Справа № 638/15780/24
Провадження № 2/638/855/26
20 квітня 2026 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:
Головуючого судді Цвірюка Д.В.,
за участю секретаря Рудської В.П.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представників відповідача Гладченко Н.О., Плеханової Я.І., Шерстюк Н.Л., Куніч Т.В., Лєснікової Г.Б.,
третіх осіб ОСОБА_3 , Пуль О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківський районного суду міста Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , служба у справах дітей апарату виконавчого комітету Кобеляцької міської ради про надання права на спілкування з дітьми, -
встановив:
Адвокат Пацурковська Олена Миколаївна звернулась до суду із позовом в інтересах ОСОБА_1 , в якому просила суд надати ОСОБА_1 право на спілкування з дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 засобами телефонного зв'язку, інтернет мережі, зокрема, але не виключно скайпу, за порядком: два рази на місяць з 18:00 години по 20:00 годину в телефонному режимі, в присутності законного представника дітей, враховуючи стан здоров'я дітей та їх бажання; п'ять разів на місяць з 20:00 години до 20:30 години в режимі скайп, в присутності законного представника дітей, враховуючи стан здоров'я дітей та їх бажання.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що заочним рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 02.07.2019 року ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав відносно її малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дітям встановлено статус дітей, позбавлених батьківського піклування. Зазначає, що ОСОБА_1 позбавилась шкідливої звички (алкогольної залежності) пройшовши курс лікування та реабілітації. На цей час ОСОБА_1 в повній мірі усвідомила свою поведінку, зробила відповідні висновки та бажає спілкуватися з дітьми, приймати участь у їх житті. Як мати вона морально тяжко переносить розлуку з дітьми та хоче підтримувати спілкування та бачитися з ними, піклуватися про них, а також не хоче остаточно втратити з ними зв'язок. Вважає, що при наданні їй права на спілкування будуть забезпечені не тільки її інтереси, а і якнайкращі інтереси дітей. На підставі викладеного позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.
Представником відповідача надано письмові пояснення, в яких зазначає, що умисна відсутність належної уваги, сумлінності, турботи з боку матері, тривале безвідповідальне ставлення до своїх батьківських обов'язків призвели до таких негативних наслідків, як позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зараз жінка відбуває покарання в ДУ «Качанівська виправна колонія (№ 54). Діти позивачки ОСОБА_7 та ОСОБА_9 перебувають на первинному обліку Служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, як діти, позбавлені батьківського піклування, в службі сформовані особові справи дітей. До набуття дітьми повноліття або втрати статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради здійснюватиме моніторинг, координацію діяльності стосовно дітей. В межах чинного судового розгляду ОСОБА_10 та ОСОБА_9 були опитані на предмет з'ясування їхньої думки щодо їх бажання спілкуватися з матір'ю, діти категорично не бажають спілкуватися з нею. Під час останнього судового засідання ОСОБА_10 та ОСОБА_9 відмовилися від поновлення контакту з матір'ю. ОСОБА_1 також була надана можливість поспілкуватися з дітьми, але під час розмови виникла конфліктна ситуація, матір в наполегливій грубій формі намагалася з'ясувати причини відмови доньок від спілкування з нею. ОСОБА_1 не бачилася з дітьми з 2018 року, але поводила себе агресивно до дітей, грубо відкидала звинувачення в неналежному вихованні в минулому, які лунали з боку дітей. Зазначає, що дитина не може бути примушена до спілкування з батьками, позбавленими батьківських прав, у разі її небажання спілкуватися з ними. У вирішенні питання щодо надання позивачеві права на спілкування з дітьми, Служба у справах дітей просить вирішити цю справу з позиції, чи відповідає інтересам ОСОБА_10 та ОСОБА_8 відновлення спілкування з матір'ю ОСОБА_1 та просить при постановленні рішення по справі врахувати думку дітей, які категорично відмовляються від цього.
Ухвалою суду від 02.09.2024 року відкрито провадження у справі та її призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Також вказаною ухвалою звільнено позивача від сплати судового збору.
Ухвалою суду від 16.10.2024 року задоволено клопотання представника позивача та витребувано від Служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради докази по справі.
Ухвалою суду від 17.10.2024 року задоволено клопотання представника позивача про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалами суду від 27.11.2024 року та 26.01.2026 року задоволено клопотання позивача про проведення судових засідань в режимі відеоконференції із ДУ «Качанівська виправна колонія (№54)».
Ухвалою суду від 03.12.2024 року задоволено клопотання представника позивача про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалами суду від 09.12.2024 року та 03.02.2025 року задоволено клопотання представника позивача та витребувано від Служби у справах дітей Богодухівської РДА докази по справі.
Ухвалою суду від 10.03.2025 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та її призначено до розгляду по суті.
Ухвалою суду від 03.07.2025 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 23.09.2025 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору службу у справах дітей апарату виконавчого комітету Кобеляцької міської ради.
Ухвалою суду від 26.01.2026 року задоволено клопотання третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції із Кобеляцьким районним судом Полтавської області.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав небажання дітей спілкуватись із матір'ю. Просив при вирішенні справи по суті врахувати думку дітей.
Треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, зазначили, що спілкування дітей з їх біологічною матір'ю суперечить їхнім якнайкращім інтересам.
Опитана в судовому засіданні 24.02.2026 року малолітня ОСОБА_6 повідомила, що наразі проживає з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , вважає їх батьками. Успенська ОСОБА_13 це рідна мати, однак вона не бажає з нею спілкуватись, оскільки вона принесла багато болі в її життя, кинула їх з сестрою, їй давали шанс виправитись, однак вона ним не скористалась. Пам'ятає як мати била старшу сестру ОСОБА_14 .
Опитана в судовому засіданні 24.02.2026 року неповнолітня ОСОБА_5 повідомила, що наразі проживає з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . ОСОБА_15 це рідна мати, однак вона не бажає з нею спілкуватись, оскільки остання погано поводилась з ними у дитинстві, довіра до матері відсутня.
Суд, заслухавши вступне слово сторін, заслухавши думку дітей, дослідивши письмові докази, встановивши факти та відповідні правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв'язку, дійшов наступного висновку.
Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
За приписом ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 2 ст.13 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п.2, п.4, п.6 - п.7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч.8 ст.279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи і докази, надані до суду.
Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що ОСОБА_1 є біологічною матір'ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 02.07.2019 року ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постановою Харківського апеляційного суду від 19.11.2025 року заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 02.07.2019 року залишено без змін.
ОСОБА_1 відбуває строк покарання в Державній установі «Качанівська виправна колонія (№54)» та працевлаштована на ДП «Підприємство ДКВС України (№54)», що підтверджується довідкою з ДУ «Качанівська виправна колонія (№54)».
Діти ОСОБА_9 та ОСОБА_10 виховуються в прийомній сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на даний час проживають з прийомними батьками як внутрішньо переміщені особи за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить надана інформація Служби у справах дітей Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області на виконання ухвали суду про витребування доказів.
Згідно довідки №274 від 08.07.2025 року, наданою ДУ «Качанівська виправна колонія (№54)», ОСОБА_1 за період з 2023 року по 2025 рік здійснювала перерахування грошових коштів на утримання ОСОБА_8 та ОСОБА_10 на загальну суму 13 500 грн.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.
Відповідно до ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст.6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю (батьком).
Статтею 150 СК України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, зокрема, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
При цьому суд зауважує, що приписами чинного законодавства, яке регулює сімейні правовідносини, зокрема відносини батьків та дітей, визначене коло взаємних прав і обов'язків батьків і дітей.
У статті 166 СК України визначені правові наслідки позбавлення батьківських прав. Так, у частині першій наведеної статті передбачено, що особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Статтею 168 СК України передбачено, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною. Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров'ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
У статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року, передбачено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року.
Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
У статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначено контакт з дитиною як реалізацію матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (ч. 8 ст.7 СК України, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року).
Відповідно до ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Позбавлена батьківських прав особа згідно статті 166 СК України, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання. До особистих немайнових прав батьків відноситься серед іншого також можливість бачитися та спілкуватися з дитиною.
При цьому позивач не реалізувала передбачене статтю 169 СК України право на поновлення батьківських прав відносно її доньок, юридичний зв'язок із дітьми не відновила, матеріали справи цих відомостей не містять і позивачем під час судового розгляду не надано.
Враховуючи те, що судом встановлено, що малолітні ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не мають прив'язаності до матері внаслідок систематичного вчинення насилля щодо них, діти при їх опитуванні прямо заявили про категоричне небажання спілкуватись з матір'ю, так як мають психологічну відразу, згадують конкретні негативні ситуації поведінки матері по відношенню до них, що не викликає у суду сумнівів щирості дітей, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки спілкування з біологічною матір'ю не відповідає інтересам дітей, які проживають в прийомній родині, відчувають їх турботу, піклування та любов.
При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових, електронних доказів, висновків експертів, показань свідків.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
У ч.ч.1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, установивши характер спірних правовідносин, обставини справи, наявні у справі докази, доводи сторін, та виходячи з інтересів дітей, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
До вказаного висновку суд прийшов, проаналізувавши надані сторонами докази на відповідність їх критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності.
При цьому, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).
Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, а при зверненні до суду позивач ухвалою суду від 02.09.2024 року була звільнена від сплати судового збору у розмірі 1211,20 гривень, судові витрати зі сплати судового збору слід віднести на рахунок держави.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.3-5, 11-13, 76- 81, 83, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд -
ухвалив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , служба у справах дітей апарату виконавчого комітету Кобеляцької міської ради про надання права на спілкування з дітьми - відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору віднести на рахунок держави.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Сторони та інші учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , фактичне місцезнаходження: ДУ «Качанівська виправна колонія (№54)» м.Харків, пров.Вишневий, буд.16;
відповідач: Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, ЄДРПОУ 23910928, м.Харків, пр-т Науки, буд.17А;
треті особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_1 ; служба у справах дітей апарату виконавчого комітету Кобеляцької міської ради, ЄДРПОУ 44722644, Полтавська обл., м.Кобеляки, вул.Касьяна, буд.29.
Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк