Справа № 127/7108/26
Провадження 2/127/2052/26
20 квітня 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борисюк І.Е.,
за участю: секретаря судового засідання Обертун Н.М.,
адвоката відповідачки ОСОБА_1 - Супруна М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву відповідачки та її адвоката про вирішення питання про розподіл судових витрат, -
У провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувала цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдкам» до ОСОБА_1 та державного реєстратора Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області Святої Катерини Миколаївни про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою суду від 06.04.2026 вищевказану позовну заяву було залишено без розгляду за заявою адвоката позивача і призначено судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат за заявою відповідачки ОСОБА_1 на підставі ч. 5 і ч. 6 ст. 142 ЦПК України.
08.04.2026 на адресу суду від адвоката відповідачки надійшла заява в обґрунтування відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000, 00 гривень за рахунок позивача.
В засідання представник позивача та співвідповідачка - державний реєстратор Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області Свята Катерина Миколаївна не з'явились, хоча у відповідності до ст. 128 ЦПК України були належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи. Причини неявки представником позивача та співвідповідачкою суду не повідомлено.
Адвокат відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не заперечував щодо проведення засідання у відсутність представника позивача та співвідповідачки.
Враховуючи вищевикладене, думку адвоката відповідачки ОСОБА_1 - Супруна М.І., а також положення ст. 223 ЦПК України, суд постановив провести судове засідання у відсутність представника позивача та співвідповідачки - державного реєстратора Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області Святої Катерини Миколаївни (ухвала суду постановлена без оформлення окремого документа та занесена до протоколу засідання).
Дослідивши заяву адвоката відповідачки та заслухавши його пояснення в судовому засіданні, суд прийшов до наступного висновку.
Положеннями ст. 55 Конституції України закріплено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Водночас ст. 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частинами першою, третьою статті 1312 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Зазначеним приписам Конституції України кореспондує ст. 15 ЦПК України, положеннями якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відтак, право на правничу допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, метою впровадження якого є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Безумовно, основною метою впровадження цього принципу в процесуальному кодексі є компенсація особі, на користь якої ухвалено судове рішення, понесених нею витрат для залучення адвоката як представника для надання професійної правничої допомоги з метою ефективного захисту своїх прав в суді.
Вказаний принцип та відповідний йому механізм визначення, доведення, розподілу та відшкодування витрат на правничу допомогу закріплений у главі 8 ЦПК України «Судові витрати».
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Так, ч. 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 141 ЦПК України регламентовано загальні правила розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, положення якої (статті) є універсальними.
При цьому порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду визначено нормами ст. 142 ЦПК України. Так, відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Згідно із ч. 6 ст. 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог ч. 9 ст. 141 цього Кодексу.
Аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат: ст. 141 ЦПК України (розподіл судових витрат) та ст. 142 ЦПК України (розподіл судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду) дає підстави для висновку, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень ч. 5 ст. 142 ЦПК України. Отже, для стягнення компенсації здійснених витрат, пов'язаних з розглядом справи, заявнику необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені.
Тобто стягнення з позивача компенсації понесених учасником справи витрат, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача. Отже відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв'язку із поданням позову до нього і у подальшому закриттям провадження у справі або залишенням його без розгляду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду можливе саме у випадку необґрунтованості дій позивача, та звертала увагу, що сам по собі факт закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмету спору, ні свідоме порушення позивачем правил суб'єктної юрисдикції та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 640/1029/18, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 906/961/17, від 08.07.2020 у справі № 810/3711/18).
В свою чергу, ЦПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача. Проте, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17, які хоч і здійснені в межах іншого судочинства (господарського), однак за своєю суттю є близькими до вирішення спірного питання і стосуються застосування аналогічних за своїм змістом норм процесуального права, очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, ч. 5 ст. 142 ЦПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/ необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
Разом з тим, поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожним таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача» (така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 922/2017/17, яка хоч і висловлена в межах іншого судочинства (господарського), однак за своєю суттю є близькою до вирішення спірного питання і стосується застосування аналогічних за своїм змістом норм процесуального права).
Окрім того, поняття «необґрунтовані дії позивача» не є тотожним поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив як підставу для компенсації саме дії позивача, які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов. Тобто предметом дослідження в даному випадку не може бути надання оцінки обґрунтованості позовних вимог, яка здійснюється судом при прийнятті рішення по суті спору.
