16 квітня 2026 року м. Київ
Унікальний номер справи № 757/29143/24-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3075/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданніапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення печерського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Соколова О.М.,у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат і суми трьох процентів річних,-
У червні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з державного бюджету України на її користь кошти за період з 30.08.2022 по 03.06.2024 року в загальному розмірі 1 804 899,41 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 15 140 грн. (а.с. 1-10).
На обґрунтування позовних вимог вказувала, що 27.09.2019 року постановою СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області про відшкодування шкоди стягнуто з Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, суму коштів в загальному розмірі 9 664 242,00 грн.
Натомість, з 27.09.2019 року по 04.06.2024 року ДКСУ не виконувала постанову СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області про відшкодування шкоди від 27.09.2019 року.
У зв'язку з викладеним, ОСОБА_1 було подано до Окружного адміністративного суду м. Києва позовну заяву до ДКСУ про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.04.2021 р., що залишене в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2022 р., позовну заяву ОСОБА_1 по справі № 640/1234/20 задоволено в повному обсязі, визнано протиправною бездіяльність ДКСУ, що полягає у невиконанні постанови старшого слідчого Києво-Святошинського відділу поліції ГУ НПУ в Київській області Говорун К.О. від 27.09.2019 року; зобов'язано ДКСУ виконати постанову старшого слідчого Києво-Святошинського відділу поліції ГУ НПУ в Київській області Говорун К.О. від 27.09.2019 року, а саме: списати у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 9 664 242 грн.
Тобто, позивач, отримавши постанову СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області про відшкодування шкоди від 27.09.2019 про стягнення на її користь коштів та пред'явивши це рішення до органу казначейської служби, мала «законні сподівання» на його безперешкодне та швидке виконання.
Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 подала до Печерського районного суду м. Києва позовну заяву до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат і суми трьох процентів річних за період з 27.09.2019 р. по 29.08.2022 р.
Постановою Верховного Суду від 17.01.2024 р. касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення суду першої та апеляційної інстанції по справі № 757/26216/22-ц задоволено частково: рішення Печерського районного суду м. Києва від 21.12.2022 р. та постанову Київського апеляційного суду від 14.06.2023 р. скасовано. Ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 за період з 28.12.2019 р. по 29.08.2022 р. включно три проценти річних від простроченої суми грошового зобов'язання у розмірі 774 463,23 грн. та інфляційні втрати, нараховані на суму простроченого грошового зобов'язання у розмірі 3 679 155,74 грн., а всього - 4 453 618,97 грн.
Вказувала, що основне зобов'язання ДКСУ перед ОСОБА_1 на підставі Постанови були виконані повністю тільки 04.06.2024 року. Так, відповідачем були сплачені кошти в розмірі 9 664 242,00 грн. на користь позивача в наступному порядку: 02 травня 2024 року в розмірі 916 158,31 грн.; 04 червня 2024 року в розмірі 8 748 083,69 грн.
Отже, керуючись приписами чинного законодавства України та постановою Верховного Суду від 17.01.2024 р. по справі № 757/26216/22-ц, на підставі якої з відповідача стягнуто суму індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми за період з 28.12.2019 р. по 29.08.2022 р., вважала, що позивач має право вимагати сплати суми індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми за період з 30.08.2022 р. по 03.06.2024 р., що становить 1 804 899,41 грн., яка складається з: за період з 30.08.2022 р. по 01.05.2024 р. від суму 9 664 242,00 грн. 1 243 352,94 грн. - інфляційні втрати; 485 330,29 грн. - 3% річних. за період з 02.05.2024 р. по 03.06.2024 р. від суму 8 748 083,69 грн.52 488,50 грн. - інфляційні втрати; 23 727,68 грн. - 3% річних (а.с. 1-10).
02.08.2024 року до суду від представника ДКСУ - Пальчик В.О. надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що Казначейство не визнає позовні вимоги, вважаючи їх необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню. Вказав, що позивач не надав жодного доказу «прострочення» під час виконання Постанови про відшкодування шкоди та не навів правової норми, що встановлювала б певний строк для перерахування коштів за постановою органу поліції про відшкодування шкоди. Списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) на виконання рішень судів здійснюється з часу встановлення щодо таких видатків бюджетних призначень у законі про Державний бюджет України або у змінах до них. Стягнення з Державного бюджету України інфляційних втрат та трьох процентів річних законодавством України не передбачено, механізму такого списання не визначено, бюджетні асигнування у Державному бюджеті України на зазначену мету не встановленні. Водночас, навіть у разі ухвалення судового рішення про стягнення з державного бюджету України коштів, без встановлених бюджетних призначень всупереч закону про Державний бюджет України на відповідний рік (наприклад, про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних ), то виконання такого рішення не може бути здійснено Казначейством (а.с. 74-87).
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат і суми трьох процентів річних - залишено без задоволення (а.с. 187-189).
