Справа № 367/4328/25
Провадження №2/367/169/2026
Іменем України
20 квітня 2026 року м. Ірпінь
Ірпінський міський суд Київської області
у складі: головуючого судді Одарюка М.П.
за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ірпені цивільну справу № 367/4328/25 за позовом Органу опіки та піклування Бучанської міської ради, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини,
В квітні 2025 року Орган опіки та піклування Бучанської міської ради, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно її малолітнього сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, посилаючись на те, що батьками малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Батько дитини, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 від 04.10.2024 року, після розірвання шлюбу батьків, з 2016 року малолітній син залишився проживати з батьком ОСОБА_3 та його батьками. Враховуючи, що син весь час проживав у сім'ї батька та його батьків, де відвідував дитячий садок, навчається у школі, у нього склалися життєві зв'язки, матір не має необхідності порушувати його життєвий устрій, не заперечує проти призначення дитині опікуна його бабусю ОСОБА_4 . 26 жовтня 2024 року ОСОБА_2 надала нотаріально засвідчену заяву про відмову від утримання та виховання малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно дитини. Відповідно до звернення громадянки ОСОБА_4 від 10.03.2025 року, малолітній онук ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , після загибелі батька ОСОБА_3 постійно проживає в сім'ї дідуся та бабусі, за адресою: АДРЕСА_1 , які утримують малолітнього, контролюють його навчання та вільний час.
Представник позивача в судове засідання не прибула, через канцелярію суду надала суду письмову заяву, в якій просить суд розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити, у разі повторної неявки відповідача в судове засідання не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.
Відповідачка в судове засідання не прибула, про дату, час і місце судового засідання була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила. Матеріали справи містять копію нотаріально завіреної заяви відповідачки, в якій вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносної малолітнього сина.
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до наступного.
Так, статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Стаття 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачає, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Частинами 1-2, 4 ст. 155 СК України закріплено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).
Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер, як кожен, так і в сукупності, можна розцінити як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 року у справі № 211/559/16-ц).
Відповідно до положень ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно положень ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.
При цьому, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.
Відповідно до правових висновків, викладених у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17 (провадження № 61-11607св19), від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17 (провадження № 61-18550св19), від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18 (провадження № 61-22060св19), від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17 (провадження №61-4149св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18 (провадження № 61-20399св19), від 13 жовтня 2021 року у справі № 359/8130/19 (провадження № 61-9758св21), позбавлення батьківських прав за пунктом 2 частини першої статті 164 СК України має такі особливості: ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками; позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України; розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на від 03 грудня 1986 року).
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо.
Також необхідно зважувати на те, що позбавлення батьківських прав щодо дитини та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Судом встановлено, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21 серпня 2012 року, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Бучанського міського управління юстиції у Київській області, батьками малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.6).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.7).
ОСОБА_2 надала нотаріально завірену заяву, якою відмовилася від утримання та виховання її малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та згоду на позбавлення її батьківських прав відносно її малолітнього сина (а.с.8).
Відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).
Органом опіки та піклування Бучанської міської ради складено висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у відношенні її малолітнього сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який затверджений рішенням Виконавчого комітету Бучанської міської ради № 676 від 24 березня 2025 року ( а.с.15,16).
Даним висновком було встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2016 року проживає з батьком та його батьками. Батько, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Мати дитини, відповідачка по справі, надала нотаріально завірену заяву, в якій відмовилася від утримання та виховання свого малолітнього сина ОСОБА_1 та не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав відносно її малолітнього сина, а також не заперечувала проти призначення дитині опікуна його бабусю ОСОБА_5 .
Відповідно до звернення ОСОБА_4 її малолітній онук ОСОБА_1 після загибелі батька проживає в сім'ї дідуся та бабусі, за адресою: АДРЕСА_1 , які утримують малолітнього, контролюють його навчання та вільний час.
Умови проживання добрі, малолітній ОСОБА_6 має окрему кімнату, облаштовану відповідно до його віку та потреб. Забезпечний одягом, речами, шкільним приладдям ( а.с.12).
Статтею 164 Сімейного кодексу України визначені підстави для позбавлення батьківських прав.
Так, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).
Відповідно до положень ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно положень ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо позбавлення батьківських прав обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Згідно положень ч.ч. 2, 3 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Статтею 181 Сімейного кодексу України визначено способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Стаття 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
За таких обставин суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наявних в матеріалах справи письмових доказів.
Питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 141, 255, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні Органу опіки та піклування Бучанської міської ради, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Малин, Житомирської області, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 на користь державного виховного закладу, притомних батьків, батьків вихователів, опікунів/піклувальників, у родину яких буде влаштована дитина, аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 18 квітня 2025 року року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 2422,40 грн.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: Орган опіки та піклування Бучанської міської ради, код ЄДРПОУ 04360586, адреса: 08292, Київська область, Бучанський район, м. Буча, вул. Енергетиків, 12;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя: М.П. Одарюк