Дата документу 02.04.2026Справа № 638/16817/18
Провадження № 2/554/1330/2026
02 квітня 2026 року м. Полтава
Шевченківський районний суд міста Полтави у складі: головуючого судді - Бугрія В.М., за участю секретаря судових засідань Мазніченко М.А., представника відповідачів Марченко О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області, Прокуратури Полтавської області про стягнення матеріальної та моральної шкоди
31.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова з позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області, Прокуратури Полтавської області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, в якому просить стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 70000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди та стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 9433 грн. 64 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та судовий збір.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що в рамках вказаного кримінального провадження 21.11.2016 слідчими прокуратури Запорізької області проведено ряд обшуків, в ході яких вилучене майно позивача. Так, в рамках вказаного кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18.11.2016 по справі № 335/12641/16к проведено обшук у службових кабінетах ГУ ДФС у Запорізькій області, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
В ході проведення вказаного обшуку вилучено особисті речі ОСОБА_1 , а саме грошові кошти на загальну суму 2290 грн., мобільний телефон НОМЕР_2 з SIM-карткою на номер НОМЕР_3 , мобільний телефон iPhone НОМЕР_4 з SIM-карткою на номер НОМЕР_5 , ноутбук HPRT 3290 (інв. №0280526) та ноутбук ASUS в корпусі чорного кольору (інв. №0280531). Вищевказані ноутбуки з метою використання в роботі були поставлені на позабалансовий облік ГУ ДФС у Запорізькій області з присвоєнням вищевказаних інвентарних номерів, при цьому перебували у власності позивача, що підтверджується листом ГУ ДФС у Запорізькій області від 12.06.2018 №17043/10/08-01-22-03-07.
На підставі ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18.11.2016 по справі №335/12640/16-к проведено обшук у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 . В ході проведення вказаного обшуку вилучено особисті грошові кошти ОСОБА_1 на загальну суму 21800 грн., а саме 109 купюр по 200 грн. кожна.
Вищевказаними ухвалами на обшук надано дозвіл в ході обшуку вилучити предмети та документи, матеріальні носії, що містять дані щодо контролю діяльності пункту пропуску «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» при здійсненні митного оформлення за участю ОСОБА_2 , а також грошові кошти отримані від ОСОБА_2 .
В ухвалі слідчого судді на обшук від 18.11.2016 по справі №335/12641/16-к не було зазначено дозвіл на вилучення ноутбуків та мобільних телефонів, їх вилучення в ході обшуку є незаконним. Таким чином, вказані ноутбуки та мобільні телефони, які належать позивачу та прямо не були охоплені ухвалами на обшук, були тимчасово вилученим майном.
Однак, слідчими або прокурорами у вказаному кримінальному провадженні відповідні клопотання про накладення арешту на вищевказане майно до слідчого взагалі не подавалось.
З урахуванням, що таке клопотання не подавалось та судом не розглядалось, прокурор/слідчий повинні були повернути йому його майно негайно починаючи з 22 години 54 хвилин 23.11.2016.
З урахуванням того, що його право власності грубо було порушено і органи прокуратури безпідставно утримували його речі, адвокат Кравченко В.В. звернувся з клопотанням до слідчого прокуратури Запорізької області Черніченко Б.В. (вхідний №1771-44264вх16 від 01.12.2016), в якій просив повернути ОСОБА_1 особисті речі, зокрема ноутбуки та мобільний телефон.
Однак, слідчим 02.12.2016 винесена постанова, якою відмовлено у задоволенні клопотання представника в поверненні ОСОБА_1 речей через те, що комп?ютерна техніка направлена на експертизу.
В ході подальшого досудового розслідування заступником Генерального прокурора України 28.04.2017 у зв?язку з неефективністю на підставі ч. 5 ст. 36 КПК України досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні було доручене слідчим прокуратури Полтавської області.
З метою повернення речей, позивач звернувся до слідчого судді Шевченківського (Октябрського) районного суду міста Полтави в порядку ст. 303 КПК України зі скаргою щодо не повернення речей та зобов?язання їх повернути. Вказана скарга надійшла до суду 16.05.2018.
