Провадження № 11-кп/803/1506/26 Справа № 185/12415/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
08 квітня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
представника потерпілої ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12025046370000379 за апеляційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_8 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року, ухвалений стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт Новоархангельська Новоархангельського району, Кіровоградської області, громадянки України, яка має середньо технічну освіту, офіційно не працевлаштована, розлучена, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судима,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначено їй покарання у виді 1 року пробаційного нагляду.
Відповідно до ст. 59-1 КК України на ОСОБА_7 покладено такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання та робот; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов ОСОБА_9 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень та судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1660 гривень, а всього - 11 660 гривень.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_10 кваліфіковано за ч. 2 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
За встановлених судом обставин та викладених у вироку ОСОБА_7 , 13.09.2025 близько о 21 години 00 хвилин, знаходячись в альтанці, що розташована поблизу буд. № 1 по вул. Поштова, м. Павлоград, Дніпропетровської області на ґрунті особистих неприязних відносин, достовірно усвідомлюючи, протиправний характер своїх дій, реалізуючи раптово виниклий умисел направлений на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , діючи умисно, в ході конфлікту, перебуваючи неподалік альтанки, що розташована поблизу буд. № 1 по вул. Поштова, м. Павлоград, Дніпропетровської області стоячи навпроти ОСОБА_9 , нанесла один удар кулаком правої руки в область лівого ока ОСОБА_9 , тим самим спричинивши тілесні ушкодження.
Своїми протиправними діями ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , спричинила потерпілій ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно мозкової-травми, струсу головного мозку, переломів носових кісток, перетинки носа, краєві переломи лобних відростків верхніх щелеп на рівні носової вирізки, параорбітальної гематоми лівого ока за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я впродовж більше шести днів, але не більше як три тижні (21 день).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі представник потерпілої просить вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову скасувати та ухвалити новий вирок, яким стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 50000 грн., матеріальну шкоду у повному заявленому розмірі та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги представник потерпілої посилається на те, що суд першої інстанції вирішуючи цивільний позов потерпілої, встановивши всі юридично значуші обставини, без належної мотивації зменшив заявлений розмір моральної шкоди з 50000грн. до 10000 грн., без належного мотивування. Апелянт вказує, що у вироку суду відсутній аналіз того, як саме характер отриманих потерпілою переломів, струс головного мозку, тривалий період лікування, фізичний біль, психологічні переживання, зміни зовнішності та соціальний дискомфорт співвідносяться з сумою 10000 грн. При цьому, апелянт зазначає, що визначення тілесних ушкоджень отриманих потерпілою як легких не свідчить про те, що моральні страждання є незначними.
На переконання представника потерпілої, суд зменшуючи розмір відшкодування моральної шкоди, не надав належної оцінки тому, що потерпіла була змушена проходити лікування, перебувати на лікарняному, обмежити соціальні контакти, неодноразово звертатися до правоохоронних органів та суду, а також поведінці обвинуваченої, яка після вчинення правопорушення не відшкодовувала добровільно шкоду у повному обсязі, не вибачилася перед потерпілою та не усунула реальні наслідки.
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, то адвокат зазначає, що у цій справі витрати на суму 10000 грн. повністю підтверджені договором та платіжними документами, й обсяг робіт адвоката включав правовий аналіз, підготовку процесуальних документів, участь в судових засіданнях, супровід потерпілої. При цьому, адвокат, який представляв інтереси потерпілої здійснює адвокатську діяльність в м. Тернівка, Дніпропетровської області, неодноразово здійснював виїзди до м. Павлоград для участі в судових засіданнях, готував процесуальні документи, аналізував матеріали кримінального провадження та здійснював представництво інтересів потерпілої у суді.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні представник потерпілої підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити та вирок суду першої інстанції змінити в частині вирішення цивільного позову.
Прокурор частково підтримала апеляційну скаргу представника потерпілої та просила вирок суду першої інстанції змінити в частині стягнення з обвинуваченої на користь потерпілої моральної шкоди, збільшивши суму відшкодування до 20000 грн.
Обвинувачена заперечувала проти задоволення апеляційної скарги представника потерпілої та просили вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Потерпіла, належним чином повідомлена про час, дату та місце апеляційного перегляду до зали суду не з'явилася.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за обставин, встановлених судом та викладених у вироку, а також вид та розмір призначеного обвинуваченій покарання, в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому апеляційним судом не переглядаються.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та кваліфікацію її дій, а також закону України про кримінальну відповідальність при призначені обвинуваченому покарання, колегією суддів не встановлено.
Щодо вирішення судом у цьому кримінальному провадженні цивільного позову, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Також у ч. 1 ст. 368, частинах 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.
Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦК України.
Що стосується матеріальної шкоди.
З матеріалів кримінального провадження видно, що потерпілою ОСОБА_9 був заявлений цивільний позов до обвинуваченої, в якому остання просила стягнути з обвинуваченої ОСОБА_7 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 10000 грн.
