Справа 303/7209/25
Провадження 2/243/395/2026
(Заочне)
20 квітня 2026 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
Головуючого - судді Агеєва О.В.
за участю секретаря судового засідання - Кобець О.М.,
розглянувши відкритому судовому засіданні, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі наказу № 29 Про впровадження дистанційної роботи Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 травня 2022 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,-
До Слов'янського міськрайонного суду Донецької області на підставі ухвали Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.05.2025 року надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Позовна заява обґрунтована наступним.07.09.2013 року позивачка ОСОБА_1 зайняла відповідачу 300000 грн. (триста тисяч гривень). Згідно наданої розписки, відповідач зобов'язувалася повернути вищезазначені грошові кошти, а також відсотки в сумі 300000 (триста тисяч гривень) до 07.09.2023 року. У зазначені в розписці строки відповідач грошові кошти не повернула. Повертати грошові кошти відповідач відмовляться, посилаючись на відсутність грошових коштів. На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 600000 грн.(шістсот тисяч гривень).
В судове засідання позивачка не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, до суду надала клопотання про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 повідомлялася належним чином про дату, час та місце розгляду справи шляхом публікації оголошень на офіційному порталі «Судова влада», однак, в судове засідання не з'явився, про причини неприбуття суду не повідомив, жодних клопотань або відзиву від відповідачки не надходило, з огляду на що, враховуючи згоду позивачки, суд на підставі п. п. 3, 4, ч. 1 ст. 280 ЦПК України вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.
Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного висновку.
Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, інтересів.
У відповідності до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» «Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.
Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов'язків, передбачений пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд на підставі ст.ст. 12, 13, 43, 81 ЦПК України розглядає справу у межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Особа, яка бере участь у справі, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виник спір.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення , в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно , виконати роботу , надати послугу , сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У Постанові Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)) зазначено, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
В судовому засіданні встановлено, що 07 вересня 2013 року між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 , як позичальником було укладено договір позики грошових коштів, на підставі якого ОСОБА_1 позичила грошові кошти у сумі 300000 грн., які ОСОБА_2 зобов'язувалася повернути 300000 грн в строк до 07.09.2023 року та 300000 грн. відсотків, усього 600000 грн.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позичкодавцем є юридична особа - незалежно від суми.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (див., зокрема постанову Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16).
На підтвердження укладення Договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або невизначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зазначено, що "за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки".
На підтвердження укладення Договору позики та прийняття кожним із них відповідних зобов'язань і отримання грошей у сумі 300000 грн. відповідачем ОСОБА_2 07 вересня 2013 року власноручно складена Розписка, відповідно до якої, вона взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 300000 грн. та зобов'язалася їх передати в строк до 07.09.2023 року та 300000 грн. відсотків. Усього 600000 грн.
Суд звертає увагу, що у Розписці, яка була предметом дослідження в судовому засіданні, зазначені: сторони зобов'язання ( позикодавець та позичальник), грошова сума, яка передається, строк повернення боргу та особистий підпис позичальника. Отже, між сторонами було досягнуто згоди стосовно усіх істотних умов договору позики й Розписка свідчить про його укладення відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України. Розписка, написана власноруч відповідачем, є фактом укладання договору позики між ним та позивачем і фактом передачі йому грошових коштів. Відповідач не оскаржував договори позики з підстав неотримання ним грошових коштів.
Тому суд приходить до обґрунтованого висновку, що цією Розпискою відповідач ОСОБА_2 власноручно посвідчила факт передання її позивачем грошових коштів.