ГУ ДФС у Запорізькій області звернулось до прокуратури Полтавської області листом від 12.06.2018 №17043/10/08-01-22-03-07, у якому просило повернути речі, вилучені в ході обшуку в службових кабінетах, зокрема речі позивача.
На вказаний лист прокуратура Полтавської області надіслала відповідь від 12.07.2018 №17/7-1342-17, в якій прокуратура повідомляла, що на вказані речі дійсно арешт не накладався і запропонувала їх отримати.
З метою отримання речей 23.07.2018 позивач прибув до прокуратури Полтавської області разом з представником ГУ ДФС у Запорізькій області Харчуком О.О., який отримав обидва ноутбуки, а ОСОБА_1 отримав телефон iPhone 5sIMEI 013888005837466 з SIM-карткою на номер НОМЕР_5 , про що свідчать розписки, які є в матеріалах кримінального провадження. В той же день ОСОБА_3 передав позивачу обидва його ноутбуки. Телефон НОМЕР_2 з SIM-карткою на номер НОМЕР_3 йому не повернули з невідомих причин.
Після цього, 21.08.2018 слідчим суддею Шевченківського (Октябрського) районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. була розглянута вищевказана скарга в порядку ст. 303 КПК України.
Скаргу задоволено частково та зобов'язано прокуратуру Полтавської області повернути ОСОБА_1 його телефон НОМЕР_2 з SIM-карткою на номер НОМЕР_3 .
Тобто речі позивача незаконно утримувались органами прокуратури без накладення на них арешту протягом 1 року 8 місяців та 2 днів, а у випадку мобільного телефону НОМЕР_2 - протягом 1 року та 9 місяців.
Таким чином, органами прокуратури незаконно було вилучено ноутбуки та мобільні телефони та в подальшому незаконно утримувались протягом майже 2 років, тобто всупереч вимог ст. 16 КПК України право власності позивача було обмежено без будь-якого рішення суду.
У вказаних мобільних телефонах були записані всі телефони осіб, з якими він спілкувався та підтримував стосунки, на інших носіях інформації у нього таких записів не було. Тому їх вилучення позбавило його нормального спілкування із деякими знайомими та друзями він зміг поспілкуватись лише через майже 2 роки після повернення йому телефону. Відсутність зв?язку через вилучення СІМ-карток негативно позначилося на його соціальних зв?язках, а також підірвало його ділову репутацію через те що керівництво та колеги не могли додзвонитись. Це додатково спаплюжило його репутацію, честь та гідність. Після цього багато знайомих від нього відвернулись та перестали зі ним спілкуватись. Таким чином, незаконне вилучення та утримання протягом довгого часу його майна завдало йому суттєвої моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, приниженні честі, гідності, престижу і ділової репутації, вимушених змінах у його життєвих і виробничих стосунках, порушенні нормальних соціальних зв?язків та стосунків з оточуючими людми, підриві авторитету.
Крім того, в ході обшуків було вилучено грошові кошти ОСОБА_1 на загальну суму 24090 грн. Слідчий не встановив кому належали грошові кошти, а лише припустив, що вони належать підозрюваним.
З урахуванням того, що слідчий помилково припускав, що власниками його грошових коштів, які були тимчасово вилученим майно, є підозрювані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , клопотання про їх арешт повинно було розглядатись за їх участі або з повідомленням останнім. У разі дотримання вимог законодавства підозрювані б повідомили, що вони не є власниками майна. Однак, про розгляд вищевказаного клопотання вони повідомлені не були. За результатом розгляду клопотання, ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Калюжної В.В. від 23.11.2016 по справі №335/12735/16-к клопотання задоволено, накладено арешт на вказані грошові кошти. При цьому в ухвалі прямо зазначено, що власників майна не викликали з неправомірним посиланням на ч. 2 ст. 172 КПК України. Відповідно до ч. 7 ст. 173 КПК України, ухвала про арешт майна надсилається власникам майна не пізніше наступного робочого дня після її постановлення. Всупереч вказаних вимог зазначена ухвала йому або підозрюваним взагалі не надсилалась, що позбавило його, як власника майна, можливості її оскаржити.