Відмовляючи в задоволенні цивільного позову потерпілої в частині стягнення з обвинуваченого майнової шкоди, суд виходив з того, що потерпіла до поданої позовної заяви не надала жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт спричинення їй матеріальної шкоди внаслідок дій обвинуваченої, зокрема доказів пошкодження джинсів та кросівок, їх вартості або необхідності витрат на відновлення чи заміну зазначеного майна.
За відсутності доказів, що підтверджують як сам факт завдання матеріальної шкоди, так і її розмір, суд доходить висновку про відмову в задоволенні цивільного позову в частині стягнення матеріальної шкоди.
З вказаними висновку суду погоджується і апеляційний суд з огляду на таке.
Аналіз положень статей 55, 61, 62, 91, 127, 128, 170, 242, 291 КПК України свідчить, що під шкодою у кримінальному провадженні розуміються втрати, яких зазнала потерпіла сторона у результаті викрадення, знищення або пошкодження майна, або шкода, завдана безпосередньо особі, її здоров'ю, діловій репутації внаслідок протиправної поведінки іншої особи.
Таким чином, майнова шкода - це наслідки кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, що мають вартісну форму та полягають у безпосередньому зменшенні матеріального блага особи (викрадення, пошкодження, знищення майна), у позбавленні її можливості одержати заплановані доходи, а також у понесенні особою будь-яких додаткових майнових витрат.
У кримінальному провадженні під матеріальними збитками у ст. 242 ч. 2 п. 6 КПК України треба розуміти грошову оцінку (еквівалент) заподіяної матеріальної шкоди (втрачених, додатково витрачених або недоотриманих майнових благ особою внаслідок порушення її прав та інтересів іншою особою), а відшкодування збитків є одним із способів відшкодування шкоди. Така позиція викладена і в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 листопада 2019 року в справі № 420/1667/18, провадження № 51-10433 кмо 18.
Відповідно до ст.ст. 22, 1166 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на її відшкодування.
Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Шкода завдана неправомірними діями майну фізичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обгрунтовуючи необхідність відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 10000 грн, потерпіла посилалася на те, що внаслідок нанесення травм обвинуваченою їй було зіпсовано одяг, чим завдано додаткових матеріальних збитків.
Разом з цим, ні матеріали кримінального провадження, ні цивільний позов потерпілої не містять жодних доказів на підтвердження, що внаслідок вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за обставин визнаних судом доведеними, потерпілій було зіпсовано одяг, чим завдано матеріальної шкоди.
Таким, чином, беручи до уваги зазначене та відсутність наданих цивільних позивачем належних допустимих доказів того, що внаслідок дій обвинуваченої потерпілій було пошкоджено джинси та кросівки, а також їх вартості, або понесених витрат на їх відновлення чи заміну, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні цивільного позову в цій частині.
До того ж, апеляційна скарга представника потерпілої -адвоката ОСОБА_8 , окрім формального посилання на необхідність задоволення позовних вимог потерпілої в частині стягнення з обвинуваченої матеріальної шкоди в заявленому розмірі, не містить жодного обгрунтування незаконності чи передчасності рішення суду в цій частині.
Що стосується вирішення цивільного позову в частині стягнення витрат на правову допомогу.
Положеннями ч. 1 ст. 124 КПК установлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
До таких витрат відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 118 цього Кодексу належать витрати на правову допомогу.
Разом з цим, положень ч. 1 ст. 120 КПК України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, що регулює надання безоплатної правової допомоги.
У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати (ч. 1 ст. 124КПК України), в тому числі й витрати на правову допомогу (п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України).
Отже, на підозрюваного, обвинуваченого покладається обов'язок відшкодування документально підтверджених процесуальних витрат, зокрема, і виплати, пов'язані з правовою допомогою представника потерпілого.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
У випадку вирішення питання щодо процесуальних витрат суд має чітко дотримуватися вимог гл. 8 КПК України, яка регламентує поняття процесуальних витрат у кримінальному процесі, їх види та порядок відшкодування, а також зважати на те, що відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом, а якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо)).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного вище Закону).
Вказаних вимог закону суд першої інстанції дотримався не в повній мірі.
Як правильно було встановлено судом першої інстанції між адвокатом ОСОБА_8 та потерпілою ОСОБА_9 було укладено договір про надання правової допомоги № б/н від 23.10.2025 року.
Згідно зі звітом про надання правової допомоги згідно з договором від 23.10.2025, відповідно до якого адвокатом були виконані наступні послуги: укладання договору, правовий аналіз, юридичні консультації тривалістю 1 година вартістю 1 000 грн; ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, вивчення доказів, медичних документів, висновків експертів тривалістю 5 годин вартістю 5 000 грн; підготовка, направлення до суду позовної заяви про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням, представництво інтересів в суді тривалістю 4 години вартістю 4 000 грн.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу на суму 10 000 грн суду було надано: довідку про отримання коштів по договору від 23.10.2025 та квитанцію прибуткового касового ордеру (у справі № 185/12419/25, яка не стосується вказаного кримінального провадження).
Суд першої інстанції дійшов обгрунтованих висновків про те, що зазначені в цьому звіті такі послуги, як укладання договору, правовий аналіз, юридичні послуги; ознайомлення з матеріалами справи, вивчення доказів, медичних документів, висновків експертів; складання, та подання до суду позовної заяви, фактично дублюють одна одну, є подібними та зводяться до єдиної дії - формування правової позиції для подання позову до суду, та враховуючи те, що предметом спору є справа незначної складності, враховуючи обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд діцшов обгрнунтованих висновків про те, що заявлений розмір витрат на надання правничої допомоги підлягає зменшенню.
Додатково колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що договір про надання правової допомоги № б/н від 23.10.2025 року між адвокатом ОСОБА_8 та потерпілою ОСОБА_9 бул укладено вже на стадії судового провадження, й адвокат ОСОБА_8 не звертався до суду з клопотаннями про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, й розписки про здійснення ним ознайомлення в матеріалах справи відсутні. При цьому, адвокат ОСОБА_8 брав участь лише в чотирьох судових засіданнях.
Аналізуючи опис робіт (наданих послуг) адвокатом, судом встановлено, що такі послуги, як укладання договору, правовий аналіз, юридичні послуги; ознайомлення з матеріалами справи, вивчення доказів, медичних документів, висновків експертів; складання, та подання до суду позовної заяви, фактично дублюють одна одну, є подібними та зводяться до єдиної дії - формування правової позиції для подання позову до суду.
Отже, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції частково задовольняючи цивільний позов потерпілої, дійшов правильних висновків про необгрунтованість заявлених адвокатом витрат на правову допомогу, однак не дивлячись на те, що нормами КПК України врегульовано процесуальні відносини, що виникли у цій справі, помилкового застосував до цих правовідносин положення ст.ст. 137, 141 ЦПК України та зменшив заявлений розмір витрат пропорційно до задоволених позовних вимог.
В той же час, на переконання колегії суддів, розмір витрат на правову допомогу, стягнених судом з обвинуваченої на користь потерпілої в сумі 1660 грн. є співмірними зі складністю провадження, витраченому адвокатом часу та об'єму наданих послуг, а відтак збільшенню із підстав зазначених в апеляційній скарзі апелянта не підлягає.
Що стосується цивільного позову в частині стягнення з обвинуваченого моральної шкоди, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
При цьому суд зобов'язаний усебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини кримінального провадження, з'ясувати характер і розмір витрат, зумовлених кримінальним правопорушенням, установити причинний зв'язок між діянням і шкодою, що настала, й дати у вироку належну оцінку таким обставинам.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції частково задовольняючи цивільний позов в частині стягнення моральної шкоди, належним чином не зважив на всі наведені потерпілою у позові доводи, а саме тяжкість понесених моральних страждань, їх тривалість, та належним чином не обґрунтував прийняте рішення.
З матеріалів провадження видно, що потерпілою заявлено цивільний позов до обвинуваченої ОСОБА_7 , зокрема про стягнення з обвинуваченої на користь потерпілої 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої їй кримінальним правопорушенням, внаслідок спричинення легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров'я.
Суд першої інстанції стягнув з обвинуваченої на її користь 10000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішуючи питання про стягнення з обвинуваченої на користь потерпілої моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок умисних протиправних дій обвинуваченої ОСОБА_7 , кваліфікованих за ч. 2 ст. 125 КК України, потерпілій було завдано фізичного болю, що об'єктивно спричинило їй моральні страждання.
Разом з тим, суд врахував, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, пов'язане з порушенням анатомічної цілісності тканин, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, а моральні страждання потерпілої хоча і мали місце, однак не носили тривалого чи незворотного характеру та не були підтверджені доказами істотних змін у її звичному способі життя чи психоемоційному стані, а також матеріальний стан обвинуваченої, яка є молодою особою та має на утриманні малолітню дитину, що об'єктивно обмежує її фінансові можливості, й дійшов висновку, що відтак заявлений потерпілою розмір моральної шкоди, не повною мірою відповідає характеру та наслідкам вчиненого кримінального правопорушення, у зв'язку з чим є завищеним.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в тій частині, що заявлений потерпілою розмір моральної шкоди є завищеним, однак враховуючи фактичні обставини провадження, характер та обсяг фізичних та моральних страждань, спричинених потерпілій обвинуваченим внаслідок заподіяння тілесних ушкоджень, вважає, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 10000 грн є неспівмірним з моральними стражданнями потерпілої та має бути збільшеним до 20000 грн., що буде відповідати принципам законності та справедливості.
З огляду на викладе, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника потерпілої є частково обгрунтованою, а вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині вирішення цивільного позову.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року, ухвалений стосовно ОСОБА_7 - змінити в частині вирішення цивільного позову.
Збільшити суму, яка підлягає стягненню з обвинуваченої ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди до 20000 (двадцяти тисяч) грн.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4