Обов'язком сторін у цивільному процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідно до приписів ч. 5 ст. 142 ЦПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо.
Оскільки наведена норма ч. 5 ст. 142 ЦПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, то такі слід встановлювати суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин.
Реалізація позивачем права на звернення до суду із позовом у будь-якому випадку зачіпає та має вплив на права та інтереси особи, визначеної ним відповідачем. Отримавши звернений до себе позов, відповідач цілком логічно з метою ефективного захисту своїх прав змушений звертатися за професійною правничою допомогою адвоката, яка є оплачуваною працею, і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
В той же час, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 зазначила, що при компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням ч. 5 ст. 130 ГПК України, що аналогічна ч. 5 ст. 142 ЦПК України, має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов'язаних з розглядом справи, та необхідність понесення витрат відповідачем з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі (необхідність ознайомлення адвокатом з матеріалами справи, подання відзиву відповідачем у справі, участь адвоката в судових засіданнях, вчинення дій щодо збирання доказів та інше).
Таким чином, компенсація витрат позивачем за надану правничу допомогу відповідачу у випадку залишення позову без розгляду здійснюється з дотриманням загальних процесуальних гарантій щодо розподілу судових витрат за наслідком розгляду спору по суті, з дотриманням вимог, передбачених ч. 3 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Процедура розгляду заяви про розподіл судових витрат у випадку залишення позовної заяви без розгляду має здійснюватися з урахуванням особливостей, визначених ч. 5 ст. 142 ЦПК України, та з урахуванням загальної чи спрощеної процедури позовного провадження, яка застосовувалася щодо розгляду позовної заяви в конкретній справі. У такому випадку процесуальним законом відповідачу надається право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, яким він може скористатись або не скористатись.
Задоволення заяви про компенсацію здійснених витрат відповідача відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України не є усуненням судом неповноти судового рішення, а залежить виключно від волевиявлення самого відповідача, не передбачає дискреційних повноважень та власної ініціативи суду щодо розгляду вказаного питання, на противагу приписам ст. 270 ЦПК України.
Ухвала суду про компенсацію судових витрат після закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду є судовим рішенням про розподіл судових витрат, яке приймається за наслідком розгляду відповідного клопотання відповідача з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності сторін.
У даному випадку суд зобов'язаний виходити з положень ч. 5 ст. 142 ЦПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.
Як вбачається з матеріалів справи, суд, дослідивши матеріали позовної заяви, визнав їх такими, що відповідають нормам ЦПК України, а тому прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, розгляд якої вирішив провести у порядку загального позовного провадження, та призначив підготовче засідання. До початку розгляду справи по суті, а саме до першого підготовчого засідання, адвокатом позивача було подано заяву про залишення позову без розгляду
Звернення позивача до суду із даним позовом не може розцінюватися як його необґрунтовані дії, оскільки наявність або відсутність порушеного права особи, яка звернулася до суду з позовом, повинен встановити суд під час розгляду справи по суті та з'ясування фактичних обставин справи.
Згідно і ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Як вбачається із змісту поданої адвокатом позивача заяви про залишення позовної заяви без розгляду, вказана заява містяться посилання на п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, проте не містить будь-яких причин подання такої заяви.
Так, суд зауважує, що залишення позову без розгляду за заявою позивача є практичною реалізацією принципу диспозитивності цивільного судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Водночас суд також зауважує, що залишення позову без розгляду не може нівелювати права відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат, необхідність яких була породжена реалізацією прав на судовий захист у рамках ініційованого позивачем судового спору.
У даному випадку (залишення позову без розгляду з підстави, встановленої п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України) не є необхідними такі ознаки, як недобросовісність, зловживання чи незаконність, оскільки законодавець у такому випадку чітко визначив інший термін - «необґрунтованість», який є відмінним від наведених, а заявляючи про залишення позову без розгляду із зазначеної підстави, позивач усвідомлює ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням ним таких процесуальних дій, зокрема передбачених ч. 5 ст. 142 ЦПК України. Подання заяви про залишення позову без розгляду є виключно свідомим волевиявленням позивача, яке відповідачка не могла передбачити, і вчинення представником позивача цієї дії не нівелює наслідків отримання відповідачкою правової допомоги адвоката, яка потребує оплати. При цьому самим фактом звернення до суду із такою заявою позивач фактично визнав передчасність пред'явлення позову до відповідачів, а, отже, необґрунтованість вчинення ним відповідної процесуальної дії (вказані висновки наведені в постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 917/243/22, які хоч і висловлені в межах іншого судочинства (господарського), однак за своєю суттю є близькими до вирішення спірного питання і стосуються застосування аналогічних за своїм змістом норм процесуального права).
