімнату 1-11 (3,7 кв. м.), вбиральня 1-10 (2,3 кв. м.), коридор 1-2 (4,1 кв. м.) та 1-1 (1,4 кв. м.), що складає 11,5 кв.м., 1/2 кухні 7,3 кв.м. та коридор 4,45 кв.м. - а всього 23,25 кв.м. у жилому будинку АДРЕСА_1 ; та виділити зі спільної ділянки землекористування їх частину у розмірі 588,375 кв.м. У грудні 2007 року ОСОБА_2 подала уточнену позовну заяву, де просила припинити право власності на частку ВАТ «Теплоенергомонтаж» у домоволодінні по АДРЕСА_1 та передати її ОСОБА_2 з зобов'язанням останньої виплатити йому відповідну компенсацію. Ухвалою суду першої інстанції від 12 березня 2008 року визнано мирову угоду між позивачами та ВАТ «Теплоенергомонтаж». Не погодившись з цією ухвалою, ОСОБА_11 , ОСОБА_1 та ОСОБА_12 подали апеляційну скаргу, яка судом апеляційної інстанції була задоволена, а справа направлена до районного суду на новий розгляд. Ухвалою районного суду від 12 вересня 2008 року визнано мирову угоду між позивачами та ВАТ «Теплоенергомонтаж». ОСОБА_11 , ОСОБА_1 та ОСОБА_12 було подано апеляційну скаргу на вказану ухвалу, яка ухвалою апеляційної інстанції від 21.10.2008 р. була задоволена та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У квітні 2013 року позивачами уточнено їх позовні вимоги, де вони просили зупинити право власності на частку ВАТ «Теплоенергомонтаж» на приміщення: 1-6 (18,1 кв.м.), 1-5 (12,4 кв.м.), 1-4 (6,2 кв.м), 1-9 (3,35 кв.м.), 1-7 (0,65 кв.м.), 1-3 (7,3 кв.м.), 1-10 (1,15 кв.м.), 1-11 (1,85 кв.м.), 1-2 (2,05 кв.м.), 1-1 (0,7 кв.м) першого поверху будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями; та визнати право власності на частку ВАТ «Теплоенергомонтаж» на вказані приміщення першого поверху з надвірними будівлями за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 жовтня 2014 року у клопотанні третьої особи ОСОБА_1 про приєднання до вищезазначеної цивільної справи позовної заяви ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_12 до ВАТ «Теплоенергомонтаж», регіональне відділення Фонду державного майна України у Харківській області, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, треті особи: Харківська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю - відмовлено, позовну заяву повернуто позивачам.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 15.03.2016 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ВАТ «Теплоенергомонтаж», треті особи: ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_12 про виділ частки із спільної сумісної власності залишено без розгляду. Зустрічний позов ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_12 до ВАТ «Теплоенергомонтаж», Регіонального відділення Фонду державного майна України в Харківській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності також залишено без розгляду.
Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.06.2025 вбачається, що власником житлового будинку, літ. «А» з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 118,50 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 . Розмір частки 47/100 з 27.11.2019 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 5856, виданий 27.11.2019, видавник: приватний нотаріус ХМНО Жовнір В.В.; 53/100 з 31.08.2017 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 1897, виданий 08.06.2008, видавник: приватний нотаріус ХМНО Костіною Ю.С.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29.10.2018 уточненні позовні вимоги задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 , 1970 р.н., яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не чинити перешкоди ОСОБА_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , в користуванні будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано ОСОБА_1 , 1970 р.н., яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . Знято з реєстрації ОСОБА_1 , 1970 р.н., з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Полтавського апеляційного суду від 27.09.2022 апеляційна скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Дем'яненко Ольга Олегівна - задоволена. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2018 року - скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття з реєстрації - відмовлено.
Так, Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно роз'яснень, що містяться в п.13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року №5 можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК України, а також частини 4 ст.344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права.
Відповідно до вимог ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: (1) наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; (2) добросовісність заволодіння чужим майном; (3) відкритість володіння; (4) безперервність володіння; (5) сплив установлених строків володіння; (6) відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року (справа №910/17274/17) зазначається, що аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, провадження № 61-19156св18, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Як встановлено судом, та зазначається самим позивачем відповідно до Договору від 28.08.1950 року укладеного між Державним союзним монтажним трестом «Донбасенергомонтаж» та ОСОБА_5 та членами його сім'ї, був наданий в користування житловий будинок розташований в поселку Алексіївка міста Харків, в подальшому АДРЕСА_1 .