Не погодившись з рішенням районного суду, 02 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Курінний С.Ю. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі(а.с. 191-203).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріально права та з встановленням висновків, які не відповідають обставинам справи.
Посилався на обставини, викладені в позовній заяві.
Вказував, що висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні, що виконання постанови здійснено Казначейством з неухильним дотриманням вимог законодавства є хибними та такими, що не відповідають обставинам справи, адже щоб змусити відповідача сплатити кошти та відшкодувати шкоду позивачу, ОСОБА_1 довелось звертатись до Окружного адміністративного суду м. Києва, який визнав протиправною бездіяльність ДКСУ та зобов'язано відповідача виконати постанову старшого слідчого Києво-Святошинського відділу поліції ГУ НПУ в Київській області Говорун К.О. від 27.09.2019 року, а саме: списати у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 9 664 242 грн.
Шостий апеляційний адміністративний суд в своїй постанові від 17.08.2022 року по справі № 640/1234/20 прийшов до висновків, що «суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач отримавши постанову старшого слідчого Києво-Святошинського відділу поліції ГУ НПУ в Київській області від 27.09.2019 року про стягнення коштів та пред'явивши це рішення до органу казначейської служби, мав законні сподівання на його безперешкодне та швидке виконання, що свідчить про обґрунтованість тверджень ОСОБА_1 щодо протиправної бездіяльності ДКСУ в межах спірних правовідносин».
Тобто, іншим судом підтверджено та визнано, що Казначейство не дотримувалось вимог чинного законодавства України щодо виконання постанови. Тим більше, що вказану постанову слідчого відповідач виконав тільки через 5 місяців.
Відтак, суд першої інстанції проігнорував преюдиційні факти, що встановлені іншим судом, хоча позивач посилався на рішення суду та постанову апеляційної інстанції по справі № 640/1234/20.
Крім того, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення проігнорував преюдиційні факти, що встановлені Верховним Судом по справі № 757/26216/22-ц та прийшов до хибного висновку, що законом не встановлено строк виконання постанови Києво-Святошинського відділу поліції ГУ НПУ в Київській області від 27.09.2019 року. Натомість, такий строк встановлений в ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», що становить 3 місяці з дня надходження до казначейства виконавчого документу.
Вважав, що у зв'язку з невчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, остання має право на захист своїх прав та законних інтересів та стягнути на свою користь інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми в загальному розмірі 1 804 899,41 грн. (а.с. 191-203).
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , її представник - адвокат Курінний С.Ю. підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Так про розгляд цієї справи апеляційним судом 15 січня 2026 року, 12 березня 2026 року і 16 квітня 2026 року Державна казначейська служба України була сповіщена, відповідно, 18 листопада 2025 року, 16 січня 2026 року і 12 березня 2026 року, кожного разу окремо, повідомленнями до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень про що у справі є докази (а.с. 216-229).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон АліментаріяСандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частковоза таких підстав.
Суд першої інстанції, залишаючи без задоволення позовні вимоги, виходив з того, що виконання Постанови про відшкодування шкоди здійснено Казначейством із неухильним дотриманням вимог законодавства, зокрема, принципу цільового використання бюджетних коштів та у порядку, визначеному пунктом 35 Порядку № 845. Казначейство не вправі ані відступати від приписів закону, який визначає порядок виконання судового рішення, ані змінювати такі приписи, оскільки це матиме наслідком порушення принципу розподілу влад. Так само, Казначейство не наділене повноваженнями застосовувати затверджені Верховною Радою України норми права за аналогією, оскільки це матиме наслідком пряме порушення частини другої статті 19 Конституції України. Механізм безспірного списання коштів державного бюджету визначається не Положенням про застосування Закону, як помилково стверджує позивач, а саме Порядком № 845.Ані Порядок № 845, ані БК України, ані Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не встановлюють строку для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно із виконавчими документами про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Вказані акти спеціального законодавства не передбачають можливості нарахування інфляційних втрат та 3% річних у разі/після виконання рішення суду про відшкодування шкоди Державою. Постановою Верховного Суду від 30.04.2020 по справі № 804/2076/17 встановлена така позиція: «сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи. Подання ж відповідачем Мінфіну пропозицій відповідно до пункту 39 Порядку № 845 свідчить про використання наданих йому повноважень задля виконання судового рішення».
Однак, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції в даній справі, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Постановою старшого слідчого СВ Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області Говорун К. О. від 27 вересня 2019 року за заявою ОСОБА_1 від 07 серпня 2019 року про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, у кримінальному провадженні № 42017111200000741 від 09 листопада 2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 185 КК України (крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою), стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на її користь на відшкодування майнової шкоди, завданої їй незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, у загальному розмірі 9 664 242,00 грн. Роз'яснено право на її оскарження (а.с. 11-13).