Крім того, суд приходить до обґрунтованого переконання, що розписка, написана власноруч відповідачем, є фактом укладання 07 вересня 2013 року договору позики між відповідачкою ОСОБА_2 та позивачкою ОСОБА_1 і фактом передачі їй грошових коштів у сумі 300000 грн. про що зазначає сама відповідачка в розписці.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, в судовому засіданні встановлено, що з моменту укладення Договору позики та прийняття кожним із них ( позивачем та відповідачем) відповідних зобов'язань і отримання відповідачем грошових коштів, а також написання Розписки, тобто з 07 вересня 2013 року відповідачка не оскаржувала договір позики з підстав неотримання ним грошових коштів, тому суд не вбачає правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми за договором позики.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена Розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором, що передбачено ст. 1051 ЦК України.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачкою ОСОБА_1 надано оригінал Розписки від 07 вересня 2013 року.
Наявність у кредитора оригіналу розписки свідчить про наявності невиконаного зобов'язання.
У відповідності до Висновків Верховного Суду України, викладених в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за 2 півріччя 2013 року від 01 лютого 2014 року «Письмова форма договору позики через його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі № 6-63цс13).
Стаття 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов'язаний повернути позичкодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до висновку, викладеного у Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 18 грудня 2018 року, справа N 686/21857/16-ц, відсутність у розписці запису про зобов'язання повернути отримане ним у борг не є підставою для відмови в позові, оскільки, складаючи вказану розписку і підписуючи її, відповідач тим самим взяв на себе зобов'язання повернути кошти.
Позивач зазначає, що до теперішнього часу суму позики у розмірі 300000 грн. відповідачка не повернув.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Як вбачається з тексту Розписки, відповідач зобов'язалася повернути позивачці окрім основної суми боргу відсотки в розмірі 300000 грн., які як зазначає позивач відповідачка не повернула.
Жодних доказів на спростування вищезазначених обставин, зокрема, доказів на підтвердження факту виконання відповідачем умов договору позики та про фактичне повернення ним суми грошових коштів, отриманих в позику від позивача, відповідачкою суду не надано.
Відповідно до ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа, кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку, боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Оригінал боргового документу, тобто Розписка відповідачки ОСОБА_2 від 07.09.2013 до суду надана позивачкою, тобто знаходиться у нього на руках.
«Наявність оригіналу розписки у кредитора свідчить про існування невиконаного зобов'язання. Передаючи кошти особі, яка не є стороною договору позики, позичальник не скористався своїм правом на затримання виконання зобов'язання до повернення боргового документа та не звертався з такою вимогою безпосередньо до позикодавця.»
Така правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 25 квітня 2012 року у справі N 6-24 цс 12, яка відповідно до вимог ч.1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Окрім того, у відповідності до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 заборгованість за розпискою від 07.09.2013 не повернула, тому відповідачка має заборгованість у сумі 600000,00 грн., яка складається з:
- 300000,00 грн. - заборгованість за основним боргом;
- 300000,00 грн. - заборгованість з відсотків;
Таким чином, приймаючи до уваги, що сума боргу відповідачкою не сплачена, суд доходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, та позивачка має право на стягнення з ОСОБА_2 суми боргу за розпискою у розмірі 600000,00 грн.
Відповідно до п.9, ч.1 ст. 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Відповідно до п/п 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (з відповідними змінами) за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01 січня 2025 року складає 3028,00 грн.
Дана позовна заява сформована в системі «Електронний суд», тому розмір судового збору з врахуванням ціни позову становить 4800,00 грн. (6000 х 0,8).
Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, тому з цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 4800,00 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. 55 Конституції України, п. п. 10, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 12,13,128,131,133,141,259,264,265,268,280-283,353, 355, 356 ЦПК України, ст. ст. 530, 599, 610, 611, 625, ЦК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , суму грошових коштів в розмірі 600000,00 грн. (шістсот тисяч гривень).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 4800,00 грн. (чотири тисячі вісімсот грн.) (отримувач коштів Донецьке ГУК/Слов'янська МТГ/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37967785, банк отримувача Казначейство України (ел.адм.податок) рахунок отримувача UA 59899980313111206000005658, код класифікації доходів бюджету 22030101).
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складено 20 квітня 2026 року.
Головуючий:
Суддя Слов'янського
міськрайонного суду О.В. Агеєва