З вказаного вбачається, що ОСОБА_11 (правонаступником якого є позивачка) та його сім'я отримали будинок у користування на підставі титулу, водночас, з договору від 28.08.1950 року вбачається, що орендне користування складає з 28 серпня 1950 рік по 21 грудня 1954 рік, а тому з 22 грудня 1954 року чоловік позивача почав користуватися без титулу будинком (змінився правовий режим). У свою чергу, наявність договору оренди підтверджує факт обізнаності ОСОБА_11 про власника будинку.
Позивач вказує, що з часу реєстрації в спірному житловому будинку мешкає в ньому, сплачує комунальні послуги.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 06.02.1998.
Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК України набрав чинності з 01 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 01 січня 2001 року.
При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів безперервного протягом десяти років та відкритого володіння будинком АДРЕСА_1 з 01.01.2001, зокрема, квитанції про оплати комунальних послуг, акти обстеження житлових умов, показання свідків (під час підготовчого провадження клопотання про допит свідків стороною позивача не заявлялися) тощо.
Крім того, суд звертає увагу, що позиція позивачки є доволі не послідовною, що виявляється в тому, що остання у позовній заяві вказує, що при вирішення спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема добросовісності та безтитульності володіння. Водночас, позивачка в позовній заяві вказує, що остання проживає у будинку з часу її реєстрації зі згоди наймача; остання має право користуватися належним її майном, так як є членом наймача; остання має право на приватизацію 53/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , але не може скористатися своїм правом у зв'язку із недобросовісною поведінкою третіх осіб (при цьому, приватизація можлива на підставі певного титулу, документи, який підтверджує законність проживання).
Крім того, набувальна даність поширюється на випадки, коли власник майна відомий, але він не проявляє інтересу до майна та фактично відмовився від нього. Також позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи.
Натомість матеріали справи свідчать, що володільцем 53/100 частини будинку АДРЕСА_1 був ВАТ «Теплоенергомонтаж», також починаючи з 2007 року почалися судові процеси з приводу спірного будинку за участю ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ВАТ «Теплоенергомонтаж» та самого позивача та її чоловіка ОСОБА_11 .
Судові процеси свідчили про обізнаність позивача про дані обставини, про намір володільця ВАТ «Теплоенергомонтаж» реалізувати свої права щодо володіння, користування та розпорядження своєю часткою будинку, а також те, що на частку у будинку претендували інші особи.
Зазначене виключає таку підставу як добросовісність володіння.
Крім того, як встановлено судом з 31.08.2017 власником 53/100 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 1897, виданий 08.06.2008, видавник: приватний нотаріус ХМНО Костіною Ю.С.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено стороною позивача договір купівлі-продажу від 08.06.2008 не оспорений (не визнаний недійсним тощо).
Суд не приймає доводи сторони позивача щодо нікчемності договору купівлі-продажу від 08.06.2008 («правочин укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 »), з огляду на те що договір купівлі-продажу відбулася 08.06.2008, державна реєстрація на підставі такого договору була здійснена 31.08.2017, тобто держава в особі реєстратора визнала право власності за ОСОБА_4 .
Крім того, позивач визначив відповідачем Харківську міську раду, оскільки майно знаходиться на території міської ради.
Відповідно до висновків викладених в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 645/6151/15-ц, зазначено, що Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Враховуючи, що з 31.08.2017 власником спірного будинку є ОСОБА_4 , на думку суду, вимоги позивача повинні були бути заявлені до останнього і відповідно Харківська міська рада є неналежним відповідачем.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зважаючи на викладене, суд приходить висновку про не обґрунтованість позовних вимог, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст.141 ЦПК України витрати позивачки зі сплати судового збору слід віднести на її рахунок.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Реквізити учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Харківська міська рада, код ЄДРПОУ 040559243, місцезнаходження: м. Харків, пл. Конституції, буд. 7.
Третя особа: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .
Третя особа: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 .
Третя особа: ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя В.А.Смирнов