ОСОБА_1 пред'явила вказану постанову для її виконання до ДКС України,
яку отримано відповідачем 27 вересня 2019 року (а. с. 14).
Листом від 22 жовтня 2019 року № 5-11-11/18047 ДКС України повернула постанову про відшкодування шкоди від 27 вересня 2019 року без виконання
(а.с. 15).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року у справі № 640/1234/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до ДКС України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити
дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ДКС України, що полягає
у невиконанні постанови старшого слідчого Києво-Святошинського ВП ГУНП
в Київській області Говорун К. О. від 27 вересня 2019 року. Зобов'язано
ДКС України виконати вказану постанову слідчого, а саме: списати у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України
на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 9 664 242,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а.с. 16-19, 20-23).
02.05.2024 року та 04.06.2024 року на користь позивача здійснено безспірне списання коштів державного бюджету за Постановою про відшкодування шкоди за КПКВК 3504030.
Постановою Верховного Суду у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі № 757/26216/22-цкасаційну скаргу ДКСУ - задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 за період із 28 грудня 2019 року по 29 серпня 2022 року включно три проценти річних від простроченої суми грошового зобов'язання у розмірі 774 463,23 грн та інфляційні втрати, нараховані на суму простроченого грошового зобов'язання у розмірі 3 679 155,74 грн, а всього -4 453 618,97 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 12 318,16 грн. (а.с. 24-35).
Верховний Суд у вказаній постанові встановив наступне: «Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку
(частина перша статті 509 ЦК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між суб'єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або не грошовим.
Грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати
від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати
(див. постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі
№ 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі
№ 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою старшого слідчого СВ Києво-СвятошинськогоВП ГУНП в Київській області Говорун К. О. від 27 вересня 2019 року за заявою ОСОБА_1 від 07 серпня 2019 року про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, у кримінальному провадженні № 42017111200000741 від 09 листопада 2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 185КК України (крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою), стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на її користь
на відшкодування майнової шкоди, завданої їй незаконними діями органів
дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, у загальному розмірі 9 664 242,00 грн (а. с. 9-11).
ОСОБА_1 пред'явила вказану постанову для її виконання до ДКС України,
яку отримано відповідачем 27 вересня 2019 року (а.с. 12).
Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (тут і далі, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду)
та особливості їх виконання.
З указаного вище можна зробити висновок, що під рішенням суду законодавець мав на увазі як судове рішення, ухвалене відповідним судом України, так і будь-який інший виконавчий документ, визначений Законом України «Про виконавче провадження».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), серед іншого, зазначала, що статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено перелік виконавчих документів, що підлягають примусовому виконанню. Їх можна поділити на дві групи: а) «судові» - видані судами України, в тому числі на виконання судових рішень; б) «несудові» - видані іншими органами чи посадовими особами,як результат реалізації їх компетенції.
Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України
та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджене Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», у пункті 6 якого встановлено, що відповідний орган одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства направляє громадянинові повідомлення, в якому роз'яснює, куди
і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди
і поновленням порушених прав.
За змістом пунктів 11, 12 цього Положення для визначення розміру шкоди громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися, зокрема, при закритті провадження в справі органами дізнання
або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і СБУ - відповідно до цих органів. І відповідно, у місячний термін з дня звернення громадянина, один із таких органів виносить передбачену частиною першої
статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» постанову (ухвалу).
Отже, аналізуючи наведене вище, можна зробити висновок, що постанова слідчого є виконавчим документом, а відтак є тим «рішенням суду», яким може бути підтверджено (визначено, конкретизовано) грошове зобов'язання держави
з відшкодування громадянинові завданої нею шкоди.
Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Частиною першою статті 5 указаного Закону встановлено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців
не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок
коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України діє у незміненій редакції з часу набрання чинності
цим Кодексом - 01 січня 2004 року. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625
ЦК України, розмір процентів.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже,
у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження
№ 14-68цс18, пункти 17, 18, 26, 28), від 16 травня 2018 року у справі
№ 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18, пункти 21, 22, 25, 42, 45),
від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18)).
У постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження
№ 14-91цс22) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання,
чи застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України
до правовідносин, які виникають внаслідок несвоєчасного виконання підтвердженого рішенням суду грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, зробила такі висновки:
«91. У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625
ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
92. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VIне обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об'єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті625ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.
93. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми
за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.
94. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI).
З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його
надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625
ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди
з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.».
Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (див.: пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21)).
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що положення частини другої статті 625 ЦК України застосовні до спірних правовідносин. Позивач має право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за невиконання державою грошового зобов'язання, визначеного у рішенні суду.».
Разом з тим, Верховний Суд, у вказаній постанові від 17 січня 2024 року у справі № 757/26216/22-ц зазначив, що «Із урахуванням правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22), Верховний Суд уважає, що три проценти річних та інфляційні втрати за прострочення виконання рішення суду (постанови слідчого про відшкодування шкоди) слід стягувати не з дати пред'явлення до виконання такої постанови,а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень») і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.».