Судом встановлено, що 26.03.2026 між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Супруна Миколи» було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 26/03-2026, на підставі якого адвокату Супруну М.І. було видано ордер. (а.с.48-39зв., 51)
Згідно Єдиного реєстру адвокатів України Супрун М.І. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 21/1570 від 08.08.2018.
Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Як вбачається із умов договору про надання правової (правничої) допомоги № 26/03-2026 від 26.03.2026, сторони даного правочину досягли домовленості, що вартість наданих послуг правничої допомоги у справі № 127/7108/26, що включає в себе підготовку відзиву на позовну заяву, участь у судових засіданнях, складання процесуальних документів, збір доказів та усі інші передбачені процесуальним законодавством дії, становить 10 000, 00 гривень (п. 1.1, п. 3.1 договору).
Судом прийнято до уваги, що у разі встановлення сторонами договору про надання правової допомоги гонорару у фіксованому розмірі, як у даному випадку, надання детального опису робіт на виконання положень ч. 3 ст. 137 ЦПК України, не є необхідним, оскільки розмір гонорару, в такому випадку, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником, а отже є визначеним.
Крім цього, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
На виконання умов договору про надання правової (правничої) допомоги № 26/03-2026 від 26.03.2026 ОСОБА_1 було сплачено АБ гонорар в сумі 10 000, 00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.03.2026. (а.с. 52)
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Матеріали справи не містять клопотання позивача про зменшення витрат відповідачки, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати відповідачеві у разі залишення позову без розгляду всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У відповідності до ч. 9 ст. 141 ЦПК Укпаїни, враховуючи полодження ч. 5 і ч. 6 ст. 142 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено не тільки, що позов залишено без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача, а також, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Суд прийшов до висновку, що заявлена відповідачкою ОСОБА_1 сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що позовну заяву було залишено без розгляду за заявою представника позивача у першому ж підготовчому засіданні у справі. Однак, як вже зазначав суд вище дана обставина не може нівелювати права відповідачки на отримання компенсації понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, необхідність яких була породжена реалізацією прав на судовий захист у рамках ініційованого позивачем судового спору.
Судом прийнято до уваги, що звернення позивача до суду з позовом і постановлення судом ухвали від 09.03.2026 вимушено викликало необхідність звернення відповідачки за професійною правничою допомогою, реалізацію права на подання відзиву, який було підготовлено адвокатом Супруном М.І. При цьому доказів вчинення АБ будь-яких інших дій, перелік яких наведено у п. 1.1 договору про надання правової (правничої) допомоги № 26/03-2026 від 26.03.2026, суду не надано. Також судом прийнято до уваги, що адвокатом відповідачки було складено і подано до суду заяву про відшкодування судових витрат і взято участь у даному судовому засіданні.
Оцінка дій адвоката відповідачки (АБ), як те вбачається з матеріалів справи, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного відзиву і заяви не є занадто значними.
При цьому суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між АБ та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов'язок щодо розподілу судових витрат.
Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій відповідачкою сумі (10 000, 00 гривень) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, враховуючи критерії реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, положення ч. 9 ст. 141 ЦПК України, частково покладає на позивача витрати відповідачки на професійну правничу допомогу, а саме в сумі 4 000, 00 гривень.
На підставі вищезазначеного, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 43, ч. 2 ст. 133, ст.ст. 137, 141, ч. 5 і ч. 6 ст. 142, ст.ст. 258-261, 353-355 ЦПК України, суд, -
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдкам» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000, 00 гривень.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Вінницького апеляційного суду.
Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Білдкам»: код ЄДРПОУ 44674659; місцезнаходження: 21009, м. Вінниця, вул. Стрілецька, 1.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
Державний реєстратор Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області Свята Катерина Миколаївна: місцезнаходження: 23000, Вінницька область, Жмеринський район, м. Бар, майдан Святого Миколая, 18.
Ухвала суду складена 20.04.2026.
Суддя