В подальшому 30.12.2016 слідчим прокуратури Запорізької області Черніченко Б.В. винесено постанову про передачу грошових коштів на зберігання, відповідно до якої було вирішено помістити грошові кошти позивача на зберігання в ДОФ АКБ «Укроцбанк».
Грошові кошти були передані на зберігання до Запорізького відділення ДОФ АКБ «Укрсоцбанк», що підтверджує супровідний лист від 30.12.2016 №17/1-4556-16 з відміткою, прибутковим позабалансовим ордером від 04.01.2017 №321-1 та квитанцією №32/2016.
За результатом досудового розслідування процесуальним керівником у вказаному кримінальному провадженні - заступником начальника відділу прокуратури Полтавської області Москаленко Д.В. 19.10.2018 прийнято рішення про закриття кримінального провадження відносно підозрюваних на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв?язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді, та вичерпанні можливості їх отримання, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв?язку з відсутністю складу злочину у діях будь-яких осіб.
Представник позивача адвокат Олійник О.А. звернувся до слідчого судді Шевченківського (Октябрського) районного суду міста Полтави з клопотанням в порядку ст. 303 КПК України щодо скасування арешту, накладеного на майно.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського (Октябрського) районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. від 3.04.2019 по справі №554/2003/18 задоволено клопотання адвоката Олійника О.А., скасовано арешт, накладений на грошові кошти позивача, зобов?язано уповноважених осіб ПАТ «Укрсоцбанк» повернути йому його грошові кошти у сумі 24090 грн. 00 коп. При цьому в ухвалі зазначено, що прокурором всупереч вимог ч. 3 ст. 174 КПК України при закритті кримінального провадження арешт не скасовано.
15.04.2019 позивач звернувся до ПАТ «Укрсоцбанк» у м. Харкові з заявою щодо повернення грошових коштів. На вказану заяву він отримав відповідь від 23.04.2019 №04.3-02/96-2283, якою йому повідомили, що 05.12.2018 грошові кошти були повернуті слідчому прокуратури Запорізької області Демкіній О.С. на виконання листа прокуратури Запорізької області від 05.12.2018 №17/1-657/18. 15.04.2019 він звернувся з заявами до прокуратури Запорізької області та прокуратури Полтавської області щодо отримання його грошових коштів, долучивши до заяв копії вказаної ухвали. Відповідно до відповіді прокуратури Полтавської області від 17.05.2019 №17/1-1342-17, вказані грошові кошти до слідчого відділу прокуратури Полтавської області з прокуратури Запорізької області не передавались.
Відповідь на заяву від 15.04.2019 з прокуратури Запорізької області не надійшла. Після цього, позивач повторно звернувся до прокуратури Запорізької області з заявою від 01.06.2019 щодо повернення грошових коштів, долучивши копію ухвали та відповіді ПАТ «Укрсоцбанк». На вказану заяву він отримав відповідь прокуратури Запорізької області від 20.06.2019 №15-4556-16, відповідно до якої йому запропонували надати оригінал ухвали для отримання грошових коштів.
Тільки 31.07.2019 року позивач отримав свої грошові кошти.
Незаконне вилучення та утримання протягом довгого часу грошових коштів позивача завдало йому суттєвої моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, приниженні честі, гідності, престижу і ділової репутації, підриві авторитету держави та правоохоронних органів для нього, а також інших негативних наслідків. Має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави.
Ухвалою суду від 13.11.2019 цивільну справу передано на розгляд до Московського районного суду м. Харкова.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2017 року прийнято справу до провадження та відкрито провадження у справі.
16.03.2020 року від прокуратури Запорізької області надійшов відзив на позовну заяву, в обгрунтуванні якого вказували, що позовні вимоги є безпідставними та необгрунтованими.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме, у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю вини.
Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, наявність причинного зв?язку між протиправною дією та негативними наслідками.
Тобто, законодавець обов?язковою умовою для відшкодування моральної шкоди встановлює саме наявність вини особи, що її заподіяла.
Проте, у спірних правовідносинах відшкодування моральної шкоди провадиться лише у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють досудове розслідування чи прокуратури завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв?язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Отже, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов?язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв?язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Посадовими особами органів прокуратури Запорізької області будь-яких протиправних дій стосовно ОСОБА_1 не вчинено, доказів протиправності їх дій або бездіяльності під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016080000000311 позивачем не надано.
Так, відсутні будь-які судові рішення або висновки компетентних органів, окрім іншого, слідчого судді, якими встановлено факт невиконання або неналежного виконання своїх службових обов?язків уповноваженими особами прокуратури Запорізької області під час досудового розслідування у вказаному вище кримінальному провадженні.
Так, прокуратурою Запорізької області здійснювалось досудове розслідування та процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42016080000000311 від 13.09.2016 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
У ході досудового розслідування з?ясовано, що головний державний ревізор - інспектор УВБ ГУ ДФС в Запорізькій області Вітер В.В. за попередньою змовою зі старшим оперуповноваженим з ОВС УВБ ГУ ДФС в Запорізькій області Котенком O.І. вимагають від ОСОБА_2 неправомірну вимогу в розмірі 5200 гривень за проходження митного контролю товарів під час їх переміщення через митний кордон України.
У рамках вказаного кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18.11.2016 слідчим прокуратури Запорізької області Черніченко Б.В. проведено обшук службових кабінетів ГУ ДФС у за адресою: АДРЕСА_2 , в ході якого вилучено матеріальні носії інформації та службової документації та грошові кошти.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.11.2016 задоволено клопотання слідчого прокуратури Запорізької області Черніченко Б.В. про накладення арешту на вилучені кошти.
В позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що останній звертався до слідчого ОСОБА_6 з клопотанням про повернення вилученого майна (ноутбуки та мобільні телефони), однак постановою слідчого відмовлено у задоволенні вказаного клопотання у зв?язку з направленням речей на експертизу та визнання зазначених речей в якості речових доказів.
У подальшому 28.04.2017 заступником Генерального прокурора України на підставі п.5 ст.36 КПК України, досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні було доручене слідчим прокуратури Полтавської області.
Окрім цього, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.07.2019 та наданої ним ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави вилучені в ході обшуку грошові кошти у сумі 21800 грн та 2290 грн повернуто заявнику 31.07.2019.
Так, за час перебування вказаного кримінального провадження в провадженні прокуратури Запорізької області відсутні будь-які судові рішення слідчого суді, якими б встановлено факт бездіяльності слідчого або прокурора Запорізької області, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого мана.
Позивач не наводить жодної норми Конституції України або іншого закону, яка б визначала цивільне право громадянина, яке було порушено бездіяльністю відповідачів, та не надано жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу заподіяння останньому моральної та матеріальної шкоди.
Також, ОСОБА_1 жодним чином не обґрунтував заявлений ним розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 70000 грн. ОСОБА_1 не надано доказів, що останнім під час досудового розслідування вживалися заходи щодо оскарження ухвали про накладення арешту на кошти або його скасування. Посилання позивача на безпідставність вилучення грошових коштів, накладення на них арешту є необґрунтованими. У зв?язку з чим, не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо відшкодування позивачу матеріальної шкоди.
19.03.2020 року від прокуратури Полтавської області надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтуванні якого вказували, що позовні вимоги є безпідставними та необгрунтованими.
В позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що останній звертався до слідчого ОСОБА_6 з клопотанням про повернення вилученого майна (ноутбуки та мобільні телефони), однак постановою слідчого відмовлено у задоволенні вказаного клопотання у зв?язку з направленням речей на експертизу та визнання зазначених речей в якості речових доказів.
У подальшому 28.04.2017 заступником Генерального прокурора України на підставі п.5 ст.36 КПК України, досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні було доручене слідчим прокуратури Полтавської області.
Супровідним листом №17/1-4556-16 від 31.05.2017 з прокуратури Запорізької області до прокуратури Полтавської області направлені речові докази №42016080000000311 від 13.09.2016 інші матеріали у кримінальному провадженні. При цьому, грошові кошти до прокуратури Полтавської області не направлялися та працівниками прокуратури області не отримувалися.
Постановою від 19.10.2018 прокурором у кримінальному провадженні - заступником начальника відділу прокуратури Полтавської області Москаленком Д.В. кримінальне провадження №42016080000000311 від 13.09.2016 закрито на підставі п.2, 3 ч. 1 ч. 4 ст. 284 КПК України. При цьому, прокурором у зазначені постанові вирішено долю речових доказів.
Оскільки, грошові кошти, які вилучалися під час обшуків, речовими доказами не визнавалися та до прокуратури Полтавської області з матеріалами кримінального провадження не надходили, їх доля постановою прокурора від 19.10.2018 не визначалася.
Окрім цього, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.07.2019 та наданої ним ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави вилучені в ході обшуку грошові кошти у сумі 21800 грн. та 2290 грн. повернуто заявнику 31.07.2019.
Також, самим позивачем підтверджено, що він отримав від прокуратури Полтавської області належні йому ноутбуки та мобільні телефони відразу ж після відповідних звернень щодо їх повернення з обґрунтуванням права володіння та власності на це майно.
Позивач не наводить жодної норми Конституції України або іншого закону, яка б визначала цивільне право громадянина, яке було порушено бездіяльністю відповідачів, та не надано жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу заподіяння останньому моральної та матеріальної шкоди.
Також, ОСОБА_1 жодним чином не обґрунтував заявлений ним розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 70000 грн. ОСОБА_1 не надано доказів, що останнім під час досудового розслідування вживалися заходи щодо оскарження ухвали про накладення арешту на кошти або його скасування. Посилання позивач на безпідставність вилучення грошових коштів, накладення на них арешту є необґрунтованими. У зв?язку з чим, не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо відшкодування позивачу матеріальної шкоди.
02.04.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в обгрунтуванні якого вказував, що чинним законодавством не передбачено обов'язку позивача за позовами до органів досудового розслідування, в даному випадку прокуратури, про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок неправомірних дій цих органів, перед пред?явленням таких позовів отримання рішень суду або інших компетентних органів, якими би було встановлено невиконання або неналежне виконання службових обов?язків працівниками відповідного органу.
Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 1167, ст. 1173, ст. 1174 Ц України, матеріальна та моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу досудового розслідування, а тим більше від факту невиконання або неналежного виконання своїх службових обов?язків уповноваженими особами прокуратури під час досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні.
Для відшкодування такої шкоди достатньо встановити факт порушення прав позивача, наявності та суми шкоди, а також причинно - наслідковий зв?язок між порушенням прав та спричиненням шкоди. При цьому, як правило, факти порушення прав позивача встановлюються саме під час розгляду позову по суті.
З урахуванням того, що коли матеріали відповідного кримінального провадження, були направленні до прокуратури Полтавської області, його грошові кошти разом з матеріалами направлені не були, то прокурором при винесенні постанови про закриття кримінального провадження від 19.10.2018 долю цих грошей вирішено не було, арешт знятий не був.
Разом з тим, не направлення фізично вилучених речей, у даному випадку грошових коштів, від одного органу досудового розслідування до іншого ніяким чином не звільняє прокурора при закритті кримінального провадження від обов?язку скасування з них арешту, передбаченому ч. 3 ст. 174 КПК України.
В матеріалах кримінального провадження були наявні відповідні документи, які свідчили про вилучення грошових коштів та передачу їх до банківської установи.
Більш того, відповідно до п. 21 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов?язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою КМУ від 19 листопада 2012 р. №1104, грошові кошти і повинні зберігатись у банківській установі, а ні передаватись фізично від одного органу досудового розслідування до іншого у разі зміни підслідності.
Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", в порядку, кошти і повинні зберігатись у банківській установі, а ні передаватись фізично від одного органу досудового розслідування до іншого у разі зміни підслідності.
Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Тобто, передача або не передача будь-яких матеріалів від одного органу прокуратури до іншого ніяким чином не може впливати на виконання цими органами вимог законодавства, адже не є єдина система.
Позивачем отримано його ноутбуки та телефони відразу ж після звернення щодо їх повернення з обґрунтуванням права володіння та власності на це майно.
Це твердження взагалі не відповідає дійсності та матеріалам кримінального провадження, які зберігаються саме у прокуратурі Полтавської області.
Вказане майно було повернуто лише після направлення скарги до слідчого судді в порядку ст. 303 КПК України та направлення до прокуратури Полтавської області листа ГУ ДФС у Запорізькій області.
При цьому один телефон взагалі повернули лише після отримання відповідної ухвали слідчого судді про зобов?язання його повернути.
Просив задовольнити позов в повному обсязі.
21.04.2020 року від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтуванні якого вказували, що позов є безпідставним і не підлягає задоволенню.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що кримінальне провадження стосовно нього закрито 19.10.2018 р. у зв?язку із відсутністю складу злочину у діях будь-яких осіб.
Казначейство вважає, що позивач не має права на відшкодування моральної та майнової шкоди, оскільки таке право виникає у громадянина у випадку повної реабілітації.
Вказана підстава закриття кримінального провадження є нереабілітуючою і не виправдовує особу, яку було притягнуто до кримінальної відповідальності на законних підставах.
Таку позицію щодо обґрунтованих висновків про відсутність підстав для відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідач мотивує тим, що порушення кримінальної справи і досудове слідство проводилося відповідно до чинного кримінально-процесуального та кримінального законодавства.
Оскільки відповідач жодної шкоди позивачеві не заподіював, у правовідносини з ним не вступав, тому в даному випадку позовні вимоги в частині стягнення моральної та матеріальної шкоди безпосередньо з Казначейства є незаконними та підлягають залишенню без задоволення.
02.09.2020 року від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, де просив: стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на відшкодування моральної шкоди 70000 грн. на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на відшкодування матеріальної шкоди 9433 грн. 64 коп. на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку. Судові витрати стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2021 року закрито підготовче судове засідання.
14.06.2021 позивач подав заяву про зміну назви відповідачів прокуратури Запорізької області, прокуратури Полтавської області на Запорізьку обласну прокуратуру, Полтавську обласну прокуратуру.
23.10.20021 року від позивача надійшла заява про підтвердження суми витрат правової допомоги при розгляді цивільної справи і просить стягнути на його користь вартість фактично наданих послуг адвокатом у рамках договору про надання правової допомоги у сумі 18900 грн.
Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 08.03.2022 N?2/0/91-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», змінено територіальну підсудність Московського районного суду м.Харкова на Шевченківський (Октябрський) районний суд міста Полтави.
Ухвалою Шевченківського (Октябрського) районного суду міста Полтави від 08.04.2023 року прийнято справу до провадження.
Ухвалою Шевченківського (Октябрського) районного суду міста Полтави від 23.04.2024 року здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення виклику сторін цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Полтавської обласної прокуратури про стягнення матеріальної та моральної шкоди до загального провадження.
Ухвалою Шевченківського (Октябрського) районного суду міста Полтави від 09 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Запорізької області, прокуратури Полтавської області про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.
24.10.2024 року постановою Полтавського апеляційного суду ухвалу від 09.05.2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду.
09.01.2025 року від Запорізької обласної прокуратури надійшла заява щодо заперечення відшкодування витрат на правничу допомогу. Заявлений позивачем розмір витрат є неспівмірним з обсягом послуг.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 03 червня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено до судового розгляду.
На адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, просив позов задовольнити.
Дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з?ясувавши всі фактичні обставини справи, об?єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, зважаючи на наступне.
Судом встановлено що, прокуратурою Запорізької області здійснювалось досудове розслідування та процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №4201608000000311 від 13.09.2016 за ознака кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
У ході досудового розслідування з?ясовано, що головний державний ревізор - інспектор УВБ ГУ ДФС в Запорізькій області Вітер B.В. за попередньою змовою зі старшим оперуповноваженим з ОВС УВБ ГУ ДФС в Запорізькій області Котенком О.І. вимагають від ОСОБА_2 неправомірну вимогу в розмірі 5200 гривень за проходження митного контролю товарів під час їх переміщення через митний кордон України.
У рамках вказаного кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18.11.2016 слідчим прокуратури Запорізької області Черніченко Б.В. проведено обшук службових кабінетів ГУ ДФС у Запорізькій області та квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , в ході якого вилучено матеріальні носії інформації та службової документації та грошові кошти.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.11.2016 задоволено клопотання слідчого прокуратури Запорізької області Черніченко Б.В. про накладення арешту на вилучені кошти.
Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов?язаних з їх зберіганням 1 пересиланням, схоронності під час кримінального провадження, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 21 Порядку речові докази у вигляді готівки у національній валюті України або іноземній валюті передаються для зберігання уповноваженому банку, що обслуговує орган, у складі якого функціонує слідчий підрозділ (далі - уповноважений банк).
У разі коли готівка у національній валюті України чи іноземній валюті не містить слідів кримінального правопорушення, валютні кошти зараховуються на спеціально визначені для цієї мети депозитні рахунки (далі - депозитний рахунок) уповноваженого банку.
Єдині правила обліку, зберігання та передачі речових доказів, цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, а також порядок виконання рішень органів досудового слідства, дізнання і суду щодо речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна встановлено Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду.
Порядок зберігання речових доказів, вилучених у ході обшуку, визначений Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125 (далі - Інструкція).
Пунктом 14 Інструкції передбачено, що відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв?язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора, керівника органу служби безпеки, начальника органу внутрішніх справ, підрозділу податкової міліції або керівника апарату суду. Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді.
Момот Д.В. звернувся з клопотанням до слідчого прокуратури Запорізької області Черніченко Б.В. (вхідний №1771-44264вх16 від 01.12.2016), в якому просив повернути особисті речі, зокрема ноутбуки та мобільний телефон.
Слідчим 02.12.2016 винесена постанова, якою відмовлено у задоволенні клопотання представника і поверненні ОСОБА_1 речей через те, що комп?ютерна техніка направлена на експертизу.
У подальшому 28.04.2017 заступником Генерального прокурора України на підставі п.5 ст.36 КПК України, досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні було доручене слідчим прокуратури Полтавської області.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.07.2019 та наданої ним ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави вилучені в ході обшуку грошові кошти у сумі 21800 грн. та 2290 грн. повернуто заявнику 31.07.2019.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Щодо моральної шкоди.
За п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається) моральна шкода.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право особа зазнала у зв?язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім?ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв?язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п?ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завдано громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.
Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з?ясувати усі доводи позивача щодо обгрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров?я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред?явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
Як встановлено судом, вказане майно позивачу повернуто не було та фактично утримувалося органами прокуратури протягом тривалого часу - понад один рік і вісім місяців.
Фактичне повернення майна відбулося лише у 2018-2019 роках.
Оцінюючи встановлені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку, що дії органів досудового розслідування та прокуратури щодо вилучення та тривалого утримання майна позивача були протиправними та призвели до порушення його права власності тому суд задовольняє матеріальну шкоду частково у розмірі 25000 грн.
Щодо матеріальної шкоди.
Позивач просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 9433 грн 64 коп. яка, за його твердженням, складається з інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на суму грошових коштів, на які було накладено арешт у межах кримінального провадження.
Оцінюючи зазначені вимоги, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування індексу інфляції та трьох відсотків річних можливе у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.
Разом з тим, правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, не є договірними та не містять ознак грошового зобов?язання у розумінні статті 509 ЦК України, оскільки виникли у зв?язку із здійсненням органами досудового розслідування владних управлінських функцій.
Факт тимчасового вилучення та арешту грошових коштів у межах кримінального провадження сам по собі не свідчить про виникнення між сторонами грошового зобов?язання, а тому положення статті 625 ЦК України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають. Крім того, Закон України «Про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачає такого способу відшкодування шкоди як стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Також позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували матеріальних збитків у заявленому розмірі, а також причинно - наслідковий зв?язок між діями відповідачів та такими збитками.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦІК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов?язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов?язку щодо обгрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garsia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26 із подальшими посиланнями).
Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Зважаючи на встановлені обставини справи, надані сторонами докази у їх сукупності, оцінюючи характер та обсяг моральних страждань позивача, ступінь негативного впливу протиправних дій відповідача на його життя та психоемоційний стан, тривалість порушення його прав, істотні зміни у звичному способі життя, пов?язані з тривалим неповерненням належного йому майна, суд приходить до висновку, що позивачу завдано моральної шкоди.
Враховуючи принципи розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 25_000 (двадцять п?ять тисяч) гривень, що є достатнім та співмірним встановленим порушенням прав позивача.
При таких обставинах позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов?язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов?язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб?єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16).
Щодо витрат на правничу допомогу.
Так, згідно з положеннями ч. 1, п. 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов?язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов?язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до ч. 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСТ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини 1 основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Також розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі не залежить від обсягу наданих послуг. Даний висновок встановлено у постанові КЦС ВС від 12.05.2021 у справі N? 235/4969/19, в якому вказано, що: «У межах цієї справи суд підтримав правову позицію про те, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником, а отже є визначеним.».
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Даний висновок встановлено у постанові ВІІ ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-, в якому зазначено: «Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦІК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони».
Відповідно до положень ч.ч. 1 і 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов?язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
01.11.2019 року між адвокатським бюро «Вадима Власенка» та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги. Згідно умов договору передбачено, що за надання правової допомоги передбаченої даним договором клієнт зобов?язується сплатити адвокатові гонорар в розмірі та строки, погоджені між ними. Згідно попереднього розрахунку суми витрат на професійну правничу допомогу, які сторона понесла у зв?язку з розглядом справи становить 18000 грн.
Відповідно до ст. 137 Цивільного процесуального кодексу У країни, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов?язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги: на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об?єднання) зобов?язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов?язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов?язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов?язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов?язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз?яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз?яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
??- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
-??представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов?язковими зобов?язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Слід розуміти, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов?язаних з розглядом справи (ч. 2 ст. 133 ЦПК України). Витрати, пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 137 ЦПК України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс 19.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов?язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562aс18), додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 в справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витрачений адвокатом час.
На підставі п. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, суд може зобов?язати сторону, на яку покладену більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов?язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Водночас, суд ураховує, що позов задоволено частково. Відтак, з Державного бюджету на користь позивача, пропорційно до задоволених позовних вимог, підлягає стягненню сума в розмірі 5950,00 грн понесених витрат на правову допомогу.
На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 3, 19, 56 Конституції України, ст. ст. 11, 15, 16, 18, 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 141, 223 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Полтавської обласної прокуратури про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 (РНОКП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у сумі 25000,00 грн.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 (РОКПІ НОМЕР_1 ) 5950,00 грн витрат на правничу допомогу.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Судові витрати у вигляді судового збору віднести за рахунок держави.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_3 ;
відповідач-1 Держава України в особі Державної казначейської служби України, код в ЄДРПОУ: 37567646; місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6;
відповідач-2 Держава України в особі Запорізької обласної прокуратури, код в ЄДРПОУ: 02909973; місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Олександра Матросова, буд. 29а.
відповідач-3 Держава України в особі Полтавської обласної прокуратури, код в ЄДРПОУ: 02910060; місцезнаходження: м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, буд.7.
Суддя В.М.Бугрій