справа № 753/26983/25
провадження № 2/753/4890/26
16 квітня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Лавринчук А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 1» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, суд -
ОСОБА_1 у грудні 2025 року звернулась до суду з позовом до КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що вона ( ОСОБА_1 ) працювала в КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» з 10.02.1998 року, й по 14.11.2025 року на посаді молодшої медичної сестри палатної відділення загальної хірургії.
14.11.2025 року її звільнено Наказом № 467-з від 14.11.2025 року Директора КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» з посади молодшої медичної сестри палатної відділення загальної хірургії за прогул (пункт 4 статті 40 КЗпП України).
Підставою звільнення стало порушення трудової дисципліни, а саме прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин з 09 год.00 хв. до 17 год. 00 хв. 15.10.2025 року, тобто протягом 8 годин, 09 год.00 хв. до 17 год. 00 хв. 16 жовтня 2025 року, тобто протягом 8 годин, 09 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. 17 жовтня 2025 року, тобто 8 годин, що підтверджується актами відсутності працівника на роботі від 15.10.2025 року, 16.10.2025 року, 17.10.2025 року.
11.11.2025 року вона надала роботодавцю письмові пояснення, в яких зазначила причину відсутності на роботі 15.10.2025 року, 16.10.2025 року, 17.10.2025 року, а саме те, що нею було написано заяву про надання відсутки за власний рахунок (без збереження заробітної плати), узгодивши її відсутність на роботі у вказані дні з керівництвом - завідувачем відділенням загальної хірургії КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» ОСОБА_15., заступником директора КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» по хірургії ОСОБА_2 , а тому вважає, що була відсутня на роботі 15.10.2025 року, 16.10.2025 року, 17.10.2025 року з дозволу безпосереднього керівника.
До вказаної події звільнення 14.11.2025 року, зокрема, з 29.09.2025 року по 14.10.2025 року вона перебуала у щорічній відпустці - Наказ № 1708-в про надання відпустки від 12.08.2025 року, з 20.10.2025 року по 31.10.2025 року - на лікарняному, 03.11.2025 року вийшла на роботу, а 11.11.2025 року надавала письмові пояснення про відсутнусть на роботі з 15 по 17.10.2025 року.
За період з 15.10.2025 року, 16.10.2025 року, 17.10.2025 року жодних питань від керівництва, працівників управління персоналом КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» щодо відсутності її на роботі 15.10.2025 року, 16.10.2025 року, 17.10.2025 року вона не отримувала.
Ввважає, що роботодавець проявив упередженість до неї, не повністю з'ясував обставини відсутності на роботі 15.10.2025 року, 16.10.2025 року, 17.10.2025 року, що призвело до її незаконного звільнення 14.11.2025 року, та є підставою для визнання незаконним та скасування наказу КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» про звільнення № 467-з від 14.11.2025 року ОСОБА_1 , поновлення її на роботі з 15.11.2025 року, й оскільки вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив її як працівника, тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до гарантій має право на отримання заробітної плати, просить, також, стягнути з КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Окрім того, оскільки роботодавцем незаконно порушені її права незаконним звільненням 14.11.2025 року, й зазначені обставини призвели до її моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя, їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінює в 10 000 грн.00 коп.
За звернення до суду нею понесені судові витрати - судовий збір, витрати на правову допомогу.
В судовому засіданні представник позивача Лозинський О.В., діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 11.12.2025 року (а.с.11), позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача Кашпура В.М., діючий на підставі довіреності від 17.02.2026 року (а.с.88-89), позовні вимоги не визнав вцілому, просив відмовити у їх задоволенні за необґрунтованості та недоведеності вимог позову.