Відповідні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду у постанові від 17 січня 2024 року у справі № 757/26216/22-ц (провадження № 61-10427св23) за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, проте за інший період (а.с. 24-35).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат за період з 30.08.2022 по 02.06.2024 року, оскільки 01 травня 2024 року і 03.06.2024 року відповідач спрямував до Банку платіжне доручення на виконання постанови старшого слідчого Києво-Святошинського ВП ГУНПв Київській області Говорун К. О. від 27 вересня 2019 року та рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року у справі № 640/1234/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року) (а.с. 88-91).
Отже опрацювання Банком платіжних доручень 02 травня 2924 року і 04 червня 2024 року, тобто наступного дня після подання відповідачем і прийняття Банком платіжних інструкцій (доручень) ДКС України, не може бути поставлено у вину відповідачеві щодо затримки виплати належних позивачці коштів.
Позивачем був наданий до районного суду розрахунок заборгованості зі сплати індексу інфляції та трьох процентів річних за період з 30.08.2022 по 03.06.2024 року загальний розмір заборгованості складає 1 804 899,41 грн., з яких за період з 30.08.2022 по 01.05.2024 року на суму 9 664 242,00 грн. інфляційні втрати становлять 1 243 352,94 грн., 3 % річних - 485 330,29 грн.; за період з 02.05.2024 по 03.06.2024 року на суму 8 748 083,69 грн. інфляційні втрати становлять 52 448,50 грн.,3 % річних - 23 727,68 грн. (а.с. 38-40).
Колегія суддів здійснила перевірку здійснених позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат на суму боргу 9 664 242 за період з 30.08.2022 по 30.04.2024 року та на суму боргу 8 748 083,69 грн. з 01.05.2024 по 02.06.2024 року.
Розрахунок інфляційних втрат на суму 9 664 242 за період з 30.08.2022 по 30.04.2024 року здійснено за формулою ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період IIc (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x (98,60 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (100,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,40 : 100) x (100,30 : 100) x (100,50 : 100) x (100,20 : 100) = 1.12865499
Інфляційне збільшення: 9 664 242,00 x 1.12865499 - 9 664 242,00 = 1 243 352,94 грн.
Розрахунок 3 % річних на суму 9 664 242 за період з 30.08.2022 по 30.04.2024 року здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365: 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.
Період прострочення грошового зобов'язання: з 30/08/2022 до 31/12/2023, 9 664 242,00 x 3 % x 489 : 365 : 100, Кількість днів у періоді - 489, Сума - 388 423,10 грн.
Період прострочення грошового зобов'язання: з 01/01/2024 до 30/04/2024
9 664 242,00 x 3 % x 121 : 366 : 100, Кількість днів у періоді - 121, Сума - 95 850,27 грн.
Розрахунок інфляційних втрат на суму 8 748 083,69 грн. з 01.05.2024 по 02.06.2024 року здійснено за формулою ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ( ІІZ : 100 ), ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період:IIc (100,60 : 100) = 1.00600000.
Інфляційне збільшення: 8 748 083,69 x 1.00600000 - 8 748 083,69 = 52 488,50 грн.
Розрахунок 3 % річних на суму 8 748 083,69 грн. з 01.05.2024 по 02.06.2024 року здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365: 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.
Період прострочення грошового зобов'язання: з 01/05/2024 до 02/06/2024, 8 748 083,69x 3 % x 33 : 366 : 100, Кількість днів у періоді - 33, Сума - 23 662,85 грн.
Відтак, розрахунок 3% річних та інфляційних втрат позивачем виконано правильно, а відповідачем не надано до суду доказів неправильного нарахування вказаних складових, як і не надано і власного розрахунку.
Суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про залишення без задоволення позовних вимог.
Пунктом 1 частини 1 статті 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції і ухвалення нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Щодо судового збору.
Згідно з частиною тринадцятою ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Оскільки суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційну скаргу, скасовує судове рішення суду першої інстанції та ухвалює нове судове рішення про задоволення позову, то понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору за подання позову у розмірі 15 140 грн. (а.с. 2) та апеляційної скарги у розмірі 22 710 грн. (а.с. 204) слід стягнути з Державного бюджету України.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат і суми трьох процентів річних -задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) - 1 243 352,94 грн. інфляційних втрат та 484 273, 37 грн. три відсотки річних на підставі ст. 625 ЦК України за період з 30.08.2022 року по 30.04.2024 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) - 52 488,50 грн. інфляційних втрат та 23 662,85грн. три відсотки річних на підставі ст. 625 ЦК України за період з 01.05.2024 року по 02.06.2024 року.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) - 15 140 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 22 710 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 17 квітня 2026 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов