Справа №760/7822/26 1-кс/760/4147/26
16 квітня 2026 року м. Київ
Слідчий суддя Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника власника майна ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора ОСОБА_3 відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Київської міської прокуратури про арешт майна у кримінальному провадженні № 22024101110000639 від 10.08.2024 за ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 194 ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 113, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 113 КК України,
До Солом'янського районного суду міста Києва надійшло клопотання прокурора про накладення арешту у кримінальному провадженні № 22024101110000639 від 10.08.2024 на майно, вилучене під час обшуку 17.03.2026 в офісному приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Вербицького, 16, а саме: (1) мобільний телефон марки «Samsung Galaxy S10+» з номером телефону НОМЕР_1 , IMEI1: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 ; (2) мобільний телефон марки «Iphone 17 Pro Max» з номером телефону НОМЕР_4 , IMEI1: НОМЕР_5 ; IMEI2: НОМЕР_6 ; (3) мобільний телефон марки «Iphone 16 Pro Max» з номером телефону НОМЕР_7 , IMEI1: НОМЕР_8 , IMEI2: НОМЕР_9 .
У клопотанні зазначено, що вилучені мобільні телефони містять інформацію, яка має значення для кримінального провадження, зокрема, можуть містити відомості щодо протиправної діяльності, а також видалені дані, які підлягають відновленню під час проведення судової експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів, у зв'язку з чим, вказане майно визнано речовими доказами.
З метою забезпечення збереження речових доказів, недопущення їх приховування, пошкодження, знищення або відчуження, виникла необхідність у накладенні арешту на зазначене майно.
30.03.2026 на адресу суду надійшли заперечення на клопотання про арешту майна від адвоката ОСОБА_4 . У запереченнях адвокат зазначає, що клопотання є необґрунтованим, поданим формально та не підтвердженим належними і допустимими доказами.
Зокрема, адвокат вказує, що обвинувачення ґрунтуються виключно на рапорті оперативного співробітника, який не містить жодних об'єктивних даних щодо руху коштів, зокрема відсутні відомості про крипто валютні транзакції, адреси гаманців, використання обмінних сервісів чи будь-які банківські документи, що підтверджують походження коштів. На думку захисника, твердження про надходження коштів із «крипто гаманця, підконтрольного спецслужбам РФ» є голослівним та не підтвердженим доказами.
Крім того, адвокат зазначає, що вилучення майна відбулось під час невідкладного обшуку без належного подальшого судового контролю, оскільки у матеріалах відсутня ухвала про надання дозволу на проведення такого обшуку після його здійснення, що, на думку сторони захисту, свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Також захисник звертає увагу суду на те, що витяг з ЄРДР, долучений до клопотання, не містить належного оформлення та не підтверджує обставини на які посилається сторона обвинувачення, а частина матеріалів стосується інших осіб та подій, не пов'язаних із власниками вилучених телефонів.
Окрім цього, адвокат зазначає про відсутність будь-яких ризиків, передбачених КПК, оскільки власники майна не перешкоджали проведенню слідчих дій, добровільно надали доступ до мобільних пристроїв, у зв'язку з чим орган досудового розслідування мав можливість отримати та зафіксувати всю необхідну інформацію.
За таких обставин, на думку сторони захисту, відсутні правові підстави для накладення арешту на вилучене майно, а його застосування призведе до необґрунтованого обмеження права власності.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 просив задовольнити клопотання з викладених у ньому підстав. На підтвердження своєї позиції просив долучити до матеріалів клопотання ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва про надання дозволу на проведення обшуку від 08.04.2026; постанову про призначення судової експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів від 30.03.2026; супровідний лист про направлення вищевказаних телефонів на експертизу.
Адвокат ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання, просив відмовити у його задоволенні.
Дослідивши матеріали кримінального провадження, заперечення сторони захисту, слідчий суддя вважає, що підстав для задоволення клопотання прокурора не вбачається виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із таких заходів є арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та (або) користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України визначено правові підстави для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів, згідно з якою арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
За ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. другої ст. 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.п. 3,4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Судом встановлено, що СУ ГУ СБУ у місті Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024101110000638 від 10.08.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 194 ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 113, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 113 КК України.
Як вбачається з матеріалів клопотання, підставою для звернення до суду є необхідність забезпечення збереження речових доказів та проведення судової експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів вилучених мобільних телефонів під час проведення обшуку офісного приміщення за адресою: м. Київ, вул. Вербицького, 16, будівля КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», а саме: : (1) мобільний телефон марки «Samsung Galaxy S10+» з номером телефону НОМЕР_1 , IMEI1: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 ; (2) мобільний телефон марки «Iphone 17 Pro Max» з номером телефону НОМЕР_4 , IMEI1: НОМЕР_5 ; IMEI2: НОМЕР_6 ; (3) мобільний телефон марки «Iphone 16 Pro Max» з номером телефону НОМЕР_7 , IMEI1: НОМЕР_8 , IMEI2: НОМЕР_9 .
Постановою від 17.03.2026 слідчого СУ ГУ СБУ у місті Києві та Київській області ОСОБА_5 вищевказані речі визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 22024101110000638 від 10.08.2024.
Разом з тим, слідчий суддя встановив, що обшук, під час якого вилучено вказане майно, проведено у порядку ч. 3 ст. 233 КПК України та в подальшому отримано відповідний судовий дозвіл - ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 08.04.2026, у зв'язку з чим доводи сторони захисту щодо незаконності проведення обшуку не знайшли свого підтвердження.