Висловив заперечення щодо позиції позивачки про погодження роботодавцем заяви ОСОБА_1 на відпустку 15.10.2025 року, 16.10.2025 року, 17.10.2025 року без збереження заробітної плати. Вказав, позивачка не погодила свою відсутність на роботі у вказні дні з безпосереднім керівником, заяву про відпустку у порядку, визначеному законом, не подавала, наказ про відпустку відповідачем не видавався. ОСОБА_1 знала процедуру подачі заяви на відпустку, зважаючи на її тривалий трудовий стаж, зокрема, щодо погодження заяви із безпосереднім керівником, яким для неї за посадою, відповідно до п.1.4 посадової Інструкції молодої медичної сестри, є старша медична сестра відділення, й із вказаною Інструкцією, затвердженою Директором КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» 02.02.2025 року, ОСОБА_1 була ознайомлена під особистий підпис 01.02.2025 року, про що наявний її особистий підпис, вподальшому до керівника установи, яким видається наказ про відпустку, ознайомлення працівника із наказом про відпустку, що підтверджується попередньо виданим Наказом № 1708-в про надання ОСОБА_1 щорічної відпустки з 29.09.2025 року по 14.10.2025 року, на 16 календарних днів, з яким ОСОБА_1 була ознайомлена під особистий підпис завчасно до відпустки, а саме 12.08.2025 року.
Звернув увагу, що Андрух Т.І. табелювали 15.10.2025 року, 16.10.2025 року, 17.10.2025 року, як робочі дні, відомостей про те, що вона була у відпустці за заявою від 25.09.2025 року, роботодавець не володів, оскільки таку заяву не погоджував, наказ на відпустку не видавав, із яким ОСОБА_1 не ознайомлювали, й за відсутності наказу про відпустку, ОСОБА_1 , вважає, без поважних причин була відсутньою на роботі три робочі дні із 15 по 17.10.2025 року, й яку, як працівника відділення загальної хірургії, у перший же день її відсутності 15.10.2025 року з ранку виявили, оскільки за її посадою, як молодшої медичної сестри палатної відділення хірургії потребували, про що складні у такий день (15.10.2025 року) два акти про її відсутність (вранці та ввечері, о 9 год., 17 год.). При цьому, зазначив, що у телефонному режимі працівники відділення комуніковали із ОСОБА_1 , повідомляли про те, що її шукають на роботі, надсилали їй тектові повідомлення, проте позивачка не відреагувала.
Відповідем подано відзив на позов від 25.02.2026 року, у якому висловив непогодження із позовом, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» просив відмовити в повному обсязі, та вказав про таке.
Молодша медична сестра (палатна) відділення загальної хірургії ОСОБА_1 була звільнена на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин, підставою стала відсутність ОСОБА_3 на робочому місці протягом повних робочих днів 15, 16 та 17 жовтня 2025 року.
Факт відсутності підтверджується двома актами відсутності працівника на роботі від 15 жовтня 2025, аналогічними актами від 16, 17 жовтня 2025 року. Жодних документів, що підтверджують поважність причин відсутності, зокрема, лікарняний, наказ про відпустку тощо, на момент вчинення прогулу, встановлення роботодавцем причин відсутності ОСОБА_1 на роботі, надано не було.
Твердження позивача про те, що вона була відсутня на роботі 15, 16, 17 жовтня 2025 року з дозволу «безпосереднього керівника», що, на її думку, підтверджується копією заяви на відпустку без збереження заробітної плати від 25 вересня 2025, яку вона 25 вересня 2025 року, ніби-то, залишила «на столі у кабінеті», не заслуговує на увагу, оскільки, згідно з трудовим законодавством, право на відпустку без збереження заробітної плати реалізується шляхом видання наказу роботодавцем, тобто, у даному випадку, виданням наказу за підписом директора КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1», якого немає.
У той же час, сама по собі заява на відпустку без збереження заробітної плати, навіть, якщо вона й існувала, не надає права працівнику самовільно припиняти роботу за відсутності факту погодження із безпосереднім керівником й видання наказу про відпустку директором КНП.
По-друге, згідно з п.1.4. Посадової інструкції молодшої медичної сестри (палатної) відділення загальної хірургії, молодша медична сестра підпорядковується безпосередньо сестрі медичній старшій відділення загальної хірургії.
Безпосереднім керівником позивачки ОСОБА_1 була медична сестра старша відділення загальної хірургії ОСОБА_4 .
Медична сестра старша відділення загальної хірургії ОСОБА_4 у письмових поясненнях станом на час службової перевірки щодо обставин відсутності ОСОБА_1 на роботі, пояснила, що до неї, як до безпосереднього керівника, молодша медична сестра (палатна) ОСОБА_1 у вересні 2025 року зверталася лише із заявою про надання чергової щорічної відпустки, і не зверталася із заявою про відпустку без збереження заробітної плати.
Викладеним доведено, що ОСОБА_1 повинна була подати, однак, не подавала своєму безпосередньому керівнику ОСОБА_4 заяву на відпустку без збереження заробітної плати для погодження, з подальшим виданням керівником - директором КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1»наказу про відпустку, ознайомлення такого працівника про відпустку, що й надавало б позивачці права бути відсутньою на роботі на законних підставах, проте Андрух Т.І. у спосіб, передбачений законом, заяву про відпустку не подавала, погодження на таку у керівництва не отримала.
У зв'язку з невиходом Андрух Т.І. після чергової відпустки (29.09.2025 року по 14.10.2025 року) на роботу 15, 16, 17 жовтня 2025 року медична сестра старша відділення загальної хірургії Семенюк І.О. подавала доповідні записки на ім'я заступника директора з управління персоналом ОСОБА_5 .
У свою чергу, працівники відділу управління персоналомКПН «Київська міська клінічна лікарня № 1», на підставі таких доповідних здійснювали перевірку інформації та складали акти відсутності працівника ОСОБА_1 на роботі.
Відповіді на відзив позивачем не подано.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного позовного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до неї, із роз'ясненим правом надання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив тощо, реалізовані сторнонами права, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів (доказів) та ухвалити рішення, за погодженням сторін.
Вислухавши пояснення представників сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають відмові у задоволенні з таких підстав.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Трудовим договором, відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України, є угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Судом встановлено, що відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 , довідки КНП «КМКЛ № 1» від 02.12.2025 року працювала в КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» з 10.02.1998 року, й, зокрема, з 01.02.2025 року по 14.11.2025 року на посаді молодшої медичної сестри палатної відділення загальної хірургії (а.с.13, 24).
Відповідно до Наказу Директора КНП «КМКЛ № 1» Іванько О. № 1708-в про надання відпустки ОСОБА_1 молодшій медичній сестрі щорічної відпустки за період роботи з 10.02.2024 року по 09.02.2025 року, з 19.09.2025 року по 14.10.2025 року строком на 16 календарних днів (а.с.20), із яким 12.08.2025 року ОСОБА_1 ознайомлена, про що на наказі міститься графа та підпис такого працівника про ознайомлення із наказом.
Отримавши погодження/наказ на відпустку, позивачкою таке право реалізовано.
Із 20.10.2025 року по 31.10.2025 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному (а.с.21-22).
Позивачка вказує, що нею 25.09.2025 року було подано заяву на ім"я директора КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» Іванька О. про відпустку на 15, 16, 17 жовтня 2025 року без збереження заробітної плати, на яку отримала погодження у безпосереднього керівника, таку заяву залишила на столі у кабінеті, а тому вважає, що була відсутня на роботі 15.10.2025 року, 16.10.2025 року, 17.10.2025 року з дозволу безпосереднього керівника, внаслідок чого роботодавець проявив упередженість до неї, не повністю з'ясував обставини відсутності на роботі 15.10.2025 року, 16.10.2025 року, 17.10.2025 року, що призвело до її незаконного звільнення 14.11.2025 року.
14.11.2025 року ОСОБА_1 звільнено Наказом № 467-з від 14.11.2025 року Директора КНП «КМКЛ № 1» ОСОБА_6 з посади молодшої медичної сестри палатної відділення загальної хірургії за прогул (пункт 4 статті 40 КЗпП України).
Підставою звільнення, відповідно до Наказу № 467-з від 14.11.2025 року КНП «КМКЛ № 1», стало порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, а саме прогул (відсутніть на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин з 09 год.00 хв. до 17 год. 00 хв. 15.10.2025 року, тобто протягом 8 годин, 09 год.00 хв. до 17 год. 00 хв. 16 жовтня 2025 року, тобто протягом 8 годин, 09 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. 17 жовтня 2025 року, тобто 8 годин, що підтверджується актами відсутності працівника на роботі від 15.10.2025 року, 15.10.2025 року, 16.10.2025 року, 17.10.2025 року, а також письмовими поясненнями молодшої медичної сестри палатної відділення загальної хірургії ОСОБА_1 від 11.11.2025 року (а.с.12, 14, 15, 16, 17).
Відповідно до пункту Статуту КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1», затвердженого рішенням Київської міської ради від 11.09.2025 року № 79/10546, розміщений у публічному доступі на сайті Київської міської ради, КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» є неприбутвовим підприємством, застованим на комунальній власності територіальної громади міста Києва, віднесеним до сфери управління виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та підпорядкованим Департаменту охорони здоров"я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), утворено з надання спеціалізованої медичної допомоги, паліативної допомоги та реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров"я, первинної медичної допомоги, здійснення наукової діяльності у сфері охорони здоров"я, надання освітніх послуг, предметом діяльності, серед іншого, є медична практика, надання спеціалізовваної медичної допомоги в амбулаторних або стаціонарних умовах, паліативної допомоги, послуг з медичного обслуговування населення, надання медичної допомоги пацієнтам, які перебувають у невідкладному стані, трансплантація тощо. Підприємство зобов"язано надавати своєчасно та якісно медичну допомогу населенню. Поточне керівництво підприємства здійснюється директором. Директор підприємства несе персональну відповідальність за діяльність підприємства та виконання своїх фінкцій. Директор підприємства приймає рішення про прийняття на роботу, звільнення з роботи працівників, а також інші, передбачені законодавством України про працю рішення у сфері трудових відносин, укладає трудові договори, видає накази, за поданням керівників структурних підрозділів тощо.
Отже, вирішення питання відсутності на робочому місці, надання відпусток, в тому числі відпусток без збереження заробітної плати, відноситься до виключної компетенції директора КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1».
Позивачка, зважаючи на зміст позову, не заперечує, що ознайомлена з Правилами внутрішнього трудового розпорядку, та покладеними на неї обов'язками посадовою Інструкцією, і що не була достеменно переконана у відсутності її на роботі з поважних причин 15, 16, 17.10.2025 року, зважаючи на її письмові пояснення від 11.11.2025 року (а.с.18), із яких вбачається, що заяву на відпустку від 25.09.2025 року (на три робочі дні) вона залишила на столі в робочому кабінеті, який був закритий, й таку заяву вона забрала з кабінету по виходу із відпустки (03.11.2025 року), що вказує на те, що безпосередньому керівнику - старшій медичні сестрі заяву не передавала на погодження, й директору КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» для видання наказу на відпустку, із таким наказом не ознайомлювалась, й такий висновок суду узгоджується із діями позивачки, якою попередньо було дотримано процедуру подання заяви на щорічну відпустку з 29.09.2025 року по 14.10.2025 року, із Наказом № 1708-в Директора КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» Іванька О. про надання щорічної відпустки Андрух Т.І молодшій медичні сестрі Відділення загальної хірургії, вона була ознайомлена 12.08.2025 року (а.с.20), що вказує на те, що не могла не знати про необхідність погодження заяви на відпустку у безпосереднього керівника (сташої медичної сестри), завідувача відділення, й видання за таким погодженням наказу керівником КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» про її відсутку, її ознайомлення із таким наказом.
Разом з тим, щодо надання відпустки позивачка до уповноваженої на прийняття такого рішення заявою не зверталась, й такого рішення у формі наказу директором КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» щодо ОСОБА_1 не приймалось.
Позивачка не надала суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження своїх доводів щодо поважності причин відсутності на робочому місці 15, 16, 17 жовтня 2025 року в КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1».
Відповідно до посадової інструкції молодшої медичної сестри (палатна) Відділення хірургії, до завдань та обов"язків молодшої медичної сестри (палатна) належить, зокрема: ретельне вологе прибирання палат 2-чі на день та в міру необхідності, дизинфікування згідно інструкції та регламентів, супровід важкожворих, транспортування в лікувально - діагностичні кабінети на дослідження або лікування тощо, допопомга медичній сестрі стаціонару при проведенні процедур та маніпуляції хворих, знати і виконувати накази і розпорядження директора підприємства, вимоги з нормативно-правових актів з охорони праці тощо; у вільний від основих обов"язків час молодша сестра палатна повинна залишатись на посту та без дозволу чергової медичної сестри не залишати своє місце. За відсутності молодшої медичної сестри палатної (хвороба, відсутка, відрядження тощо) її обов"язки виконує інша молодша медична сестра, призначена у порядку передбаченому законодавством. За неналежне виконання своїх посадових обов"язків, а також невиконання або неповне виконання своїх функційних прав та обов"язків, що передбачені цією Інструкцією, несе відповідальність в межах законодавства України про працю та кримінальним законодавством.
Молодша медична сестра підпорядковується безпосередньо сестрі старшій відділення загальної хірургії, працює за графіком, складеним сестрою медтчної старшою, затвердженим згідно вимог (п.п.1.4, 1.6 посадової Інструкції).
Суд не вважає, що погодження заяви ОСОБА_1 від 25.09.2025 року про надання відпустки за свій рахунок (без збереження заробітної плати) із зазначеними на такій заяві підписами двох осіб, щодо яких не зазначено прізвищ, імен та по батькові, посад, із погодженням «не заперечую», питання відсутності на робочому місці, можна вважати поважною причиною відсутності, оскільки таке погодження суперечить посадовій інструкції позивачки за посадою молодшої медичної сестри (палатної), трудовому законодавству та порушує трудову дисципліну.
Адже сама по собі заява на відпустку без збереження заробітної плати, навіть, якщо вона й існувала, не надає права працівнику самовільно припиняти роботу за відсутності факту погодження із безпосереднім керівником, й видання наказу про відпустку директором КНП«Київська міська клінічна лікарня № 1».
Вчинення позивачкою прогулу підтверджується складеними та підписаними працівниками КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1», а саме інспекторами з кадрів відділу управління персоналом ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , старшою сестрою медичною відділення загальної хірургії І.Семенюк актами відсутності працівника ОСОБА_1 на роботі від 15, 16, 17 жовтня 2025 року з 9.00 год. по 17.00 год., протягом 8 годин 3 дні поспіль, й у таких актах вказано, що ОСОБА_1 про свою відсутність на роботі не попереджала, лікарняного листа не має, впродовж робочих днів 15, 16, 17 жовтня 2025 року з 9.00 год. по 17.00 год., у відділенні не з'являлась, відсутньою була без поважних причин, старшу медичну сестру ОСОБА_10 про відсутність не попереджала (а.с.14, 15, 16, 17).
Суд зазначає, що та обставина, що позивачка шляхом отримання на заяві 25.09.2025 року про відпустку без збереження заробітної плати підписів від двох осіб, без зазначення їх прізвищ, імен, по батькові та посад, погодження на відпустку на три дні з 15 по 17.10.2025 року, й вказує про них, як завідувача відділенням загальної хірургії КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» Стеця М.М., заступника директора КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» по хірургії ОСОБА_2 , проте належних доказів не надає, й така заява інформації про посади вказаних осіб не містить,при цьому таку заяву позивачка адресувала на ім'я директора КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1» О.Іванька, що вказує про те, що позивачка була обізнана про те, кому, окрім погодження, мала подавати заяву на відпустку для видачі наказу про її відпустку, проте цього не вчинила, вказала про те, що «заяву залишила у закритому кабінеті, й заяву про відпустку не передали у кадри», про свою відсутність на роботі у вказані дні у відділенні, а також без узгодження із керівником виконання її обов'язків на час відсутності іншими працівниками без узгодження із компетентною на прийняття таких рішень особою, не свідчить про дотримання позивачкою трудової дисципліни та не спростовує факту вчинення нею прогулів 15, 16, 17 жовтня 2025 року, адже позивачка, що нею не спростовується, до уповноваженої на прийняття такого рішення особи (керівника/директора КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1»), якому й було спрямовано звернення заявою від 25.09.2025 року, не зверталася і рішень у формі наказу директором за її заявою не приймалось, з таким наказом позивачка не ознайомлювалась, а відтак, без ознайомлення із наказом на відпустку у період робочих днів 15, 16, 17 жовтня 2025 року, не надавало їй право на таку відпустку.
Суд враховує, що позивачка обіймала посаду молодшої медичної сестри палатного відділення загальної хірургії КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1», зважаючи на її посадову інструкцію, відповідно до п.1.4 якої визначено, що молодша медична підпорядковується безпосередньо сестрі старшій відділення загальної хірургії. У своїй діяльності молодша медична сестра керується вказівками посадових осіб вищого рівня, цією Інструкцією, СОП згідно профілю відділення та іншими офіційними документами, що стосуються її діяльності. Працює за графіком складеним сестрою мединою старшою, затвердженим згідно вимог, без права на сон. Зміни графіка роботи, відпустки допускаються тільки за згодою (а.с.74-82).
Відповідно до Доповідних записок від 16, 17, 18.10.2025 року сестри медичної старшої відділення загальної хірургії І.Семенюк, складених на ім'я директора з управління персоналом НКП «КМКЛ № 1» Штельк С. зазначано, що молодша медична сестра ОСОБА_11 була відсутня на робочому місці 15.10, 16.10, 17.10.2025 року без попередження її та завідувача відділення (а.с.84, 85, 86).
11.11.2025 року молодшою медичною сестрою відділення загальної хірургії ОСОБА_12 на ім'я директора НКП «КМКЛ № 1» Іванька О. подано письмові пояснення про те, що вона не була на роботі 15.10., 16.10, 17.10.2025 року по написаній заяві за свій рахунок, яка знаходилась у закритому кабінеті, і її не змогли передати в кадри (поручено нею було передати лікарю хірургу ОСОБА_13 25.09.2025 залишила в кабінеті на столі хірургічного відділення в присутності ОСОБА_14 , з 20.10.2025 року вона була на лікарняному. Таку заяву вона забрала з кабінету, де вона лежала на столі, та долучає до цього таких пояснення, додаток: заява від 25.09.2025 року (а.с.71).
Відповідно до письмових пояснень лікарі-хірурга Товкуна В.В. вбачається, що зміст заяви ОСОБА_1 про відпустку за свій рахунок від 25.09.2025 року не читав, в сутність не вникав, хронологію подій не пам"ятає (а.с.70), що спростовує доводи позивачки.
Й, із письмових пояснень сестри медичної старшої ОСОБА_4 вбачається, що відповідно до посадової інструкції, має у безпосередньому підпорядкуванні молодшу медичну сестру (палатну) ОСОБА_1 . У вересні 2025 року ОСОБА_1 надала їй заяву на відпустку, яку вона зареєструвала і погодила вказані дні відпустки із 29 вересня по 14 жовтня 2025 року у табель обліку робочого часу відділення. Про заяву за власний рахунок га 15, 16, 17 жовтня 2025 року попередження не отримувала, й у жовтні 2025 року по табелю ОСОБА_1 поставила до праці.
Суд, надавши оцінку змісту заяви ОСОБА_1 від 25.09.2025 року (а.с.19), доводам позивачки, вважає, що така не має правового значення, оскільки уповноваженою особою щодо заяви позивачки від 25.09.2025 року будь-які накази не видавались і зміни до графіку роботи, за відсутності позивачки, як працівника на 15.10., 16.10, 17.10.2025 року, не вносилися. Окрім того, у поясненнях позивачка вказала, що таку заяву не передавала, залишила її на столі в кабінеті, із чого вбачається, що із наказом на відпустку не ознайомлювалась, адже самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом відпустки не є поважною причиною відсутності на роботі.
Основоположні засади реалізації права на працю визначені ст.43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (ст.139 КЗпП України).
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення (ст.147 КЗпП України).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України).
У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (ч.1 ст.235 КЗпП України).
Отже, працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20, провадження № 61-10432св21, зазначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених ЦПК України. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19 (провадження № 61-8917св20), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2023 року у справі № 760/22937/20 (провадження № 61-5863св23)),Верховного Суду від 07 серпня 2024 року у справі № 296/8616/20, провадження № 61-17669св23.
Отже, порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника, покладених на нього трудових обов'язків. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Прогул є дисциплінарним проступком підвищеного ступеня тяжкості, тому у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України за його вчинення передбачене право власника або уповноваженого ним органу застосувати до працівника найбільш суворе дисциплінарне стягнення у виді звільнення.
Разом з тим, для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
Виходячи з конкретних обставин і враховувати надані сторонами докази, відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника може бути поважною причиною такої відсутності, проте таке погодження має бути надане уповноваженим власником органом. Самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки не є поважною причиною відсутності на роботі, що відповідає спірним правовідносинам, й у цій справі суд встановив самовільне працівником ОСОБА_1 використання без погодження з керівником установи днів відпустки 15, 16, 17.10.2025 року.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.1-3 ст. 89 ЦПК України).
Суд у цій справі враховує підставу, визначену позивачем у позові, незаконності звільнення, а саме процедуру та оцінку прийнятого рішення, зокрема те, що роботодавець до позивачки проявив упередженість, не повністю з'ясував обставини відсутності на роботі 15.10.2025 року, 16.10.2025 року, 17.10.2025 року, що призвело до її незаконного звільнення 14.11.2025 року.
Проте, як вбачається зі змісту наказу про звільнення, роботодавцем дотримано передбачені ст.ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, враховувані при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника, поважності причин відсутності, про що свідчать матеріали дисциплінарного провадження. Роботодавеь зажадав у такого працівника письмових пояснень 11.11.2025 року, ним зібрані матеріали щодо відсутності ОСОБА_1 на роботі, пояснення інших працівників, зокрема, лікаря ОСОБА_13 , який спростував доводи ОСОБА_1 , безпосереднього керівника ОСОБА_1 за її посадовою інструкціїю, яка підпорядковується безпосередньо сестрі медичній старшій відділення загальної хірургії, за наслідком чого було видано наказ про звільнення (а.с.12).
Суд встановив відсутність поважних причин відсутності позивачки на роботі з об'єктивних, незалежних від її волі обставин, які повністю виключають вину такого працівника; ОСОБА_1 була відсутньою на роботі 15, 16, 17 жовтня 2025 року без погодження (наказу) з уповноваженим органом, яким відповідно до статуту КПН «Київська міська клінічна лікарня № 1», затвердженого рішенням Київської міської ради від 11.09.2025 року № 79/1054, є директор підприємства, відповідно до Розділу 1V, до виключної компетенції якого віднесено вирішення питань, пов'язаних з виданням наказів щодо працівників, затвердження режиму роботи підприємства, його структурних підрозділів за поданням їх керівників, затвердження, обов'язкових до виконання.
Тому суд відхиляє доводи позивачки, що написана нею 25.09.2025 року заява на відпустку, залишена у кабінеті, свідчать про її невихід на роботу з поважної причини. Зазначені обставини могли б бути враховані роботодавцем при притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності. Проте це не є підставою для висновку, що звільнення ОСОБА_1 проведено без законної підстави, оскільки у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України за вчинення прогулу передбачене право власника або уповноваженого ним органу застосувати до працівника найбільш суворе дисциплінарне стягнення у виді звільнення.
За таких обставин підстави вважати незаконним звільнення позивача відсутні, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 07 серпня 2024 року у справі № 296/8616/20, провадження № 61-17669св23, та є релевантними до спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Інші доводи позивача, які наведені у позові, відзиві на позов, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до п.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За таких підстав, приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст.141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір, витрати на правову дпомогу) покласти на позивача за правилом ст.141 ЦПК України.
Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, 5-1, п.4 ст.40, 139, 147 КЗпП України, з урахуванням п.п. 22, 24 Пленуму Верховного Суду України постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, керуючись п.9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 1» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, - відмовити.
Понесені позивачем судові витрати покласти на такого позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Київського апеляційного суду.