Водночас, як убачається зі змісту ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду від 08.04.2026 про надання дозволу на проведення обшуку, яку надав прокурор під час судового розгляду, орган досудового розслідування був зобов'язаний утриматися від вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку у разі надання їх власниками добровільного доступу до інформації, що на них міститься відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України. Як встановлено слідчим суддею та підтверджується протоколом обшуку від 17.03.2026, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не перешкоджали проведенню слідчої дії, добровільно надали доступ до мобільних пристроїв, у тому числі повідомили паролі для їх розблокування. Зазначені обставини також відображені у постанові про призначення судової експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів, в якій прямо наведено відповідні паролі доступу.
За таких обставин, вилучення вказаних мобільних телефонів фактично відбулося за відсутності передбачених ухвалою слідчого судді від 08.04.2026 підстав для такого вилучення, а орган досудового розслідування вже отримав можливість доступу до всієї необхідної інформації та її фіксації у встановленому законом порядку.
Оцінюючи доводи сторони обвинувачення щодо зв'язку вилученого майна із кримінальним правопорушенням, слідчий суддя зазначає, що вони не підтверджені належними та допустимими доказами. Зокрема, матеріали клопотання не містять об'єктивних даних щодо руху грошових коштів, відсутні відомості про конкретні крипто валютні транзакції, адреси гаманців, використання фінансових посередників або банківські документи, що унеможливлює перевірку наведених тверджень та їх оцінку як належного обґрунтування втручання у право власності.
Інші матеріали, долучені до клопотання, стосуються загальних обставин кримінального провадження та діяльності деяких осіб, однак не містять конкретних відомостей, які б свідчили про причетність власників вилученого майна до інкримінованих кримінальних правопорушень.
Окремо слідчий суддя оцінює доводи сторони обвинувачення щодо необхідності накладення арешту на майно з метою проведення судової експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів.
Сам по собі факт призначення експертизи або необхідність її проведення не є самостійною підставою для накладення арешту на майно, оскільки таких захід забезпечення кримінального провадження застосовується виключно за наявності ризиків, передбачених кримінальнім процесуальним законом. Як убачається з матеріалів провадження орган досудового розслідування вже отримав доступ до інформації, що міститься на відповідних пристроях, а відтак прокурором не доведено, що у разі відмови накладення арешту зняття інформації є неможливим або суттєво ускладненим. Так само відсутні будь-які об'єктивні дані про існування ризиків зміни, втрати або знищення інформації, яка вже перебуває у розпорядженні органу досудового розслідування або могла бути належним чином зафіксована під час проведення слідчої дії.
Слідчий суддя також враховує усталену правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої сам по собі факт визнання майна речовим доказом або необхідність проведення експертизи не є достатньою правовою підставою для накладення арешту на таке майно.
Аналіз актуальної практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (зокрема, у справах № 154/2859/18 від 15.02.2024 та № 554/2506/22 від 15.04.2024) свідчить про неприпустимість формального підходу до обмеження права власності. Слідчий суддя зобов'язаний здійснювати змістовну перевірку клопотання, виходячи з принципів розумності та співмірності, оскільки сам по собі статус речового доказу не є безумовною підставою для арешту (аналогічна позиція викладена в постанові ВС від 27.09.2022 у справі № 233/5393/20).
Вирішальним для правомірного втручання є наявність доведених прокурором ризиків, передбачених ст. 170 КПК України, та встановлення реального, а не гіпотетичного зв'язку майна з обставинами правопорушення. Будь-яке обмеження, що не підкріплене конкретними доказами необхідності збереження майна для цілей правосуддя, кваліфікується як надмірне та підлягає скасуванню як таке, що порушує баланс між інтересами слідства та конституційним правом особи на володіння своїм майном.
За відсутності таких обставин накладення арешту на майно має формальний характер і призводить до необґрунтованого втручання у право власності особи.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах"Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" та "East/West Alliance Limited" проти України", будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно спрямовуватися на дотримання "справедливої рівноваги" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Принцип пропорційності передбачає, що заходи, які обмежують право власності (зокрема арешт майна), не можуть бути формальними та мають бути виправданими лише за умови наявності реальної потреби у такому втручанні для цілей кримінального провадження. Відсутність чіткого обґрунтування того, як саме арешт майна сприятиме виконанню завдань правосуддя, а також тривале утримання майна без проведення активних слідчих дій, покладає на власника "надмірний індивідуальний тягар", що є прямим порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У даному випадку слідчий суддя приходить до висновку, що сторона обвинувачення фактично підміняє мету арешту майна процесуальною необхідністю проведення слідчих (розшукових) дій, що не відповідає змісту та призначенню цього заходу забезпечення кримінального провадження.
Також прокурором не доведено наявності ризиків, передбачених ч. 11 ст. 170 КПК України, та не обґрунтовано неможливість досягнення мети досудового розслідування менш обмежувальними заходами.
Таким чином, накладення арешту на вилучене майно за відсутності належного обґрунтування та з урахуванням фактично отриманого доступу до інформації призведе до непропорційного обмеження права власності.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру (рішення ЄСПЛ, п. 29 рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Розглядаючи клопотання про арешт майна, суд надав відповіді на всі вагомі аргументи сторони заявників.
З огляду на викладене, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання прокурора не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9,170-173, 309, 369-372 КПК України,
У задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_3 відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Київської міської прокуратури про арешт майна у кримінальному провадженні № 22024101110000639 від 10.08.2024 за ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 194 ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 113, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 113 КК України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 (п'яти) днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1